Олег Бойчишин: "Ми додали як у грі, так і в психології"

08 липня 19:17
Переглядів: 155
Олег Бойчишин,

Тренер команди U-16 СДЮШОР «Карпати» Олег Бойчишин підбив підсумки виступів підопічних у сезоні 2013/2014 загалом та у фінальній частині першості Дитячо-юнацької футбольної ліги України зокрема. Зазначимо, що 16-річні вихованці клубної школи в сезоні 2013/2014 третій рік поспіль виступали у першості Дитячо-юнацької футбольної ліги України. Перші два сезони обмежувалися для них виступом у попередньому етапі – завоювати путівку на фінальний турнір не вдавалося. Цього ж разу підопічні Олега Бойчишина і Любомира Вовчука не лише здобули право взяти участь у вирішальному етапі першості, а й стали срібними призерами.

«Коли давати загальну оцінку сезону, що минув, то думаю, команда заслужила на добре слово. Два попередні роки хлопці не могли навіть пробитися в фінальний турнір. Цього разу ми достроково, а головне цілком заслужено гарантували собі перше місце у групі. При цьому програли тільки два матчі. Причому другий, у Моршині, тоді, коли вже мали путівку на фінал у кишені і виставили експериментальний склад, надавши можливість зіграти тим, хто більшу частину регулярного сезону провів на лаві запасних. Ще в одному поєдинку, проти ФК «Львів», ми зазнали невдачі у ситуації, коли мали серйозні кадрові проблеми.

Втім, головне в іншому. Перше – це той факт, що команда загалом і майже кожен гравець зокрема додали у грі. А друге – значно покращилася психологічна готовність. Хлопці, у порівнянні з минулими двома сезонами, нарешті повірили в себе, один в одного і, як наслідок, в команду.

Думаю, свідченням якості нашої роботи є і той факт, що до збірної України у цій віковій категорії почали регулярно викликати двох наших гравців – півзахисника Юрія Іваночка та нападника Віталія Микитина, якого, між іншим, було названо найкращим в його амплуа за підсумками фінального етапу ДЮФЛ. Але на мою думку, і я про це сказав на фінальному турнірі тренерам збірної, на виклик заслуговують ще як мінімум два гравці. А ще хочу додати, що упродовж вирішального етапу першості ДЮФЛ цілу групу наших гравців почали «обхожувати» селекціонери з інших клубів, перш за все «Динамо» і «Шахтаря», з метою переманити хлопців до себе. Тому зараз перед нами стоїть завдання зберегти цих гравців для нашого клубу. Я спеціально не називаю прізвища тих, хто себе проявив, все ж необхідно враховувати специфіку педагогічних моментів у роботі з юними футболістами. Але тішить, що по-справжньому талановитих юних гравців у нас вистачає.

Коли ми пробилися у фінал, хлопці були просто щасливі. Все ж їм страшенно було цікаво помірятися силами і на власні очі побачити, чого вони варті на фоні одноліток з провідних футбольних шкіл України. Не хочу виглядати не скромним, але факт є факт: ми ні в чому не гірші за наших конкурентів, а в деяких компонентах футболу навіть були кращими за інших.

Ми були сильнішими в перших двох іграх у групі за своїх суперників і впевнено обіграли і запорізький «Металург», і ФК «Львів». У матчі з останніми ми взяли реванш і довели випадковість нашої поразки у попередньому етапі. Далі були дві нічиї (1:1) з київським «Динамо» і харківським «Металістом». З харків’янами був півфінал, тож довелося пробивати післяматчеві пенальті. У футбольній лотереї ми виграли і це дуже важливо в плані формування у молодих футболістів психології переможця.

На жаль, фінал ми програли. Але й тут я не можу сказати, що ми з якихось причин провалили гру, хоча рахунок 0:3 говорить саме про це. Справа в тому, що матч треба чітко розділити на дві частини – перший тайм і другий. До перерви гра була абсолютно рівною, свідченням чого є й його результат – 0:0. А на другу половину нас не вистачило фізично. Чому? На це є кілька причин. Перша – кадрові проблеми: основний нападник Орест Лебеденко не грав через дискваліфікацію, а півзахисник Філіп Йовічевіч, який дуже добре себе проявив у попередніх іграх – через травму. З не до кінця залікованим ушкодженням вийшов на поле і один з наших лідерів Сергій Валенко, якого, незважаючи на всі зусилля лікарів, в перерві довелося таки міняти. Друга причина – неймовірна спека. Я розумію, що погодні умови однакові для всіх. Але ігри починалися о 16:00 і 18:00. Самі розумієте, коли грати легше. А в нас так вийшло, що ми всі три матчі в групі плюс півфінал грали о 16:00 і жодного разу о 18:00. А фінал взагалі почався о 12:00. А коли врахувати, що за вісім днів ми зіграли п’ять матчів, то не важко здогадатися, наскільки втомленими ми підійшли до фінальної гри. Та й суддя нам трохи «допоміг», призначивши в наші ворота дуже сумнівний пенальті. Цим він нас остаточно добив – адже на той момент рахунок вже був 0:2. Також хочу додати, що «Динамо» у порівнянні з минулим сезоном поміняло в складі дев’ять (!) гравців, які перейшли до них з інших команд України. Ми ж граємо третій рік практично тим самим складом.

Незважаючи на поразку 0:3, я все одно після матчу привітав хлопців з медалями і подякував їм за всю ту роботу, яку вони виконали упродовж року. Головне, вони самі на фоні суперників з провідних футбольних шкіл України відчули, який рівень від них вимагається і тепер чітко усвідомлюють, над чим саме їм слід працювати. Я ще перед фіналом їм сказав: «Які б медалі ви не завоювали – золоті чи срібні, це все одно буде успіх. Але про нього, якщо хочете прогресувати і грати в серйозний футбол на дорослому рівні, доведеться забути одразу по приїзді додому. Бо коли ви будете жити спогадами про цей фінал, то він стане першим і останнім у вашій кар’єрі, яка ще фактично і не почалася».

Хочеться вірити, що хлопці мене почули. А чи так воно є насправді, побачимо за місяць, коли команда вийде з відпустки і ми розпочнемо підготовку до нового сезону», – розповів Олег Іванович.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити