Олег Дулуб: "Маємо показати людям, що граємо серцем"

07 листопада 15:30
Переглядів: 112
Дулуб

Інтерв’ю із головним тренером «Карпат» після першої перемоги його команди. 

– Олеже Анатолійовичу, Вам уже добре відомо, які емоції викликає у львівських уболівальників словосполучення «наставник із Республіки Білорусь»...
– Звичайно! Ще до приїзду сюди слідкував за українським чемпіонатом, бачив роботу Олега Кононова, начуваний про його роль в історії «Карпат». Однак при цьому не хочу, щоби мене з ним порівнювали: ми різні люди (знаю його особисто) й по-різному розуміємо футбол.

– Після стартового для себе матчу в Україні з «Дніпром» відчули різницю між двома лігами – нашою та білоруською? Чи це розуміння прийшло пізніше?
– Я вже казав, що вирішив для себе: для того, аби зрозуміти силу конкретного чемпіонату, потрібно спочатку зіграти з усіма його учасниками. Хоча вже відчув специфіку двох турнірів, вони справді різні. Причому в усіх аспектах, наприклад, нефутбольному: такого ажіотажу, висвітлення турів у Білорусі й близько немає.

– В одному з недавніх інтерв’ю Ви сказали, що перш аніж говорити про глобальні завдання, слід зрозуміти, що робити й куди рухатися. Вже знайшли відповіді на ці запитання?
– Зрозумів, що в «Карпатах» треба працювати над психологією гравців. А це робота не одного тижня й навіть не одного місяця. Підопічні, вважаю, повинні зрозуміти, що вміють грати у футбол. А ще намагаюся донести до них, яке значення для Львова грає клуб зелено-білих кольорів... Знаєте, я поки мешкаю в Брюховичах, однак у Львові часто буваю і... Ну, просто шокований! Причому шок відчуваю щодня! Вже не раз було так, що йду містом, підходить незнайома людина, бажає успіху, запитує, як справи в команді й у мене особисто. Як можна не старатися для таких людей?!

– Упродовж теми «куди рухатися». Здається, Вам близький динамівський стиль: швидкісна гра з пресингом, активним застосуванням флангів із закиданнями, переважання довгих передач...
– Для того, щоби відповісти, мені доведеться повернутись у минуле на чотири десятиліття: в середині 1970-х я почав уболівати за київське «Динамо», відтоді не зраджуючи цьому захопленню. Це при тому, що в Білорусі була своя сильна команда – мінське «Динамо», котре, нагадаю, ставало чемпіоном СРСР. Потім, ставши тренером, я зрозумів, що мій шлях – інтерпретувати на сучасний лад систему Валерія Лобановського. Я по шматочках збирав інформацію про його тренерську методику: дивився фільми й матчі, читав статті та книги, спілкувався з людьми, які знали Валерія Васильовича або ходили на його лекції. Вважаю, він випередив час на 40 років (розумію, що це вже штамп, але правда). Те, що він зробив, має безцінне значення для світового футболу. Отже, правильно підмічено: мені близька «широка» гра з флангами та швидкостями.

– Чи принесе вона результат? І який вважатимете успішним за підсумком сезону?

– Насправді живемо від матчу до матчу, бо не можна все зробити одразу. Почати треба зі зміни мікроклімату в колективі. Потім збагнути, які виконавці з наявних здатні утворити кістяк нової команди. При цьому не забувати, що маємо залишитися в Лізі Парі-Матч на наступний чемпіонат.

– Одне із завдань, яке Ви озвучили, – повернути глядачів на стадіон. Як плануєте втілювати його в життя?
– Переконаний: коли вболівальник побачить, що, навіть програючи, ми стараємося, знову почне відвідувати матчі. Маємо показати людям, що граємо серцем, хоч як пафосно це прозвучить. І, звісно, не забувати про здобуття очок.

– Під час зимового антракту варто очікувати серйозних кадрових змін у «Карпатах»?
– Основний вектор незмінний – ставка на своїх вихованців. А запросити спробуємо людей із двома основними якостям: досвідом і харизмою. Нам потрібні лідери в усі ланки, причому лідери не тільки за грою, а й за характером...

– Такі, наприклад, як Ігор Худобяк.
– Справді, не перестаю з нього дивуватися! Завжди викладається й веде за собою.

– Як Вам місто Львів, наскільки комфортно тут мешкати білорусові?
– У моїй країні майже всі дивляться російські канали, де самі розумієте, яка подача інформації. Переїхавши сюди, почав дивитися ваше телебачення. Потім віддав перевагу Euronews, благо, добре знаю англійську. З українською проблем не маю, бо народився в Гомельській області недалеко біля кордону. Більше того: мої дідусь і бабуся спілкувалися винятково українською. Тобто з оцим немає труднощів. Як і психологічних: дивуюся доброті людей, які зберігають її, попри економічні проблеми в державі та військові дії на Сході.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: