Олег Лівіцький: "Мета "Чемпіона" — виховувати у Тернополі справді сильних футболістів"

01 грудня 19:00
Переглядів: 198
Олег Лівіцький

Інтерв'ю з тренером дитячо-юнацького футбольного клубу "Чемпіон" Олегом Лівіцьким у якому він ділиться спогадами про початок своєї кар’єри, розкриває секрети успішного футболіста та звертає увагу на актуальні проблеми сучасного футболу.

— На свою першу футбольну секцію я прийшов під час навчання у 2 класі. Перші заняття відбувалися на міському стадіоні. Серйозніше займатись уже почав у ДЮСШ під керівництвом тренера Дорошенка. Там я тренувався включно до 9-го класу, а потім перейшов у Педліцей до тренерів Назаренка та Івегеша. Після цього поступив у інститут і на 1 курсі навчання підписав контракт на 5 років з тернопільською Нивою. За цей період змінилося чимало тренерів, але найбільше виділити можна Юрія Коваля, який чимало навчив та пояснив, як правильно розуміти футбол. Ми спочатку вийшли в Першу лігу, потім вилетіли. Коли вилетіли я перейшов у донецький Олімпік. У перший сезон ми з Другої вийшли в Першу лігу, де були середняками. Я знову повернувся в Ниву, де на той час працював хороший тренер Едуард Павлов, який теж чимало навчив мене у футболі. Потім прийшов Ігор Яворський, після чого я перейшов у Славутич з Черкас. Перед командою були певні задачі, але ми їх не виконали. Після цього я вирішив завершити професійну кар’єру. Зараз виступаю на аматорському рівні за теребовлянську Ниву та пробую себе у ролі тренера.

— Що найважче давалось під час перших занять у футболі?

— Коли починав, то фактично розпланованих занять у нас не було. Ми збирались разом, нам давали м’яч і кожен робив що заманеться. Жодних підказок від тренерів не було. Краще стало коли я перейшов навчатись у ДЮСШ, де тренери почали вчити удари, передачі. Хоча, вважаю, що знань було не так вже і багато. Мені найважче було віддавати точні передачі, правильно переміщатись на полі. Але нам фактично і не пояснювали, хто і як має діяти на своїх позиціях. У мене, як захисника, завдання було отримати м’яч і якомога подалі вибити його вперед.

— Чи з самого початку грав центрального захисника?

— Фактично так. Але колись захисники не грали у лінію. Раніше були передній та задній захисник. Мені доводилося грати на обох позиціях. Взагалі у дитячому футболі спочатку мені все вдавалося, а згодом далися взнаки особливості мого організму. Я навіть роздумував закінчити з футболом. Але у період після 9-го класу мені вдалося вирости, окріпнути фізично і я продовжив заняття.

— Якими якостями повинен володіти центральний захисник?

— У сучасному футболі все вирішує швидкість. Центральний захисник також повинен добре грати головою, вміти віддати перший пас. Також дуже важлива на полі думка. Якщо людина правильно думає і займає правильну позицію, то вона буде грати. Багато чого залежить і від тренера, від його вимог. Бо в одного тренера ти можеш стабільно грати у Вищій лізі, а в іншого тренера у Першій лізі ти можеш взагалі не грати, якщо не будеш виконувати його вимог. Важливо у футболі знайти свого тренера та свою команду. Тоді ти здобудеш впевненість і будеш рости як футболіст.

— Що порадиш юним футболістам, які прагнуть стати хорошими гравцями?

— Дорослий футбол від дитячого відрізняється дуже суттєво. Зараз, на мою думку, найважливіше забрати дітей з вулиці. Дитина перш за все повинна володіти певними якостями — швидкість, витривалість, думка. Можна зібрати приміром 10 дітей, дати їм ряд елементарних вправ і одразу ж можна визначити, чи є у цієї дитини задатки до великого футболу. Важливо також навчити дітей не боятися помилок, правильно і точно віддавати передачі, забирати м’яча, розвивати себе на полі, щоб правильно будувати гру. А такі якості, як швидкість, настирливість — вони у кожної дитини є по-різному розвинені. Їх у подальшому важко розвинути.

— У спорті є такий вислів: для успіху потрібен 1 відсоток таланту і 99 відсотків праці. Чи були у твоїй спортивній кар’єрі такі люди, які своєю працею домагалися успіху?

— Таких випадків є безліч. Якщо дитина буде над собою працювати, то безумовно вона доб’ється успіху. Звичайно, що кожен організм має свої можливості, вище яких ти стрибнути не зможеш. У моїй кар’єрі було чимало таких футболістів, які по своїх можливостях були на голову вищі мене і багатьох інших. Але у них не було великого бажання, вони пропускали тренування не викладалися на повну і врешті випадали зі спорту. Не дарма кажуть, що футбол слабших викидає — це природній відбір. І таке відбувається не лише у футболі, коли перемагає той, хто більше хоче. Це скрізь — у спорті, в бізнесі.

— Можна стверджувати, що дитина яка хоче добитися успіху повинна мати терпіння?

— Терпіння це дуже важливо. Якщо дитина хоче, постійно відвідує заняття, то толк неодмінно буде. Звичайно, багато чого залежить і від бажання батьків цієї дитини. У дитинстві я самостійно у 20-градусний мороз йшов на тренування, хоча батьки не відпускали. Бувало захворів і не ходив у школу, але увечері всеодно біг на секцію футболу. Не залежно чи у мене виходило щось, чи ні та я регулярно відвідував тренування. Звичайно, що моментами хотілося залишити футбол, не займатись ним. Однак це згодом проходило. Моя кар’єра могла скластись і по-іншому. Міг довше пограти на високому рівні. Я вважаю, що у дитячому футболі тренери мене трохи недовчили — могли дати і більше навичок. Вже згодом, коли мені було років 20, мене доводилося перевчати, хоча цьому мали б вчити у років 10-12.

— Тих навичок, яких свого часу не дали тобі, стараєшся зараз навчити своїх підопічних?

— Звичайно. Адже у нас звикли від найменших дітей на полі вимагати лише результату. Але перш за все дітей у такому віці потрібно вчити футбольної думки, поставити техніку пасу. Ми не повинні боятися програти навіть з рахунком 5:0 чи 6:0. Якщо дитина буде помилятись рік, два, то вже на третій вона навчиться і не буде цього робити. І навіть якщо вона згодом перейде у інший клуб чи стане професійним футболістом, то ці навички їй дуже знадобляться. У будь-якій команді цінять розумних гравців, які можуть грамотно зіграти, точно віддати пас. Граючи позаду, можна, звісно, вибити м’яч вперед і чекати хвилину поки він знову повернеться і знову вибити подалі. Можна програти з рахунком 2:0 і нічого не навчитися, а можна програти 6:0 і здобути чимало нового. З часом уже результат може вийти на перший план. В Україні, скажімо, усі дитячо-юнацькі збірні грають на результат, виграють турніри. А от доросла збірна тривалий час нічого не досягає, і лише зараз починає прогресувати, коли в Україні почали працювати тренери з закордону.  І я сподіваюся, що наші вихованці будуть успішними!

— Який футбол ти хочеш привити своїм підопічним?

— На даному етапі усе залежить від вміння дитини працювати з м’ячем. А фізичні дані можна розвинути у років 15-16 за доволі короткий час. Тобто правильно володіти м’ячем можна вчитися не один десяток років, а фізично підготуватися до сезону можна і за 2 місяці. Дітям зараз потрібно розвивати гнучкість, координацію, але в першу чергу увагу потрібно звертати на поводження та роботу з м’ячем.

— Яким повинен бути справжній "Чемпіон"?

— Взагалі завдання всього дитячо-юнацького футбол і спорту загалом — це привити дітям любов до цього самого спорту, до здорового тіла. Наша мета, щоб у Тернополі були справді сильні футболісти. Адже зараз таких фактично немає. Лише два чи три наші гравці за останні роки виступали у Прем'єр-лізі. У порівнянні з Запорізьким чи Львівським футболом — це взагалі ніщо. Немає у нас молодих гравців, які могли б заявити про себе, скажімо, "вистрілити".  А тренери або бояться, або не хочуть віддавати перспективних гравців у сильніші команди. Я вважаю, що тренер повинен отримувати якусь винагороду за виховання футболіста. Тренер теж постійно повинен розвиватися.

Бракує і фінансування, і уваги до спорту з боку держави. У Тернополі, для прикладу, немає футбольного поля зі штучним покриттям і старшим дітям ніде займатись у зимовий період. Сподіваємося, що найближчим часом влада зверне на це увагу і щось таки зміниться.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити