Олег Панасюк: Рух зобов'язаний досягти поставлених цілей

28 грудня 13:00
Переглядів: 95
Олег Панасюк

Наймолодший гравець «Руху», як і більшість хлопчаків, у дитинстві поставив собі ціль - стати футболістом. Та цей шлях до здійснення мрії виявився непростим. Олег вже змалку відчув серйозну конкуренцію. Професійні школи «Карпат», «Скали» та ФК «Львова» залишилися для нього непідкореними. Однак юнак не опустив рук, а навпаки йшов до своєї мети. Спершу  довелося віддати сім років життя обласному футболу. Звичайно, на досягнутому Олег Панасюк зупинятися не збирається. Бо попереду нові цілі.       

Олеже, любов до футболу виникла, як і у більшості твоїх колег, з раннього дитинства?

Так, у футбол я хотів грати змалку. Скільки себе пам’ятаю, ніколи не розлучався з м’ячем. Водночас у профільну  школу пішов занадто пізно. Тато віддав мене туди з десяти років, хоча планував зробити це з шести. Однак мама тоді була категорично проти, її лякав високий травматизм у цьому виді спорту.  Так я потрапив до футбольного клубу «Львів», який тренував Роман Марич. На той час його вихованців 1996-го року народження вважали одними з найсильніших в Україні, тож витіснити когось з того складу було справою не з легких. Отож і не дивно, що багато хлопців зараз у командах Прем’єр-Ліги. Я хотів мати більше ігрової практики, тому довелося змінити колектив і перейти на рівень нижче. Обласна команда «Скеля» мене влаштовувала, там я провів три роки і навіть був обраний капітаном. Далі настав винниківський період. Формувалася команда з хлопців 1995–року народження, я був молодший на рік. Справді важко грати зі старшими, утім завдяки цьому вдалося швидше прогресувати і стати ключовим футболістом.

Тому тебе як найталановитішого запросили до основної команди?

Так, Роман Гданський помітив мої старання і три роки тому надав можливість спробувати сили у головній команді. Спершу це був меморіал Ернеста Юста і просто тренування зі старшими гравцями, а потім мене поступово почали випускати на заміни. Але проявити себе в повній мірі завадили часті травми.  

Тебе можна назвати винниківським ветераном, адже ти провів сім років у системі клубу. На твоїх очах відбувалося становлення команди, розбудова інфраструктури?  

Відверто кажучи, на той час багато хто не розумів наскільки серйозний будується клуб. Це зараз я все усвідомлюю. Пригадую, було лише центральне  і запасне поле для занять. Взимку не мали де тренуватися, тому на щебінці і в болоті бігали. Бачите, як усе швидко змінилося, все перевернулося з догори дригом. Крок за кроком і такими темпами ми можемо здійснити фантастичну мрію і потрапити до Прем’єр – Ліги. 

  • ПОТРІБНО НЕ БОЯТИСЯ ЙТИ В ОБІГРАШ

Влітку команда отримала статус професійної, відповідно і у твоїй кар’єрі відбулися зміни. Потрібно було перелаштовуватися на інакший рівень. Як це позначилося особисто у твоєму житті?  

Я завжди намагався ставитися до футболу максимально професійно, тож і віддаюся на полі на всі сто відсотків. Звичайно, не завжди виходить втілити у життя задумане, проте у бажанні та самовіддачі мені важко дорікнути. Так, може брак ігрової практики, а відтак психологічна невпевненість впливають на мої дії. Загалом команда стала більш професійно ставитися до тренувального процесу, зросла і конкуренція.

Ти наймолодший у команді, тож чи перепадає тобі від партнерів. Тобто носіння сітки, м’ячів на тобі?   

Звісно, м’ячі та інший інвентар можу допомогти принести, це ж неважко.

Не ображають старші? 

Я з повагою до всіх ставлюся, але скривдити себе не дам. Якщо потрібно - можу за себе постояти.

У літньо-осінній частині чемпіонату у тебе було мало ігрової практики. Лише шість неповних матчів, але в одному з них ти забив єдиний і переможний гол. Домашню гру проти «Миру» з Горностаївки пам’ятатимеш ще довго? 

Мене тоді емоції переповнювали. Річ у тім, що перед «Миром» ми грали в гостях у херсонського «Кристалу». Я вийшов в основі, і це додало наснаги у наступній грі.  Відверто кажучи, одразу не усвідомлював, що став героєм поєдинку і приніс команді такі важливі очки.

Тим не менше, після цього у футболці «Руху» ми тебе бачили рідко, чому?

Це тренерське рішення. Напевно, треба ще більше працювати. Мені не вистачає моральної стійкості, техніки, бо як уже казав, я пізно почав займатися футболом. Зізнаюся, що коли прийшов у команду, то не міг нормально прийняти м’яча, це було смішно. Зараз це роблю з легкістю. Відчуваю, що прогресую, для цього залишаюся після тренування і індивідуально займаюся. Вдосконалюю техніку, відпрацьовую удари по воротах. Іще більше мені потрібно працювати психологічно: не боятися брати гру на себе, йти сміливіше в обіграш. Для цього потрібна ігрова практика.

Ти крайні півзахисник, можеш діяти з обох флангів. Проте справа тобі комфортніше? 

Я колись починав у центрі півзахисту, аж поки батько Романа Гданського - Юрій - мене не перевів на правий фланг. Ще на юнацькому рівні я за собою це місце забронював.

Багато спеціалістів відзначають твою швидкість, це генетично?

Я від природи мав хорошу швидкість. Але у житті трапився один цікавий епізод. Чотири роки тому у мене стався перелом ключиці, її прооперували. А після реабілітації відбулася перша гра проти «Скали», і я почав виділятися завдяки ще більш високій швидкості.  Ось такий неймовірний момент є у моїй кар’єрі.   

  • ХОЧУ ЗАЛИШИТИ СЛІД У ФУТБОЛІ

Попереду вирішальна частина чемпіонату. Завдання перемогти - впораєтесь?

Ми зобов’язані досягнути поставленої цілі. У першій частині не все вдалося через низку причин. Головна, як на мене, це новий колектив, для формування якого чотири місяці - це занадто мало часу. Недаремно всі хлопці згадують матч з «Балканами»: тоді були всі за одного та відчули себе єдиною командою. Навіть після нічиєї у роздягальні вирували шалені емоції.

Твоя футбольна мрія?

Як мінімум виступати в українській Прем’єр–Лізі. Хочу залишити після себе слід у футболі. Зізнаюся, колись лише мріяв про гру у Другій лізі. Ось одне бажання здійснилося, тож наступний етап Перша ліга.

Олеже, зараз період відпусток. Як вона минає у тебе ?

Повноцінної відпустки у мене немає, бо триває навчальний процес, сесія. Я є студентом Політехнічного університету, зараз на четвертому курсі юридичного факультету. Оскільки вчуся на стаціонарі, то доводиться поєднувати футбол і науку. Відверто кажучи, це нелегко: якщо є перша пара, йду на лекцію, потім біжу швиденько на тренування, згодом знову їду на пари. Трапляється і таке, що пропускаю лекції, бо відколи з’явилася у моєму житті Друга ліга, тренування пропустити не можу. Коли грав на область і міг відпроситися у тренера, тепер відпрошуюся у викладачів. Зараз для мене пріоритет - це футбол.

  • ЗАВЖДИ МРІЯВ ПРО ВЕЛИКУ СОБАКУ

Після завершення кар’єри футболіста, будеш опановувати професію юриста? 

Взагалі по завершенні ігрової кар’єри хочу мати свій бізнес, волію чимось масштабним управляти. У мене багато цілей у житті, тож прагну їх досягти.

Бачив твої світлини у соцмережі. Доволі багато із собакою, який за цей рік добряче підріс. Любиш тварин?

Це моя Лекі - німецька вівчарка, їй скоро вже рік виповниться. Колись із нею змагався наввипередки, на початку ще була інтрига, тепер я без шансів. Я люблю активний відпочинок. Настільний теніс, більярд, волейбол, велосипед, скутер, у вільний час переважно це спортивні розваги.

Кінолога залучаєш до виховання? 

Так, уже чотири місяці працює з Лекі. Тому усі команди вона вже знає.

Чому вирішив завести собаку?

Я завжди мріяв про велику собаку та ніяк не наважувалися. Але життя змусило цей крок пришвидшити. Будинок батьків якось обікрали, тому і прийняли на сімейній нараді таке корисне рішення. Звичайно, поставили камери відеоспостереження, але з вівчаркою надійніше.

Надійний захист, активний відпочинок – це добре. А з таким графіком часу на дівчину вистачає?

З дівчиною вже майже два роки разом, у нас все чудово, але одружуватися ще не планую. Мені лише 20 років. А щоб робити такий серйозний крок, потрібно впевненіше матеріально почуватися. Вважаю, треба кілька років почекати.

Рідні мабуть на усі домашні матчі «Руху» ходять?

Так, особливо батько, дідусь і моя дівчина. Вони майже на всіх поєдинках присутні. Коли погода сприяла, то і мама з сестрою підтримували. Я вам більше скажу: влітку з моєї сторони приходили до 15 осіб. 

З такою сімейною підтримкою мабуть і відсвяткуєш новорічні та різдвяні свята?

Різдво - це сімейне свято, тому будемо вдома відзначати за добрими українськими звичаями. Коли був молодший, то ходив з вертепом колядувати. Зараз  уже спостерігаю, може, з часом відновимо традицію. Щодо Нового Року, то тут ще цілковита невизначеність. Але у нас є ще кілька днів, щоб зробити правильний вибір.                      

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: