Олег Ящук: "В один прекрасний день хочу побачити Ниву у вищій лізі"

26 червня 18:23
Переглядів: 232
Олег Ящук

Один з найвідоміших у недалекому минулому тернопільських футболістів, а нині дитячий тренер бельгійського Андерлехта Олег Ящук в ексклюзивному інтерв’ю розповів про післяфутбольний етап свого життя.

– Олеже, знаємо, що працюєте дитячим тренером…

– Так, нині треную в клубній академії «Андерлехта» 13-річних дітей. Команда виступала в національній дитячій лізі (аналог дорослої бельгійської ліги) і за п’ять турів до завершення чемпіонату вперше в історії «Андерлехта» стала переможцем у своєму віці. Загалом у сезоні, що завершився, вихованці клубної академії «Андерлехт» стали чемпіонами одразу в чотирьох вікових групах – 13, 14, 15, 17 років. 

– Це твій перший повноцінний сезон у якості тренера?

– Другий. Минулого року тренував 14-річних. У Бельгії не прийнято вести вік від початку і до випускної групи, дітей передають від одного тренера до іншого. Я міг працювати з 14-річними, але переговорив зі спортивним директором, який запропонував узяти на рік молодших, адже для них це перший рік, коли вони грають 11 на 11. Отож саме з цими дітьми у мене була можливість себе проявити.

– Хоча тренерський стаж не великий, але вже можеш зробити висновок, чи важка доля тренера?

– Дуже важка! Якби я міг повернутися назад, ще б пограв кілька років. Але й так, дякувати Богу, відіграв з такими травмами до 37 років. Кар’єру у вищій бельгійській лізі завершив у «Серкль Брюгге», потім ще півроку грав у другій лізі за «Вестерло». Вже збирався завершити кар’єру футболіста, але мій хороший знайомий Венсан Компані (капітан «Манчестер Сіті» – авт.) організував аматорську команду ВX «Брюссель» і попросив мене пограти за неї. Ще рік відіграв у ній, після чого завершив активні футбольні виступи. У принципі, міг ще грати, під кінець кар’єри навіть перестали боліти пахи, але коли я звик до професійного рівня, а там була команда без відповідної бази, вирішив «зав’язати».

– Як тебе прийняли, коли повернувся до «Андерлехта» вже у якості тренера?

– Ще коли в мене завершувався контракт з бельгійським грандом, була домовленість, що я можу завжди повернутися. Місяць побув без роботи, побачив, що не можу сидіти вдома, а в «Андерлехті» була можливість набрати групу дітей. І я собі сказав: «А чому б і ні!»  

– В «Андерлехті» запропонували роботу дитячим тренером чи був вибір?

– На той період вакантним було місце дитячого тренера. Про свій вибір не жалкую. Наберуся досвіду, а далі час покаже.

– Олеже, а у тебе є тренерська ліцензія?

– Маю тренерську ліценцію УЄФА категорії «А». З нею можу працювати асистентом тренера у вищій лізі та головним – у першій. Перші тренерські курси проходив у Бельгії. З отриманим дипломом міг тренувати дітей. Але хотів далі удосконалюватись. Щоб перейти на наступний щабель у тренерський освіті в Бельгії, потрібно було чекати ще рік. Тому вирішив навчатися в Україні, де саме отримав категорію «А». Дехто може сказати, що в Україні за тренерські курси потрібно було менше платити, але це не так. Ціни на навчання практично однакові. Натомість методика викладання дуже різниться. Якщо в Бельгії потрібно було щотижня відвідувати заняття перед здачею екзаменів, то в Україну приїздив на цілий тиждень, протягом якого тривали лекції, і в такому режимі навчався цілий рік.  

– У Бельгії діти навчаються безкоштовно чи на платній основі?

– Практично всі витрати бере на себе клуб. Якщо не помиляюся, батьки вносять символічну плату в розмірі 260 євро за рік, туди входить усе – від екіпірування до переїздів.

– Якою у Бельгії є спортивна інфраструктура для занять дитячим футболом?

– З формою, м’ячами проблем немає, а от з полями – є. У Брюсселі немає вільних земель, на яких можна збудувати футбольні поля. Академія «Андерлехту» від 15 років тренується на головній базі брюссельської команди, а молодші вікові групи – на базі дитячої академії, яка розміщена окремо.

– Нещодавно ти приїздив з «Андерлехтом» в Україну на гру бельгійської команди проти «Шахтаря»…

– Використав можливість поїхати в Україну, бо подібні візити випадають не кожного року. В дитячому чемпіонаті було все гаразд та й колеги з тренерського цеху погодилися мене підмінити. Я пішов до спортивного директора і той погодився мене взяти з основною командою. Була можливість побувати у Львові, де я свого  часу навчався, пройшовся центральною частиною міста Лева, згадав старі добрі часи своєї юності. 

– На твій погляд, перемога «Шахтаря» над «Андерлехтом» була справедливою?

– Так, українська команда була сильнішою. Загалом цей сезон для бельгійської команди був важким. «Андерлехт» посів лише друге місце в чемпіонаті, що вважається невдачею. Тому керівництво клубу за обопільною згодою сторін розірвало контракт із головним тренером.

– На сьогодні ще не оприлюднено імені нового наставника «Андерлехта». Чи є в списку претендентів тернополянин Олег Ящук?

– Ні. Наразі я тільки на початковому етапі своєї тренерської кар’єри. Футболіст і тренер – це дві різні професії, потрібно багато працювати, щоб тобі довірили тренувати такий великий клуб, як «Андерлехт». Для мене найкращий варіант, якби я став помічником в якогось кваліфікованого тренера, а через кілька років можна думати про самостійну роботу. Якщо я бачитиму, що з кожним роком прогресую як тренер, тоді можна ставити якісь високі цілі.

– Після завершення футбольної кар’єри з ким із футболістів підтримуєш зв’язки?

– По правді кажучи, вільного часу майже немає. Найбільше товаришую з Сергієм Серебряниковим, котрий після активних футбольних виступів працює футбольним агентом. Часто телефонуємо один одному, рідше бачимося, адже я живу в Брюсселі, він – у Брюгге.

– Як часто Олег Ящук навідується на рідну Тернопільщину?

– Один раз на рік по завершенню сезону. Лише минулого року, коли тільки приступив до тренерської роботи, не зумів приїхати. Так сталося тому, що їздив у інші команди на стажування. Зокрема, відвідав академію «Манчестер Сіті», де мав можливість бачити, як англійські тренери працюють з дітьми.

– По приїзді на Батьківщину де найперше буваєш?

– Провідую рідних та друзів у Ланівцях та Тернополі. Скажімо, на Лановеччині мешкає сестра, натомість батьки живуть у Бельгії.

– Відомо, що в Україну приїздиш постійно сам, без сім’ї.

– І справді, ще жодного разу не привозив родини в Україну. А все через те, що до кінця червня діти навчаються в школі, а дружина працює вчителькою в дошкільній установі. Тому коли футбольний сезон закінчується наприкінці травні, я намагаюся використати цей час та поїхати додому. Коли ж у членів сім’ї канікули, я вже повертаюся з України, бо раніше розпочиналася підготовка до сезону як футболіста, а тепер – як тренера.

– Олеже, діти розмовляють українською?

– Зі старшою донькою Аделін більше проводив часу, тому вона трішки навчилася української мови. Молодша Дорін розуміє прості українські слова, але їй важко говорити.

– Чи допомагають твої батьки, які живуть у Брюсселі, з вихованням онуків?

– У це може важко повірити, але, мешкаючи в Бельгії, мої батьки внуків та й мене бачать зрідка. В них своя робота, а в мене – своя. У Бельгії немає такого, щоб, скажімо, на вихідні залишати дітей з бабцями та дідусями. Вони постійно знаходяться з батьками. 

– Слідкуєш за подіями, які відбуваються в Україні?

– Сумно бачити, як на твоїй Батьківщині йде війна. Дуже хочу, щоб припинилися бойові дії і люди в Україні жили в мирі.

– В Україні завжди були різні тлумачення щодо твого громадянства.

– Я вже тривалий час маю бельгійське громадянство, хоча ніколи від українського не відмовлявся. Бельгійського громадянства мені не було потрібно, я так жив нормально. Але після п’ятої операції йшло до того, що моя футбольна кар’єра може закінчитись. І ось тоді я задумався. Усвідомлював, що грати за збірну України з моїми травмами не реально, але хотів максимально довго протриматись у вищій футбольній лізі. І на той час із європейським паспортом зробити це було простіше, ніж з українським. Прийняв подібне рішення тільки заради футболу. Хоча у мене український паспорт як був, так і залишився, я його ніколи і нікуди не здавав.

– У певний період велася розмова про запрошення Ящука до національної збірної України. Але тоді тренери повідомили, що не можуть цього зробити через бельгійське громадянство…

– Якби тренери збірної дуже хотіли, то питання вирішили б. Багато українських футболістів мають кілька паспортів і проблем ніколи не було, тільки з Ящуком це все розкрутили. Так сталося тому, що коли мій колишній тренер Еймі Ентеніс, з яким я працював три роки, очолив збірну Бельгії, почали говорити, що Ящука запрошують у збірну Бельгії. В Україні пішли чутки, мовляв, він вибрав збірну Бельгії. Хоча я Ентенісу одразу сказав, що про це навіть мови не може бути. По-перше, усвідомлював, що зі своїм здоров’ям не міг довго грати за збірну, по-друге, я був заграний за молодіжну та юнацьку збірні України, тому змінювати збірну, з моєї сторони, було б неправильно.

– Чи слідкуєш за долею тернопільської «Ниви», яка дала тобі дорогу в великий футбол?

– Дуже шкода вболівальників «Ниви», яких було багато і які, пригадую, завжди палко підтримували свою команду. Те, що «Нива» нині грає в чемпіонаті області, – через безгрошів’я. Хоча навіть у той час, коли я виступав за тернопільську команду, в неї теж були фінансові проблеми. Що ж говорити про теперішній час, коли в країні економічна криза, військові дії? Тернопільському вболівальнику хочу побажати, щоб в один прекрасний день «Нива» виступала у вищій лізі і щоб стадіон був забитий, як раніше…

– Якщо пригадати 1995 рік, то саме завдяки твоєму трансферу до «Андерлехта» «Нива» змогла деякий час протриматися на плаву.

– Тоді були непрості часи і за гроші від продажу Ящука в Бельгію «Нива» фактично вижила. Хоча могло бути все по-іншому. Забрали б мене в армію, і я абсолютно безкоштовно міг опинитися в тому ж київському «Динамо». Тим більше, тоді велися розмови про перехід до столичного гранду, а також одеського «Чорноморця» та львівських «Карпат». Уже тоді в мене розпочалися проблеми з пахами і я розумів, що коли залишуся в Україні, мені буде дуже важко. І так сталося, що я прийняв правильне рішення, бо в іншому випадку, якби не поїхав до Європи, моя футбольна кар’єра могла б завершитися, так і не розпочавшись.

– Чи є бажання, скажімо, колись очолити команду в Україні, в тому ж Тернополі, чи ти повністю пов’язуєш себе з європейським життям?

– Раніше би однозначно сказав – ні, я в Україну працювати не повернуся. Зараз же всі варіанти розглядаю.

– У Тернополі дитячі футбольні тренери, щоб прожити, паралельно тренують дорослі команди, займаються суддівством. У Бельгії, працюючи виключно тренером, можна отримувати гідну платню?

– За тренерську зарплату в Бельгії теж не проживеш. Я ще індивідуально займаюся з гравцями і за цю роботу клуб мені доплачує.

– Чи розглядав варіант проведення так званого прощального матчу Олега Ящука?

– Не думав над цим та й не люблю я цих святкувань…

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити