Олександр Дяченко: У ворота став випадково

02 жовтня 17:05
Переглядів: 109
Олександр Дяченко

У дев’яти з десяти матчів винниківського «Руху» у другій лізі ворота нашої команди захищав Олександр Дяченко. Що цікаво, Дяченко у чотирьох з них відстояв на «нуль» і своєю грою у воротах неодноразово вселяв впевненість у гру захисників, півзахисників та нападників «Руху». Про початок своєї футбольної кар’єри, про знайомство з президентом «Руху» Григорієм Козловським і не тільки Олександр Дяченко розповів у першій частині нашого інтерв’ю.

Олександре, як і чому почав займатися футболом?

Футбол любив з дитинства. На футбольну секцію почергово водили батько та бабця. У вісім років потрапив до секції футбольного клубу «Динамо». Спочатку пробував себе на різних позиціях, мабуть, на усіх, окрім воротаря. А у ворота став випадково. На одному з тренувань пробував себе у ролі воротаря, мої навики помітив тренер В’ячеслав Сімьонов та сказав стати на ворота. Мабуть, зріст зіграв вирішальну роль у моєму амплуа. Спочатку було дещо незвично, хотілося бігати в полі, але з часом звик.

Які були перші успіхи на воротарській позиції?

 Було багато турнірів, чемпіонат ДЮФЛ. Втім, найбільше полюбив юнацький чемпіонат світу, де разом з командою «Динамо» нам вдалося перемогти. Мені було 13. З дитячого футболу, мабуть, це найяскравіший спогад.

Що тоді дала школа «Динамо»? Кому з тренерів вдячний найбільше?

Усі щось дали. Воротарському ремеслу навчив В’ячяеслав Богодєлов. Він тренував мене довго: з дитинства до 14 років, майже шість років. Також вдячний Валерію Кінашенку та В’ячеславу Сімньонову. Також хотів би подякувати тренерам «Металіста» Сергію Шевченкові і Віктору Суслові. 

Як взагалі розвивалася кар’єра на дитячому рівні?

Ми усі думали, що будемо грати у першій команді «Динамо» (сміється). А коли ставали дорослішими, то всі розуміли футбол уже по-іншому.

Чи були в тебе кумири у першій команді «Динамо»?

Завжди ним був Олександр Шовковський. Ніколи не забуду відкриті тренування з першою командою «Динамо». Це було показові тренування для телебачення, але з зірками ми разом тренувалися, працювали в парах. Пригадую, тоді був в парі з Олександром Шовковським. То було щось з чимось. Перед такими тренуваннями мандраж був божевільний, однак з іншої сторонни було велике бажання показати себе перед такими гравцями та тренерами. Окрім Шовковського, з нами тренувалася уся основна команда «Динамо»: Бангура, Рибка, Шовковський, Мілевський та інші. Такі тренуванні не забуду ніколи.

Як вдавалося поєднувати заняття футболом і навчання?

Розумів, що футболістами стають одиниці. Бабця мене заставляла навчатися. До сьомого класу вчився майже на відмінно. А потім почався футбол по-серйозному. Після цього з навчанням ставало все важче і важче. Було дуже мало часу на навчання.

Чи були інші захоплення у дитинстві, окрім футболу?

Ні, окрім футболу більше ні про що не думав.

У 15 років ти покинув «Динамо». Чи важко було покидати клуб, який для тебе багато чого дав?

Звичайно, що так. Розставатися з хлопцями, які стали для мене друзями, було важко. Втім, це було моє рішення перейти в харківський «Металіст». Я залишався гравцем «Динамо», але можна сказати, що до «Металіста» я поїхав в оренду.

Як складалися успіхи у Харкові?

Команда мого віку була хорошою. Пригадую, у чемпіонаті ДЮФЛ U-16 ми дійшли до фіналу, пройшовши «Динамо» у півфіналі. У фіналі ми програли «Шахтарю» з рахунком 0:4. Що цікаво, мені дали приз, як кращому воротарю турніру. Тоді і отримав перший виклик в юнацьку збірну України.

Виходить невеличкий парадокс: ти пропустив чотири голи у фіналі ДЮФЛ і став кращим воротарем турніру.

Що цікаво, тоді два голи я «привіз» своїй команді сам. Впевнений, що цей приз мені дали за відбір до фіналу турніру. Тоді я провів набагато кращі матчі, аніж фінал. Фінал провалив, як і уся команда.

Чому все-таки ти вирішив змінити «Динамо» на «Металіст»?

Якщо відверто, то не заладилося з тренером в «Динамо». Не хотілося б називати його прізвище, але це було суто моє рішення. Розумів, що мені 15, через два роки випуск, у «Динамо» мав мало ігрової практики. У «Динамо» я грав відверто мало. «Динамо-3» на той час уже розпалося, а в другу команду «Динамо» я не міг потрапити через свій юнацький вік.

Чому не залишився у «Металісті»?

Хоч і пропонували контракт, була неймовірна конкуренція. В команді було дуже багато воротарів. Так сталося, що я перейшов в «Карпати», а це рішення правильним назвати не можу. Це, мабуть, найневдаліший мій перехід у кар’єрі.

Як взагалі виник варіант з «Карпатами»?

На той час уже був знайомий з Григорієм Козловським. Разом зі Святославом Козловським грали за «Металіст», тому батько часто приїжджав до Святослава. Григорій Козловський суттєво посприяв у тому, що я переїхав до Львова. Також зіграло роль те, що на той час уже зустрічався зі своєю майбутньою дружиною Віталією. Це також була одна з причин переїзду до Львова.

Чому в «Карпатах» не вдалося заграти?

Не сказав би, що в «Карпатах» була велика конкуренція. Коли прийшов в команду, тренером «Карпат» був Олег Кононов, а дублем керував Роман Толочко. На жаль, через кілька турів звільнили увесь тренерський штаб: як і в першій команді, так і в дублі. Прийшли нові тренери, при яких я не мав ігрової практики. Згодом перейшов до «Карпат-2», де я провів півроку. Тренером команди був Любимир Вовчук. Коли не стало «Карпат-2», перейшов в команду U-19. Там кар’єра у мене не склалася і я не розумію чому.

До речі, будучи гравцем «Карпат-2» ти грав у фіналі Меморіалу Ернеста Юста якраз проти «Руху».

Пригадую цей матч, ми програли з рахунком 0:1.

Чи міг ти виручити свою команду у тому епізоді?

Якби знав куди битиме суперник, то виручив би стовідсотково (сміється).

Після гри ти спілкувався з Григорієм Козловським. Обговорювали уже майбутній перехід у «Рух»?

Чесно кажучи, то було уже давно, тому не пригадаю про що ми спілкувалися.

Після «Карпат» ти повернувся до рідного Києва.

Тренувався з дублюючим складом київського «Арсенала», підтримував спортивну форму. Був близький до того, щоб залишитися в «Арсеналі», однак не склалося. В останній момент мені сказали, що клубу я не потрібен. Тренер з Харкова Ігор Кутєпов запропонував знову приїхати до Харкова, грати уже за одну з обласних команд. У цій команді грав чотири місяці, після чого перейшов у київську «Оболонь».

P.S. У другій частині нашого інтерв’ю з Олександром Дяченком читайте про кар’єру гравця в київській «Оболоні», винниківському «Русі», а також про не футбольні захоплення воротаря.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити