Олександр Дядюра: "Між українським і польським водним поло є різниця"

07 червня 07:30
Переглядів: 156
Водне поло

 Гравець ватерпольного львівського «Динамо» Олександр Дядюра став чемпіоном Польщі в складі команди Університету з Лодзі.  Ватерполіст розповів про те, чим відрізняються польські команди від українських, які зміни відбулися в складі національної збірної, а також про свій шлях в спорті.

- Олександре, чи існує різниця між чемпіонатами в Польщі та Україні?

- В Польщі чемпіонат організований трохи інакше, ніж у нас. В Україні проходять тури, тобто всі команди під час чергового туру збираються разом і грають між собою. А в поляків не так - раз на місяць я маю дві гри з однією командою. Можна провести дві зустрічі за день, а можна за два. Відіграв і повертаєшся додому. Немає такого, що по 6-7 ігор відразу.

- Як грають поляки?

- Цікаво, що фізично польська команда набагато слабша, ніж наша, але характер у них дуже сильний, мені здається, що за рахунок характеру їм і вдається гра. Ось я пригадую, як ми командою "Динамо" Львів перемогли фактично команду Польщі з відчутним розривом в рахунку. А вже збірною України ми у тієї ж команди Польщі програли. В цілому в них слабший чемпіонат, ніж у нас.

- Чому в них слабка фізична підготовка?

- Через те, що на першому місці у них робота, а вже на другому - тренування. Іншими словами, їхній підхід до спорту схожий на любительський, а в нас на професійний. Хоча можливостей грати в них більше, бо немає проблем з водою як у на Україні. У них всі тренування з 9 години вечора, після роботи.

- Яким чином фінансуються польські команди?

- Зарплати гравців там невеликі, але тренера, як правило, одночасно є і спонсорами своїх команд, як в Лодзі, наприклад. За водне поло тренер дає невелику плату, але в нього є свої фірми, і він потрохи влаштовує гравців туди на роботу. Тобто члени команди грають за його клуб і працюють у нього ж. Один гравець, наприклад, масажист, а для Польщі це непогані гроші. Таким чином кожен десь працює чи підпрацьовує. Є ще одне джерело доходів. Наприклад, вони організовують пряму трансляцію змагань по місцевому чи регіональному телебаченню. Перед цим гравці йдуть по фірмам і кажуть: у нас сьогодні буде пряма трансляція, давайте ми ваш плакат повішаємо і десь п'ять разів за гру його точно покажемо, і домовляються про ціну. А потім за рахунок того вони оплачують бодай частину води, а може й роботу суддів. У нас напевно здійснити таке буде складніше, але думаю, це можливо. Та я ще не чув, щоб хтось займався подібним.

- Як ви попали в польську команду Лодзі?

- Перший раз я грав за неї вісім років тому. Мені тоді було 16, я поїхав на Єврокубок, з нашими тепер ветеранами Грішиним і Момотом, грати за команду Лодзь. Їхній тренер підійшов до Ігора Ілліча Зінкевича і попросив гравців на Єврокубки. Ігор Ілліч дав двох ветеранів і мене, за що я йому вдячний. Тоді я відіграв два тури, потім ми ще трохи їздили. І  ось через вісім років у нас у Львові був турнір, кубок Карпат, здається, і до нас підійшов знайомий вже мені тренер команди Лодзя і запропонував грати за них на чемпіонаті Польщі. Мені дали дозвіл, і ось перший сезон я відіграв, чи запросять ще, побачимо.

- Свого часу ви також грали за Маріуполь? Чому обрали той клуб?

- Майже відразу по закінченню інституту я відіграв за Маріуполь три сезони. Перед тим я одружився, в мене народився синочок, треба було заробляти гроші. В Маріуполі була найкраща база, краще фінансове становище поміж всіх команд водного поло в Україні. На жаль, зараз там вже такого нема. Окрім цього, команда була на висоті, вони займали перші місця, завжди виходили у фінал, звичайно хотілось грати за такий сильний клуб. Тоді вони були кращими в Україні.

- Ви хороший гравець, що посприяло вашому успіху в спортивній кар'єрі?

- Мабуть те, що мене вигнали з училища фізичної культури, точніше, я не зміг поступити туди по закінченню школи, яка існує при ньому. Я не встигав саме по спорту, погано тренувався, не був в жодній молодіжній збірній. У результаті, я не проходив в училище на перший курс і мене, можна сказати, попросили піти. Всі хлопці, з якими я вчився в школі, поступили на перший курс училища, а мене не взяли. Після цього я прийшов у "Динамо" до Зінкевича Ігора Ілліча, тоді ще з мамою, і попросився до нього на тренування. Ігор Ілліч сказав, що два-три тижні спостерігатиме за мною, і якщо я не підійду, то шансу залишитись у мене не буде. Хлопців тоді було багато, це не так як зараз, що нам людей не вистачає. Тому я старався і мене залишили. На той час, коли мене вигнали, мої однолітки вже були в молодіжних збірних, їздили по Європах, на збори, ще кудись, я ж нікуди не їздив.

- Хто були вашими першими тренерами?

- Мій перший тренер Богданов Олександр Сергійович. Також мене тренували Сидорович, Наумчик, далі було училище фізичної культури. А що сталося потім я вам щойно розповів. Коли мене вигнали, захотілося довести собі, а може батькам, що я можу. Мабуть добре, що я не пішов в училище, бо цілий рік ніяке навчання не заважало мені наполегливо тренуватись щодня. Потім поступив в Інститут фізичної культури на перший курс. Взагалі, я почав займатися водним поло з 10 років. Плавати на озерах я навчився ще раніше. Тобто більшу частину свого життя присвятив цьому виду спорту. Тепер не уявляю свого життя без нього.

- Ви також граєте за збірну України? Що змінилось останнім часом в команді, і чому це позначилось на результатах її гри в гіршу сторону?

- За збірну України граю близько семи років. Коли я прийшов, кістяк збірної складали маріупольці, старші хлопці. Зараз вони всі пішли через певні причини. Це і відсутність фінансування, і ситуація в країні. Хлопці вже не займаються спортом, а хто де. Це дуже прикро. Є виняток, двоє моїх товаришів грають за Кошице (Словаччина), там хороший клуб. Але, хоча теоритично вони можуть грати за збірну України, практично ні, через те, що вони за кордоном, а фінансування у нас  недостатнє, щоб вони виїжджали кудись на змагання. Ось зараз у восени має бути наступний тур в кваліфікації Європи, сумніваюсь що вони зможуть поїхати. Національна збірна омолодилася, і ми якимось чином умудрилися вперше програти Ізраїлю. Коли я прийшов в збірну, то пригадую, що виграли у збірної Ізраїлю з рахунком 8:0, при тому, що один гравець у нас не грав взагалі 4 хвилини.

- Отже, є об'єктивні причини ослаблення національної збірної?

- Мабуть, так. За короткий період відбулося омолодження складу. Ми мало провели спільних тренувань. Окрім того є такі гравці, що взагалі мало тренуються. Ось, наприклад, в збірній є хлопці з команди Одеси, яка навіть не приймає участі в чемпіонаті країни. Я трішки цього не розумію. А ось Грішина, який був одним із стовпів збірної, зараз відсторонили. Я вважаю, що кращого центрального нападаючого в Україні немає. Можливо тренеру краще видно, але потім такі рахунки.

- Останнім часом було багато розмов про скасування 5-го туру Чемпіонату країни серед чоловіків?

- Ми дуже багато тренуємося, плаваємо, щоб зіграти саме  ці тури. І дуже прикро, коли ти пройшов певний відрізок тренувань, віддав сили, підготувався, а тур відміняють. Я навіть вже таке чув, що це нібито вигідно якось Львову, що той тур скасували. Але зачекайте, ми в цьому чемпіонаті не програли жодної гри. Один раз помилково зіграли в нічию, але після тієї гри, наші суперники раділи нічиї, а ми були засмучені. Ми гарно підготувались і готові вигравати в цьому чемпіонаті, хоч ще п'ять турів додайте, я впевнений в цьому. 

- Як можна підняти рівень команд та популярність водного поло в нашій країні?

- Необхідно більше проводити турнірів, навіть товариських. Бо команд стало менше. Я пам'ятаю часи, коли нас приймала команда Молдови, Білорусі, грузини. Якщо я не помиляюсь, то в чемпіонаті України брало участь 12 клубів. Навіть казахи до нас приїжджали. Коли беззаперечними чемпіонами були маріупольці, перший раз приїхали казахи і виграли в них. Було дуже цікавий видовищний чемпіонат, прохідних ігор небагато, кожного разу треба було доказувати свою майстерність і перемагати. Сьогодні треба щось змінювати. Але багато речей впираються в фінансування. А в що ж ще? Хлопці є, тренера є, вода є, спонсорів нема. Треба їх знаходити і продовжувати грати.

- Але у Львові водне поло тримається на плаву.

- Так, у Львові ми ще тримаємось, і тренера, і спонсори ще якось нас підтримують. Але треба проводити всеукраїнські турніри, неважливо яку їм назву давати, але запрошувати тих самих молдаван, білорусів... Та знову ж таки, на все це треба гроші. Мені здається, змагання потрібно більше проводити в столиці. В Дніпродзержинську все добре, хороша база, все класно, але не так багато людей мають можливість бачити ігри, трибуни часто порожні. У Львові багато людей приходить дивитись. В Києві треба проводити змагання, в Харкові люди приходять, в Дніпропетровську варто грати.

- Чи знаходите Ви моральну підтримку водному поло в сім'ї?

- Якби не водне поло, то я навіть зі свою дружиною не познайомився. Вперше ми зустрілись в поїзді. Наша команда їхала в Севастополь на збори, а вона з подружками відпочивати на море. Тому дружина не може не підтримувати водне поло, бо воно нас познайомило.

Довідка

Дядюра Олександр Сергійович народився 14 липня 1988 року у Львові. В 2011 році закінчив Львівський державний університет фізичної культури за спеціальністю - «Олімпійський та професійний спорт»; кваліфікація - тренер, викладач фізичного виховання, спеціаліст. Майстер спорту України з водного поло.

З 2006 по 2009 р. срібний призер чемпіонату України, в 2011 р. чемпіон України та володар кубку України з водного поло. 2010-2013 р. спортсмен інструктор ВК «Іллічівець» м. Маріуполь. З 2008 р. гравець основного складу Національної збірної України з водного поло. Виступає за збірні команди Польщі.   

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити