Олександр Шевченко: "Хочу, щоб за нас говорили вчинки та результати"

19 січня 15:05
Переглядів: 641
шевченко

Про інтерв’ю ми домовлялись упродовж року. Олександр Якович завше чемно відмовляв, мовляв, нехай за мене говорять справи. Але з приходом на посаду голови Федерації футболу Львівської області багатьом людям захотілося дізнатися більше про нього, почути його бачення розвитку футболу. Олександр Шевченко ніколи не грав у професійній команді, не був арбітром, зате успішно працював у бізнесі, пильно стежив за футболом та долучився до створення клубу «Рух». Як відомо, апетит приходить під час їди. Олександр Якович тільки-но вникнув у справи, як твердо вирішив зробити Львівщину зразковим футбольним регіоном.

«РУХ» ВСЕ ОДНО ЗАЛИШИТЬСЯ У СЕРЦІ, БО БЕЗ РУХУ НЕМАЄ ЖИТТЯ

Олександре Яковичу, наприкінці року Вас практично одностайно обрали головою Федерації футболу Львівської області. Вже звикли до нової посади?

Ще не встиг, оскільки попереду були Новорічні та Різдвяні свята. Утім думками я вже перебував у роботі, її у нашому регіоні багато. Перший крок ми вже зробили, зараз триває капітальний ремонт в офісі Федерації футболу, наступний крок – це зібрання усіх представників районних федерацій. Хочу поспілкуватися з ними про розвиток футболу, обговорити та спробувати вирішити нагальні проблеми. Знаю, що у нас дуже багато дитячих команд, які хочуть взяти участь у чемпіонаті України, однак за різних причин усі охочі не можуть грати на цьому рівні. Тож буду це питання піднімати на всеукраїнському рівні. Також хочемо, щоб у Федерації був свій стадіон. Уже надіслали листа міністру освіти для того, щоби віддати нам «Гарт». Він зараз на балансі у «Львівської Політехніки» і не використовується, а передається комусь в оренду. Якщо відійде у розпорядження федерації, ми його реконструюємо, зробимо роздягальні, трибуни, газон зі штучним покриттям і будемо проводити різноманітні турніри. Головне, щоб там цілодобово грали діти.

До роботи у Федерації футболу Ви успішно разом з Григорієм Козловським та його однодумцями створили футбольний клуб «Рух», про який нині вже знають в усій країні. Але після того, як стали головою ФФЛ, Ви заявили, що залишаєте посаду віце-президента винниківського клубу. Чому?

Так, я пообіцяв залишити цю посаду, бо не хочу пліток, мовляв, Федерація футболу приділяє увагу чи лобіює інтереси «Руху». Ми працюватимемо однаково для усіх наших клубів. Я підтримую гасло Григорія Петровича «Винники – маленьке місто, але з великим серцем». Ця команда розпочинала свій шлях з чемпіонату області, нині продовжує рухатися до своєї мети вже у Першій лізі. Восени «рухівці» набрали хорошої форми. Шкода, що відбулася зимова пауза у чемпіонаті, адже переконаний – у доробку винниківчан було би більше очок. Але я хочу, щоб і решта команд зі Львівщини тішила нас чудовими результатами. Мене дуже болить серце за «Карпати», переживаю за ФК «Львів» та стрийську «Скалу». Чув, що багато клубів мають бажання підвищитись до професійного рівня. Це тішить, що команди хочуть розвиватися, у нас в регіоні їх понад тисяча. Тобто масовий футбол живе, і це дуже важливо. А «Рух» все одно залишається у серці, бо без руху немає життя (Сміється). У прямому і переносному сенсі. Ми все одно бачимось, граємо між собою футбол, з футболістами і тренерами спілкуємось. Це для мене рідний клуб. Григорій Петрович ще багато зробить для нього і для футболу в області загалом. Знаю його ідеї і бажання та підтримую, бо теж хочу, щоб Львівщина перебувала на провідних ролях в Україні.

Ви і самі вправно граєте у футбол. Нещодавно у дружньому матчі перед старим-новим роком Ваша команда здолала тренерський штаб і керівництво «Руху»?

Довелося трохи попітніти, але показали колишнім футболістам, що не лише вони вміють грати. Це був дружній матч, приємна атмосфера і багато позитивних емоцій – це основне. Думаю, ми частіше тепер зустрічатимемося для поліпшення спортивної форми.

Олександре Яковичу, Ви успішний бізнесмен, донедавна віце-президент «Руху», тепер голова Федерації футболу Львівської області, чому вирішили присвяти час грі мільйонів?

Любов до футболу виникла завдяки моєму дідусеві. Пригадую, у п’ятирічному віці я прийшов на вищезгаданий стадіон «Гарт», бігав з однолітками по траві та з неабиякою цікавістю спостерігав за тим, як вправно грають старші хлопчаки. Через рік записався до секції футболу і тренувався на стадіоні «Піонер» (теперішній «Школяр»). Далі у моїй біографії були різні види спорту, але футбол залишався у серці, тому я тут. Так, на початку 90-х був занепад, і багато людей відвернулися від гри мільйонів, але з поверненням Валерія Лобановського все змінилося. Він повернув і водночас закохав у футбол мільйони людей, я був серед тих, у кого розтануло серце, тож і місце на стадіоні або біля екрану телевізора під матчів завжди на мене чекало. Загалом вважаю, що за радянських часів саме українські гравці перебували на провідних ролях. Так, були ще непогані грузини, щось пробували завжди у Москві зробити, але за рахунок усього союзу. У нас була українська команда «Динамо» (Київ) та збірна практично уся українська. Я з багатьма гравцями тих поколінь спілкуюся, цікаво слухати їхні спогади, особливо коли йдеться про такого геніального тренера, як Лобановський. Це все у моєму серці, я завжди грав і любив футбол. Перший Мундіаль, який пам’ятаю до подробиць, – це Іспанія, 1982-й рік. Відтоді всі чемпіонати світу та Європи дивився, вивчав. Звісно, спершу уболівав за збірну Радянського Союзу, згодом за збірну України. Ви знаєте, що я палкий фанат нашої національної команди і роблю багато для того, щоб вона грала у Львові. Ще Валерій Лобановський сказав, що збірна має грати у нашому місті. До речі, у Львові вона ще жодного разу не поступилася. Між іншим, моя донька теж живе футболом – мабуть, мої гени далися взнаки. Грає одна з хлопцями у школі. Тож у нашій сім’ї всюди футбол. Зайдіть у дончину кімнату і побачите велику колекцію футболок, шаликів та іншої атрибутики. Ми живемо та дихаємо футболом і не уявляємо без нього свого життя.

Ви доволі часто у спілкуванні з різними людьми наводите приклад європейців. З огляду на це, чи перейме наша федерація їхній досвід?

Я б дуже цього хотів, тому що Львівська область має багато талантів. Хочеться скористатися європейським досвідом, який дозволяє таким країнам, як Бельгія чи Нідерланди, перебувати на високому рівні. Якщо ми набудемо такого досвіду, то певен: львівський футбол буде на найвищому рівні в державі.  Ставлю у приклад країни Бенілюксу бо вони за розміром як наша область. Хочеться, щоб вихованців з нашого регіону було якомога більше у збірній України. Потрібно створювати академію, яка б працювала на розвиток львівського футболу. До речі, знаю, що такі плани є у президента «Руху» Григорія Козловського. Можливо, це буде унікальний проект, пілотний, але я хотів би, щоб він запрацював у нас, а згодом його за приклад взяли в інших областях України.

ЧИМ БІЛЬШЕ ДІТЕЙ ГРАТИМЕ У ФУТБОЛ, ТИМ ВИЩІ ШАНСИ НА НОВОГО ШЕВЧЕНКА

Ви у своїй програмі озвучували, що велику увагу приділятимете дитячому футболу?

Вважаю, що дитячий футбол – це основа. Якщо немає дитячого футболу, тоді немає й юнацького, відповідно і дорослого. Чим більше у нас буде команд, тим вища буде конкуренція, і лише у такий спосіб зможемо отримати результат. Чим більше дітей гратиме у футбол, тим вищі у нас шанси на нового Шевченка.

Часто доводиться чути від дитячих тренерів, що у Львові та області не вистачає полів, особливо зі штучним покриттям для занять упродовж року. Ця проблема, мабуть, відома і Вам?

Цим питанням частково опікується наша обласна адміністрація. Щороку в області будується 15-18 майданчиків, і вони весь час заповнені. Це, переконаний, матиме результат. Пригадую, колись під час першого перебування в Іспанії побачив спортивні майданчики ледь не на кожній вулиці. Тоді сказав: вони стануть чемпіонами світу та Європи. Зрештою, так і сталося. Чим більше побудуємо полів, тим більше залучимо дітей і зможемо їм прищеплювати любов до футболу.

Олександре Яковичу, кажуть, що великої уваги приділятимете і обласним змаганням, які є доволі цікавими і популярними?

Певен, що наша Прем’єр-ліга за своїми емоціями, напругою нічим не поступається українському чемпіонату. Ми будемо багато уваги приділяти цій лізі. Зараз розробляється новий сайт ФФЛ, буде створений інформаційний центр. Сподіваюсь, з березня наші читачі вже помітять зміни і у соціальних мережах, а фінал Кубка, ключові матчі плануємо транслювати у прямому ефірі. Будемо розвивати найкращий львівський дивізіон, щоб там прагнули грати усі. Зараз відпрацьовуємо ще кілька ідей щодо вдосконалення турніру. Особисто мені подобаються ці змагання, вони дуже цікаві. Коли «Рух» грав у цьому дивізіоні, я часто дивився ці матчі. А згадайте протистояння з кам’янко-бузькими «Карпатами»! Там були всі можливі емоції. Тож треба популяризувати Прем’єр-лігу, щоб зацікавити та привернути до змагань уболівальників. Наприклад, приїхали туристи до Львова, жінка з дітьми захотіла піти в оперний театр, а чоловік на футбол, а в цей час наші професійні клуби не грають, тоді він має знати про матчі обласного масштабу. Думаю, за правильної роботи кількість глядачів на стадіонах збільшиться. Чому Польщі це вдалося, а нам ні? Тож будемо у цьому напрямку працювати. Дивіться, рівень чемпіонату у наших сусідів не є високим, а трибуни переповнені, бо працює менеджмент, ну і, звісно, варто пам’ятати про економічні можливості людей. Але попри вищезгаданий рівень, їхня збірна зуміла вийти на чемпіонат світу і на жеребкуванні опинилась серед грандів. Глядач йде на стадіон, але йому має бути цікаво, команди мають на полі залишати усі сили, уболівальник розумний, і він це оцінить.

КЛЮЧОВІ ЗУСТРІЧІ ПОТРІБНО ПРОВОДИТИ НА «АРЕНА-ЛЬВІВ»

Ви неодноразово говорили про те, що хочете, аби у Львові було більше міжнародного футболу. З Вашою допомогою збірна України восени повернулася до нашого міста. Чи побачимо її цього року на «Арені-Львів»?

Це одне з ключових завдань, які ставлю. У Львові має частіше грати збірна України. Пригадую, коли вирішувалося питання щодо товариського матчу зі Словаччиною, то президент ФФУ Андрій Павелко мене запитав про кількість глядачів на стадіоні. Я без зайвих роздумів його запевнив, що «Арена-Львів» буде заповнена, а підтримка навіть у товариській грі буде, як завжди, на найвищому рівні. Дух нації тут, на Західній Україні! Яка б збірна не була, хлопці у Львові виходять на поле і б’ються, бо лунає гімн, пісні – тож неможливо грати погано. Вольова перемога над словаками цьому яскраве підтвердження. Я казав неодноразово президенту ФФУ, щоб у Львові відбувалося якомога більше матчів, звісно, мають бути і поєдинки в інших містах. Людям, які живуть на тимчасово окупованих територіях, потрібно розуміти, що поруч триває футбол, зокрема, у Харкові, а у них нічого немає – лише розвал та розруха. Але буду робити все можливе, щоб молодіжні, юнацькі, жіночі збірні якомога частіше грали у нашому місті. У нас є уся необхідна інфраструктура, два стадіони.

Напередодні матчу зі Словаччиною бачив вас у готелі ресторану за одним столом з головним тренером збірної України Андрієм Шевченком. Якщо не секрет, про що спілкувалися?

Він Шевченко і я Шевченко – нам спілкуватися у будь-якому випадку треба (сміється), у нас однакове прізвище, і це вже немало. Ми розмовляли про те, що у Львові збірна ніколи не програвала, він згадував, як вперше до нашого міста приїхав грати за юнацьку збірну на стадіоні «Україна». Тоді, здається, із голландцями була нічия. Він вже тоді відчув, що таке львівський уболівальник. Хочу, щоб усі розуміли: стадіон у Мариборі, де наша збірна грала зі Словенію за вихід на Євро2016, удвічі менший за «Арену-Львів», але коли я приїхав туди, то такої підтримки не очікував. У них Марибор, як у нас Львів. Хочу, щоб Львів завжди був фартовим і переможним для національної команди. Ключові зустрічі потрібно проводити на «Арені Львів». Навіть коли збірна пропустила, вболівальники продовжували палко її підтримувати, гнали уперед. І ті два м’ячі, що забили Ярмоленко та Коноплянка, – результат того духу нації, який панує на львівських стадіонах. Пам’ятаєте, у «Русі» грав Олександр Алієв? Він якось зізнався мені, що коли вперше потрапив на стадіон у Львові, його ноги побігли самі. Ось про це ми з Андрієм Миколайовичем і спілкувалися. Бажаю йому досягнути таких висот на тренерському рівні, які досягнув в якості гравця. Це реально. Він має наш український характер, тому у нього і прізвище – Шевченко.

       ЛЮБЛЮ ТИХ, ХТО ПРАЦЮЄ НА ПОЛІ І В ЖИТТІ

Олександре Яковичу, хочеться почути вашу думку щодо   професіонального футболу у нашому регіоні. Адже честь краю на всеукраїнському рівні представляють чотири клуби. Розпочнемо, мабуть, з головної команди області «Карпат». Чому вкотре декларуються одні завдання, а в реальності виходять інші, «зелено-білі» знову боряться за виживання?

Я з дитинства ходив на «Карпати». Пригадую, навіть через паркани перелазили, щоб потрапити на стадіон. Це улюблена команда, на яку ходили пішки з усього міста. Що відбувається зараз? Не хочу про це говорити, у мене може бути суб’єктивна думка. Аби надати реальну оцінку, потрібно перебувати усередині клубу. Можу розповідати, чому був спад у «Руху», бо я перебував в епіцентрі подій. Маю велике бажання, щоб ця команда стала першою на Львівщині і в Західній Україні. У нас ще попереду дуже багато доброго пов’язане з «Карпатами». А ще я радий, що у нас є такі люди, як Микола Кміть і Роман Михайлів – вони безмежно люблять та розвивають наш футбол, вкладають у нього свої гроші, душу і серце. Відкрию секрет і скажу, що можливо у нас з’явиться п’ята команда, мова про Соснівку. Ось в одній області матимемо 5 професійних клубів. Мрію, щоб Львів у Прем’єр-лізі представляло дві, а то й три команди! Стільки ж їх було б і в інших дивізіонах, тоді буде у місті футбольний бум, усі в унісон дихатимуть грою мільйонів. Тоді це буде передовий регіон в Україні!

Залишиться єврокубки до Львова привести?

Поволі ми до цього прийдемо, все залежатиме від дитячого футболу. Звісно, за один день результату не буде, потрібно 7-10 років, коли ці діти заграють, коли розпочнуть ефективно працювати академії. В майбутнє я дивлюся з оптимізмом.

Ви тепер уже колишній віце-президент «Руху», були увесь час усередині клубу. На Вашу думку, чому команда з такими футболістами, умовами так невдало стартувала у Першій лізі?

Григорій Петрович – дуже непроста людина. Він настільки любить футбол, настільки любить свою команду, тож, за словами Мирона Маркевича, якщо «рухівці» постійно перемагатимуть, то він їх усіх в золото одягне. Президент робив для них усе, але, мабуть, деякі тренери, деякі гравці не оцінили того. Знаєте, коли все чудово, то здається, що так воно і має бути. Можливо, Григорій Петрович дав більше, ніж він мав би дати. Можливо, це все потрібно було видавати порційно, щоб належно працювали. Ті, хто залишився в «Русі», віддаються команді, а були й такі, хто цього не робив. У Другій лізі в нас були чудові умови, зарплати, збори у Туреччині, інфраструктура, дехто того не оцінив. У футбол грають 11 осіб, якщо два-три випадають – це вже проблема. Я не можу сказати, що в кожному поєдинку одні й ті самі не грали. Було й так: упродовж матчу один халявив, в іншому – другий. Це призвело до спаду. Коли я спілкувався про це з Григорієм Петровичем, він виглядав надзвичайно пригніченим, хоча за натурою позитивна людина. Тоді на нього було боляче дивитися. Але це футбол, ми дійшли висновків і восени зуміли показати хороший результат. Коли вийшли у Другу лігу, у мене не було сумніву, що її здолаємо за один рік, адже мали реально футболістів вищого класу. І вже тоді відчувалися певні нюанси, ми не виконали одного завдання, адже вийшли до Першої ліги лише з другого місця. Хоча погодьтеся, ми зробили усе від нас залежне, щоб «Рух» став переможцем Другої ліги. Але десь гравці не допрацьовували – те, що пробачали у Першій лізі, тепер не пройшло. Звісно, весь час і завжди перемагати неможливо, і так було б нецікаво, бо то вже не футбол виходить, а якась комп’ютерна гра. Все має відбуватись поступово, і, думаю, «Рух» до своєї мети ще прийде.

Давайте повернемося до обласного футболу. Знаю, що у Вас є ідея відродити підсумкову гала-виставу «Людина-футбол Львівщини»?

Люди, які опікуються футболом в області, мають усвідомлювати, що вони потрібні тій області. Мені дуже приємно бачити під час нещодавніх виборів Ігоря Кульчицького – людину-легенду, яка багато зробила для нашого футболу. Тих людей, ветеранів, потрібно пам’ятати, ось і перед Новим роком ми відзначимо найкращих гравців, суддів, журналістів та усіх, хто робить внесок у розвиток гри номер один. Вважаю, що футболісти мають грати не лише за гроші, а повинні завоювати любов людей. Колись спартанці розуміли, що усі загинуть, але йшли за славою. Так і футболісти мають заслужити своєю грою славу, щоб про них говорили і писали. А в кінці року ми усіх їх оцінимо.

Жіночий футбол теж має своїх прихильників. Ваше ставлення до нього?

На виборах мене запитали про жіночий футбол і моє ставлення до нього. Я буду йому приділяти увагу. Я вже казав, що моя донька теж грає та постійно запитує, що у нас з жіночим футболом. Знаю, що минулого року у Винниках відбувався турнір з жіночого футболу, «Львів’яночка» доволі непогано виступила. Чесно кажучи, мені потрібно у жіночий футбол вникнути, бо тут я до кінця ще не розібрався. Знаю, що є дівчата, які люблять футбол не менше за хлопців. Можливо, він не настільки у нас ще популярний. Гадаю, якщо дівчата будуть демонструвати хорошу гру, то уболівальники підуть на стадіон.

Федерація футболу Львівської області завжди перебувала на провідних позиціях в Україні. Ви прийшли до її керма, чудово це розуміючи, і прийняли, як на мене, стратегічно правильне рішення зберегли основний кістяк з тих, хто виконував колосальний обсяг роботи. З Вашим приходом Федерація має запрацювати ще потужніше, принаймні люди в області у це вірять, тому попереду нові виклики?

Я вже три роки представник Львівщини у Конгресі ФФУ, колись сидів у Будинку футболу, де підбивали підсумки року. Коли побачив, що у Львівській області аматорських команд більше удвічі, ніж у Київській, то зрозумів, що у нас все добре працює. Колишній голова, а сьогодні мій перший заступник Ярослав Антонович Грисьо виконує велику роботу. Коли мене висунули на посаду голови ФФЛ, я розумів, що тут є хороша команда, яка справді добре працює, і ця діяльність мною належно оцінена. Саме тому зберіг їх усіх у своїй новій команді. Я прийшов, щоб вивести львівський футбол на вищий рівень, надати йому нового дихання, принести і зреалізувати свіжі ідеї, запозичити європейський досвід, залучити партнерів і спонсорів, зрештою, навести лад з інфраструктурою. Ярославу Антоновичу було нелегко, адже він вже більше двадцяти років керує Федерацією, тому йому потрібна підтримка. Вважаю, що він заслуговує на похвалу, а вже читач, глядач зробить висновки. У нас є п’ять років, щоб показати свою роботу. Хочу, щоб за нас говорили вчинки і результати.

Ви все життя у футболі, то хто Ваш кумир?

Мені важко відповісти. У дитинстві був захоплений грою Платіні, Марадони, вони були яскравими зірками, Пеле я застав у кінці кар’єри. Я є патріот, і для мене важливіше було, щоб збірна перемагала, а Блохін, Протасов чи Баль – наш земляк – щоб забив. Тоді футбол на високому рівні, збірна минулих часів могла перемогти будь-кого. Для мене кумир – все те, що українське. Мені завжди імпонував Руслан Ротань, бо завжди віддається грі, а такі люди мені подобаються. Зараз у «Русі» грають кілька хлопців, які віддаються на полі, зокрема, Заставний, Дуць, Буй – на них приємно дивитися. Я вже мовчу про збірну! Коли виходиш уфутболці, де є тризуб, лунає гімн України, треба з’їсти того суперника, але мусиш виграти! Оце мій кумир. Коли дивлюся футбол, нейтральній матчі, то уболіваю за ту команду, яка поступається, чому? Бо хочу, щоб вона показала дух і виграла. Це для мене важливо.

Мессі чи Роналду?

Мені більше імпонує аргентинець. Мессі працює, бігає, грає. Роналду вміє підставити голову, ногу, створити момент, але це не та робота. Люблю тих, хто працює на полі і в житті.

За матеріалами: fcruh.com
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: