Олена ПІДГРУШНА: "Наталію Бурдигу в збірній України прийняли прекрасно"

30 грудня 12:45
Переглядів: 2709
Default Image

Дві срібних нагороди у складі національної збірної України з біатлону - саме такий доробок тернополянки Олени Підгрушної на двох останніх етапах Кубка світу. Причина таких вдалих виступів наших земляків, на думку тернополянки, - по-іншому проведена підготовка до етапів. Про це Підгрушна розповіла в ході власної прес-конференції, яка відбулась у четвер, 23 грудня, у приміщенні обладміністрації.

- 2010-й рік, в першу чергу, мені найбільше запам’ятається Олімпійськими іграми, - розповіла Олена Підгрушна. - Ці змагання проводять раз у чотири роки. Ми показали доволі непогані результати. А от нещодавно вдалося завоювати дві срібні медалі на двох етапах Кубка світу - це також для мене досягнення. Ми, напевне, на такий результат і не розраховували.

Для прикладу, слід згадати змішану естафету у Поклюці. У нашій збірній шість дівчат, а їхали лише двоє . Тобто, я вже і спочатку не знала, чи буду на старті. Мабуть, після вдалого спринту вирішили тренери все ж поставити мене. В останній гонці ми з сестрами Семеренко показали доволі рівний час. Однак Валентина сама підійшла до тренера та повідомила, що погано себе почуває, і, мабуть, фізично не зможе боротися за нагороди. Тому тренери вирішили поставити мене, а Валентині все ж дали шанс відпочити.

- Чи задоволені ви своїм результатом?

- Завжди можна проїхати краще. І який би не був вдалий результат - хочеться ще краще. Багато було у нас таких моментів - десь зайвий промах, десь з вітром не впоралися, діоптр заморозився... Якщо оцінити останній етап Кубка світу, можу сказати, що ми прибавили хід. Бігти стали швидше. А з іншої сторони - погіршилася стрільба. Ну і, відповідно, метеоумови були явно не найкращі. Ще починаючи зі шведського Остерсунда і його 20-градусного морозу. Важко було замороженими руками стріляти. Потім у Хохфільцені були снігопади і в кінці-кінців у Поклюці постійний поривчастий вітер. Ну і, звичайно, все це дало свій відбиток.

Причина - програма підготовки

- Олено, а з чим пов’язані такі вдалі виступи збірної України загалом на перших трьох етапах Кубка світу?

- Цього року у нас змінилася підготовка. Останні кілька років на перший сніг ми виїздили у Заполяр'я. Отже після цього у нас був фактично в Остерсунді підйом - ми сильно додавали у ході. А після того була яма в Хохфільцені. У Поклюці десь все вже вирівнювалося. Цього року ми перший сніг проходили на рівнині, і ці всі перепади урівнялися, і просто всі додали у ході. Можливо, причина саме у підготовці. Хоча, мабуть, про це вже ми дізнаємося лише після весни.

- Збірна України так швидко почала бігти, що деякі коментатори жартували про певний "допінг"...

- Цей "допінг", швидше за все, - маточне молочко (сміється - прим. ред.). Насправді жодних заборонених препаратів у нас немає, ми спокійні та не боїмося жодних допінг-контролів. Хоча на кожному зі стартів кожного спортсмена ретельно перевіряють. Також "допінг" - це, звичайно, бажання перемогти. У нас молода команда, і можливо з часом ми підійшли до того моменту, коли просто не боїшся суперників та готовий перемогти.

Бували у нас моменти, коли ніби й біжиш лідером, а не знаєш, що з цим лідерством робити. Тому що психологічно ми не були до цього готові. Тепер ми вже цілеспрямовано йдемо за медалями та досягненнями.

- Після того, як вже пройшла ейфорія після змішаної естафети, чи не закрадалися думки: ех, Сєднєв, ще б трішки ти додав на фініші...

- Ні. У нас це срібло було на рівень золота... І було видно, як він боровся до останнього метра. Звичайно, якби ми були третіми, можливо закрадались би думки: "ну хоч би другі...". А таке срібло, як він відвоював, ніхто із нас подібного не думав.

- Як відзначали ці нагороди?

- Дорогою додому. Всі дружно прийшли, зібрали сумки, сіли в автобус і поїхали (сміється).

"На лижні всі суперники"

- Олено, а чи існують для нашої збірної принципові суперники, за яких хочеться завжди фінішувати вище? І навпаки - чи є певні дружні команди?

- Ми суперники лише на лижні. Тобто під час гонки всі - суперники. Після фінішу всі стають друзями. Звичайно, з російськомовними збірними ми більше спілкуємося, і це зрозуміло. Більше за них уболіваємо, навіть якщо на трасі стоїш - кричиш тим самим і білорусам, і росіянам, і полякам. І вони також. Навіть була ситуація в естафеті - біжиш, стоїть чотири представники збірної Польщі і вони тобі підкрикують. Тому немає якихось таких конкретних суперників, яких би хотілося обіграти.

- У легкій атлетиці вже прийшов той момент, коли білі втратили надію перемогти чорношкірих спортсменів. Можливо можна таку паралель провести із біатлоном? Чи можна нашим збірним якимось чином "переграти" скандинавів?

- Я б не сказала, що така проблема існує загалом. Якщо поглянути на рейтинги - у жінок сильніші одні держави, у чоловіків - інші. Якщо взяти минулий рік, росіяни вигравали фактично все. Цього року вони почали гірше, зате ми - кращі. Тому все змінюється, і всі ми - люди. Сказати, що хтось сильніший, ми не можемо.

Для прикладу, у Німеччині та Австрії теж дуже популярний біатлон. Однак, якщо австрійська чоловіча команда на рівні зі світовою елітою, то жіноча такою не є.

- Як у збірній прийняли новоспечену українку Наталію Бурдигу?

- Прекрасно. Ми з нею провели всі збори. Дуже хороша людина, спокійна. Як ми кажемо, "без понтів". Хоча ніби й російська людина, ми думали, що будуть якійсь незгоди, але все добре. Ми всією командою переживали за те, чи дозволять їй виступати за нашу збірну. Для нас кожна людина на вагу золота. Тому що гідної заміни немає нікому. І в Хохфільцені, коли їй вже офіційно дозволили виступати за Україну, ми дружною командою її привітали.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: