Олімпіада-2014. Оцінки, прогнози, мрії і сподівання на перемогу

25 січня 13:48
Переглядів: 410
олімпіада

Україна отримала офіційне підтвердження від міжнародної федерації лижного спорту щодо участі в зимових Олімпійських іграх у Сочі ще трьох спортсменів, які знаходилися на листі очікування. Відтак склад Олімпійської збірної України поповнили представники лижних гонок Марина Анцибор і Марина Лісогор, а також фристайліст Микола Пуздерко. З урахуванням цього, склад спортсменів, які представлятимуть Україну на Іграх в Сочі налічує 42 олімпійці. Тернопільщина, вболіваючи за виступ п’ятьох своїх спортсменів, звичайно, досить активно цікавиться прогнозами на виступ наших земляків.

Власну точку зору на перспективи української олімпійської збірної загалом і тернополян зокрема, та ретроспективу здобутків українських спортсменів на попередніх зимових Олімпіадах.

Як ідеться у статті, вже зараз можна сказати, що за роки незалежності менше наших співвітчизників – 37 – було лише на Іграх в Ліллехаммері-1994. Хоча кількість, як показує практика, ще не означає якість. Рекордним, правда, багато в чому завдяки хокеїстам, став для нашої збірної вояж в Солт-Лейк-Ситі. 68 українців виступали тоді в США. Але медальних дивідендів це нам не принесло. Навпаки, Олімпіада-2002 стала однією з найдраматичніших в історії незалежної України. Зокрема, українському біатлону знадобилося немало часу, щоб опам’ятатися після сумно відомих подій в Солджер Холлоу. А два види спорту – ковзанярський і бобслей – так і зовсім зникли в нашій країні після тієї Олімпіади. Майбутні Ігри в Сочі, з одного боку, для нас чи не найбільш багатообіцяючі за останні роки, – завдяки успіхам наших біатлоністок. А з іншого – втім, сумне давайте залишимо на потім.

НОВА ФОРМУЛА КАРЛЕНКА

Минулий сезон був одним з найуспішніших в історії вітчизняного біатлону, а його піком, безумовно, стало третє місце в загальнокомандному заліку з п’ятьма нагородами на Чемпіонаті світу в Нове-Место. Такий солідний медальний урожай на світовій першості наші стріляючі лижники не збирали з Контіолахті-1999, де золотий хет-трик зробила Олена Зубрилова. В Чехії прийшов час іншої Олени – Підгрушної. Через 11 років після тріумфу Зубрилової в Холменколлені, у нас з’явилася нова чемпіонка світу. Просто ідеальну спринтерську гонку, після якої було ще й бронзове переслідування, провела Олена Підгрушна. Закривши всі п’ять мішеней з точністю ворошиловського стрілка і пролетівши останнє коло із швидкістю блискавки, спортсменка з Тернополя поставила шах і мат навіть грізній норвежці Турі Бергер. І що ще приємніше, компанію на п’єдесталі їй склала ще одна українка Віта Семеренко. Раніше подібне в історії українського біатлону траплялося лише раз в 1999-у році за участю двох Олен – Зубрилової і Петрової.

Причому, якщо Віта Семеренко на світовий п’єдестал пошани піднялася третій рік поспіль, то ось для її сестри Валі бронза в гонці на 15 км з чотирма рубежами стала першою в кар’єрі особистою медаллю чемпіонату світу. Юлія Джима нову сторінку в свою біографію вписала, внісши вагомий внесок вже в срібний успіх збірної України в естафеті.

На щастя, марними виявилися хвилювання, пов’язані з тим, що в міжсезонні команду несподівано залишив заради роботи в Росії Володимир Королькевич – фахівець, з ім’ям якого пов’язували українські успіхи на чемпіонаті світу в Нове-Место. Його внесок в прогрес нашої жіночої збірної, звичайно, ніхто применшувати не збирається, але й відносити до рангу святих його теж, мабуть, не варто, як показав початок сезону 2013/2014. З його новими підопічними чудових перетворень не відбулося, так що після Кубка світу в Антхольці Володимиру Королькевичу навіть довелося підбадьорювати російських вболівальників в своєму інтерв’ю офіційному сайту Союзу біатлоністів Росії, – мовляв, не турбуйтеся, до Олімпійських ігор у нас все буде «окей».

Тренерському штабу української збірної теж періодично доводилося заспокоювати фанатів, тільки вже з іншого приводу. Мовляв, не хвилюйтеся, це ще не «пік»! І топової форми спортсмени повинні досягти в лютому у Сочі! Хвилювання зрозумілі. Кубок світу 2013/2014 українська команда відкрила бронзою в змішаній естафеті. Щойно переїхали з Естерсунду в Хохфільцен, і вперше в кар’єрі на кубковий подіум в особистій гонці підіймається Юлія Джима, наступного дня після естафетної перемоги разом із сестрами Семеренко та Оленою Підгрушною.

В Аннесі після срібла в естафеті настає черга стати «зіркою» для Валі Семеренко. Спочатку бронза в спринті, а потім і перша в кар’єрі перемога в гонці Кубка світу. А після Нового року ще один приємний бонус: нехай і не надовго, але Валя здобуває майку лідера загального заліку. Досі в жовтий біб одягалася лише одна українська біатлоністка – Олена Зубрилова!

Не настільки успішно складається цей сезон для Віти Семеренко. На що загалом є об’єктивні причини: через хворобу вона пропустила збір на снігу, якраз тоді, коли виконані влітку об’єми перетворюються на швидкість. Але якщо тренер команди Григорій Шамрай впевнений, що найближчим часом вона набере потрібні кондиції, то й нам переживати не варто.

Оберхоф ознаменувався ще й першим особистим подіумом в олімпійському сезоні для Олени Підгрушної. На жаль, застуда не дозволила капітанові команди підтримати медальний ривок, втім, як і допомогти в естафеті на наступному етапі в Рупольдингу. Але тут один з кращих результатів в кар’єрі – одинадцяте місце, закривши всі двадцять мішеней в мас-старті, показала Наталія Бурдига. Загалом, як справедливо зауважив в інтерв’ю офіційному сайту Федерації біатлону України головний тренер збірної України Василь Карленко, – якщо раніше наша жіноча команда виступала за принципом не «одна, так інша, а якщо ніхто, то команда», то зараз для дівчато це гасло трансформувалось в «і одна, і інша, і команда»!

Що стосується нашої чоловічої збірної, то тут теж не варто посипати голову попелом! В десятці цього сезону «засвітилось» троє українців – Сергій Семенов, Артем Прима і Дмитро Підручний. Причому, останні двоє взагалі вперше в кар’єрі на квіткову церемонію потрапили! Андрію Дериземлі і Сергію Сєднєву, у свою чергу, досвіду не позичати. Та й фактор несподіванки ще ніхто не відміняв. Багато було кубкових подіумів, наприклад, у білоруса Сергія Новікова на момент, коли він у Ванкувері в індивідуальній гонці другу сходинку з Оле-Ейнаром Бьорндаленом розділив? Правильно, – жодного, причому, не до не після. Хоча, якщо вже ми заговорили про сюрпризи, то не можна забувати, що вони можуть бути і неприємними, на жаль.

Пропонуємо вам відгадати логічну загадку: Валентина Цербе-Несіна, Олена Петрова, Олена Зубрилова, Лілія Єфремова, – хто в цьому ряду зайвий? Зубрилова! Уявіть собі, у володарки 17-ти нагород чемпіонатів світу і 21-єї перемоги в гонках Кубка світу, олімпійської медалі немає жодної. Втім, давайте геть гнати подібні думки, тим паче, що в наш біатлон прийшло нове покоління, не побоїмося сказати, таке, якого ще не було! Отже сподіватимемося на приємні звістки з лижно-біатлонного олімпійського комплексу «Лаура».

До того ж, варто зазначити, що станом на сьоме січня 2014-го року навіть агентство Infostrada Спорт – світовий лідер в галузі комплексної спортивної статистики і інформаційних технологій – прогнозує для України дві бронзові медалі, і обидві в біатлоні: жіночій естафеті, а також у спринті, де в призери, на думку аналітиків, потрапить капітан нашої команди Олена Підгрушна.

ДОСТРИБАЛИСЯ

«Україна на зимових Олімпійських іграх в Сочі в праві розраховувати на медалі в двох видах спорту: біатлоні і фристайлі», – зазначив на прес-конференції Міністр молоді і спорту Равіль Сафіуллін. Формально це так, а ось фактично... Власне, фристайл, а саме така його дисципліна, як лижна акробатика, в сферу наших медальних інтересів входить вже п’яту Олімпіаду поспіль. Але ближче, ніж Тетяні Козаченко, вона була четвертою в Нагано-1998, до олімпійського п’єдесталу нікому з українців поки підібратися не вдавалося.

Правда, заради справедливості потрібно сказати, що ніколи раніше вітчизняні майстри лижної акробатики й не виступали так успішно, як в цьому олімпійському циклі. 23 лютого 2013 року Буковель вперше прийняв етап Кубка світу, де українських вболівальників сріблом порадувала Надія Діденко, яка раніше не підіймалася на п’єдестал такого рангу змагань. В 2011-у році, нагадаємо, Ольга Волкова через тиждень після дебютної кубкової нагороди, завоювала першу і наразі єдину в історії українського фристайлу медаль Чемпіонату світу (бронзу). Надалі ця талановита миколаївська спортсменка ще чотири рази підіймалася на кубковий подіум, у тому числі й на найвищу сходинку, і навіть зайняла третє місце в загальному заліку Кубка Світу-2011/2012.

В тому ж сезоні вперше опинився в трійці Кубка світу, причому на двох етапах – в Мюркдален-Восс і Мінську, – Олександр Абраменко. А переміг, до речі, тоді в білоруській столиці Станіслав Кравчук. Тільки, як потім виявилося, той успіх став лебединою піснею для цього досвідченого спортсмена. 35-річний мукачівець таки поїхав на свою п’яту Олімпіаду, щоправда, готувати трампліни і схил для інших спортсменів, а не здобувати медаль для України. Нашій країні він просто виявився не потрібним, також, як і ще один раніше відомий фристайліст Енвер Аблаєв, який вирушив після завершення кар’єри консультувати збірну Казахстану.

Позбувшись неблагонадійного елемента, що розкладав колектив, а саме так були сприйняті в наших вищих спортивних колах заяви Кравчука про некомпетентність тренерського штабу, українській команді, здавалося, більше ніщо не повинно було б заважати готуватися до Олімпіади в Сочі. Але у вересні через конфлікт з керівництвом підготовку до Ігор на деякий час змушені були перервати ще й Олександр Абраменко з Ольгою Волковою. У результаті компроміс все-таки було знайдено, але не відобразитися всі ці перипетії на спортсменах, звичайно, не могли. Хто б не був у цій ситуації правим, давайте подивимося, що ж ми одержали в результаті?

Волкова, яка пропустила сезон через страшну недугу, подолавши її, повернулася у великий спорт. Але очок, щоб потрапити на Ігри, їй не вистачило. Хоча цього року вона була не гіршою серед співвітчизниць. Надія Діденко через травму коліна змогла виступити цього сезону лише в Дір-Велл, де зайняла 17-е місце.

Взагалі, на п’яти етапах Кубка світу українцям лише тричі вдалося пройти кваліфікацію, тобто потрапити в 12 – один раз Ользі Полюк і двічі Олександру Абраменко. Останній став п’ятим в Канаді і шостим в Китаї. І демонстрував цього сезону обидва варіанти потрійного сальто з чотирма піруетами. Але чи вистачить навіть цього джентльменського набору для боротьби за олімпійський п’єдестал в Сочі? Китайці три з п’ятьма направо і наліво зараз стрибають. Загалом, залишається вірити в чудо...

ЛЬОДОВИКОВИЙ ПЕРІОД

Взагалі, на зимових Олімпіадах українцям вдавалося завойовувати нагороди в двох видах спорту. Крім біатлону, який, нагадаємо, подарував нам бронзу Валентини Цербе-Несіної в Ліллехаммере-1994, срібло Олени Петрової в Нагано-1998 і третє місце Лілії Єфремової в Туріні-2006, медалі приносили Україні ще і фігуристи. Олена Грушина і Руслан Гончаров виконали бронзовий танець на Іграх в Італії. Оксана Баюл була першою і досі залишається єдиною олімпійською чемпіонкою в зимових видах спорту за роки незалежності України. Тому вдвічі образливо, що на Іграх-2010 ми були представлені в усіх видах «фігурної» програми, окрім «золотого» для нас жіночого одиночного катання.

Наталія Попова з’явилася на українському льодовому небосхилі нізвідки, потрапивши на найвищу сходинку п’єдесталу чемпіонату України. Досі навіть про існування такої фігуристки ніхто не підозрював. Наташа народилася в зовсім не «фігурному» Сімферополі, але маленької виїхала з батьками за кордон. Другим домом для неї стала Канада. Там вона і почала займатися фігурним катанням, а вже потім перебралася до США до Галини Змієвської і Віктора Петренка. Вони то і представили її в грудні 2009 року Україні.

На останньому Чемпіонаті світу в Лондоні Попова зайняла 15-е місце. Можливо, в порівнянні з досягненнями тієї ж Оксани Баюл, це прозвучить вельми скромно. Але відтоді, як Олена Ляшенко замкнула Топ-10 в Москві-2005, нікому з українських одиночниць навіть до довільної програми на чемпіонатах світу кваліфікуватися не вдавалося. А тут ще й пряма путівка в Сочі, до речі, таку ж здобув, зайнявши 14-е місце, і американсько-український танцювальний дует Шиван Хікін Кенеді і Дмитро Дунь. В грудні минулого року дівчина з Беверлі Хиллз одержала паспорт громадянки України.

Ще дві ліцензії наші фігуристи завоювали вже цією осінню на останньому кваліфікаційному турнірі в Оберстдорфі. Постаралися одиночник Яків Годорожа, а також створена тільки весною минулого року спортивна пара Єлизавета Усманцева і Роман Талан. Завдяки цьому, Україна разом із Росією, Канадою, США, Японією, Італією, Францією, Китаєм, Німеччиною і Великобританією увійшла до десятки країн-учасниць командного турніру, що дебютує в програмі Олімпійських ігор.

Однак чемпіонат Європи, що проходив минулого тижня в Будапешті як генеральна репетиція перед Іграми, став чи не найневдалішим для наших фігуристів за роки незалежності. Попова і Годорожа, хоча і каталися з помилками, але хоча б до довільної програми потрапили, чого не вдалося зробити вище згаданому танцювальному дуету Хікін-Кенеді/Дунь, а також спортивній парі Юлія Лаврент’єва/Юрій Рудик. Перемога останніх в грудні на чемпіонаті України, яка, за внутрішніми критеріями відбору автоматично перетворювалася на місце в олімпійській збірній (а ліцензії у фігурному катанні, нагадаємо, не іменні), ще тоді викликала немало суперечок серед прихильників цих двох пар. Учні Дмитра Шкидченка, заради справедливості зазначимо, й справді зі своєю довільною програмою в Києві впоралися краще, ніж їх головні конкуренти Усманцева і Талан, які здобули дорогоцінну путівку в Сочі. Тільки ось останні «катали» набагато складніший набір елементів, що не до кінця відобразила підсумкова сума балів.

Після того, як чемпіони України невдало виступили у Будапешті, представника України в турнірі спортивних пар в Сочі, вирішили визначити на додатковому контрольному прокаті, який відбудеться 24-го січня в Києві. Справедливість, звичайно, важлива і потрібна. Але сумно те, що яку б пару ми не відправили на Олімпіаду, все одно в суперечці за нагороди участі вона не братиме, що ще раз доводить трагізм і безглуздя всіх цих «містечкових» суперечок. Зате поборються за п’єдестал в Сочі українки, які виступають під прапорами інших держав – Альона Савченко, яка з Робіном Шолкови  представляє Німеччину, Тетяна Волосожар, що з Максимом Траньковим виступає за Росію.

Тим, що уламки колись дуже сильної української школи фігурного катання перетворюються на діаманти при правильній огранці, нікого не здивуєш. Але те, що на лід сочинського «Айсберга» одним з фаворитів наш співвітчизник вийде в змаганнях з шорт-треку, – це, погодьтеся, щось новеньке! Володимир Григор’єв народився і виріс в Шостці, більше того – представляв Україну на двох Олімпіадах в Солт-Лейк-Сіті та Турині. А потім, опинившись на батьківщині у неможливих для продовження кар’єри умовах, виїхав до підмосковного Клина. Минулого тижня на чемпіонаті Європи в Дрездені він завоював три нагороди: дві бронзи на 500 і 1000 метрів, а також золото естафети у складі збірної Росії. Українські майстри шорт-треку на цьому святі були статистами. Але приємно зазначити, що, на відміну від Ванкувера, ми все-таки зможемо делегувати свого спортсмена в шорт-треку на Ігри-2014. Одним в полі воїном буде на дистанції 1000 метрів в Сочі 22-річна киянка Софія Власова.

ІНДЕКС НЕМОЖЛИВОГО

Зате відразу шестеро українців залишать слід від своїх саней в Красній Поляні. У двох вже є досвід участі в Олімпіадах. Причому, якщо Роман Захарків змагався тільки у Ванкувері, то для Андрія Кися це будуть вже треті Ігри. В Канаді та Італії він виступав у двійці з Юрієм Гайдуком. Але після того, як останній завершив кар’єру, пересів в одномісні сани. До речі, беручи участь у всіх традиційних видах програми, тобто, жіночих і чоловічих одиночках, а також в «двійці», наші спортсмени зможуть виступити і в змішаній естафеті, що дебютує в програмі Ігор.

Правда, про такі результати, як були свого часу у ветеранів нашого санного спорту Лілії Лудан (шості місця в Солт-Лейк-Сіті і Турині) і Наталії Якушенко (восьме місце в Ліллехаммері), ми тепер можемо тільки мріяти. Олені Шхумовій, наприклад, просто не вистачає досвіду. «Вона поки нестабільна, одного разу може чудово трасу пройти, а іншого – взагалі впасти. Але дівчинка по-спортивному агресивна і за структурою схожа на Якушенко. Ріст і сила – все при ній, просто психологічно вона ще не дозріла для високих результатів,» – так відрекомендував в одному з інтерв’ю свою підопічну провідний тренер збірної України з санного спорту Сергій Степаненко.

Вже другими стануть ці Ігри для українських сноубордистів. Аннамарі Чундак на дебютній Олімпіаді у Ванкувері, нагадаємо, дійшла в паралельному гігантському слаломі до 1/8 фіналу, поступившись майбутній бронзовій медалістці Маріон Крайнер з Австрії. В Сочі спортсменка і її тренери ставлять вже більш високі завдання. Причому, якщо Чундак однаково сильна в обох слаломних дисциплінах, то для Йосипа Пеняка додатковим бонусом має стати включення до олімпійської програми паралельного слалому, що, до речі, пролобіювала гірськолижниця, яка колись виступала за УРСР, віце-чемпіонка Олімпіади-1994 в Ліллехаммері Світлана Гладишева – зараз президент Федерації гірськолижного спорту і сноуборда Росії.

До слова, в гірських лижах за минулий олімпійський цикл зберегла за собою лідерські позиції Богдана Мацьоцька. А ось в чоловічих змаганнях виступить юний Дмитро Мицак. Україна в цьому виді спорту ніколи зірок з неба не хапала, але представлена в олімпійських змаганнях була завжди – від найперших в історії незалежності Ігор-1994. Правда, й піднятися вище, ніж Миколі Скрябіну в комбінації (дванадцяте місце) в Нагано-1998, потім нікому з українців не вдавалося.

Зате у нас є шанс на цій Олімпіаді стати свідками історичного досягнення в лижному двоборстві. Нарешті у нас з’явився спортсмен, який може хоча б замахнутися на рекорд Дмитра Просвирніна та його 16-е місце в Ліллехаммері-1994. В Нагано і Солт-Лейк-Сіті ми в так званій північній комбінації взагалі не були відрекомендовані. А наступні дві Олімпіади наші співвітчизники не могли пробитися навіть в Топ-40.

Минулого року на Континентальному кубку в Чайковському 21-річний Віктор Пасічник з Кременця показав історичні для нашого двоборства результати. В перший день індивідуальних змагань, відігравши в гонці «ногами» більше хвилини, перемістився з п’ятнадцятого місця, яке він займав після стрибка, на восьме. А на другий день і взагалі зупинився в дев’яти секундах від п’єдесталу на п’ятій позиції, ставши першим українським двоборцем, який потрапив на квіткову церемонію нагородження. За літо підопічний Миколи Козлова і Петра Генюка відчутно «додав» у стрибковій частині – і на початку січня в тому ж Чайковському, тільки вже на етапі Кубка світу, став 19-м. Так високо на подібних змаганнях йому ще підніматися не вдавалося.

Але якщо в північній комбінації зміна поколінь пройшла у нас достатньо безболісно, то ось трамплін з відходом Володимира Бощука, Олександра Лазаровича і Віталія Шумбарця опустів. Молоді і талановиті хлопці в Україні є, зокрема Андрій Климчук, але тільки «дозріти» для Олімпіади вони ще не встигли.

Традиційно велике представництво мали ми на Олімпіадах в лижних гонках. Але цього разу, якщо не дійде справа до листа-очікування, де перебувають із надією таки поїхати в Сочі ще двоє-троє наших спортсменів, ми ризикуємо залишитися навіть без жіночої естафети. Принаймні, станом на сьогоднішній день у нас лише дві чоловічі і три жіночі квоти. Фактично наші спортсмени виявилися заручниками обмежень щодо перебування в зоні Шенгену. У результаті довелося відмовитися від участі в гонках, які проходили після Нового року в Швейцарії, Італії і Австрії. А тут ще як на зло через відсутність снігу відмінили Кубок Європи, запланований на першу декаду січня в Харкові. Хоча ліміт днів гірської підготовки і був так вже вичерпаний, частину спортсменів, щоб хоч якось виправити ситуацію, відправили до Казахстану. Плюс доклали чимало зусиль, щоб надати статус FIS змаганням в Тисовці.

Нагадаємо, що прекрасна половина нашої збірної в грудні достатньо успішно виступила на Всесвітній універсіаді в Трентіно. Катеріна Григоренко завоювала срібло в скіатлоні. На коньковой п’ятірці, де вона перемогла, третьою стала Марина Анцибор. А заручившись ще й підтримкою Катерини Сердюк, дівчата вирвали перемогу в естафеті.

Беззмінний лідер нашої збірної протягом п’яти олімпійських циклів Валентина Шевченко тим часом була на Кубках світу. Досі кращим олімпійським результатом для досвідченої української лижниці залишається п’яте місце на Іграх в Солт-Лейк-Сіті. Хоча, як каже її тренер Валерій Лєсніков, напевно, навіть ближче до медалі вона була на десятці «коньком» у Ванкувері. На останньому перед Олімпіадою-2010 Кубку світу в Кенморі Шевченко показала четвертий результат, програвши зовсім небагато переможниці Шарлоті Калле. Шведка потім на цій дистанції виграла золото Олімпіади. Валентина, можливо, теж могла б скласти їй компанію на п’єдесталі, якби не прикра травма. Навіть для лікарів залишилося загадкою, як наша спортсменка могла бігти із зламаними ребрами на п’ятий день після падіння. Адже з часом стає все більш боляче, дихання обмежується, а знеболюючі приймати не можна! В такій ситуації і дев’яте місце – подвиг.

В Сочі вболівальникам насамперед варто звернути увагу на тридцятикілометрову гонку коньковим стилем, власне цей вид для всіх українок ударний. А якби дистанція кілометрів на двадцять була довшою, і ми б могли всерйоз поговорити про шанси української прими марафонів Шевченко на трійку призерів. А так вимагатиметься вельми специфічний медальний сценарій.

Додамо, що вельми цікаву систему медальних прогнозів розробили французькі економісти Меделін і Володимир Андрефф. Одним з основних чинників, які вони враховували, обчислюючи ймовірну кількість нагород для кожної країни на Олімпіаді, було ВВП на душу населення. Так от в Сочі, за їхніми розрахунками Росія не повинна завоювати менше 21-й медалі, а швидше за все стане четвертою в заліковій таблиці з 24-ма. Якщо ж буде понад 27, то це завдяки надзусиллям тренерів і спортсменів. А трійку лідерів, як і на Іграх-2010 складуть, тільки в іншому порядку США (36), Німеччина (28) і Канада (27).

Нашим сусідам білорусам прогнозують одну нагороду. Україні – жодної. Система сама по собі досить цікава, тільки от чого вона явно не враховує, так це характеру наших спортсменів. Тому що якби за допомогою ВВП обчислювалася кількість учасників Ігор, то ми, напевно, не мали б і половини тієї делегації, що їде в Сочі. Така вже у нас країна, в якій люди звикли всього добиватися не завдяки, а всупереч.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити