Олімпійський квиток Оксана Окунєва знайшла у Львові

18 січня 22:30
Переглядів: 129
Оксана Окунєва

Стрибуни у висоту вшанували пам’ять Олексія Дем’янюка.

Кошти на проведення XVII традиційного турніру зі стрибків у висоту “Меморіал Олексія Дем’янюка” син і один із організаторів змагань Дмитро Дем’янюк збирав зі світу по нитці. За місяць до початку турніру бронзовий призер командного чемпіонату Європи у соціальних мережах кинув клич: якщо кожен із друзів перекине на картку хоча б по кілька гривень, турнір, як і у попередні роки, тішитиме уболівальників.

Зі світу — по нитці

“Насправді у нас щороку виникають фінансові проблеми, та поки що вдається викручуватися, — усміхається Дмитро Дем’янюк. – Цього разу гроші на рахунок приходили з різних куточків Європи і навіть зі США. Відгукнулися колишні спортсмени, а також мої хороші друзі та знайомі. У ці непрості часи розраховувати на допомогу міських державних структур не доводиться”.

Цього року стрибуни підкоряли висоти у легкоатлетичному манежі комплексу СКА. Змагатися у мінімально освітленому залі, з жорстким покриттям, яке за останні сорок років стало трампліном у спорт не для одного покоління атлетів, було некомфортно. Зате зручно не одній сотні глядачів: місця на трибунах вистачило усім, а стрибкові сектори було видно, наче на долоні. “Ми обрали манеж СКА, щоб уже тепер почати звикати до цієї арени, — розповів головний організатор турніру і засновник клубу “Висота” Валерій Лебедюк. — Сподіваюся, що зовсім скоро манеж прийматиме престижні міжнародні турніри з різних легкоатлетичних дисциплін. Річ у тім, що ми обрали нового президента Федерації легкої атлетики Львівської області — Миколу Мандрону. Він є начальником легкоатлетичного манежу і докладає усіх зусиль, аби ця споруда перетворилася на базу європейського рівня. Аби встановити нове покриття, потрібно 2 млн. гривень. Левова частка цієї суми, 1 млн. 700 тис. гривень, була ще минулого року. Відшукати 300 тисяч спільними зусиллями міністерства оборони (база СКА належить саме до їхньої парафії) та місцевої влади — цілком реально. Ми мріємо вивести львівську легку атлетику на новий рівень. У нас підростає талановита молодь. Ви бачили Вадима Кравчука та Андрія Ільницького, які минулого року були учасниками першостей Європи, а також Влада Аршинника, який на початку сезону стрибнув 2,15 м, — це норматив майстра спорту. І безліч інших перспективних стрибунів. Для усіх них ми працюємо”.

В Окунєвої — олімпійський норматив

У жіночій частині турніру неперевершеною була Оксана Окунєва. Її основні суперниці, дві Юлії — Чумаченко і Левченко — зупинилися на висоті 1,80 м, залишився чинну чемпіонку України наодинці із планкою. Та змагання у гордій самотності не бентежили миколаївську атлетку: усі висоти вона брала легко і з першої спроби, зафіксувавши під завісу олімпійський норматив — 1,93 м. Непоганою була одна із спроб Оксани на 1,95 м. Однак повторити рекорд турніру, який у 2003-му встановила Ірина Коваленко, Окунєвій не вдалося. “Ще вчора я й подумати не могла, що стану переможницею цього турніру, — знизала плечима Оксана Окунєва. — Психічно була не надто готова до високих стрибків і медалей: останнім часом ніяк не могла побороти пригніченість.  Але усе склалося так, що я не лише перемогла, а й виконала олімпійський норматив. Це наче невеличке диво, адже на розминці мені вдавалося далеко не все. А от під час змагальних спроб я була близькою до потрібної техніки, до своїх найкращих стрибків. На першому у сезоні турнірі, Різдвяних стартах у Києві, я взяла 1,86 м. Львівський турнір — це великий крок уперед”.

У змаганні чоловіків найбільш переконливо виглядав найдосвідченіший учасник — 36-річний львів’янин Віктор Шаповал. До 2,20 м атлет, який тренується без вихідних і завжди перебуває у хороших фізичних кондиціях, долав висоту без видимих зусиль. Та коли перемога була уже на відстані витягнутої руки, підо­пічний Валерія Лебедюка почав помилятися. Цього разу 2,23 м для нього стали нездоланною висотою. “Насправді я задоволений результатом, — переконує Віктор Шаповал. — Як для початку сезону 2,20 м — це дуже навіть непогано. Та, зрештою, могло бути і краще. На наступній висоті мене підвело бажання перевершити себе, і я почав мудрувати. Емоції — не найкращий помічник у нашій справі. Я хотів вкласти ще більше сили у свій стрибок, а від цього постраждала техніка”.

Вихідні — не привід пропускати тренування, запевняє Віктор. “За плечима у мене 20 років тренувань та різноманітних турнірів зі стрибків у висоту. Мені потрібно більше, ніж молоді, працювати над гнучкістю та й, зрештою, над іншими якостями також. Щоб добре стрибати, я уже не можу дозволити собі дні повного відпочинку. Найбільший стимул у мене —це  сім’я. Рідні так щиро радіють моїм успіхам. Для дружини і дітей я завжди залишаюсь чемпіоном. Стрибки — це моя робота: я є військовослужбовцем і на змаганнях презентую Спортивний клуб армії. Тож у секторі повинен виглядати гідно. Можливо, я не зможу повторити свій найкращий результат — 2,34 м, з яким у 2009-му  переміг на Меморіалі Лонського у Бердичеві. Хоча навіть у мої 36 взяти 2,28 м цілком реально”.

…у Дем’янюка — олімпійські сподівання

Те, що не вдалося Шаповалу, під оплески трибун зробив Дмитро Яковенко. Та от переможні 2,23 м не надто задовольнили кіровоградського стрибуна. “Я планував стрибати вище, — зізнався Яковенко. — На тренуванні легко стрибав 2,20 м, а значить, на змаганнях повинен був суттєво додати. Та це перший мій старт у цьому сезоні. До того ж не зумів призвичаїтися до нового манежу з незвичним жорстким покриттям. Сьогодні я летів не вгору, а радше у довжину, і як не намагався, не зумів виправити цю помилку”.

“На початках стрибати на дорослих змаганнях було трішки незвично: серед усіх учасників, маститих і серйозних, я є наймолодшим. Та з часом звик, — веде далі 23-річний атлет, який є одним із кандидатів до олімпійської збірної України. —  Титули суперників мене не бентежать. Я стрибав в одному секторі з Богданом Бондаренком і ніякого дискомфорту при цьому не відчував. У нас, українських стрибунів, доволі теплі стосунки. На турнірах у разі потреби підказуємо один одному. Щоправда, Богдан воліє налаштовуватися на стрибки сам, і під час змагань ні з ким не спілкується. А ось з Андрієм Проценком зазвичай перекинемося словом. Мені приємно згадувати свій стрибок на 2,30 м. Це було у Кіровограді, на моїй домашній арені, на чемпіонаті України. А також стрибок на 2,26 м на дорослому чемпіонаті світу у Пекіні. Незважаючи на складнощі з акліматизацією і тренування, кожне з яких давалося так важко, мені вдалося показати пристойний результат. А ось пишатися поки що нічим. Пишатимуся тоді, коли стрибну за 2,40 м”.

На третій сходинці п’єдесталу пошани вітання приймав Дмитро Дем’янюк. “Бронзу” йому принесла спроба на 2,20 м. “Хотілося стрибнути хоча б трішечки вище: за 2,20 м легко міг стрибати, — зітхнув Дмитро. — Та емоційне виснаження у зв’язку з організацією турніру далося взнаки: навіть напередодні змагань я бігав до пізнього вечора, намагаючись владнати певні організаційні нюанси. До того ж до початку турніру вдалося відпрацювати лише два повноцінні тренування. У секторі відчув, що сила є. Тепер потрібно шукати тонкі відчуття. У мене було травмоване коліно, тож боюся його навантажувати і стрибаю надто обережно. Попри все, у цьому сезоні у мене найвищі цілі — виконати олімпійський норматив і відібратися у збірну на Ігри у Ріо-де-Жанейро”.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити