Остап Маркевич – про роботу у Вільяреалі, порядність Серхіо Наварро і конспекти Мирона Богдановича

15 липня 15:45
Переглядів: 759
Остап МАРКЕВИЧ

Інтерв’ю із сином Мирона Маркевича, який робить перші тренерські кроки у структурі Вільяреала.

Маркевич-молодший очікує нас у фойє готелю. На столі – записник і ноутбук. "В Іспанії кожен тренер працює з комп’ютером. Без нього ти – ніхто”, – скаже нам згодом. Одного сезону, проведеного на Піренеях, достатньо, щоб вивчити тамтешню футбольну культуру.

"Навіть у Львові вмикав іспанські радіостанції"

– Остапе Мироновичу, яким був для вас минулий сезон у професійному плані?

– Я працював у третій команді Вільяреала – Вільяреалі С. Це професіонали, які грають у Терсері. Усі – молоді хлопці, віком до 21 року. Для мене цей сезон був дуже пізнавальним, тому що не лише я, а й моя сім’я переїхала в Іспанію. Усе нове. Очікування мене не підвели – я дуже задоволений, що зробив цей крок.

У минулому сезоні Вільяреал С здобув багато перемог. Команда прогресувала дуже стрімко, і це втілилося у клубний рекорд за кількістю набраних очок. Тривалий час ми посідали 2-3 місця, але на фініші трішки не склалося – закінчили сьомими.

– За який сегмент роботи тренерського штабу ви відповідали?

– Коли я прибув у Вільяреал, мене запитали, що я робив раніше. Відповів, що можу працювати з футболістами індивідуально, підкріплюючи це відповідним підготованим відео. Плюс – підвищення мотивації та інші моменти індивідуальної роботи. Наразі мене дуже влаштовує моя робота.

Якщо детальніше, готую відео, на якому – технічно-тактичні помилки гравців нашої команди, їхні недоліки, а також позитив. Спілкуючись із хлопцями, я спостерігав і досліджував їхні характери – на футбольному полі і поза ним. Намагався зміцнити їхню психологію, підвищити мотивацію.

З іспанцями працювати легше. Їх не потрібно змушувати. Якщо ти наводиш чіткі, зрозумілі аргументи, хлопець – просто нестримний. Іспанська система виховує лідерів. А потім з тих лідерів проростають ще кращі лідери – такі як Пуйоль чи Серхіо Рамос. Це вожаки, які ведуть за собою і нікому не дають спуску.

– Ваша іспанська – на відмінному рівні?

– Так. Півроку тому розпочав читати книги іспанською мовою. Такий напрямок, як психологія і мотивація, потребує широкого словникового запасу. Вчив іспанську мову ще до переїзду в цю країну. Слухав радіо, дивився телебачення. Навіть перебуваючи у Львові, вмикав іспанські радіостанції – щоб постійно крутилося на слуху.

– Як відбувалася комунікація між тренерськими штабами Вільяреала і Вільяреала С?

– Тренерським штабом академії керував теперішній наставник Карпат Серхіо Наварро. Тобто, він мав у підпорядкуванні всіх тренерів, окрім першої команди Вільяреала. Окрім Наварро була ще одна важлива людина – Рауль Еррера. Він відповідав за футболістів академії, мав помічників, які також спостерігали за молодими гравцями. Вони постійно відвідують матчі. Навіть наш президент Фернандо Роїг одного разу приїхав на матч, коли ми грали дуже далеко від дому. Його син також у курсі всіх подій.

У нашому клубі є така традиція, що практично щодня перша команда бере одного, двох або й трьох молодих футболістів – завжди інших. Головний тренер таким чином може скласти собі уявлення про їхні можливості. Адже одна справа – добре грати у другій чи третій команді, і зовсім інша – опинитися у колективі Прімери. У нас був хлопчина, який тренувався з ними цілих 10 днів, що означає для нього хороші перспективи.

– Що вас вразило в іспанській футбольній культурі?

– Ставлення усіх без винятку до своїх обов’язків. Там – німецька дисципліна (особливо це стосується тренерського штабу). Настільки професіонального ставлення я не бачив ніде. Вважаю, це якраз вирішує все. У цьому – запорука успіху.

В епоху інтернету вся інформація є доступною – зокрема, про методику тренувань. Ти можеш спланувати ідеальне заняття, розробити ідеальний піврічний план, але якщо футболісти і тренерський штаб виходять на поле розслаблені, воно не має ніякого змісту. Іспанці це розуміють. У них все чітко, зібрано, пунктуально. Плюс – величезна конкуренція за місце у складі.

"У Наварро є всі задатки, щоб створити у Карпатах класний колектив"

– Перед тим, як розпочати роботу у Вільяреалі, ви мали зустрічі із Зіданом, дель Боске, Вальверде. Якими корисними знайомствами вдалося збагатитись за останній рік?

– Фран Ескріба, головний тренер першої команди Вільяреала. Коли його призначили, він прийшов до нас, привітався, поговорив. Завжди з ним перетинаюся, коли бігаємо кроси в апельсинових плантаціях.

І все ж вважаю, що моє найкорисніше знайомство – із молодими футболістами, майбутнім іспанського футболу. Зараз академія Вільяреала перебуває на одному рівні з академією Реала. Натомість Барселона трішки здає позиції.

Звичайно, ціную знайомство із величезним тренерським штабом нашого клубу. Поїздити Іспанією мені, на жаль, бракувало часу – роботи багато. Зрештою, хто мене, представника Вільяреала, впустить тепер на своє тренування? (Усміхається) Тоді я був просто хлопцем з України, а зараз – не в тому статусі.

– До речі, ви продовжуватимете співпрацю із Вільяреалом?

– Так, я залишаюся. Хоча у тренерському штабі нашої команди відбулися великі зміни. Багато спеціалістів пішли, мені ж керівництво запропонувало продовжити роботу. Працюватиму з Вільяреалом U-19. Якщо основна команда проб’ється у Лігу чемпіонів, ми братимемо участь у Юнацькій Лізі чемпіонів. Дуже задоволений таким варіантом.

– Опишіть свій робочий день у Вільяреалі.

– Я живу за 50 кілометрів від Вільярреаля. Прокидаюся о 7 ранку. Збираюся і їду на тренувальну базу. Тренування розпочинається о 10:00, але о 8-ій я вже там. Перед минулим сезоном з ініціативи Серхіо Наварро облаштували велику кімнату для всього тренерського персоналу. Штаб кожної з команд мав свій тренерський стіл, за яким планувався робочий день, обговорювалися проблеми і важливі питання.

Згодом ми розставляли екіпірування на полі (відповідно до вправ) і заходили у роздягальню, де нас вже очікували гравці. Тренер виділяв кілька хвилин для установки, щоб процес був максимально організованим. Після тренування та обіду можна залишитися на базі, але я віддавав перевагу роботі вдома. Там – більше спокою, тож є можливість зосереджено аналізувати ігри і готувати для хлопців відеонарізку. Комп’ютер та іспанський тренер – завжди разом. Без комп’ютера ти – ніхто.

– Ви перетиналися із Серхіо Наварро – теперішнім головним тренером Карпат. Що це за людина?

– На жаль, я не бачив, як Серхіо тренує. Але він є порядною людиною, яка досконало розуміється у футболі. Дисципліна? Я жодного разу не бачив, щоб Наварро звертав комусь увагу щодо дисципліни. Якщо ти працюєш у Вільяреалі – ти вже дисциплінований. Серхіо завджи був відкритий до спілкування. Фраза "я не маю часу" – не для нього. У Наварро є всі задатки для того, щоб створити у Львові класний колектив.

– Чи до вподоби вам іспанський ритм життя?

– Іспанія мені сподобалася дуже давно. Ще відтоді, коли я у 1999 році побував на "Камп Ноу", відвідавши фінал Ліги чемпіонів МЮ – Баварія. Подумав: "Я б хотів тут колись жити". Потім, коли приїхав в Іспанію на стажування, лише укріпився у тій думці. Жити і працювати в іспанському футболі – це фантастично.

Сказати, що там якийсь неймовірний ритм… Він нічим не відрізняється від українського. Спокійні, працелюбні люди. Позаяк в іспанській крові тече трохи німецької, їм притаманна дисципліна, чіткість. Колись германські племена зайшли на Піренеї і залишили свій слід.

– Я вже запитував про це Василя Кравця,Олексія Хахльова, тож запитаю і вас. Розкажіть найфеєричнішу нефутбольну пригоду, яка з вами трапилася в Іспанії.

– Ой, було багато таких історій. В Іспанії заблукати дуже легко. Спершу траплялося таке, що прогавив потрібний поворот – і як пішо-о-ов! Їдеш 20 кілометрів, поспішаєш, розвертаєшся і знову його пропускаєш (Сміється). Там система така, що проїжджаєш під мостом і зразу потрібно нагору, щоб повернути ліворуч. А ти думаєш, поворот перед мостом. Повертаєш не туди – і все по зачарованому колу. Якщо не знаєш європейських норм – у запару потрапляєш дуже швидко.

"Тато перебуває в режимі "нейтральної передачі"

– Батько до вас частенько навідувався?

– Ну, гостював вже десь 4 або 5 разів і знову збирається приїхати. Тішуся, що він схвалив мій вибір, хоча спершу був налаштований скептично. Мовляв, інша країна і все таке. У дечому він мав рацію, але зараз батько вже бачить, що я на правильному шляху, що мене очікує сповнене пригод тренерське життя.

У нас тісний і дуже продуктивний контакт. Майже кожного дня ми на зв’язку. Батько розуміє, що мені потрібно допомогти і я йому за це дуже вдячний. Мені реально пощастило із наставником (Усміхається).

– Виникають професійні дискусії, чи ви безапеляційно дослухаєтеся до того, що рекомендує Мирон Богданович?

– Я цікавлюся його думкою. Коли він гостював у мене попереднього разу, я йому сказав: "Приїдеш, ми сядемо і поговоримо". Батько вже розповів мені багато корисних речей. Зрозуміло, що свою думку я тримаю при собі.

– Усі чули про конспекти Лобановського. А у вашого батька є накопичений матеріал щодо тренерського ремесла?

– Так, він собі робив певні нотатки. Пам'ятаю, коли я ще був маленьким, то батько зберігав свої конспекти із Вищої школи тренерів. Він дуже багато писав і працював над собою. Ці записники тривалий час у нас зберігалися. Не знаю, де вони зараз. Самі розумієте – футбол йде вперед. Більшість із тодішніх секретів вже неактуальні. Тим паче, батько дещо змінив своє бачення футболу – на користь техніки і володіння м'ячем. Не можу сказати, що він багато писав. Просто має хорошу пам'ять.

– Мирон Богданович вважає, що критична межа паузи для тренера – це один рік. Але з того часу, коли він пішов із Дніпра, минуло вже навіть більше. Поділіться з нами секретом: можливо, у вашого батька з'явилися думки про закінчення кар'єри?

– Як він мені сказав: відновив би інтерес до тренерської справи, якби побачив реальний проект, у який варто впрягтися на кілька років і вирішувати серйозні завдання. Зараз батько в режимі "нейтральної передачі" – школа у Винниках, комітет ФФУ… Надходило багато пропозицій.

– Днями повідомляли про Ягеллонію.

– Було таке. При мені йому зателефонував президент клубу. Різні команди цікавилися – з Катару, Еміратів, Греції.

– До речі, у Польщі дуже шанують Мирона Маркевича через близький менталітет.

– Та й польська кров у нього є. Його дідусь був поляком – по маминій лінії. Тато перфектно розмовляє польською.

– Чи спробував вчити іспанську? Адже систему іспанського футболу вважає еталонною.

– Тато був у мене на базі, все бачив власними очима. Ми ознайомили його з усіма процесами у Вільяреалі. Батько подивився і сказав: "Так, то є серйозний рівень". Не тільки він приїжджає. Ми приймаємо гостей із Вердера, Монако, мінського Динамо, польських команд, чилійського Коло-Коло. Це відбувається практично щотижня. А от з українських тренерів на стажування приїжджали Гліб Платов із Динамо Київ U-21 і Роман Гданський, екс-наставник винниківського Руху.

– Ви лише розпочинаєте тренерський шлях. Яку максимальну кінцеву мету бачите перед собою?

– Наразі моя мета – отримати диплом PRO. Попрацювавши в Іспанії, я зрозумів, що нічого нереального немає. Зроблю все задля того, щоб прокласти собі дорогу у сольну тренерську діяльність.

За матеріалами: football24.ua
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити