"Перше тренування Єзерського в" Карпатах "закінчилося бійкою"

09 січня 22:31
Переглядів: 605
карпати

На початку 90-их він був одним з лідерів "Металіста". Через кілька років наш герой вже виблискував в "Карпатах". Вадим Колесник був справжнім форвардом - уміння вибрати позицію, хороший удар, вічуття голу. Йому є, що згадати через декілька років після завершення кар'єри. Крім того, він дуже приємний співрозмовник - щирий і вміє пояснити. Упевнений, що його нинішні підопічні з охтирського "Нафтовика" дуже цінують і поважають свого тренера. Вадим Колесник розповів кореспонденту  про роки, проведені в "Металісті", "Карпатах" і маріупольському "Металурзі", про тренерські таланти Мирона Маркевича та Миколи Павлова, а також про внутрішню кухню футболу 90-их.

"Молодий! Отримав м'яч - і віддав його відразу мені"

- Вадиме Леонідовичу, розкажіть, будь ласка, як починався Ваш футбольний шлях у рідному місті Чуднові на Житомирщині ...

- Наша сім'я жила біля школи, де красувалося футбольне поле. Мені нічого більше не залишалося, як весь день безперервно бігати з друзями у футбол. У мене було дуже велике бажання стати футболістом. Тому я завжди ходив з м'ячем (сміється - прим.авт).

- Вам вдалося пограти у Чемпіонаті Радянського Союзу, коли Вас визнали найкращим гравцем Другої ліги, але справжній розквіт стався вже з набуттям Україною незалежності. Ви взяли участь в дебютному матчі "Металіста" у Першому Чемпіонаті України. Пам'ятаєте ті часи?

- У пам'яті з того періоду залишилося небагато. Знаю, що грали проти "Динамо", але деталей не пригадую.

- Більш пам'ятним для Вас повинен бути перший розіграш Кубка України. Ваші два голи у півфінальних матчах у ворота "Шахтаря" вивели харківську команду у фінал ...

- Тоді "Шахтар" був не таким грізним, як зараз. Ми були в рівних умовах. У "Металісті" підібралася непогана команда ще з часів Союзу. Досить згадати того ж Прізетко, Кандаурова, Пеца, Аджоева, Колоколова, Помазуна, Панчишина, Хомуха ... Нам тоді багато що було під силу. Але часи були перехідні, важкі. Не було грошей, зарплату не платили. Тому з часом всі роз'їхалися хто куди. Що стосується гри, то вона була рівною. Перший матч у Донецьку грали. Проти мене персонально діяв Сергій Попов. Так сталося, що я отримав м'яч перед штрафною і несподівано пробив. У повторній грі я відгукнувся на простріл і знову забив гол. В принципі "Шахтар" пройшли без особливих проблем.

- Про фінальному матчі з "Чорноморцем" не найкращі враження?

- Це була дуже складна гра. У них була хороша команда. Вони і самі грали, і нам давали це робити. Відзначу Цимбаларь і Никифорова, які дуже добре тоді грали. На початку гри у мене був класний момент, але після удару головою м'яч розминувся зі штангою. У додатковий час Юрій Никифоров сильно пробив, після серії рикошетів м'яч потрапив до Цимбаларь, і він якось проштовхнув кулю у ворота. Часу у нас залишилося мало. Всім було дуже прикро через те, що шлях до Європи був майже в наших руках. У Харкові все сподівалися, що ми зрушимо складну фінансову ситуацію з мертвої точки.

- Як ми згадували, в "Металісті" в ті часи підібралася хороша компанія ... Між собою добре ладнали?

- Бувало всяке. Наприклад, молодий Сергій Кандауров і досвідчений Гурам Аджоєв займали на поле позиції в центрі. Хоч Сергій і був досить молодий, але не по роках мав багато хороших амбіцій. Аджоєв мав непохитний авторитет. Гурам постійно лаяв Кандаурова: "Молодий! Отримав м'яч - і віддав його відразу мені. Я знаю, що з ним робити". Серьога добре пішов потім. Поїхав в Ізраїль, далі була "Бенфіка". Ми також згадували про Хомуха. Футболіст він прекрасний. Я з ним досить давно спілкувався. Напевно, кілька років тому. Він був у себе на Батьківщині в Туркменістані, і привіз мені пляшку якогось національного напою.

"У" карпати "порекомендував Панчишин
 
- Після харківського етапу кар'єри Ви виїхали закордон, в Ізраїль, в "Хапоель" з Кфар-Саби. У ті часи там пробували себе Юрій Мороз і Валентин Москвин ... Це вони Вам посприяли у переїзді?

- Точно, а ще там був Валерій Королянчук з Чернівців, який у "Буковині" віце-президентом, здається, працює ... Але, на жаль, я отримав травму гомілкостопа і показати себе з кращого боку не зміг. Провів тільки 4 або 5 ігор, забив 2 голи і поїхав додому. Занудьгував по будинку і рідні.

- Побутові умови в Ізраїлі набагато перевершували вітчизняні?

- Звичайно. Все дуже подобалося. У нашій країні було якось скромно. А там зовсім інший рівень життя. До того ж море, тепло. Але травма мене вибила з колії. Хоча є інший позитив - потрапив у "Карпати". Львівський період залишився у мене в серці. Назавжди запам'ятався той місцевий дух. Проведені у Львові два роки часто згадую.

- Як так вийшло, що з Ізраїлю Ви приїхали до Львова?

- У "Металісті" я грав з львів'янином Іван Панчишинм. Він і порекомендував мене тодішньому головному тренеру Володимиру Журавчаку. Я якраз приїхав взимку до батьків у Житомирську область. Представники адміністрації львівського клубу Ігор Цюпа і Олександр Кулішевич приїхали до мене, ми поспілкувалися і навіть контракт там підписали. Фактично, "Карпати" взяли мене без перегляду. Після Нового року команда поїхала на збори у Швецію, а я залишився у Львові через відсутність візи і тренувався сам.

- У зелено-білій футболці Ви адаптувалися швидко. Дебютували з "Дніпром", а вже в наступній грі з "Торпедо" забили гол. Колись у своїх інтерв'ю Ви розповідали, що він був дуже красивим ...

- Як зараз його пам'ятаю. Отримав м'яч на правому фланзі, ближче до кутового прапорця. Потім розвернувся, трохи змістився в центр і сильно пробив "рідний" лівої. М'яч влучив у дальній лівий кут.

"Вдома ми грали по-особливому"

- Напевно, Ви добре пам'ятаєте прекрасний матч з "Чорноморцем". Тоді при рахунку 1:2 Вам вдалося в кінці гри забити два голи ...

- Дуже цікава гра вийшла, як для футболістів, так і вболівальників. Добре запам'яталася в пам'яті атмосфера на стадіоні. Такі матчі запам'ятовуються назавжди. Яка головна робота нападника? Він повинен забивати голи. А якщо вони ще й вирішальні, це ще цінніше. Інший раз буває, що 90 хвилин пробігав на поле, а тільки три рази з м'ячем зустрівся.

- Протилежний матч з негативними спогадами трапився в Кременчуці. Тоді "Карпати" програли 6:1 і тим самим встановили антирекорд ...

- Може, я помиляюся, але в тому матчі у всіх було якийсь чемоданний настрій. Погано налаштувалися або якась інша причина. Програли з тріском.

- У тому чемпіонаті був ще один приємний момент. Удома "Карпати" зіграли внічию з "Динамо" і Вам вдалося забити гол.

- Грати з "Динамо" завжди важко. Може, зараз відродиться дух львівський, але в ті часи будь-яка команда, яка приїжджала до Львова боялася грати. Ми могли погано зіграти на виїзді, але вдома "Карпати" грали по-особливому. Ми грали тільки на перемогу. Так було і з "Динамо". Київська команда, "Шахтар" і "Дніпро" були на особливому рахунку.

"Після гри з "Прикарпаттям" Маркевич мене розцілував"

- Наступний сезон Ви також провели у Львові, але вже під керівництвом нового тренера - Мирона Маркевича. Які спогади про роботу з цим фахівцем?

- Відносини у нас були хороші, цілком робочі. Я, на жаль, повівся не зовсім правильно. Коли в 1997 році почався чемпіонат, в підсумку став бронзовим для "Карпат", він почав умовляти мене залишитися. Але я на тлі минулих заслуг, напевно, дуже багато про себе думав. Мені хотілося грати в основі. Я себе налаштував на те, що повинен грати в основному складі, або я буду ставити питання про відхід з команди. Потім сильно шкодував. Ніхто не підказав, а я порушив правило - від добра добра не шукають

- Ваші стосунки з Маркевичем пішли кардинально вгору після одного з матчів ...

- Так, після гри з "Прикарпаттям". Тоді я з'явився на заміну за рахунку 0:1 і за три хвилини до кінця гри забив два голи. Мирон Богданович після цієї гри мене розцілував. На післяматчевому розборі він дуже мене хвалив. Обидва голи було забито з відстані десяти метрів до воріт. І тренер називав мої м'ячі прикладом професіоналізму форварда. Я дуже пишаюся тим, що Мирон Богданович мене розцілував тоді (сміється - прим.авт). Він в Харкові зробив зараз щось неможливе.

- Одного разу Маркевич проявив до Вас виховні заходи. У середині першого тайму Ви не забили пенальті у ворота "Шахтаря", а через десять хвилин він Вас поміняв. У підсумку "Карпати" тоді перемогли ...

- Мирон Богданович, напевно, все правильно зробив. Це я вже говорю, як тренер. Краще замінити футболіста. Хто знає, що там у гравця в голові. Тоді я був дуже незадоволений. Зараз такий вчинок розумію. Хоча не впевнений, що я так само вчинив би в ідентичному епізоді.

- Як зсередини тоді виглядали "Карпати"?

- Команда підібралася хороша. До прикладу, Андрій Покладок - справжній нападник. Він бачив мету і втік напролом до воріт. Пам'ятаю гру з "Дніпром", коли він затероризував захисників, просто затоптав їх. Ще згадую момент, коли Володимир Єзерський тільки в команду прийшов разом з Юрою Беньо. Потенціал у обох відразу проглядався. Перші зимові збори провели у Львові і тренувалися в залі. Єзерський був ще молодий і в залі на жорсткому покритті почав грабувати грати (сміється - прим. Авт). Ця тренування закінчилася бійкою. Володя ходив на бокс, але ми з Юрою Дудником, як старші хлопці вирішили трохи помахати кулаками. Але це нормально, такі тренування теж корисні, адже вони завжди з гарним настроєм, повною самовіддачею. Радий, що Єзерський і Беньо стали хорошими футболістами. Думаю, Володя пам'ятає цю історію. Ми виділися в минулому році, про це не згадували, але асоціюється Єзерський у мене саме з тієї тренуванням.

- У нападі Ви грали в парі з Андрієм покладки. Розуміли добре один одного?

- Так, з ним було дуже комфортно. Він грав на вістрі, а я розміщувався нижче. Допомагала нам вся команда. Юра Мокрицький, Володя Микитин, Юра Беньо, Рома Зуб, Жека Назаров ... Ех, гарна була команда.

"Павлов - справжній професіонал"

- Наступним етапом кар'єри був "Металург" Маріуполь і робота з Миколою Павловим. Що про нього скажіть?

- Подобалося те, що там все було на рівні. Скрізь був професіоналізм. Наприклад, зарплата завжди вчасно, не було проблем з екіпіруванням, тренуваннями, дисципліною, порядком. Все було розписано похвилинно. Нас постійно контролювали, зважували, міряли тиск. Така атмосфера передається на поле. Микола Павлов - професійний тренер. Трохи складно було в контексті навантажень, але, може, вік позначався. Після першого кола команда стояла на вильоті з Вищої ліги. Довелося рятувати, з чим ми благополучно впоралися.

- Одну з перших ігор у футболці маріупольської команди Ви провели у Львові. Коли вийшли на поле, особливі відчуття були?

- Дуже трепетний момент. У серці щось відчулося, хвилювався. Друзів було багато тут. За часів виступів у "Карпатах" навіть планував залишитися жити у Львові і квартиру купити.

- У "Металурзі" вистачало харизматичних особистостей. Наприклад, що пам'ятаєте про Шуховцева, Молокуцко ...

- Шуховцев це справжній воротар. Ігор пройшов все у своєму житті. Він молодець, що вистояв і ще грає. Молокуцко був молодий тоді. Про нього можу сказати тільки хороше - добра людина і футболіст забивний.

- Ще один приїзд маріупольської команди до Львова закінчився комічною історією. На календарі був останній день жовтня, а на стадіоні пропало світло у другому таймі. Правда, Вас в перерві замінили тоді ...

- Не пригадую такого ... Напевно, в душі як раз був (сміється - прим.авт).

"Зі Львовом пов'язані теплі спогади"

- Перехід на тренерську лаву вийшов безболісним?

- Грав я в "Нафтовіку". Головним тренером був Сергій Шевченко. Він хороша людина і тренер демократичний. З ним можна поговорити серйозно, посміятися. Його погляди на футбол мені подобаються. Команда мала свій почерк. Так вийшло, що він запропонував мені увійти в його тренерський штаб. Я зважив всі "за" і "проти", і вирішив, що настав час закінчувати кар'єру. В ті часи Охтирка була на підйомі. Нічого, зараз теж йдемо на четвертому місці, все може бути.

- Часто згадуєте зі своїми колегами-друзями Андрієм Полуніним і Сергія Мізіна про минулих роках?

- Так, досить часто. Згадуємо львівський період, інші ігри. Сергій Мізін це взагалі для Львова легенда. Іноді по-доброму труїмо один одного про те, скільки хто голів забив. До речі, Юра Беньо у нас працював, зараз в "Карпати" працювати поїхав. Днями привітав мене зі святами.

- Вам довелося виступати в кількох командах, граючи не в одній сотні матчів. Уболівальники, яких команд залишили найяскравіші враження?

- Особливий в цьому плані Львів. Атмосфера місцева, любов до футболу, ставлення свеобразное. Місто теж особливий. У Харкові я змужнів як футболіст, заробив ім'я, провів багато років. Мене там вболівальники, може, ще пам'ятають. А Львів навіває теплі спогади. Коли минулого разу був, люди дізнавалися, говорили приємні слова. Мені дуже прикро, що я не приїхав на Матч поколінь, який відбувся пару років тому (матч на честь 45-річчя з дати заснування клубу і 10-річчя завоювання бронзових медалей відбувся в 2008 році - прим.авт). Чесно кажучи, сам не розумію, чому не поїхав. У нас з клубу Мізін і Полунін їхали, а ось чому я залишився. Дуже шкодую ... Багато друзів, знайомих. Але сподіваюся, що буде ще можливість відвідати Львів.

- Давно були в місті Лева останній раз?

- Ще коли з ФК "Львів" грали. Тоді з "Нафтовиком" приїжджав. Але жили ми в готелі, а грали за межами Львова.

- У мене складається враження, що Ви відгукуєтеся про людей тільки з позитивної сторони ...

- Така я людина, що якщо трапляється якийсь неприємний епізод, то в першу чергу шукаю причину в собі. Весь час потрібно шукати в собі вади, а не вішати свої проблеми на інших людей. Користуючись нагодою, хочу передати привіт всім своїм знайомим, а також привітати всіх Новим роком та Різдвяними святами.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: