Роберт Мартон: "Найцінніше, що отримав від юнацьких Олімпійських ігор – це досвід"

28 вересня 16:02
Переглядів: 108
мартон
5-ий лауреат ІІ літніх юнацьких Олімпійських ігор, студент І курсу Львівського училища фізичної культури, боксер Роберт Мартон поділився своїми враженнями від змагань у Нанкіні та планами на майбутнє.

- Роберте, чим найбільше запам’яталися ІІ юнацькі олімпійські ігри?
 
- Тут є що згадати! По-перше, емоції, які просто зашкалювали. По-друге, наша дружня олімпійська команда, де кожен щиро підтримував та переживав один за одного. Та й саме місто Нанкін сподобалося. Китайці дуже хороші і привітні люди, хоча менталітет відрізняється від нашого.
Загалом, багато чого нового взяв для себе. На жаль, став п’ятим, а не першим, як хотів, але цей досвід, який привіз з Нанкіну, допомагатиме мені у майбутньому.
 
А ще впродовж трьох тижнів щоденно спілкувався та бачився з моїм кумиром Олександром Усиком (прим. Олександр Усик - посол від України на Іграх). Він дав мені багато корисних порад як для боксу, так і для життя. Можна сказати, ми навіть здружилися, адже ділилися своїми життєвими історіями, а скільки насміялися разом.

- Олімпійські ігри – це не лише спортивні змагання. Невід’ємною частиною їх є культурно-освітня програма. Що сподобалось з підготовленого організаторами Нанкінської олімпіади?
 
- У Нанкіні ми були 20 днів. І щодня дізнавалися щось нове. Для нас влаштовували екскурсії, вікторини, різні конкурси, а вечорами - концерти. У олімпійському селищі навіть по дорозі від житлової кімнати до їдальні можна було взяти участь у конкурсах та виграти класні призи. Крім того, кожен день - нові знайомства з кимось з олімпійської команди. За 10 днів від початку Олімпіади ми всі перезнайомились, подружилися і стали справжньою командою!

- Коли виходив на бої у Нанкіні, чи були хвилювання від того, що ти на олімпійському рингу?
 
- Як на диво, я анітрохи не хвилювався. Навіть на звичайному чемпіонаті України переживання бували у десятки разів сильніші. Виходив спокійний та впевнений. Перед першим боєм було 12 днів акліматизації, за цей час зумів позитивно себе налаштувати. У цьому допомогли поради Олександра Усика та президента Національного олімпійського комітету України Сергія Бубки. Вони закликали олімпійців не сидіти у номерах і не зациклюватися на змаганнях, а абстрагуватися. А вже конкретно у день старту вийти і достойно виступити. Я не переживав за бій, завдяки тому, що Усик багато спілкувався з нами, і це дійсно допомогло зберегти нерви.

- А як прокоментував Олександр Усик твій виступ на Олімпійських Іграх?

- Олександр налаштовував нас перед кожним поєдинком та вболівав під час нього. Якщо подивитися мій бій в Інтернеті, то на запису буде чутно, як Олександр Усик підказує по ходу бою.
 
Коли я програв стартовий двобій, на наступний день Олександр закликав мене та Віктора Петрова з Тернополя, який також поступився у першій сутичці. Він пояснив, що ці змагання - лише один крок чи певний етап у нашій боксерській кар’єрі. Так – готувалися, хотіли перемогти, але Бог розсудив по-іншому… Тому що, можливо, рано нам ще приміряти чемпіонські титули олімпіади….. А може, перемігши, ми зазналися би, і кар’єра на тому закінчилася б.
Я та Віктор, перемігши у других боях, стали п’ятими. Це стимулюватиме нас і надалі ще наполегливіше працювати та цілеспрямовано йти до мети. Вважаю, маю хороші шанси на Олімпійських іграх 2020 року показати свій справжній бокс і таки здобути олімпійське золото.

- Тобто ти більше націлений на Олімпійські Ігри 2020 року, а не на Оліміпаду-2016 у Ріо-де-Жанейро?
 
- У 2016 році мені буде 19 років, а моїм суперникам 25-30. Для боксу, а тим більше для моєї ваги (я «тяж»- 91 кг) – це досить велика вікова різниця. Фізично «тяжі» виходять на пік форми пізніше, ніж боксери малої ваги. Навіть сам Кличко до 30 років зазнавав поразок, а тут вже років 10 він не програє. У 2020 році, якщо потраплю на Олімпіаду, буду якраз в оптимальній формі і зможу дати достойний бій. Наразі на наступний рік у мене завдання виграти чемпіонати України та Європи серед молоді.

- У Нанкіні змагалося ще двоє учнів Львівського училища фізичної культури – стрілки Павло Коростильов та Поліна Конарєва. Чи мав можливість повболівати за них?
 
- Знав, що з училища будуть ще двоє олімпійців, та знайомий з ними до Ігор не був. На жаль, поспостерігати за їхніми виступами не зміг. Хоча звістка про те, що Павло здобув «золото», швидко облетіла олімпійське селище. Ввечері, коли традиційно уся збірна разом з тренерами та керівництвом зібралися разом, я потиснув Павлові руку. А особисто познайомився з ним та Поліною дещо пізніше.

- Чи змінилося Твоє життя після Олімпійських Ігор? Чи почали тебе впізнавати на вулицях Львова чи твого рідного Мукачева?

- Дійсно, почали частіше впізнавати. Та для мене це не суттєво. Найцінніше, що отримав від юнацьких Олімпійських Ігор – це досвід. Цей досвід – неоціненний, адже його не здобудеш на жодних інших змаганнях. Маючи цей олімпійський досвід, я вже знатиму, як поводитися на дорослих Олімпійських Іграх і там «не загублюся».
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити