Роман Ковальчик розповів про своє футзальне життя

29 липня 08:08
Переглядів: 297
Ковальчик
Тренер "ЛТК" і національної збірної України згадує свою ігрову кар’єру, минулий сезон і ділиться сподіваннями щодо прийдешнього.

- Ви як гравець починали, можна сказати, з витоків українського футзалу. Розкажіть, будь ласка, як це відбулося?
- Навчався тоді у Львівському університеті фізичної культури, мешкав у гуртожитку, а саме при університеті формувалася футзальна команда, яку заснував Роман Богданович Мелех. Ми там часто тренувалися, тож мене й запримітили, запросивши в колектив. Клуб переміг у кількох турнірах і перетворився в команду "Україна", яка представляла західний регіон у першій, а згодом і вищій лігах.

- Чи бачите зміни, які відбулися з того часу?
- Футзал дуже суттєво змінився. У ті часи все тільки починалося, тож був, сказав би, перехідний період. Багато гравців із футболу пробували сили в міні-футболі, а зараз йде чітке розділення, тому можна сказати, що це два різні види спорту. Вони дуже схожі, але специфіка підготовки футболістів і об’єм роботи, який виконується на полі, дуже різняться. Футбол і футзал рухаються в різних напрямках. Зараз почали все більше прораховувати й відповідальніше ставитися, з’явилися зовсім інші підходи у напрямках прискорення гри, високої техніки володіння м’ячем. Футзал став чітко комбінаційним: буквально один крок зробиш не туди, зразу у відповідь - швидка контратака.

- А як стосовно організаційної частини чемпіонатів?
- Раніше було 14–16 команд, а зараз становище погіршилося. Мені здається, що це через економічний стан у країні, бо футзальні клуби стало складно утримувати, тому їхня кількість суттєво зменшилася. Попри все, вважаю, що рівень нашого чемпіонату дуже високий. Я вважаю, що він входить у п’ятірку сильніших у Європі. А взагалі-то рівень чемпіонату - це показник виступів збірної.
Нині футзал став швидкіснішим, технічнішим, тактичнішим і на порядок сильнішим, аніж те, що ми показували тоді. Він зростає, тож для виконавців стає тяжче.

- Ви свого часу ще й за дрогобицьку "Галичину" грали у футбол.
- Так, тоді можна було поєднувати гру у футбол і футзал. Чіткого розділення не було, але з часом тренери дійшли до цього.

- Як вам удавалося поєднувати гру в чемпіонаті України з футболу та футзалу?
- Річ у тім, що в ті роки чемпіонат із футболу в другій лізі проводився за схемою "весна-осінь". Футзальний чемпіонат якраз проходив за схемою "осінь-весна", відтак буквально 2–3 гри накладалися одна на одну. Зимою був підготовчий період, і всі тренувалися, а ті, кому це подобалося, могли ще й додатково їздити грати в міні-футбол.

- Після закінчення кар’єри гравця зразу вирішили пов’язати долю з тренерською посадою?
- Після українського етапу кар’єри ще рік грав у "Реформації" (Абакан, Росія) у футбол. Повернувся на Батьківщину, коли мені вже було 34 роки. Була ще можливість пограти рік у футбол, але від Мирона Кіндія надійшла пропозиція стати граючим тренером "ТВД", який тоді виступав у першій лізі. Оскільки я не визнаю посаду граючого тренера, то, порадившись із сім’єю, вирішив залишитися у Львові та почати тренерську кар’єру. Учитися треба багато, тож вважаю, чим раніше почнеш, тим краще. Ось так і став тренувати "ТВД".

- Ваша кар’єра саме як футболіста чимось допомогла в тренерському ремеслі у футзалі?
- До речі, це багато чого дало, тим більше, що я ще й в університеті вчився. Люблю цю справу, багато чим цікавлюся, придивляюся до інших тренерів, бо в кожного свій напрямок, розбираю різні цікаві вправи. З’являється відчуття цього всього, відтак відбувається потроху переосмислення, аналіз і виробляється своя модель, з якою починаєш працювати. Десь щось вдається, десь ні, аналізуєш і ростеш - як у кожній професії, так і тут.

- Ваша тренерська кар’єра починалася, коли ще не було такого широкого застосування Інтернету та методичних матеріалів. Можливо, орієнтувалися на когось з іспанських наставників, того ж Хав’єра Лосано?
- Тоді на іспанський футзал ніхто так не дивився. Самі грали й аналізували, плюс те, що в університеті вивчили, чимало й прийомів із футболу застосовували. Із часом дещо почало відкидатися, та й мені пощастило, що Геннадій Анатолійович Лисенчук запросив до лав збірної помічником головного тренера. Я об’їздив увесь світ, отож багато чому навчився. Чимало всього перейняв, робив записи, далі були відеокасети, потім з’явилися диски, недавно вже на флешку все збирав, а зараз й так безперешкодно можна знайти. Взагалі в Україні тренерам нелегко вчитися, якщо порівнювати з Іспанією, де є спеціальні курси. Те, що я стільки поїздив і побачив, дало мені серйозний поштовх у тренерській царині.

- Ви стільки років віддали "ТВД", але пішли звідти. Чому так вийшло?
- Стався неофіційний скандал, а я людина емоційна, тож, якщо сказав "а", то стараюся сказати й "б". Це було після гри з "Єнакієвцем", коли ми перемагали 2:0, але програли 2:4. У роздягальні на емоціях дещо сказав, і зрозумів, що назад шляху немає.

- Як сприйняли новину про те, що "ТВД" припинив існування?
- Це боляче, ми зустрічаємося й часто розмовляємо про "ТВД". Та розумієте, загалом в якій би команді ти не працював, воно всюди залишає свій позитив і негатив.

- У "ЛТК" працюєте у схожих умовах, адже ресурси для підсилення дещо обмежені, але керівництво ставить дуже високі цілі. Специфіка роботи в "ТВД" та "ЛТК" якось перегукується?
- Напрямок роботи й бачення розвитку футзалу в обох президентів схожі, що мені імпонує - це виховання своїх молодих українських хлопців. Не всі команди можуть собі дозволити грати з бразильцями чи іншими іноземцями та "робити" результат. Існують різні підходи, та думаю, що цей найправильніший, тому що луганська академія єдина в Україні. Навіть подібних умов для розвитку та становлення футзалістів немає, а в Луганську вони найкращі, адже Юрій Михайлович Шацький доклав задля цього море зусиль. Цьогорік уже заграли молоді хлопці та досягли досить непоганого результату, просто трохи не вистачає стабільності. Ось і молодіжна збірна виграла "Санкт-Петербурзьку осінь", а кістяк же був із "ЛТК". Зараз ще кілька хлопців підтягнулося, тож переконаний, що це - позитив, бо рухаємося правильним шляхом і закладаємо фундамент для національної збірної України.

- "ЛТК" у це міжсезоння втратило майже обидві перші четвірки. Отож доведеться робити команду, можна сказати, "з нуля"?
- Свиридов і Рось стали двома найкращими бомбардирами минулої першості, то ми їх і відпустили, бо вони вже доросли до того рівня, коли можуть по-серйозному грати й працювати. Напевне, їм потрібен трішки інший тренерський підхід. Натомість ми собі набрали ще молодших хлопців. Підтягнули до команди молодих гравців, які вже можуть показувати справді високий рівень. Отож я би не сказав, що "з нуля". Повірте мені, що гравці, яких ми взяли, дуже сильні, просто з ними треба попрацювати, відтак розкрити, тож переконаний, вони ще гратимуть і за національну збірну.

- Керівництво вже ставило зав­дання на наступний сезон, зважаючи на кардинальні зміни у складі?
- Гравці знають, навіщо сюди прий­шли. Нам необхідно виграти якийсь комплект медалей і Кубок України. Цього сезону якось не вдалося, але будемо старатися. Як воно вийде, покаже час. Ми сюди запрошуємо людей під завдання, а не для того, щоби каталися та були хлопчиками для побиття. Цим молодим хлопцям буде тяжко, бо з них вимагатимемо чимало й працюватимемо на результат.

- Певне, стоїть завдання потрапити в трійку?
- Спочатку плей-оф, а потім вже будемо боротися за медалі. Водночас знову будемо пробувати потрапити у фінал Кубка, бо я хочу, щоби вони отримали звання майстрів спорту, а за два поспіль фінали можна отримати це звання, або ж виграємо сам Кубок. У нас буде дуже хороша молода команда. Хоча, вважаю, що вона, певне, наймолодша в Європі.

- Як прокоментуєте жеребкування плей-оф для збірної України?
- Це не найгірший варіант, але й не найкращий. Угорщина - досить сильна команда, тож до неї треба серйозно підготуватися. Кожна збірна розуміє, що в двох зустрічах вирішується доля путівки на чемпіонат Європи. Ця збірна проповідує високотехнічний футзал, достатньо тактично грамотна. Маємо дуже багато записів із їхніми матчами - з ними не дуже просто грати. Наша збірна вже перетиналася з угорцями в плей-оф за вихід на ЧС-2008 у Бразилії. У Харкові ми перемог­ли - 4:1, а на виїзді програли - 3:4. Україна тоді виграла путівку за рахунок двох на останніх хвилинах забитих м’ячів, адже впродовж гри ми програвали - 1:4. Буде дуже нелегко в психологічному плані, але відступати нема куди, а завдання реальне. В Угорщині 2010 року провели Євро, й там зараз футзал серйозно розвивається. Ще згадую, як 2008-го року на нашому матчі у них зібралася повна зала вболівальників. Треба буде викластися на 100%, а вирішуватиметься все на останніх секундах. Усе це буде показуватися нашим гравцям, і ми на цьому зробимо акцент.

- Що ж призвело до несподіваної поразки в груповому турнірі відбору проти Словенії?
- Це справді сталося несподівано, десь була міні-недооцінка в голові кожного футзаліста реальності протистояння, а друге, найсуттєвіше, - це суддівство на перших хвилинах. Ці жовті картки, нервовість тощо, а далі гра обірвалася й пішла не так. Проте словенці не були набагато сильнішими за нас. Просто це футзал, а тут передбачити результат нереально. Якщо би мені до гри хтось сказав, що таке станеться, то я би ніколи в таке не повірив. Згадаймо останній чемпіонат світу, коли ми весь матч атакували, але пропустили контратаку й програли колумбійцям - 1:3. Щось не те зробиш, і будь-яка команда використає подарунок. Зараз усі команди проповідують майже однакову тактику: все йде за рахунок мотивації на дану гру та швидкості її ведення. Матчі починають виграватися за рахунок мікромоментів, а це вже не те, що було 4–5 років тому. Із командою Угорщини не може бути просто, вже ж казали, що ми з Туреччини поїдемо на першому місці. Необхідно максимально серйозно підготуватися, бо це такий батіг, що, як дасть, то розсіче все.

- Як вам, як клубному тренеру, дається сумісництво зі збірною?
- На цьому етапі мені набагато легше, тому що маю чудового помічника - Михайла Токаря, який багато перейняв за ті місяці, що тут провів. Уже можу залишити свою команду, знаючи, що він усе виконає, як належить. Узагалі ж, щодо сумісництва, то, по-перше, це мені подобається, по-друге, сам цього хочу, бо ж іще й учуся. Коли ти їздиш, працюєш і все бачиш наживо, то краще й не буває. Так, це тяжко, бо є величезний обсяг роботи, й сумувати не доводиться, але вельми цікаво.

- Оцініть минулий сезон для "ЛТК".
- Поставив би оцінку "3+" усім нам за виконану роботу. Усе було правильно, але не вистачило психологічної стійкості та трохи впевненості. Якщо би нам не забракло цих двох складових, то рівень гравців зріс би на щабель. Нам буквально не вистачило одного кроку, як у фіналі Кубка, коли програли по пенальті, ще й плей-оф так само. Причому, забракло не тільки гравцям, а й нам усім. Хоча хлопці молодці, піднялися та доклали чимало зусиль, однак знаю, що вони можуть набагато більше. Значить, будемо в майбутньому більше старатися. Ось через це я й не можу поставити оцінку навіть "4".

- Ваші думки з приводу кількості команд у екстра-лізі.
- Це, звісно, погано, але що зробиш, якщо така непроста ситуація у країні. Проте, повірте, рівень наших команд дуже серйозний. Хотілося, щоби було 16 команд, але навіть у примері посеред сезону знявся "Пуертольяно". Тому не треба в цьому звинувачувати себе, таке є в кожній країні, може, це просто більше виражено в нас, але тут і підхід інший до цього всього. Нам набагато тяжче, але гравці та тренери - молодці, працюють; президенти, попри все, утримують. Таким людям, як президенти клубів, треба просто море подяк висловити. Рівень ми все ж таки тримаємо: збірна в Європі перебуває в п’ятірці, у світі - у вісімці. Чимало дав Лисенчук, адже стільки років тримав це на собі. У нас, українців, переважає негатив, але знайте, що всі працюють настільки, наскільки можуть. Просто треба бути добрішими та викидати менше негативу, старатися його усувати. Я не психолог, але це моє бачення. Поїздивши по світу, можу сказати, що маємо збірну високого рівня. Хоча ми й тяжко працюємо, але вже починаємо відставати від деяких розвинених країн. Необхідно більше їздити й переймати закордонний досвід, а також вкладати більше грошей у футзал.

- Що скажете про можливе розділення екстра-ліги на дві зони?
- На даному етапі це економічно вигідний підхід, тому що людям тяжко утримувати команди. Нам у "ЛТК" нелегко, коли виїзні матчі, адже ми не літаємо, а використовуємо залізницю. Якщо в нас виїзд, то 4 дні на тиждень проводимо в потязі, ще один день відпочиваємо, а один тренуємося, а це все не є розвиток футзалу. Доїзд на Західну Україну в нас займає в середньому 28–36 годин, а через це валиться тренувальний процес. Якщо ж зніметься бодай одна команда, то ви собі можете уявити, що це за собою потягне?! Нелегко у фінансовому плані тримати команди, то чому би не зробити крок назустріч? Уважаю, що в цьому ми не втратимо, бо будемо більше грати й менше їздити. Наразі ж виходить, що ми пару місяців проводимо в потязі й не тренуємося. Зараз це необхідно зробити, а на подальші кроки вкаже час.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: