Роман Толочко: "Найбільше, чого бракує молодим гравцям – мотивації"

04 червня 12:30
Переглядів: 92
Толочко

Останнім серед трьох Всеукраїнських футбольних турнірів, що проводить Прем’єр-ліга, завершився чемпіонат юніорів. Львівські «Карпати», обігравши в заключній грі луцьку «Волинь» (2:1), фінішували на сьомому місці. Саме з обговорення вражень від галицько-волинського дербі і почалася розмова кореспондента офіційного сайту клубу з старшим тренером 19-річних «зелено-білих левів» Романом Толочком, який підвів підсумки сезону та розповів про перспективи своїх підопічних у дорослому футболі. 

– Коли аналізувати гру загалом, то перший висновок напрошується автоматично – ми зіграли два абсолютно різних тайми. Перший залишив не дуже хороше враження, в певній мірі навіть гнітюче. Хлопці мало рухалися, не було видно у них бажання. Напевне, десь на їхніх діях позначилася і спека. Окрім того, ми грали через три дні після дуже виснажливого поєдинку у Запоріжжі. А матч із «Зорею» мало того, що проходив в обідню пору, коли температура піднімалася до +30°С, так ще й грали на штучному газоні дуже низької якості. Я взагалі не розумію, як можна дозволяти грати на подібних полях – це ж справжній злочин проти молодих футболістів, проти їхнього здоров’я. Додайте сюди ще й виснажливу дорогу у дві сторони. Нічого дивного, що команда не до кінця відновилася, а коли немає свіжості, то показувати якісну гру дуже складно.

– Ні для кого не секрет, що останні, як і перші, матчі мають свою специфіку. 
– Так, я також допускаю, що десь у головах хлопців міг мати місце й «чемоданний» настрій – це ж була остання гра сезону, а особливої турнірної мотивації у нас не було. Хоча з іншої сторони, це ж юніорська першість і тут кожен гравець повинен щоразу виходити на гру максимально налаштованим. Адже головна мотивація для гравців юніорської команди – це зарекомендувати себе з якнайкращої сторони, аби в найближчий час стати гравцем як мінімум молодіжки, а в ідеалі – потрапити в першу команду клубу. Ми про це говоримо хлопцям постійно, казали й перед грою з «Волинню». Вони повинні зрозуміти, що не важливо, який це тур – перший чи останній, так само, як і немає значення турнірне становище. Необхідно кожен раз виходити як на матчі, так і на тренування й доводити, що ти маєш потенціал для росту, та прогресувати, аби отримати шанс проявити себе на найвищому рівні. 

– В другому таймі на полі були зовсім інші «Карпати». Коли не секрет, що ви сказали команді у роздягальні?
– У перерві ми серйозно поговорили з хлопцями і ще раз наголосили на усіх моментах, про які я вже казав. Приємно, що хлопці нас почули і почали грати в зовсім інший футбол. Так, не усе виходило ідеально, але у діях команди з’явилися швидкості, почали розігрувати непогані комбінації і одразу з’явилася гострота та гольові моменти. Доволі швидко й забили, але так само швидко і пропустили. Гол у наші ворота вийшов дуже прикрий – жодної небезпеки нашим воротам не було й близько. Але в футболі трапляється різне. У даному випадку не розібралися наш воротар Кучерявий та центральний захисник Сениця і в результаті останній, намагаючись перервати безадресний простріл, зрізав м’яча у свої ворота. Та головне, що автогол ніяк не вплинув на нашу гру – продовжували атакувати і цілком заслужено забили переможний м’яч. Другий тайм мені сподобався, хоча вкотре ми показали низький процент реалізації моментів. 

– Коли говорити про сезон загалом, як ви його оціните?
– Усе залежить від того, що брати за пріоритет. Якщо оцінювати результат, то сьоме місце далеко не те, на яке можна було розраховувати перед початком сезону. Однак треба врахувати, що за юніорську команду не грала ціла група футболістів 1997 року народження, яка за віком мала на це право. Але, наприклад, Гуцуляк і Кравець уже другий сезон є гравцями першої команди, а Олійник та Вербний – молодіжки. І це правильно – коли футболіст переріс свою вікову групу, то йому, аби розвиватися і прогресувати, треба грати зі старшими, бо в іншому випадку він стоятиме на місці, а може й початися регрес. Також слід врахувати, що серед гравців 1998 року народження виявилося значно менше талановитих хлопців, ніж серед 1997-го. Ми ж комплектували команду виключно з вихованців наших шкіл, а в футболі, як і в сільському господарстві, трапляються час від часу «маловрожайні» роки. Втім, коли порівняти гру команди на початку сезону і тепер – то прогрес є. Звісно, завжди хочеться більшого, але коли ти прагнеш з юного гравця виховати насправді професіонального футболіста, який в подальшому принесе користь першій команді клубу, то форсувати події не можна в жодному випадку. Хлопці розвиваються не однаково як у фізичному плані, так і в ігровому. Тому в роботі з юніорами, як і загалом з молоддю, треба мати терпіння і цілеспрямовано йти до поставленої мети. 

– Ні для кого не секрет, що найбільше талантів у футболі втрачається саме після завершення школи – тобто на рівні юніорських та молодіжних команд. 
– Справді, так воно і є. Найбільше, чого бракує молодим гравцям у віці від 17-и і десь до 20-и років – це мотивації. Доки вчаться у школі, то ніби усі готові працювати день і ніч, тільки щоб стати насправді професійним футболістом. А от коли закінчують школу, починають дорослішати – кудись бажання працювати зникає. Щоправда грати ще більш-менш воно ніби має місце, але ж треба розуміти, коли ти не віддаєш усього себе на всі сто відсотків щодня на кожному тренуванні, то в грі поступово почнуть виникати проблеми. Як я вже казав, нинішня молодь далеко не завжди готова пахати, пахати і ще раз пахати. Лише одиниці розуміють і готові усе віддати заради мети. Більшість же намагається поєднати футбол і інші задоволення дорослого життя. А футбол, як відомо, не прощає найменшої зради. Коли починаються порушення спортивного режиму, «сачкування» на тренуваннях тощо, то дуже швидко це позначається на грі і футболістові доводиться розпрощатися з перспективою грати на серйозному рівні. В кращому випадку на нього чекає рівень обласного чемпіонату і то не завжди...  

– Кого з своїх нинішніх підопічних ви бачите у серйозному футболі?
– В принципі потенціал є в кожного. Я вже казав, що повністю гравець може розкритися не в юнацькому віці, а значно пізніше. Подібних прикладів можна привести багато. Головне працювати і віддано служити футболу. Що ж до конкретної відповіді на ваше запитання, то я б виділив двох хлопців – Дмитра Саутіна та Віталія Микитина. Одразу скажу, що наразі вони не найкращі гравці команди. Але і один, і другий мають надзвичайну стартову швидкість. Бігти 30 метрів за 3,8 секунди – це серйозна перспектива у сьогоднішньому футболі. Адже тенденція розвитку футболу нині є такою, що без швидкості чогось у ньому добитися дуже важко. Тренуванню ж подібна швидкість не піддається – вона дана природою, це талант, який необхідно правильно розвивати і ефективно використовувати у майбутньому. Дмитрові та Віталію лише 19 і 18 років відповідно. В футбольному плані у обох є недоліки, але на мою думку, це той випадок, коли слід набратися терпіння, працювати і згодом, можливо навіть через два–три роки, надати обом шанс себе проявити на найвищому рівні. 

– Які матчі ви б виділили, як найкращі? 
– Я працюю з командою після зимової перерви, тому буду говорити про весняну частину сезону. Найкраще ми зіграли вдома із «Ворсклою». У Полтави хороша команда, але ми зіграли гармонійно: захист і воротар діяли зі стовідсотковою надійністю в обороні, а в передній лінії півзахисники та нападники створили чимало моментів. Щоправда, не надто складалося з реалізацією, але свій переможний гол ми все ж забили. Також я б відзначив матчі з «Шахтарем» і «Динамо». З донеччанами ми поступалися 0:2, хоча грали не погано. Та рук не опустили, продовжували гнути свою лінію і зрештою врятували нічию – 2:2. А з «Динамо», яке між іншим, стало в підсумку чемпіоном, хоча й програли 0:1, по грі їх повністю переграли. Однак знову на шляху до перемоги встала проблема реалізації. А кияни використали чи не єдиний свій навіть не момент, а напівмомент.

За матеріалами: fckarpaty.lviv.ua
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити