Роман Вірастюк: "Баскетболові в Україні не вистачає стабільності"

01 червня 12:29
Переглядів: 183
баскетбол

Під час медичної відпустки 22-річний баскетболіст Роман Вірастюк, який виступає з 2012 року за французьку команду «Бузалак», дав інтерв’ю для газети «Галичина», в якому розповів про свої кар’єру та захоплення, а також з професійної точки зору оцінив розвиток українського баскетболу.

— Як ти почав займатися баскетболом? Чи цікавився  в дитинстві іншими видами спорту або мав інше хобі?

— У баскетбол я потрапив у другому класі, коли почав швидше рости. Батьки одразу зрозуміли, куди потрібно мене направити. Окрім баскетболу, займався плаванням і легкою атлетикою, а саме: штовханням ядра. Але баскетбол тоді був більше як хобі. А основним поштовхом став вступ у 13 років до Київського спортивного ліцею-інтернату, де я навчався два роки.

— Як вплинули батько важкоатлет Роман Вірастюк та дядько Василь Вірастюк — «Найсильніша людина світу-2004» — на твій вибір? 

— Вони ніколи не акцентували на якомусь певному виді спорту. Звісно, згодом, коли я вже визначився, допомагали порадами, і не тільки. Пригадую, вперше, коли я зайшов до зали з батьком, він сказав мені: «Запам’ятай! Незалежно від того, де і чим ти займатимешся, твоя робота завжди повинна бути найкращою. Навіть якщо захочеш бути двірником, то твій двір має бути найчистішим у місті!». Я і тепер стараюсь докладати максимум зусиль у будь-якій справі, за яку берусь.

— Який твій перший професійний клуб?

— Перший — БК «Київ», у якому провів сім років. Коли я прийшов до цього клубу з дитячої команди, де був одним із лідерів, то відчув, що мої товариші по команді на кілька голів вищі від мене в ігровій майстерності. Це мене добряче підштовхувало: я весь час намагався їх наздогнати і тому працював щораз наполегливіше. З часом це дало свій результат.

— А пізніше ти перейшов у французький клуб «Булазак».

— Влітку 2012 року з’явилася можливість спробувати свої сили за кордоном, і я не міг пропустити такої нагоди. Мене вразив там персональний підхід до кожного, в Україні я такого не бачив. Якщо ти гравець, то тебе намагаються забезпечити всім необхідним, залишається думати лише про свою справу, ігри та тренування. Звісно, було тяжче. Насамперед через те, що я з дублерського складу перейшов у професійний і сповна відчув тиск гравців цього класу. Крім того, у Франції баскетбол більш динамічний, а гравці більш фізично підготовлені, тому доводилося звикати.

— Під час медичної відпустки ти тренував шкільну збірну з баскетболу СШ №5 з поглибленим вивченням німецької мови і привів її до чемпіонства. Чи замислювався ти про перехід на роботу тренера?

— Сподіваюся, що здоров’я ще дозволить пограти! Але про такий варіант думав. Минулого літа перед універсіадою також допомагав тренувати хлопців з команди Тернопільського національного економічного університету, за яку я виступав. У мене є пропозиція на майбутнє від мого товариша, який в перспективі хоче заснувати гідну баскетбольну школу. Таких в Україні не вистачає, тому мені це видається хорошим задумом. Але на все свій час.

— Хто твій кумир у баскетболі?

— Шакіл О’Ніл. Такої харизматичної особистості в баскетболі більше немає, і сумніваюсь, що буде.

— Як оцінюєш розвиток баскетболу в Україні, тим паче маєш з чим порівнювати?

— На мій погляд, проблеми в країні дещо заважають розвиткові баскетболу. Зокрема постійні зміни в структурі чемпіонату теж даються взнаки, не вистачає стабільності.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити