"Say-say: "Politekh", най йому буде добре!

24 жовтня 21:03
Переглядів: 370
Політехніка

Доки у Львові триває баскетбольне міжсезоння, "Галичина Спортивна" пропонує Вашій увазі не чергову аналітику, а прості спогади про команду нашого міста.

Так сталось, що Ваш покірний слуга почав вболівати за "Львівську Політехніку" (тоді команда називалась саме так) в час глибокої кризи. Тоді, у 2005 році, "студенти" твердо посідали останнє місце, з якого так і не зрушили до завершення сезону. Але це знайомство принесло мені набагато більше, ніж можна собі уявити. Чи міг тоді десятирічний пацан уявити, що буде і у свої двадцять настільки ж по-дитячому бігти на ігри цієї команди?

Так, мені двадцять. Це досить небагато. Але Ви просто б не повірили, скільки всього приходить на думку, коли чую про "Політехніку"! І коли ціле міжсезоння вирішувалась доля баскетбольної команди у Львові, вирішувалась також і доля таких як я - львівських уболівальників. Бо для нас це значить більше, ніж для багатіїв, що дають свої гроші на чергову цяцьку.

...Найперше на думку спадає зима 2011 року. Вдома святкували мій День народження. Десь в той же час у Львові був баскетбол. Що я зробив? Так, правильно, втік на гру. І не просто, а взявши подаровані гроші, щоб здійснити мрію: купити футболку з гербом "Політехніки".

Є моменти, коли не хочеш бути, наприклад, одним з мільйонів вболівальників якогось відомого футбольного клубу. Вистачає просто маленької баскетбольної команди і усвідомлення того, що вас із нею щось пов'язує. Це, людоньки, любов. Причому з першого погляду. Тоді, десять років тому, за команду ще грали Виноградов, Штереб, Мінчаков, Панченко, молодий Лемик. Тренером був Віталій Детюк. Так от, перша моя гра - зустріч проти харківського "Політехніка". Наша команда була останньою в лізі, гості - на сходинку вище. І то було щось неймовірне, коли господарі трощили харків'ян, а зал скандував "Сотню! Сотню!, чекаючи на фінал гри. Рахунок 101:83 досі сидить в голові, наче то було вчора.

Ну що ж, давайте ще трішки спогадів. Розкажу про тренерів, гравців, пам'ятні ігри та ще дещо, що врізалось в пам'ять.

Тренери

Що можу сказати про тренерів, яких бачив на чолі "Політехніки"? Всі вони дуже й дуже різні. Були дуже інтелігентні люди. Були досить експресивні. Розкажу про чотирьох, яких найбільше асоціюю з клубом.

Валентин Воронін - старійшина, символ головних звитяг команди кінця "нульових". Цей тренер для багатьох львів'ян відкрив очі на справжній баскетбол. За допомоги керівництва, котре суттєво підсилило склад, пан Валентин підняв команду з низин таблиці і почав псувати нерви лідерам. Саме за його керівництва відбулись два неповторні сезони: у першому львів'яни боролись з "Хіміком" за третє місце (втім, задовольнились четвертим), у другому - підкорили третю сходинку УБЛ. Звістка про відставку досвідченого фахівця, пригадую, стала однією з найсумніших в історії команди. В сезоні 2011/12 Воронін повернувся, але з дуже склабким складом не досяг нічого - за кілька турів до завершення змагань його замінили на Желько Лукаїча.

Міхайло Увалін - шоумен, почав тренувати "Політехніку" в першому сезоні оновленої Суперліги. Запам'ятався шаленими "танцями" під час тайм-аутів. Мій друг ще довго пританцьовував, кажучи "Місько Увалін". Після Вороніна як тренер виглядав слабко. Хоча, не виключено, не сприяв результатам гірший склад.

Желько Лукаїч. Енергійний та вимогливий. За його тренерства команда вдруге підкорила четверту сходинку, але цього разу в серії за третє місце поступилась надто безвольно. Вирізнявся експресивністю. Багато кричав. Пішов, коли не стало грошей. Залишив ослаблену команду Кирилові Погостінському.

Максим Фомічов. Єдиний з тренерів, з ким знайомий трішки ближче. Ну як ближче? З прес-конференцій. Я задавав жорсткі питання, він тактовно відповідав. Наймолодший головний тренер в історії нашого баскетболу будував дуже дружні відносини з командою та слухав поради Ярослава Зубрицького. Слід відзначити його цілеспрямованість: коли керівництво посеред сезону вказало Фомічову на двері, той, трішки відпочивши, попросився назад. І не прогадав - з найслабшим складом за довгий час зумів видати дуже хороше завершення сезону.

Гравці

Виділяти когось не дуже б хотілося. Складати "збірну всіх часів" - теж. Просто хочеться відзначити дуже нестійку трансферну політику клубу. Чи не кожен рік (а часто й по ходу змагань) склад команди дуже сильно змінюється. Тому не дивно, що у Львові були майстри всіх типів: від справжніх галичан типу Зубрицького чи Лемика - аж до "зірок" НБА типу Зендона Гамільтона (так, той дядько грав в НБА, але до Львова приїхав вже у солідному віці, тому навіть елементарно не влучав з-під кільця). Назавжди пам'ятатиму часи, коли головним тренером був Воронін. Тоді справжніх майстрів було дуже багато: Кузьмін, Хендерсон, Навіцкас (в народі - "Віскас"), Пустогвар, Гуртовий, Зубрицький...

Ігри

Пам'ятних ігор було дуже багато. Пригадується одразу гра 2006-го року. Здається, проти "Сумихімпрому". Я тоді дивився той матч по телевізору. Наші програвали з різницею в два очки. Остання атака. Кидок з надією на три очки... Фол! Казявічус став кидати три штрафних. Коли закинув перші два, подумалось, що рівний рахунок та овертайм - не так вже й погано. Але Саулюс (його так звали) бере й закидає третій м'яч! "Політехніка", що була тоді однією з аутсайдерів, здобула просто-таки шалену перемогу!

Через якийсь час клуб взяв під опіку НПК "Галичина", і команду трішки перейменували, додавши другу частину назви. Перші успіхи під керівництвом вже не раз згадуваного Вороніна - то неймовірні спогади! До того львів'яни ніколи не були серед лідерів, а тут одразу почали тиснути на вершину таблиці! Пригадується дві гри: у першій наші розгромили досить сильні на той час "Мавпи" з рахунком 89:59, а у другій - здолали сам "Азовмаш"! Це був той "Азовмаш", який в ті часи наганяв страх навіть з екрану телевізора. А тут, уявіть, ця "машина" приїхала до Львова і отримала свої 80:70 від нашої "Політехніки"! Зал тоді був заповнений повністю, чого зараз не побачиш...

Також приємними були й інші перемоги, які команда здобула у наступних сезонах. Але то вже було не те. Я тоді вже був старший, переставав відчувати ту магію перемоги над лідерами, і починав розуміти, що великі перемоги приходять з великими грошима.

Інші спогади...

Знаєте, дуже люблю колекціонувати програмки "Політехніки". Для мене це дуже особлива історія, бо на іграх нашої команди майже завжди було важко дістати ці суверніри. Деколи щастило купити програмку з квитком (в 2005 році програмка сама по собі вже вважалась квитком), деколи казали, що програмок не буде, деколи їх доводилось шукати, як у якомусь квесті. А найбільше обурення я відчував, коли програмки видавали лише у ВІП-ложі.

Прочитати склад команди, інтерв'ю з тренером чи гравцем, дізнатись щось про суперника - це все в програмці. Для людини, яка прожила щасливе дитинство без інтернету, програмка - неоціненне джерело інформації. Але це джерело з роками ставало все меншим та меншим. Десять років тому цей буклет мав шістнадцять сторінок. Тепер має чотири. Певно, в "Політехніці" дізнались, що я підключив інтернет.

Щодо програмок чи сувенірів загалом, то це також шлях до нових знайомств. Було таке, що виміняв нашу програмку на програмку з Миколаєва. Також шляхом обміну отримав плакат "Хіміка".

...А скільки автографів малим здобув! Ледь не після кожної гри ніс додому різноманітні "трофеї". Найважче було взяти підпис Анатолія Заверикіна. Ми із другом тоді ще дуже малі були, от він і почав "грузити" нас: "А ви хоч знаєте, хто я такий, діти?"

...А одного разу я купив квиток на дуже особливе місце. В першому ряді, під самісінькою стіною, з самісінького краю. Як виявилось, на моєму місці вже "сиділо" відро. Довелось сісти неподалік.

...А іншого разу я твердо вирішив придбати сезонний абонемент на "Політехніку". Він був дуже гарний, з порядковим номером. Але, виявилось, звичної у такому випадку економії не було: сума цін всіх квитків була меншою, ніж ціна картки. Здається, після того випадку "Політехніка" абонементів не робить.

... А взагалі, якщо серйозно, то "Політехніка" також завжди була чудовою нагодою побути удвох з татом. Це дуже класно, отак розмовляти на різні теми, сперечатись щодо гри. Буду колись старенький з теплотою згадувати ці дні...

Було й таке: ми з друзями прийшли на гру проти "Будівельника". Гості впевнено трощили господарів. І тут я як закричу "ПО-ЛІ-ТЕХ". Кричу-кричу з того відчаю, а сектор дивиться на мене, як на дурня. Через кілька років у таку ж ситуацію потрапила дружина Алана Вігінса - гравця нашої команди. Вона, американка, не звикла до тиші на трибунах і з обуренням апелювала до совісті глядачів, вигукуючи "Say-say: "Po-li-tekh!". Мовляв, підтримуйте команду! А всі мовчали.

Так, от, друзі, коли нам таки скажуть час першої домашньої гри "Політехніки" - варто піти й підтримати улюблену команду. Думаю, в багатьох львів'ян десь у спогадах багато чого пов'язано з "політехами". А якщо ні - буде, сподіваюсь, така ж "любов з першого погляду". Приведіть своїх рідних, друзів... І хай живе львіський баскетбол, хай живе "Політех", най буде йому добре!

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити