Слово про любов і ненависть

02 жовтня 19:00
Переглядів: 464
Кубок Львову

Деколи є миті, коли абсолютна більшість проти тебе. Навіть тоді, коли ти просто любиш.

Дуже важко зараз сидіти на трибунах "України". Бачити навколо майже порожній стадіон, поодиноких вболівальників, силу-силенну порожнечі там, де ще вчора бурліло життя, де ще вчора дивились за перемогами в Лізі Європи, перемогами над "Динамо" і "Шахтарем". Постає питання: де ці люди в час, коли команді так тяжко? Де їхня палка підтримка в час поразок? Адже ж зараз саме час сказати своє вагоме слово на підтримку своїх улюбленців! Але трибуни порожніють...

Нині 2015 рік, нині інший час: горді галичани з іскрою в очах мчать на матчі "Шахтаря" проти титанів континентального футболу. Колись лаяли донеччан, тепер обожнюють. Для нас така властивість міняти улюблену команду не нова. Колись був ФК "Львів" (тоді львів'яни хутко проміняли традиції рідного клубу, ставши в одну мить прихильниками "городян"; ще й лаяли "Карпати" за те, що ті не здали сусідам вирішальний матч). Тепер "Шахтар"... Бо привіз до Львова суперклуби... Це щось типу як дівчина, котра каже: "Я легко закохуюсь. Першого любила, другого теж... І третього. А четвертий, ти не повіриш, такий неймовірний: привіз мені нові парфуми з Франції. Я всіх попередніх одразу забула!"

Біль. Біль. Втрачена гордість.
Львів рекламують як дуже патріотичне місто. Так воно, загалом, і є. Але коли річ заходить за нашу команду... Команду нашого щасливого дитинства, нашої безтурботної юності... Не розумію, чого переважна більшість львів'ян починає грубо лаятись, лиш зачувши назву "Карпати"! Це нова мода? Особисто я вважаю, що в час великих проблем треба гуртуватись на стадіоні, а не гавкати зі свого городу, "як погано ті вівці грають". Виставляю до Вашої уваги таку гіпотезу: найбільше й найпалкіше лаються люди, котрим того не дають робити вдома, котрі конкретно ображені життям. Злості ж то набралось і на сусіда, і на кризу, і на себе самого...

Постає питання любові та ненависті. Я люблю "Карпати". І не один я. Знаю, що поруч є багато любові, багато люблячих сердець, котрі разом з "Карпатами" будуть завжди. З іншого боку - багато ненависті. "Вівці", або ж значно грубша лайка - це звична річ. У мене є знайомі, котрі тільки й чекають поразки "Карпат", чекають, аби докорити мені. За що ж докорити? За любов до Команди! Я не розумію, нащо так лаятись. Якщо набрали до рота купу зла, то краще змовчати.

Чомусь у Європі вміють підтримувати свою команду за різних обставин. У дощ, у спеку, в час перемог, в час поразок. Мені шкода нашого головного тренера, який не розуміє цей менталітет "я вболіваю тільки за переможця". Це просто дико для нього, я бачив це в його очах на зустрічі з вболівальниками. Це дуже далеко від образу галичанина, який гонорово знає своє, і залишається патріотом всього галицького.

Це - наші "Карпати". Вони не досконалі. Вони часто програють. Але вони - наша команда. Команда, яка дарувала нам миті великих перемог, гучних турнірних здобутків. Нам пора піти на стадіон, підтримати цих хлопців - нехай зрозуміють, що "Карпати" нам потрібні. І тільки тоді ми будемо гідні поділити з ними смак майбутніх звершень.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити