Стадіон "Сільмаш", як камінь спотикання

19 жовтня 07:46
Переглядів: 2187
Сільмаш

Свого часу я робив репортаж про дану спротивну споруду. І що цікавого, тоді ніхто із сьогодні зацікавлених не висловився з цього приводу. Мовчали чи відпочивали? Тепер, коли ситуація загострилась появилися борці за незалежність стадіону. Це добре, а навіть похвально! Що мешканців Привокзальної і Богданівки ця проблема все ж рушила за живе і тепер вони готові горою стояти за правду навколо стадіону «Сільмаш».

Під час спілкування ось про що я довідався. Якщо одним словом, то за …махінацією навколо даного стадіону стоїть львівська влада. А хто конкретно, то цим питанням, на мою думку, повинна зайнятись наша львівська прокуратура. Бо людям терпець може урватися кожної миті…

Андрій Юрків, пенсіонер, 66 років, дідусь внука, який вчиться грати у футбол: «Як я дивлюся довкола, то доходжу думки, що ще трохи і нашим молодим львів’нам ніде буде копати м’яча. У нинішній час дійшло до того, що бізнесмени-будівельники намагаються на кожній вільній ділянці зводити зовсім чужі нашому місту сучасні споруди, які позбавлені елементарної архітектурної красоти. До того ж ніхто із нинішньої влади і спортивної у тому числі не звертає уваги на брак спортивних майданчиків і стадіонів у нашому місті. Натомість невидимою рукою ставляться підписи на документах, які уповноважують будівельників вставляти той непотріб на землі. Я не вникаю у політику і мене мало цікавить, яка політична партія стоїть за прийняттям рішень на користь будівельників. Але мене болить, хто конкретно займається подібною видачею таких документів. З одного боку це добре, що збільшується житлова площа, але є бік молоді, яка через таку «турботу» влади позбавляється елементарного виходу на двори. Навіть для того, щоб вдосталь набігатись, не згадуючи про футбольні матчі, якими колись славився Львів.

Боляче дивитись на ті хмародери, що «виросли» на полі стадіону «Кінескоп». Але я переконаний, що мешканці Львова зобов’язані ревно відстоювати інтереси молодого покоління.

Сьогодні в Україні війна, але Львів переповнений рекламно-політичними лозунгами. Хоча варто було б замислитись над завданням оборони нашого міста, яке значиться у спадщині ЮНЕСКО і скерувати кошти на більш важливі для Львова потреби».

Ігор Кухлевський, 58 років, любитель спорту: «До мене також дійшли слухи, що на цей історичний стадіон косим оком споглядають будівельники. Я людина спортивна і давно дбаю про своє тіловиховання. Тут у вихідні дні збираються ветерани з молоддю і змагаються на бігових доріжках та на футбольному полі. А у робочі дні юні футболісти шліфують ази майстерності. Адже у здоровому тілі людини не тільки світлий розум, але й готовність дати супернику опір. Тепер ми готуємось протистояти тим ділкам, які зазіхають на землю стадіону «Сільмаш».

Тетяна Воскресенська, представник організації «Народна ідея»: «Ми не поступимось жодним квадратним метром цього, нехай і занедбаного, але нашого спортивного об’єкту. Радує те, що люди не байдужі до проблем наших дітей. Однак насторожує брак розуміння проблеми від забудовників львівських скверів і дворів та нашими депутатами і особливо мера. Бо, на нашу думку, жодна справа не робиться без його погодження».

Роман Біль, виконавчий директор стадіону «Сільмаш». На розмову із увімкненим диктофоном категорично відмовився. Однак цей пан запевнив, що у найближчі 10-15 років стадіон існуватиме. На разі, як мені відомо, тут ніхто не проводитиме жодних будівельних робіт і не передбачається вторгнення будівельників на ігрове поле. Але що буде потім цього ніхто не знає. Завдяки моєму ентузіазмові поле в міру доглянуте і готове до проведення матчів, заявив пан Роман.

І дійсно у неділю на «Сільмаші» змагались діти «Галичини» і ЛСДЮШОР-4, яких по короткій паузі змінили ветерани львівських «Карпат». Було на що подивитись.

Юрій Тенетко, дитячий тренер ЛСДЮШОР-4 і обласної ДЮСШ: «Якщо чесно, то уся процедура аукціону із продажі-купівлі стадіону «Сільмаш» має, на мою думку, детективний підтекст. Ніхто не знав про дату продажу, а тепер і ніхто не відає про, так званого, господаря і скільки та кому він платив гроші. Хоча тодішній директор заводу Ольховський запевняв, що все буде нормально. Через четверті руки ми довідались, що цей стадіон у приватній власності. Господар Ніхто і звати його Ніяк. Не розумію, як ці майстри спромоглися продати без погодження землю, яка належить місту. Невідомо у якому напрямку «поїхав» і металевий паркан, яким було огороджено стадіон. Якщо дійде до того, що сюди увійдуть будівельники, ми станемо на захист цього об’єкту…»

- А чому ніхто не протестував проти забудови футбольного поля, що навпроти?
- Пропоную залишити це питання без відповіді. Ми до нього не мали найменшого відношення. Хоча мені відомо, що у тій справі задіяний колишній президент і депутат міськради Кобрин Б.С. А також, що цей стадіон не значився у планах Львова. Від «Кінескопу» залишився лиш валок, яким ми тепер трамбуємо землю.

- Ця акція на захист стадіону має політичний підтекст, чи це крик душі небайдужих людей?
- Однозначно друге! Тут не має місця політиці. Нашим бажанням є захист даного спортивного об’єкту, який для нашого Львова має історичну цінність. Свого часу до вересня 1939 року на цій площі грала команда РКС, у складі якої виступали для прикладу українець воротар Іван Іванович Зуб і поляк Казім’єж Ґурський – згодом найуспішніший тренер національної команди Польщі. А восени 1962 року власне на цьому стадіоні сільмашівці перемогли дрогобицький «Нафтовик» і «звили гніздо» для «Карпат», які єдиною командою у радянському футболі з нижчої ліги здобули кубок СРСР. Хіба це не пам’ятки гідні уваги для молодого покоління львів’ян?

- Наскільки мені відомо, польська громада Львова не проти довести цей стадіон до ладу і надати йому назву імені Ґурського…
- Хороша ідея, але вона повинна працювати на користь усіх львівських дітей. Однак не може цей стадіон перетворюватись у об’єкт зацікавленості для будівельників. Годі тих новобудов, які не вписуються у наш добрий Львів. Наприклад, той горезвісний пам’ятник, що спорудили у Стрийському парку. Як на мене, кращою згадкою був би на тому місці стадіон або ігровий майданчик. Нашим завданням залишається турбота не тільки про стадіони, але першочергово з думкою про дітей.

- Під забудовою також база «Спартака»…
- Це місце колишньому голові даного товариства коштувало життя. Тепер нові патріоти, не натрапляючи на опір громади, лізуть у глиб спортивної території. На жаль, їх нікому зупинити.

Ігор Кульчицький, вихованець «Сільмашу» і капітан кубкової команди «Карпати» (Львів): «Цей стадіон це не тільки приємні спогади моєї молодості, але він став тим об'єктом звідкіля появилась у Львові профспілкова команда, яка зі старту почала виступати у класі «А». До речі, львівський СКА залишився тоді у класі «Б».

Під пильним оком тренера Нирка ми проводили увесь свій вільний час. Тренувалися і грали. На «Сільмаші» я з партнерами під керівництвом Юрія Зубача і Василя Соломонка вибороли путівку для Львова у вищий клас. Ця заводська команда не мала собі рівних. Тому ці події для нас незабутні та дорогі нашій пам’яті. Тут завжди було природне поле, бо довкола хороша земля і місцевість, які зараз потребують догляду. А ще прошу звернути увагу, як до одних і других воріт наблизились будівельники. Вони немов шакали атакують свою здобич. Нині появилась проблема із зазіханням будівельників на цей стадіон. Як на мене і цих людей, що відстоюють інтереси молодого покоління нам необхідно зберегти цей стадіон і зробити його перлиною для Львова. І не важливо, хто тут гратиме.

Головне вберегти стадіон. Приємно, що знайшлися небайдужі люди, які готові відстоювати цей спортивний майданчик. Я скажу більше. Стадіон «Торпедо» невдовзі стане місцем вічного спочинку для померлих. А такі справи без відома Садового Андрія у Львові ніхто не спроможний рушити з місця. І це «заслуга» мера нашого міста».

Габор Вайда, колишній гравець і функціонер львівських «Карпат»: «У даному питанні думки не можуть ділитися. Тут місце для історичної пам’ятки для Львова, яку ми гуртом повинні відстояти. Район Богданівки густо заселений, а люди потребують вільного місця для спортивних занять. Як бачимо, не можуть усі поголовно сидіти за комп’ютерами. Комусь потрібний спорт. Тому тут щоденно вирує спортивне життя».

Володимир Гладишев, випускник ЛСДЮШОР-4: «Стадіон, як виявилось давно у приватній власності. Ми, здається, натрапили на сліди власників і попередньо узгодили провести з ними зустріч, аби отримати відповіді на наші наболілі питання. Тож з нетерпінням очікуємо на нове спілкування».

Довідка:

«Сільмаш» — стадіон у Львові. Збудований у 1929—1934 роках як домашня арена РКС (Львів). З кінця 1940-х — стадіон заводу «Львівсільмаш».

Розташований у колишньому промисловому районі Богданівка, в західній частині міста. Має два входи: головний з боку вулиць Народної та Сулими, другий — з вул. Любінської. Збудований у 1929–1934 рр. для Робітничого спортивного клубу (пол. Robotniczy Klub Sportowy — RKS). З кінця 1940-х рр. — стадіон заводу «Львівсільмаш». Сьогодні перебуває в занедбаному стані.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити