Суркіс-Ахметов: Реванш

20 грудня 09:04
Переглядів: 127
суркіс

Коли в 2012 році з посади президента ФФУ знімали Григорія Суркіса, багатьом могло з першого погляду здатися, що його кар'єрі футбольного високопосадовця в Україні прийшов кінець. Але ті, хто добре знає Григорія Михайловича, практично в один голос стверджували: повірте, це ще не кінець, він ще повернеться. 

...Ті часи - це був розквіт епохи "донецьких". В Україні всі щаблі влади - від крісла президента держави і до дрібних органів місцевої ради контролювалося Партією регіонів.  Український футбол, в якому у всі часи крутилися найвпливовіші люди країни, винятком не став. В той уже час розподіл сил у десятилітньому протистоянні брати Суркіси - Ринат Ахметов став дуже вже не рівним, і боротися проти найбагатшої і однієї з найвпливовіших людей країни власникам "Динамо" було нереально. Якби це ще була цивілізована європейська країна - тоді це була б інша справа... Хоча в цивілізованій країні такої ситуації, як у нашому футболі просто не могло б бути апріорі.

Якби там не було, у 2012 році люди, які були віддані Суркісу - члени Конгресу ФФУ своїми ж голосами фактично відсунули його від влади. Хоча й піти Суркісу вдалося так би мовити, зберігши обличчя - він просто не став висувати своєї кандидатури на нових виборах - все ж факт залишається фактом: він не пішов, його з посади пішли. На когось натиснули, когось купили - все за класикою жанру нашої країни. І ще задовго до самого Конгресу було зрозуміло, що влада в українському футболі переходить до "донецьких". Тоді здавалося - що якщо не назавжди, то дуже надовго. Трохи згодом вибрали нового голову ФФУ - Анатолія Конькова, якого із самого початку самостійною фігурою не вважав абсолютно ніхто. Одна з перших його крилатих фраз на посаді очільника ФФУ говорить сама за себе: "Так, як донецький. Але ж не італійський!"

Відбулася в країні Революція Гідності, розпочалася, як виявилася затяжна війна проти сепаратистів та російських окупантів, відбулися вибори Президента країни та у Верховну Раду. І країною тепер керують зовсім інші люди, якщо порівнювати хоча б із минулорічною ситуацією. Годі було й чекати, що й керувати нашим футболом залишаться ті ж люди. Крісло під Анатолієм Коньковим почало хитатися дуже швидко, а вчора, 18 грудня, під час засідання Конгресу ФФУ уже практично й впало. Важко зрозуміти, чи він керуватиме федерацією, чи справи перейшли уже в руки новоствореної робочої групи, але це все формальність та дріб'язкові деталі. 6 березня відбудеться новий Конгрес ФФУ, на якому виберуть нового президента.

Що найсмішніше, ситуація з недовірою Конькову як під копірку нагадує ту, коли  прощалися із Суркісом. Якоїсь конкретної однієї причини недовіри не було, а були закиди типу "це зло українського футболу", "з ним у нас немає майбутнього", "він не виправдав довіри". Роки йдуть, а методи лишаються тими самим. Нового та оригінального не придумали нічого.

...Аби припинити спекуляції на тему тріумфального повернення на пост президента Федерації футболу України, Григорій Суркіс вчора прямо заявив, що особистого камбеку не буде: "Якщо мене дуже попросять, то я, безумовно, погоджуся приходити в Будинок футболу і допомагати. Але я ніколи не погоджуся стати президентом ФФУ. Для мене це вже в минулому". Позиція Григорія Суркіса, в принципі, цілком прогнозована: навіщо віце-президенту УЄФА повертатися в крісло, яке є особистим вже пройденим етапом, якщо можна в це ж крісло посадити якщо не свою людину, то принаймні або лояльну до себе, або таку, з якою спільну мову можна знайти завжди і без проблем. А самому - залишитися на посаді віце-президента УЄФА. Тим паче, що й у найвищих футбольних органах світу намічаються дуже цікаві часи.

Нагадаємо, що в 2015 році - вибори президента ФІФА, і ще зовсім нещодавно  безпосереднього шефа Суркіса Мішеля Платіні сватали на цю посаду, але, як відомо, він участі у них не братиме. Але публічна критика теперішнього очільника ФІФА Зеппа Блаттера та непідтримка його єдиного опонента на виборах Жерома Шампаня скоріш за все свідчить про те, що рано чи пізно, Платіні боротиметься за це крісло. Спокійно, без фальстарту, як це було б у 2015 році, він таки здобуде перемогу, в цьому немає сумнівів. В такому випадку звільняється посада президента УЄФА... Хто знає Григорія Суркіса, той може підтвердити: у якій сфері він би не працював, він переслідує лише найвищі цілі. А найвища кар'єрна сходинка в УЄФА - це президентське крісло. Зараз цей варіант виглядає, можливо, навіть трохи фантастично, але Суркіс належить до тих людей, для яких немає недосяжних цілей. Колись варіант із проведенням Євро-2012 в Україні був куди фантастичнішим, але Григорій Суркіс таки зумів зробити, здавалося б, немислиме - привезти чемпіонат Європи в Україну.

Його поява на вчорашньому засіданні Конгресу у ролі третейського судді - це чіткий сигнал, хто насправді керуватиме Федерацією уже найближчим майбутнім. Ще один із сигналів, який ми вчора почули стосовно реальних майбутніх володарів ФФУ надійшов від екс-президента ПФЛ Мілетія Бальчоса, який, нагадаємо, у 2012 році був одним із тих, хто найактивніше сплавляв Суркіса з крісла президента української футбольної федерації. Вчора ж з уст Бальчоса прозвучали слова каяття: "Моя найбільша помилка у житті - це той момент, коли я виступав проти Григорія Суркіса. Він - прогрес українського футболу". Як вам таке?.. До речі, Бальчос назвав і кандидатів на посаду нового президента ФФУ: Бандурко, Кочетов, Павелко. Стосовно перших двох - то вони наче пообіцяли свої кандидатури не виставляти, а ось Павелко цього не сказав, натякнувши, що якщо "аж дуже сильно попросять, то..." Та ще й цю робочу групу очолив саме він. В колах мас-медіа такі ситуації сприймають не інакше, як можливості постійної медійної присутності. Тобто, людина начебто і не при важливій посаді, але коментарі, свої оцінки і судження даватиме саме вона. Ось побачите, скоро коментованість Павелка у вітчизняних футбольних (і не тільки) ЗМІ виросте в рази. Не знаю, чи він точно стане президентом ФФУ, але станом саме на сьогодні - його кандидатура з огляду на усі ці процеси виглядає найбільш логічною. І, скоріш за все, найбільш компромісною.

А що зміниться в українському футболі? Повірте, майже нічого. Нашим футболом - від дитячих тренерів, директорів ДЮСШ і до чиновників найвищого рівня керують люди старої школи і старого світогляду. Дуже часто ще совкового. Багато представників наших футбольних чиновників - це колишні "апаратчики" з органів влади, мужі комсомольських та комуністичних осередків, і навіть представників правоохоронних органів, причому високих чинів. Я цю інформацію не перевіряв, але гендиректор "Шахтаря" Сергій Палкін повідомив, що середній вік членів Виконкому - 60-65 років. Якщо ця інформація й не зовсім точна, то похибка насправді невелика. Ви знаєте, хто вчора фактично скинув Конькова? Переважно всі ті ж люди, які холоднокровно висловили недовіру Суркісу кілька років тому. Прийде час, і вони знімуть уже майбутнього нового президента ФФУ. А самі скоріш за все лишаться на посадах. Одним словом, у футболі у нас якщо щось і зміниться - то лише з новим поколінням чиновників. Поки що змінилося ще менше, ніж в країні.

А якщо хтось очікує великих змін, то вам доведеться чекати ще дуже довго. Принаймні широко розрекламованого очищення українського футболу у великих масштабах точно не буде.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити