Святослав Зубар: "У двадцятирічному віці я лише почав грати у футбол"

27 квітня 08:45
Переглядів: 217
рух зубар

Продовжуємо знайомити вас із новобранцями «Руху». Сьогодні мова про форварда з юридичною освітою – Святослава Зубара. Він вже встиг попрацювати начальником юридичного відділу, а паралельно з тим грав у своє задоволення за сільські команди. Допоки бомбардирські здібності не помітили представники колективу обласного рівня «Бори» з Бориничів. Згодом у його складі Святослав наколотив у ворота суперників більше сорока голів і потрапив на олівець до скаутів професійних клубів. Тож не дарма Зубару роздають аванси і жартома називають українським Варді, адже переконані, що найбільші його здобутки ще попереду.

СПОДІВАЮСЯ, ФУТБОЛЬНИЙ БОГ ДАСТЬ НАМ ФАРТУ НА ФІНІШІ СЕЗОНУ

- Святославе, бачу ти розпочав тренування у загальній групі. Вже відновився після травми і готовий допомогти команді у матчі з хмельницьким «Поділлям»?

- Ця пауза пішла мені на користь. Після травми необхідний був перепочинок, аби належно відновитися. Адже під час навантажень у мене боліли м’язи, тож не міг віддаватися на тренуваннях на всі сто відсотків. Тому вирішили надати мені відпочинок.

- Можливо, у грі з «Миром» нам не вистачило тебе. Слідкував за розвитком подій у Горностаївці?

- Я був якраз у дорозі, інтернет поганий, тому увесь час перезавантажував телефон, слідкував за онлайн трансляцією на нашому сайті, дуже переживав за команду. Сподівався, що навіть на 90-тій хвилині дотиснемо суперників, але фортуна у виїзних матчах нас обходить стороною.

- Після матчу з «Миром» винниківську команду почали називати домашньою. Адже вже з четвертого виїзного матчу футболісти «Руху» повертаються без перемоги.

- У рідних стінах допомагають уболівальники, атмосфера на стадіоні. На виїзні матчі, можливо, вплинула і дорога, адже автобусом ми долаємо більше тисячі кілометрів і приїжджаємо дуже втомленими. Можливо, і цей фактор впливає. Плюс суперники на нас налаштовуються особливо, і вище згаданого везіння нам не вистачає. Згадайте, які моменти ми не реалізовували? А які голи пропускали? Це все інакше як невезіння і не назвеш.  

- Коли ти прийшов у «Рух», то відразу на своїй презентації сказав: «Моя ціль -забивати за команду у кожній грі». Наразі у твоєму активі три матчі та два голи. Трішки відстаєш від графіка? 

- Коли ставиш перед собою цілі, то намагаєшся їх виконати. Звісно, важкувато забивати у кожній грі, але я намагаюсь , аби у такий спосіб допомогти команді перемагати суперників.    

- Мабуть, форвардам «Руху» комфортно грати поруч з такими кваліфікованими півзахисниками, які часто створюють гольові нагоди для вас?

- Звичайно, помітний клас і майстерність цих футболістів, гра з ними додає впевненості. У матчі з «Жемчужиною» я теж діяв на місці крайнього півзахисника, там у мене було багато роботи як в захисті, так і у нападі.

- У цьому матчі твоя гра справила неоднозначне враження. З одного боку, ти молодець, адже проявив гольове чуття і забив, з другого - було доволі багато браку у передачах?    

- Ця позиція награвалася на зборах, не все виходило, але ми багато про це говорили з тренером. У перші півгодини мені було дуже важко, тому що захисник «Жемчужини» - опонент не з легких. Щодо гола,  то я практично усю свою кар’єру провів на одній позиції – центрфорварда. До речі, під час стандарту я не виконав установку тренера, адже мав замикати дальню стійку. Та мабуть гольове чуття мене відправило до центральної зони, звідки я і відзначився результативним ударом.

- Що вимагає від тебе Руслан Мостовий?

- Все залежить на якій позиції я діятиму. Переважно я виходив на заміну та мав підсилити гру. Тренер знає, що мої сильні сторони - це швидкість і гра головою. Отож вимагав швидкісних дій для атакувальних наступів.

- Для тебе краще віддати гольовий пас чи відзначитися самому?

- Зараз немає різниці, бо ми опинилися у такому становищі, де головне - турнірні очки. Ми не маємо більше права втрачати залікові бали. Сподіваємось, що опоненти у матчах з «Жемчужиною» гратимуть з такою самовіддачею, як і проти нас. Це помітно по очах суперників. Коли сам грав проти «Руху», мої очі, мабуть, такі самі були. Тому зрозуміти емоції і налаштування інших команд можу.  

- Тепер, на жаль, не все залежить від вас. У боротьбі за перше місце залишилося сподіватися на диво?

- Так, але з іншої сторони - це футбол, кожна гра - це окрема історія. Будемо сподіватися, що футбольний Бог дасть нам фарту на фініші сезону.

 У ДВАДЦЯТИРЧІНОМУ ВІЦІ Я ЛИШЕ ПОЧАВ ГРАТИ У ФУТБОЛ

 - Твоя кар’єра унікальна. Розкажи з чого усе розпочиналося?

- Справді, у мене за спиною немає спортивної школи, і уявити, що гратиму на професійному рівні, міг хіба що у дитячих мріях. Моя сім’я переїхала зі Львова до села у Золочівському районі, там і бігав з дітьми. Згодом грав по неділях за сільську команду. Але це було моє хоббі, бо в пріоритеті мав навчання. Я вступив до Університету імені Івана Франка на юридичний факультет і паралельно грав у футбол на районному рівні. Мій батько юрист, тому я пішов його стежкою. Мене помітили, коли я виступав за сільську команду і запросили до обласної ліги спробувати сили у команді «Бори» з Бориничів. Так у 20-річному віці я й поїхав до свого першого тренера Руслана Брунця. Потому поєднувати навчання з футболом, до якого почав входити і тренувальний процес, і більша кількість матчів, стало набагато важче.

- Тим паче, що «Бори» виявилися амбітною командою?   

- Так, за два роки ми досягли чудових результатів на обласному рівні. Здобули перемогу у Першій лізі, потім третє місце у Прем’єр–лізі. Дійшли до фіналу Кубка області, де у вирішальному матчі поступилися з мінімальним рахунком «Руху», на останніх хвилинах нам забив Олег Шептицький.

- Скільки голів собі в актив додав у футболці бориничівської команди?

- Більше сорока.

- Мабуть, усі були шоковані. Хлопець прийшов з сільської команди і став забивати ледь не у кожній грі?

- Багато хто з обласних тренерів був теж шокований, тому і пропозиції різні від колективів цього рівня мені надходили. Сам не чекав, що усе так гарно вийде. Після того, як команда розпалася, в мене не було бажання грати за інший колектив з області. Мій товариш, Олег Лашин виступав у Швеції і запросив мене туди. Хоча на той час я був на перегляді у стрийській «Скалі» і мав можливість з нею укласти контракт. Проте все обміркував і вирішив поїхати на скандинавський півострів. Там селекціонером працював українець Анатолій Пташнюк, який вже давно мешкає у Швеції. Він мені запропонував чудові умови. Так я опинився у команді тамтешньої другої ліги (четверта за силою ліга Швеції) «Харносандс». 

- Які перші враження були ?

- Мене там все влаштовувало, окрім рівня футболу. Він кардинально відрізнявся від нашого. Головний акцент - на боротьбу і доволі жорстку. Мені зламали ключицю, багато різних травм зазнавав і здебільшого на тренуваннях. Адже якщо під час заняття тебе хтось обійде, то ти програв у боротьбі чи в іншому компоненті. І це сприймається дуже негативно, хоч бери і завершуй кар’єру. В будь-який спосіб ти маєш зупинити свого опонента, здебільшого головним прийомом були підкати ззаду. Стиль гри типовий для скандинавських команд: довгі передачі, боротьба – словом, фізична підготовка на першому місці, вікінги справжні. Усі тренування та офіційні матчі переважно відбувалися на полях зі штучним покриттям.

- Багато глядачів збирала ваша команда?

- Ні. У Гернесанді вболівальники більше любили хокейну команду. Цей вид спорту у Швеції на першому місці.

- Клуб винаймав вам житло?

- Так, клуб орендував для нас трикімнатну квартиру. Окрім нас з Лашиним там мешкали ще румунський півзахисник і молдовський воротар. Всі необхідні умови для життя у нас були, також у нашому розпорядженні був автомобіль, який заправляли пальним теж за рахунок клубу.

- Яке враження на тебе справила Швеція, рівень життя?

- Перше, що здивувало, це холод. Але водночас навколо неймовірно гарні пейзажі. Ми проживали біля моря, іще Ботніча затока пролягала через наше місто.  Гернесанд - дуже чистий, тут велику увагу приділяють масовому спорту. Здивувало, що навіть люди, яким на вигляд 90 років, ще займаються спортом, бігають. Там після 60-ти років думають як жити далі, а не так, як в нас, про… інший світ. Менталітет у них спортивний, шведи життєрадісні, усміхаються завжди, спокійні та врівноважені. Відчув європейський рівень життя. Все розпочинається з елементарного - чистоти міста. На червоне світло ніхто дороги не перейде, навіть якщо поруч немає автомобіля. На мою думку, з таких дрібничок починається європейський менталітет.

- Якою мовою спілкувався?

- Переважно англійською, хоча в школі вивчав французьку. А вже у Швеції довелося опановувати міжнародну мову. Допомагав мені Олег Лашин, який вже там три місяці виступав. І буквально за місяць я тренера розумів, основні його вимоги на тренуваннях.

- Режимна команда була? 

- У нас були банкети після ігор, де сам тренер накривав стіл у ресторані, давав по два-три квиточки, і ми могли брати собі за них будь-який алкоголь. Щодо куріння, то там ніхто практично не палить. Там більше схильні вживати подушечки з тютюном, мабуть, вони мають якийсь ефект. Звичайних цигарок ніхто не курив. А пиво з тренером випити після матчу можна було сміливо.

- Зарплати високі на цьому рівні?

- Звичайно, що в порівняні з аматорськими чемпіонатами набагато вищі. Відносно високі зарплати починаються з Першої ліги.  Ті умови, які були у мене, задовольняли. Тим паче, що проживання, харчування і автомобільне забезпечення нам додатково оплачував клуб.

- Ціни у супермаркетах здивували?

 - Так, вони були різними. Шоколад і, до речі,  м'ясо дешевші, ніж у нас.  Зарплати звичайних працівників доволі високі у порівняні з нашими. Знайомий майстер на місяць отримує близько 70 тисяч гривень.  

- Дозвілля як проводили?

- Їздили на пляж. Щоправда, в Балтійському морі довго не покупаєшся, бо вода холодна. Більше плавали у затоці, яка, як я вже казав, є у самому місті. Тренування у нас починалися о 8-9 вечора, так що увесь день можна було відпочивати.

- Шведські дівчата красуні?

- У порівняні з українками, поступаються. Наші дівчата найгарніші в Європі як мінімум. Вони всі дуже схожі, переважно біляві, брови білі, лице біле, а наші колоритні. На будь-який смак.  

- Які здобутки були у футболі?

- Я відіграв вісім матчів, забив п’ять м’ячів і віддав дві результативні передачі. У підсумку ми посіли історичне для клубу четверте місце. В останньому турі, який я пропускав, наша команда поступилася у боротьбі за третє місце.

- Скільки команд виходило у Першу лігу?

- Дві.

- Пропонували тобі залишитися?

- Так. і не лише у «Харносандсі», мав варіанти і Першій лізі. Я сказав, що подумаю, мав час усю зиму. Коли повернувся додому, зателефонував спортивному директору «Руху» Володимиру Лапіцькому, щоб дозволив потренуватися з командою, підтримати форму. Згодом мені запропонували залишитися і довести тренерському штабу свою профпридатність. Зрештою уклали контракт, і я залишився в Україні.

- Як тривав процес адаптації?

- Звичайно, я вчуся щодня, не цураюся цього, набираюся того досвіду, який хлопці мають по 10-15 років. Допомагають швидше адаптуватися, тому далі все залежить від мене.

- У тебе є всі шанси стати українським Варді? 

- Мені вже про це казали. А чому б і ні? Він зміг - можливо і я зможу.

Я ПРАЦЮВАВ ЗА ФАХОМ – НАЧАЛЬНИКОМ ЮРИДИЧНОГО ВІДДІЛУ ЛЬВІСЬКОГО ОБЛАСНОГО ЦЕНТРУ ЗАЙНЯТОСТІ

- Яка твоя ціль у футболі?

- Як гравець, що робить перші кроки у професійному футболі, хочеться продемонструвати усі свої найкращі якості. Стараюся на тренуваннях і в матчах проявити себе, принести користь команді і показати себе з гарного боку.

- Ти закінчив навчання в університеті і навіть працював за фахом. Проте футбол переміг юриста?

- Так, моя спеціальність - магістр права. Доволі успішно вчився, хоча було дуже важко. Траплялося, через поєднання уніврситету і футболу я лежав навіть у лікарні. Все через втому і перевантаження. Бувало, що спав по дві-три години. За фахом я працював начальником юридичного відділу львівського обласного центру зайнятості. Користуючись нагодою, хочу подякувати Баролюку Василю Несторовичу, який ставився з розумінням і деколи йшов назустріч. Бо треба було виходити трішки швидше на гру чи тренування.

- Хороша посада, попереду, мабуть, на тебе чекала блискуча юридична кар’єра. Чому пішов з професії?

- Обрав футбол, щоб у майбутньому не шкодувати. А юридична справа нікуди не втече - після кар’єри футболіста повернуся до неї.  

- Мабуть, коли сидів в офісі та виступав у чемпіонаті району, то й подумати не міг, що гратимеш на «Арені  Львів», заб’єш супернику та віддаси результативну передачу?

- Справді, і не мріяв навіть. Емоції, звичайно, переповнювали. Хоча виходив на «Арену Львів» без хвилювання і мандражу. Коли завершився матч, тоді прийшло усвідомлення,  що на такому стадіоні пограти і забити - це спогад на все життя.    

- Після цього матчу в об’єктиви фото- і телекамер потрапили момент, де ти був нагороджений солодким поцілунком? 

- Це моя майбутня дружина у такий спосіб привітала. Це було дуже приємно, коли Уляна підійшла. Ще перед поїздкою до Швеції, я зробив їй пропозицію, отримав у відповідь «так» і з чистою душею поїхав на скандинавський півострів. Три місяці не бачилися, тепер готуємось до весілля. Воно заплановане на сьоме жовтня.

- А якщо у цей день буде відповідальна гра?

- Вона зрозуміє (сміється).

- Як наречена ставиться до того, що ти так кардинально змінив професію?

- З розумінням. Хоча вона теж юрист, ми разом в одній групі навчалися. Звичайно, як і кожній дівчині, їй хочеться більше уваги, особливо на вихідних. Я їй одразу сказав: ти найдорожча для мене, але мусиш розуміти мою любов і пристрасть до футболу. Тепер уже звикла, бо це моя робота.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: