Тарас Міщук: "Від медалей відділила одна сота секунди"

15 червня 20:56
Переглядів: 353
Тарас Міщук

На І Європейських іграх у Баку студент ІІІ курсу Львівського училища фізичної культури Тарас Міщук та хмельничанин Дмитро Янчук посіли 5 місце у перегонах двомісних каное на 1000 м. Юні спортсмени склали гідну конкуренцію веслувальній еліті. Нещодавно хлопці також стали чемпіонами Європи, хоч фаворитами змагань і не вважалися. За цю перемогу відділення НОК у Львівській області визнало Тараса Міщука кращим спортсменом Львівщини за підсумками травня.

Ось тільки чи втримає Львів спортсмена? Тарас всерйоз задумується про перехід до Полтавської обл., особливо після перемоги на чемпіонаті Європи. Його напарник Дмитро Янчук, який виступає за Полтаву, був винагороджений хорошими преміальними, а Тараса у Львові лише обіцянками годують. Підраховую з хлопцем преміальні Янчука і цілком починаю його розуміти:

- Дмитрові вже виплатили 20 тис. гривень премії від губернатора, веслувальний клуб «Гірник», за який він виступає, також дав 20 тис., ще й м.Комсомольськ, де базується клуб преміювало Діму 16–ма тисячами гривень. Крім того, щомісяця отримує від клубу 8 тис.гривень у якості  заробітної плати та губернаторську  стипендію у  3 тис. гривень.

Так розумію, що полтавчани вже неодноразово зверталися і до тебе з пропозицією виступати за «Гірник». Чому тоді, якщо сам прагнеш цього, все ж залишився у Львові?

- По закінченню першого курсу училища дійсно виникло бажання покинути Львів. Там ще особисті проблеми впливали. Переконали залишитися тренер Михайло Поцюрко та заступник директора ЛУФК Мар’яна Дмитрів, яка також була колись веслувальницею.

Цікаво, які аргументи зуміли  підібрати вони у противагу можливості заробляти хороші гроші?

- Як переконали? Вже точно не пам’ятаю… Та жодного разу не пошкодував, що залишився.  По-перше, училище забезпечило мене усім необхідним – хорошим човном, веслами, спортивною формою. Крім того ще 2 роки навчання в училищі дали мені змогу вирости у спортсмена хорошого класу. Тим більше після І курсу потрапив до основного складу збірної команди України, почав отримувати зарплату і фінансово трохи легше стало.

Тарасе, взагалі ти родом з Рівненської області. А як опинився у Львові?

Після 11 класу хотів поступати до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Але друг, теж веслувальник, Рома Дутчак переконав піти на І курс в ЛУФК. Я хотів займатися спортом, тож прислухався до нього. Тоді мої результати були далеко не найкращі – кандидат у майстри спорту, лише дві перемоги на юнацькому чемпіонату України, і ті не на олімпійській дистанції. А на олімпійських дистанціях хоч і заїжджав у призах та перемогти жодного разу не вдавалося. А вже за рік навчання у ЛУФК почав показувати хороші результати.

Що ж сприяло стрімкому поступу у спорті?

- До того змагався у каное-одиночці. А тут головний тренер збірної Олексій Мотов посадив мене у двійку, і вже незабаром я став чемпіоном України, потім - Європи та взяв бронзу на юніорському чемпіонаті світу.

Відтак тебе запримітила Полтава і почала переманювати: адже одна справа «купити» готового спортсмена, зовсім інша – виростити свого...

- Та ні…ніхто не переманював. Я сам збирався і збираюся перейти у Полтавську область! З боку Львова я і зараз майже нічого не отримую, окрім щомісячної обласної стипендії у 600 гривень. Коли ж переміг на чемпіонаті Європи преміальні мені дали мої львівські тренери Михайло Поцюрко і Володимир Дець… з власної кишені.

Таки підеш від нас…шкода…Коли саме задумав перехід?

- За 1,5 роки до Олімпійських ігор область вже не маю право змінювати. Тож до Олімпіади зі Львова нікуди не подінусь (сміється).

Протягом сезону, аж до ваших з Янчуком перемог на Кубку України та чемпіонаті Європи, ставку у збірній робили на інший дует каноїстів. Відповідно і готували їх в основному за кордоном, вас  же «обкатували» у Добротворі…

- Звичайно, маючи бажання, підготуватися добре можна будь де, але тренувальні збори за кордоном розвантажують морально. Якщо чесно, Добротвір за вісім років вже поперек горла! Та такий підхід цілком об’єктивний. Адже Юрій Вандюк і Андрій Рибачок тоді були чемпіонами України на олімпійській дистанції 1000м,  ми ж фінішували третіми, тому на них і зробили ставку. Я з Дмитром тоді лиш сів у двійку, і ми не призвичаїлися один до одного. А, «покатавшись» рік в одному човні, показали результат.

Дійсно, ви добре спрацювалися з Янчуком. А у житті вас можна назвати друзями?

- До того, як сіли в один човен, ми навіть не були знайомі. А за рік, що їздимо разом, стали найкращими друзями. Я часто приїжджаю перед зборами до нього погостювати на декілька днів.

За перемогу на чемпіонаті Європи фірма з виготовлення човнів подарувала вам хороше каное. Сьогодні у Баку  саме у ньому стартували?

- Човен дійсно хороший, вартістю близько 4 тис. євро. Крім того фірма BRACA подарувала нам весла, які коштують близько 300 Євро. Та, як кажуть, «коней на переправі не міняють», тож  вирішили не ризикувати і стартували на обкатаному човні.

Чи були хвилювання перед стартами?

- Настрій бойовий, «мандражу» не було. Старались боротись за найвищі сходинки п’єдесталу. Та було важко. У кваліфікаційних стартах 7 човнів в одну секунду заїхали, а у фіналі - 5 екіпажів. Тож від медалей відділила одна сота секунди.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити