Тренер "Карпат" Ігор Йовічевіч: "Хочу бути як дель Боске"

27 серпня 07:42
Переглядів: 322
Йовічевіч

Понад 20 років тому хорватського футболіста Ігоря Йовічевіча назвали найбільш перспективним молодим гравцем Європи. Тоді він був у складі мадридського «Реалу» і лише травма завадила йому повністю розкрити свій талант. Напевне, доля Ігоря Йовічевіча склалася б по-іншому, якби не втрутилася Україна, точніше збірна України. Саме у матчі проти української команди Йовічевіч отримав серйозну травму, що назавжди поставило хрест на його кар’єрі. Після цього він встиг виступити за клуби з Японії, Бразилії, Хорватії і навіть Китаю.

У 2003 році хорват приєднався до львівських «Карпат», а вже у 2014 році – став головним тренером команди. Повідомлення про те, що хорватський спеціалісточолив «Карпати», дещо приголомшило львівських вболівальників, адже Ігор Йовічевіч до цього тренувавлише молодіжні команди і наразі тільки здобуваєспеціальний диплом для кваліфікації головного тренера.

Однак енергія та особиста харизма хорватського наставника швидко підкорила львівських фанатів. Ігор Йовічевіч уміє завести команду перед матчем відомими карпатівськими зарядами, вміє підібрати потрібні слова, коли команда програє, і головне – робить це чистою українською. Каже, це найменше, що він міг зробити для України – вивчити мову. Про це та більше читайте у розмові із головним наставником «Карпат» Ігорем Йовічевічем. 

- Ви вже провели п'ять матчів як головний тренер ФК «Карпати». Як оцінюєте початок своєї діяльності на новій посаді?

- Початки завжди важкі. Однак якщо ти віриш у свою роботу, у своїх гравців, у дух команди, і ставиш перед собою певні цілі, то відповідно досягаєш їх тільки завдяки цілеспрямованості і великому бажанню. Для цього потрібно пройти важкий шлях, проте, коли у команді панує єдність, то поразки є не настільки травматичними. Так, наразі у нас є кілька поразок, але вони не минули дарма, адже навчили нас чогось, додали натхнення працювати далі. Сьогодні ФК «Карпати» - це молода команда, ще не до кінця сформована, ще не всі гравці на 100% розуміють один одного. У четвертому турі ще ніхто чемпіонат не виграв і не програв, тому попереду насичений сезон, в якому ми будемо боротися.

- Ви згадали про єдність команди. Зараз вона присутня у «Карпатах»?

- Так, адже це найважливіше для будь-якого колективу. Колективний дух, ігрова дисципліна та індивідуальний талант забезпечують успіх цілої команди. У нас немає зірок, як у «Динамо» чи «Шахтарі», але це не означає, що у нас немає гравців, які здатні продемонструвати свій індивідуальний талант. Однак щоб проявити свої особисті здібності, гравцеві потрібна допомога колективу.

Зараз до команди повернулися Ігор Худоб’як, який багато років був капітаном команди, а також Денис Кожанов, Михайло Кополовець. Це наші хлопці і вони повернулися в сім'ю. Проте єдність команди залежить не тільки від гравців, а й від тренерського штабу. Кажуть, сім'я живе, як батько живе, або ж підприємство працює, як шеф працює. Те саме у футболі: тренер - це обличчя клубу. Тому я зараз дуже хочу, аби мої особисті якості і бажання передалися колективу: щоб хлопці були більш агресивними, більш впевненими на полі, швидшими, аби складні ситуації вирішували розумом, а свою команду відчували серцем.

- Які завдання ставите для команди на цей сезон?

- Зараз наше найбільше завдання - вигравати кожен матч і крок за кроком будувати сильну команду. Сьогодні «Карпати» не ставлять довгострокових планів, нам важливо бачити результат тут і зараз, тому до кожного матчу готуємося, як до фіналу Ліги чемпіонів.

- У «Карпатах» дуже часто все залежить від психологічного стану. Команда комфортно почувається, коли тримає серію перемог, і опускає руки, коли часто програє. Як даєте собі раду з цим?

- Дух переможця розвивається завдяки постійним перемогам. Не знаю спортсмена чи футболіста, який любить програвати. Але програш - це частина гри, від цього нікуди не дінешся. Тут більше йдеться про шлях до перемоги. Команда може програти, але якщо хлопці зробили все можливе на полі, якщо боролися і показали якісну гру, то кінцевий результат - це ще не все. Навіть коли команда виграє, варто чесно оцінювати гру, аналізувати помилки і те, наскільки якісно гравці показали себе на полі.

- Сильні і слабкі сторони теперішніх «Карпат» - можливо, бракує сильного форварда, або ж хотілося зміцнити оборону?

- Спитайте будь-якого тренера, навіть «Барселони» чи мадридського «Реала»,  і він завжди скаже, що йому не вистачає сильних футболістів, хоча всі знають рівень гравців цих команд. Кожен тренер є трохи егоїстом і завжди думає, як покращити рівень команди. Тренеру завжди хочеться, аби в команді існувала конкуренція, тоді футболісти можуть прогресувати і не розслаблятися. Щоб команда розвивалася, дуже важливо, аби кожен футболіст на своїй позиції відчув конкуренцію, а для цього потрібні сильні гравці.

- Чи можна цим пояснити блискучу гру екс-карпатівця Олександра Гладкого, який зараз забиває чи не у кожному матчі «Шахтаря»?

- Він і в «Карпатах» забивав. Гладкий - форвард високого рівня, шкода, що він вже не грає з нами. Бажаю Сашку успіхів у подальшій кар'єрі, а сам займатимусь тим, аби все таки знайти на його позицію не менш сильного форварда.

- Зараз у багатьох командах українського чемпіонату через відтік легіонерів роблять ставку на вихованців клубу. Яка ситуація у «Карпатах»?

- Звісно, що виховання молоді - це дуже важливий етап формування команди. Зараз у нас вже є кілька гравців 1994 року народження, які тренуються із основним складом команди. Вони відчувають темп та інтенсивність тренування, і згодом вийдуть на поле проти кращих команд України. Але одна справа тренуватися, а інша - грати. Тому коли молоді гравці виходять на поле в основному складі - вони ще не є готовими на 100%. Їм треба частіше грати під пресингом, пройти так звану перевірку боєм. Це не здобувають за один-два матчі, а за рік-два, лише після того ми можемо назвати таких гравців членами основної команди. Я дуже розраховую на нашу молодь, знаю їх усіх, адже довгий час був наставником молодіжного складу, однак не можу одразу випускати їх в основному складі. Команда будується крок за кроком.

- Ви могли бути зіркою «Реалу», або ж іншого європейського топ-клубу, жити в Іспанії... Зараз ви опинилися в Україні, у Львові, в «Карпатах». Як вдалося адаптуватися і так добре вивчити українську?

- Я мав щастя бути гравцем «Карпат» 10 років тому. Тоді і гравці, і керівництво клубу мене дуже добре прийняли. І це на мене справило неповторне враження. Футбольне життя гравця минає дуже швидко і вже за кілька років він може бути у зовсім іншому клубі, бо кар'єра спортсмена не триває довго. І ти повинен робити виважені кроки, які забезпечать тобі подальший розвиток. Тут йдеться не про фінансовий, а професійний прогрес. Якщо ж дивитися тільки на гроші, дуже легко забути про особистий розвиток. Після закінчення кар'єри кожен футболіст обирає, ким хоче бути - чи тренером, чи бізнесменом, чи спробувати себе у зовсім іншій діяльності. Мені подобається бути тренером, мені подобається навчати гравців, спостерігати за результатом.

Я жив в Іспанії, мав свій бізнес, тренував молодих хлопців у Малазі. Однак отримав запрошення від керівництва «Карпат» у 2009 році і вирішив повернутися. Я все згадував, як до мене тут поставилися у 2003 році, коли я тільки познайомився із «Карпатами», тому приїхав знову до Львова. Завжди кажу, що людський фактор - найважливіший, а не тільки місто, гроші, клуб. Люди - це найголовніше. Якщо хочеш щось побудувати - потрібно сподіватися на людей.

- Ви родом із Хорватії, з Балканського півострова, який все таки ближче за ментальністю до слов'ян...

- Вибачте, переб'ю вас, я не типовий балканець, адже у 17 років переїхав у Мадрид і відтоді мешкав в Іспанії. Тому наполовину, напевне, я все ж таки іспанець. Між Іспанією та Хорватією є різниця. У чому? У характері. Балканці більш закриті, дуже горді, люблять самих себе. Мене Іспанія навчила, що не можна настільки любити себе. Адже одна із ключових якостей хорошого тренера - це скромність. Я й сам, як був футболістом, не любив наставників, які надто сильно любили себе і вважали, що все знають.

- До прикладу, як Жозе Мауріньйо?

- Ну, це вже дуже високий рівень. Моуріньйо виграв усе, що можливо, тому певне має підстави для нескромності. Хоча є тренери, які досягнули того ж і навіть більше, але так не поводяться. До прикладу, Вісенте дель Боске. Він уміє бути демократичним і суворим водночас, якщо того вимагає ситуація. Однак дель Боске - завжди справедливий і скромний, ніколи не зупиняється у власному розвитку. Хочу бути як він.

- Хто для вас зараз є найсильнішим тренером в українському чемпіонаті?

- Дивлячись на ідею, не на результат, а на ідею, на рух без м'яча, на діагональну страховку, на стандартні положення і методи відбору м'яча, на моделювання гри  - це Роман Григорчук із «Чорноморця». У нас схоже бачення гри, хоча у нього, звісно більше досвіду. Однак я молодий хлопець, в мене все попереду (сміється).

- Якби ви не стали тренером, ким би ви стали?

- Я пробував себе у бізнесі, але швидко зрозумів, що хочу бути тільки тренером. Зараз на 100% займаюся лише тренерською діяльністю.

- За останнє десятиліття «Карпати» настільки часто змінювали тренерів, що деяких наставників вболівальники навіть не встигли запам’ятати. Не боїтеся повторити їхню долю?

- Тренер завжди повинен бути готовий до того, що може піти з клубу. Якщо керівництво і вболівальники будуть незадоволені його баченням гри і результатами на полі - що ж, таке життя. Я хочу залишитися в «Карпатах» надовго, бо бачу потенціал цієї команди, хочу віддати клубу те, що він мені дав, хочу вигравати трофеї. Я за натурою великий оптиміст і трудоголік, тому докладу максимум зусиль, аби мої мрії втілилися в життя.

Я люблю виклики. Я завжди любив грати і змагатися із сильнішими. В юності мене називали дуже талановитим і завжди ставили грати із старшими. Я був впертим, не зважав на статус гравців, і завжди викладався на всі 100%. На жаль, через травму моя ігрова кар'єра не склалася, але ці якості залишилися. Для мене не існує авторитету імені, віку чи грошей. Я поважаю вихованість і талант, а не зірковий статус. Де б я не був, я завжди намагаюся вдосконалюватися, бути кращим за інших.

- Що вас навчила Україна і, зокрема, Львів?

- Я знаю, що навчив людей, які оточують мене - більше сміятися. Іспанці народ дуже веселий, темпераментний, дуже енергійний. Тому хочу ділитися цими якостями зі своїми українськими друзями. Так, я знаю поточний стан справ в Україні, знаю, що деколи важко знайти позитивні фактори, аби бути таким же веселим, як іспанці. Попри те завжди потрібно залишати певний простір для оптимізму, адже без цього важко. У житті, все як у футболі - коли перемагаєш, то постійно радієш, програєш - ходиш сумний. Тому у важкі моменти допомагає єдність команди і сильний дух. Це я бачу в Україні – єдність. Я бачу її в людях, і це був один із факторів, чому я залишився тут. Від себе наскільки зможу буду допомагати Україні. Колись схоже ми бачили в Югославії і все закінчилося, так само буде й в Україні - це мине і все буде добре, важливо зберігати сили і з гідністю пройти цей шлях.

- Ви із сім'єю не думали про переїзд, зважаючи на ситуацію в Україні?

- Не буду лицемірити - думали. Моя дружина перейшла усю війну між чорногорцями, сербами і хорватами, тому коли все тільки починалося тут, то повернуло їй відчуття 20-річної давності. Вона дуже боялася. Однак підтримка наших львівських друзів була дуже сильною: нам дзвонили кожного дня, пропонували допомогу, говорили, що все буде добре. Мені завжди подобалося, з якою повагою у Львові ставляться до гостей. Тому найменше, що я міг зробити для українців, - це вивчити мову, поважати українські звичаї та традиції.

Дружина теж розуміє і спілкується українською, а сини Філіп і Маркос ходять в українську школу. Ми ніколи не будемо українцями на 100%, але будемо робити все, аби оточуючі відчули, наскільки ми поважаємо Україну та її людей.

Я сам космополіт, вірю в Бога, поважаю усі релігії. Я народився у Хорватії, у католицькому краю, ходив з друзями до католицького храму. Але батьки і дружина слідують православному обряду, тому завжди святкував і католицьке, і православне Різдво.

- Ви багато уваги приділяєте своєму стилю в одязі. Наскільки для вас це важливо?

- Не скажу, що дуже важливо. Деякі тренери, які дуже уважно слідкують за своїм виглядом, а є такі, які виходять лише у спортивних костюмах. У мене все залежить від настрою - можу бути в діловому стилі, можу у спортивному.

- Після першого матчу на домашньому полі ви були розчаровані тим, що було мало вболівальників на стадіоні.

- Вболівальники повертаються, коли є результат. Дайте нам трохи часу, аби сформувати команду, тоді буде результат. Водночас у цьому процесі нам не обійтися без підтримки рідних вболівальників, які вважаються кращими в Україні. Я відчув і як гравець, і як головний тренер, наскільки львівські вболівальники є вимогливими. Львів'яни ненавидять відсутність боротьби. Вони можуть пробачити програш, але не пробачають, якщо гравці не б'ються на полі. Тоді ж починають кричати «Вівці!». Я  не гарантуватиму результату, бо це гра, але я гарантую, що «Карпати» будуть боротися і демонструвати свій знаменитий карпатівський дух.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити