Цьогоріч "Скала" відзначатиме своє 104-річчя

28 січня 11:19
Переглядів: 153
ФК Скала Стрий

Останнім часом помітно зріс інтерес у світі до всього українського. Не є винятком і вітчизняний футбол. Але якщо точно відомо, де і коли зародилася улюблена гра на території сучасної України. Відповідь – у місті Лева 14 липня 1894 року, коли у Стрийському парку Львова, на спеціально збудованому для цієї події стадіоні, львівський “Сокіл”, перемігши команду з Кракова 1:0, розпочав літопис вітчизняного футболу. Це був перший офіційний матч на етнічних українських землях за участю місцевих мешканців, які мали навики гри у футбол згідно з діючими тоді правилами. 3 липня 1999 року виконком Федерації футболу України прийняв історичне рішення, визнавши львівську дату за початок літопису українського футболу. Отож, 2014 року український футбол відзначив своє 120-річчя. А от на відповідь на інше запитання, хто з нині діючих футбольних клубів України має найтривалішу історію, й понині не поставлена крапка.

Футбольний клуб «Скала» вирішив нагадати, що стрийський клуб має давні традиції, які беруть відлік далекого 1911 року, коли українські гімназисти заснували у місті Український Спортовий Кружок «Січ», щоб представляти український футбол у місті. Команда тренувалася на бічних полях парку Йордана, оскільки основне поле було тренувальним для іншої команди міста «Погоні». Першою зафіксованою грою новоствореної команди був поєдинок 21 травня 1911 року у Львові на стадіоні «Сокіл-Батько» між УСК (третій склад) та «Січ». Стрияни поступилися з рахунком 5:8. Того ж року, 7 жовтня, у Стрию на майданчику в парку Вільшина (сучасний парк ім. Т. Шевченка) відбулося перше стрийське дербі: «Погонь» – «Січ». Досвідченіша польська команда перемогла з рахунком 5:0. Футбол набирав популярності серед гімназистів і з гравців, які не потрапляли до основної команди, сформовано «Січ-II» і «Січ-III». Збереглися імена перших футболістів основної команди УСК «Січ» 1911 року (переважно це були учні гімназії): Микола Блискун, Йосафат Гнатів, Юліан Левицький, Степан-Адріан Нижанківський, Микола Николишин, Мирон-Олександр Соловій, Володимир Тивонович, Богдан Лотоцький, Дмитро Мачалаба, Михайло Хроньовський, Володимир Федорик, Олександр Мінів, семінаристи брати Гусаки.

Назва «Січ» виклика́ла в поляків неприємні асоціації з козацькою добою та українсько-польською війною під проводом Богдана Хмельницького, через що на іграх часом виникали конфлікти і, навіть, бійки. У статті в львівському спортивному тижневику «Змаг» автор В. Конич писав, що ідею назвати команду «Скалою» подав футболіст Станіслав Паращак перед грою 12 травня 1912 року в Перемишлі проти «Сянової чайки». Гравець обґрунтував цю назву тим, що всі атаки суперників мають «відбиватися об дружину, як об скалу». Також назву «Скала стрийська» використовувала «Поґонь» (Стрий) у звіті за 1911/12 роки, тому вважають, що «Січ» перейменовано на «Скалу» саме 1912 року. Слово «скала» тоді було нормою, тоді як зараз словники позначають його як застарілий синонім до слова «скеля». Але ця назва стала традиційною, тому коли після 55-річної перерви клуб було відновлено 1989 року, його названо саме «Скала».

Відомий у Стрию громадський і релігійний діяч отець Остап Нижанківський, який обіймав посаду першого голови УСК «Січ», придбав для команди першу справжню форму. Спочатку футболки були сино-жовті, а після зміни назви на «Скалу» закуплено малиново-зелену форму (малиновий колір символізує козацтво та волю («Січ»), а зелений — ліси Карпат («Скала»).

1912 року гравцями «Січі», яка того року змінила назву на «Скалу», стали, зокрема Нестор Нижанківський (син отця Остапа Нижанківського) і колишні гравці «Погоні» (Стрий) воротар Леон Шварц і нападник Стах Паращак. Загалом, якщо в перший рік існування за клуб грали майже виключно гімназисти, то згодом команда почала запрошувати досвідченіших і сильніших футболістів. Завдяки протекції о. Нижанківського «Скала» отримала право грати домашні матчі в парку Йордана. 1912 року «Скала» провела кілька вдалих товариських матчів. Указано команди, рахунок і місце зустрічі:

«Скала» — УСК (Львів) — 4:0

«Сянова чайка» (Перемишль) — «Скала» — 1:2,

«Скала» — «Сянова чайка» — 5:0 (?),

Українська збірна Львова (гравці УСК, «України» та «Лехії») — «Скала» — 0:1 (матч припинено на 78-й хв. через темряву).

Таким чином, «Скала» довела перевагу над усіма провідними українськими командами Галичини, а колектив, який зібрався в барвах «Скали» 1912 року був одним із найсильніших складів «Скали» аж до ліквідації команди 1944 року: воротар Леон Шварц («Ляля»), захисники Антін (Антоній) Блаткевич і Олексій Гусак («Гусьокроп»), півзахисники: ліворуч — Юке Фоґель, середина — Нестор Нижанківський,  праворуч — Михайло Хроньовський, й нападники: Володимир Федорик («Коломийка»), Мирон Соловій, Станіслав Паращак, Осип Ярем і Віктор Колваль.

Після успішного 1912 року діяльність «Скали» занепала. Паращак повернувся до місцевої «Погоні», Н. Нижанківський і Блаткевич закінчили гімназію та продовжили навчання у Львові, Гусак і Хроньовський пішли до війська і, хоча проходили службу в Стрию, не мали вільного часу на футбол. Гравці, які їх замінили, показували значно нижчий рівень гри. Через занепад клубу «Скала» не взяла участі навіть у масовому Шевченківському здвигу у червні 1914 року, коли до Львова з'їхалися понад 12 тисяч осіб з усієї Галичини.

У роки Першої світової війни (1914–1918) спортивне життя у Стрию зупинилося. 1919 року поляки розстріляли опікуна «Скали» Остапа Нижанківського. Футбольну команду «Скала» відновлено 1922 року як секцію гімнастичного товариства «Сокіл». У 1920-х роках українські спортивні клуби Галичини об'єдналися в Український Спортовий Союз, але УСС не співпрацював з польською владою, тому українським командам було заборонено проводити матчі проти польських клубів. Це заважало розвиткові футболу в краю і швидкому відновленню «Скали».

1925 року ініціатори відновлення команди ґрунтовно підійшли до справи й зареєстрували загальноміський Український Спортовий Клуб «Скала» як самостійний спортивний осередок. 26 травня 1925 року влада воєводства затвердила статут товариства, а раніше, 24 травня, «Скала» провела в Стрию товариську гру із «Зорею» (Львів), перемігши гостей 2:0.

У сезоні 1928 львівське СТ «Україна» вирішило перервати ізоляцію українських команд Галичини й вступило до Львівської окружної футбольної спілки під егідою Польської федерації футболу. Львів'яни хотіли грати з рівними суперниками, бо інші українські клуби краю були нижчого рівня й інколи «Україна» перемагала їх навіть із двозначним рахунком. «Скала» 1931 року також вступила до ЛОФС. Окружні змагання проводили в класах «C», «B» і «A». Переможці класу «A» з різних округів боролися за вихід до найвищого дивізіону чемпіонату Польщі. Вже у першому сезоні «Скала» була серед лідерів свого підокругу класу «C» і відразу виборола право грати в класі «B», де виступала в 1932 і 1933 роках. Але першість 1933 року стала катастрофічною для «Скали» в лізі «B», бо команда посіла останнє, 8-е місце у своїй підгрупі, набравши тільки 4 очки (різниця м'ячів — 9:48). Після цього керівництво клубу вирішило вийти з ЛОФС і повернутися до УСС. Частково це було спричинено надто високими витратами на виїзні матчі й байдужістю української громади Стрия до спорту, частково — упередженим ставленням польських футбольних функціонерів до українських команд, частково — надто низьким рівнем гри «Скали» порівняно зі командами класу «B».

1936 року УСК «Скала» повернувся під егіду Польської федерації футболу. Саме в ті роки створено Станіславську окружну футбольну спілку й, відповідно до адміністративного поділу, клуби Стрийського повіту мали змагатися в СОФС. Проте команди Стрия, а особливо найсильніша команда міста «Погонь», не бажали змагатися з командами Станіславщини через гірше транспортне сполучення та меншу кількість сильних команд, що було фінансово невигідно, бо вони приваблювало менше глядачів на стадіон. Клуби міста відмовилися грати в СОФС, натомість проводили власний турнір за кубок Стрия. У сезоні 1937/38 «Скала» повернулася до Львівської окружної футбольної спілки, де змагалася в класі «B».

У радянські часи органами радянської влади «Скалу», як вважали червоні визволителі націоналістичний клуб, було ліквідовано. Починаючи з 1944 року стрийська команда виступала під звичними для часів СРСР назвами «Спартак, «Буревісник», «Локомотив, «Металіст», «Нафтовик», Гарнізонний будинок офіцерів, «Авангард», «Машинобудівник», «Буровик». 1989 року, коли СРСР вже тріщав по швах, під тиском громадськості та на хвилі національного відродження, було вирішено знову повернутися до звичної назви «Скала», а вже через два роки, об'єднавшись із «Карпатами» (Кам`янка-Бузька),  стрияни отримали місце в другій лізі чемпіонату СРСР, а з 1992 року – у першій лізі чемпіонату вже незалежної України. Протягом 1996-2001 років команда мала назву «Газовидобувник-Скала», у 2001-2006 роках – «Газовик-Скала», у 2007-2008 роках – «Скала-Екран». Знову повернулися до звичної назви «Скала» 2009 року, коли команду взяв під опіку колектив однодумців з Моршина, співзасновників ФК «Моршин», який бере свій початок з 2004 року. На початку липня 2009 року ФК «Моршин» отримав атестат Федерації футболу України, який надає право участі у Всеукраїнських змаганнях з футболу серед професіональних команд другої ліги сезону 2009-2010 років. Після цього клуб отримав членство у ПФЛ. 17 лютого 2010 року постановою № 5 Центральної Ради ПФЛ затверджено зміну назви ТОВ «Футбольний клуб «Моршин» на ТОВ «Футбольний клуб «Скала».

У 2011 році стрияни урочисто відзначили 100-річчя від часу заснування клубу.

Протягом 1992-2015 років «Скала» виступала у першій та другій лігах України. Наразі найвище досягнення «малиново-зелених» – 6-е місце в першій лізі сезону 2005/2006 років.

Стрийський футбольний клуб «Скала» не ставить за мету перехопити першість чи довести зверхність історії нашого клубу. Наша мета – аргументоване підтвердження фактів, згідно з якими «малиново-зелених» нині можна вважати найстаршим футбольним клубом в сучасному українському футболі.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити