Український футбол: Від малого до великого

05 травня 07:37
Переглядів: 558
Михайло Гулордава

Олександра Гулордава, екс-спортивний директор "Карпат", чому розвиток футболу в країні безпосередньо пов'язане з функціонуванням дитячих футбольних академій.

Тема рівня підготовки футбольних ДЮСШ в Україні і клубних вихованців відповідно - дуже болюча для нашого футболу. Те, на якому рівні знаходиться інфраструктура дитячих шкіл в країні і зокрема в регіонах - ніби лакмусовий папірець відбиває стан справ у нашому футболі. А становище, м'яко кажучи, не саме райдужне.

Сьогодні багато тренера нарікають на регламент і збільшення кількості гравців "підготовлених в структурі клубу" в заявочному листі. У 2012 році, після нововведень в регламенті, багато клубів гостро зіткнулися з проблемою браку клубних вихованців відповідного віку та рівня підготовки до виступів в УПЛ.

Причину цієї ситуації потрібно шукати зовсім не в низькому рівні підготовки дублюючих команд, а ще глибше - у функціонуванні ДЮСШ. Та й у цілому, щодо багатьох клубів до своїх доморощеним гравцям, яке залишає бажати кращого.

Коли ми дивимося матчі іспанської Прімери або ту ж англійську Прем'єр-лігу, то дивуємося і захоплюємося. Адже частенько у складі команд виходить який-небудь 17-річний вундеркінд і просто терзає лінію захисту суперника. У Європі гравці завдяки правильному підходу "дозрівають" вже до 18 років для виступів на вищому рівні, в той час як у нашій країні 24-річні хлопці досі рахується в "перспективних".

Причина таких парадоксів зовсім не в тому, що європейські діти, яких батьки віддають у футбол, талановитіший українських хлопців. Аж ніяк. Справа в тому, що на сьогодні дитячий футбол в Україні (втім, як і інші сфери) знаходиться на найнижчому рівні.

Якщо не брати до уваги кілька футбольних академій, що відносяться до грандів УПЛ, то сміливо можна говорити, що в Україні інфраструктура, підготовка, а головне філософія гри, яка прищеплюється дітям ще в 7-річному віці, не сприяє прогресу юних обдарувань, а скоріше навпаки. 

У першу чергу, в силу відсутності належного інвестування в дитячий футбол, в країні немає нормальних газонів для тренувань. У деяких регіонах діти тренуються на "гумці" порваними м'ячами. Технічне оснащення в більшості дитячих шкіл України залишає бажати кращого.

Одним з найбільш важливих факторів у функціонуванні дитячого футболу, безумовно, є кадрова складова, а саме кваліфіковані тренери, які й закладають у дитячу свідомість основи та футбольні ази.

На жаль, стара усталена система підготовки юних гравців, має місце і на сьогоднішній день. Наприклад, класифікація дітей на позиції по раніше відбувається з урахуванням росту та інших антропометричних параметрів, при цьому думку і бажання самої дитини не особливо враховується. Найвищий у групі - бути тобі воротарем або захисником, маленький і спритний - звичайно, грає в нападі. При цьому діти швидко і нерівномірно зростають, але цей фактор тренерами теж не особливо враховується.

Але головна проблема в тому, що в дитячому футболі, в силу високої заігранності дітей та участі в змаганнях вже в юному віці, ставка робиться тренерами виключно на результат, а не на індивідуальний розвиток гравця. Потрібна перемога, за будь-яку ціну. А наприклад, у знаменитій своїми футбольними школами Голландії, діти 20 % тренувального часу присвячують розвитку своїх індивідуальних якостей. І вибір позиції для дитини, починаючи з 10-річного віку відбувається з урахуванням його сильних сторін.

Непоступливий у відборі йде в опорну зону або захист, технічний хлопчисько зі швидкісним дриблінгом стає нападаючим, і так далі. Зростання тут не має ні найменшого значення. Діти знають про своїх індивідуальних здібностях і працюють над ними окремо, щоб максимально "розкритися" в обраному амплуа. Таким чином, перед тренерами не стоїть завдання вигравати всі турніри, але максимально розвинути в дитині його талант, якщо такий є.

Такий підхід сповідують багато європейських школи саме для того, щоб вирощувати індивідуально сильних гравців для посилення клубів і збірної.

В Україні ж дітей з самого початку вчать грати в пас, прямо як в дорослому футболі. Креатівний гравець з природженою технікою, що обіграє по 5 чоловік і не забиває гол, в більшості випадків отримує "втик" від тренера. Мовляв, грай на команду, а не фінті тут.

Але якщо дитина весь час буде грати в пас, немов робот, то вже перейшовши на рівень юніорів і "дубля", він не зможе взяти м'яч менше ніж за три торкання або забити гол з найпростішої позиції. Гравці, які можуть і вміють брати гру на себе, повинні це робити з самого дитинства, в іншому випадку якщо їм не давати цю можливість, цей навик буде безнадійно втрачено. Тому дітям в першу чергу потрібно працювати над своїми найсильнішими якостями, в яких вони перевершує своїх однолітків, будь то швидкість, дриблінг, відбір або індивідуальна майстерність в атаці.

Крім цього, в Україні не так популяризував дитячий футбол, як наприклад, у тій же Європі. Талановиті юніори там обов'язково привертають увагу агентів і з їхньої легкої руки виявляються "на олівці" у провідних клубів країни, які в свою чергу прагнуть залучати до своєї структурі обдаровану молодь. Не кажучи вже про створених в Європі базі даних про футболістів, де міститься вся статистика і інформація про розвиток молодого гравця.

На жаль, в Україні тренера не поспішають довіряти місця в основному складі молоді. І справа тут не стільки в "низькому рівні українських виконавців в порівнянні з легіонерами", про що відкрито заявляють деякі коучі в УПЛ. І навіть не в тому, що молодь програє конкуренцію більш досвідченим гравцям, і відповідно, не отримує ігрової практики. Причина спочатку в рівні підготовки молодих талантів ще на рівні школи і нашому менталітеті.

Всі ми з захопленням спостерігаємо за "Барселоною", яка на весь світ славився своєю дитячою школою і особливою філософією по відношенню до власних вихованців. В Україні ж клубам куди простіше запросити іноземця, який вже грає, чим займатися своїми хлопцями, "розкривати" їх, наставляти, ставити в склад, незважаючи на промахи, які однозначно будуть в силу браку досвіду.

Не існує в світі футболіста, який скаже вам, що грати без довіри тренера легко. Швидше навпаки. З цими факторами можуть боротися більш досвідчені виконавці, але молоді в цьому аспекті особливо складно. Якщо молодий гравець, вихованець клубу, бачить, що тренер йому не довіряє, в психології такого футболіста може наступити переломний момент. Іншими словами, гравець просто "перегорає", бачачи, що його не цінують.

До слова, в тій же Німеччині на тлі відсутності ліміту не легіонерів, ще в 2000 році була прийнята різнобічна програма розвитку дитячо-юнацького футболу, підкріплена фінансовими можливостями держави. Результати цієї програми ми можемо спостерігати сьогодні - незважаючи на відсутність заборон на кількість заявлених іноземців, в Бундеслізі більше половини гравців є корінними німцями, а збірна щорічно поповнюється новими талантами. Схожа ситуація і в Голландії. Там теж за відсутності ліміту, відсоток легіонерів складає всього 34.5 %. А навіщо вони, якщо щороку найсильніші академії країни випускають безліч талановитих гравців, які дуже затребувані у себе на батьківщині?

Для розвитку рівня чемпіонату, збірної і престижу країни на світовій арені сфера дитячо-юнацького футболу заслуговує особливої уваги. Цій сфері необхідна реформація, розвиток, насичення технічної складової, покращення інфраструктури та кваліфіковані тренера. Беручи приклад з кращих європейських шкіл, необхідно зміна філософії, довіра молодим гравцям. Саме тоді, коли підніметься рівень футбольних академій в країні, Україна буде пишатися своїми молодими талантами, що грають на високому рівні, які будуть затребувані не тільки на батьківщині, а й за кордоном.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити