Ультрас в АТО: "Я бачив на фронті, як люди продаються за гроші"

05 лютого 11:36
Переглядів: 334
ультрас

Наразі на Донбасі державницькі інтереси відстоюють, а точніше – відвойовують, ультрас різних футбольних клубів України. Один з них розповів всю правду з фронту

Наш герой – представник тернопільського ультрас-руху, який уже декілька місяців стоїть на сторожі української волі і свободи в одному з міст Донбасу. Його обов’язок – нічні патрулювання вулиць. А вдень додаються і буденні клопоти бійцівського життя – кухня, сортування товарів на складі тощо. З міркувань безпеки не називаємо ані імені бійця, ані роду військ, де він воює

- Ви були активним учасником Майдану з перших днів?

- Так, звичайно. Ми підтримували українську революція не тільки в Тернополі, а й у Києві. За день до подій на Грушевського тернопільські ультрас приїхали до столиці. Ми розподілилися на групи – частина нас стояла в Тернополі, інші – в Києві. Ми протестували до останнього. В принципі, тоді все й почалося. Якби не Майдан, мене сьогодні тут не було б.

- Подейкують, що ультрас заздалегідь знали про початок Майдану і готувалися до цього.

- Це якась перекручена думка. Звідки ми могли знати? Цей процес розвивався поступово, ситуація загострювалася з кожним днем, доки не дійшла до точки кипіння. На це треба було реагувати не танцями і не співами, а якимось діями, щоб люди зрозуміли, чому ми стоїмо і для чого.

- Коли закінчився Майдан, на чому тоді була зосереджена діяльність вашого руху?

- Ми намагалися оговтатися, адже все це тривало досить довгий період. Всі намагалися повернутися до нормального життя. Ним ми пожили до середини літа. Тоді почалися заворушення, ми стали займатися волонтерством. На той час зона бойових дій, якщо я не помиляюся, була вдвічі меншою, ніж зараз. А через три – чотири місяці пішов на війну.

- Чи мали окремі політичні сили вплив на ультрас?

Я не знаю, адже жодного разу з таким не стикався. Це трохи неприємно слухати. Наш рух є аполітичним, націоналістичним, і я не думаю, що на нього можна вплинути. Якщо приходить новий хлопець, ми пояснюємо йому все, для чого ми це робимо. Спорт повинен бути поза політикою. Кричалки – це підтримка України і висловлення своєї позиції.

- Коли зрозуміли, що треба йти на війну?

- Я розумів це з самого початку. Але обставини так складалися, що не вийшло. Мені потрібен був час, щоб усе обміркувати – варто чи ні? В АТО помирає багато молодих. Мені навіть складно пояснити, чому я вирішив піти на передову. Просто це моя особиста позиція.

- Як поставилися ваші рідні до такого рішення?

Нормально. Сприйняли так, як є. Батьки намагалися відмовити. Та я їх зумів переконати. Але не все так просто. Рідним тяжко це пережити.

- Мама відпускала вас зі сльозами на очах?

Давайте пропустимо це запитання.

- Як ви потрапили до військового підрозділу, в якому воюєте?

Це було моє власне бажання. Знайти контакти нескладно – в інтернеті є все: номери мобільних і стаціонарних телефонів, електронна пошта, скайп. Я зібрав необхідні документи – близько десяти довідок. На все це знадобився день – два. А от речі було складніше зібрати. Екіпіровка недешева. Придбати її мені допоміг центр допомоги бійцям АТО в Тернополі. Звісно, довелося вкладати і свої кошти. Там не було хорошого взуття, то мусив сам купувати. Бронежелет видали вже тут, у батальйоні.

- Як відбувалася військова підготовка?

- Тиждень нас навчали під Києвом тактиці, поведінці під час бою, плюс практичні заняття. Зазвичай, підготовка триває місяць. У моєму випадку термін був скорочений.

- Як із забезпеченням батальйону?

Більшу частину всього необхідно нам постачають волонтери. Держава теж допомагає. Зі зброєю зараз проблем немає.

- Як виглядає сьогодні місто?

Вже трохи краще. По суті, нині це цивілізоване місто, де працює завод, люди живуть і ходять на роботу. Правда, будівлі пошкоджені "Градами", загинуло багато жителів. Звісно, в цивільній державі трупи на вулиці – це ненормально. Але це війна. Якщо чесно, мені не шкода місцевих жителів Донбасу. Можливо, не всі такого заслужили. Але в них зовсім інші погляди на це. Половина розуміє, хто ми такі, і відкрито нас підтримує, а для решти – ми просто хунта, фашисти і бандерівці.

- Російська пропаганда розпинається, що російських військових в Україні немає. Що можете відповісти на це?

- А що тут скажеш? Неадекватна держава з неадекватним лідером. Я не знаю, як це розуміти. Їхні регулярні війська зайшли без позначок, мають свої документи і кажуть: "Все нормально. Ми тут просто походимо, постріляємо у вас". Так само було в Криму, тільки без стрілянини: зайшли і не вийшли. У них тут, як буферна зона: зайшов – вийшов, хтось, правда, в труні. Кому як пощастить.

- Коли усвідомили те, що можете стріляти в людину?

- Коли прийшов час себе захищати. Або ти, або тебе. Стріляєш в стані афекту і у відчутті страху, що у тебе можуть поцілити. Нічого хорошого в цьому немає.

- Що найстрашніше наразі бачили на війні?

- Немає нічого гіршого за смерть людини. Особливо, якщо вона близька тобі або хоча б раз з нею спілкувався.

- Що потрібно сьогодні Україні для того, щоб закінчити війну?

Це запитання ставлять усі. Україні треба вірити в нашу перемогу – це по-перше. Я сподіваюся, що влада зрозуміє, що треба робити. Кинута на Росію бомба була б непоганим варіантом. Влада повинна дати чітке бачення того, що робити далі. Всі живуть нинішнім днем. А треба трошки думати, сміливіші рішення приймати. Цю війну можна було закінчити раніше – ще на самому початку.

- Як вважаєте, чи є в керівництві країни зрадники?

Не знаю, як зараз. Раніше були. За великі гроші будь-хто може продатися – я вже так думаю. Я бачив таких людей, був з ними знайомий. Вони з нами вже не воюють. Дехто з них - на іншому боці. Правда, не знаю, чи вони живі.

- Не раз доводилося чути, що після перемоги на Донбасі українським військовим буде про що говорити з керівництвом держави. Ваш батальйон теж налаштований на подібну розмову?

У нас є люди, які представляють наші інтереси. У мене зараз досить радикальні настрої. Я залюбки поговорив би з чиновниками, цікава їхня думка. Тільки от не знаю, коли вона буде – перемога. Повірте, вона не близько.

- Наразі є інформація про те, що деякі проросійські сили вербують ультрас для мітингів проти влади. Чи можливо це зараз?

Думаю, ні. Це складно зробити. Зараз просто не до цього. Ультрас усі на Сході, і їм потрібна допомога.

- Яка зараз ваша найбільша мрія?

Поспати. І мрію повернутися додому. Скоро це станеться. Через півтора – два тижні приїду додому днів на 15 у відпустку. Пограю з друзями у футбол.

- Хто чекає на вас вдома?

Друзі і рідні. Дівчини немає. Доки на війні, не хочу зав'язувати стосунки.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити