Василь Бондарчук: "Карпати" тоді бідували. У першому чемпіонаті в команди не було ні грошей, ні завдань"

24 травня 07:26
Переглядів: 319
Бондарчук

У другій частині інтерв’ю один із найобдарованіших півоборонців українського футболу 90-х років розповів, як випивав з Назарієм Яремчуком, потрапив в опалу разом з Віталієм Кварцяним, розлютив Мирона Маркевича, після завершення кар’єри залишився на узбіччі життя і почав знаходити себе фактично заново.

- Пане Василю, Сергій Нагорняк в інтерв’ю UA-Футболу розповідав, що в ті часи, коли Школьников очолював вінницьку "Ниву", тренувальним процесом зазвичай керував В’ячеслав Грозний.

- Юхим Григорович – хороша, порядна людина. Але тренер він слабкий. Школьников наче піонервожатий, який може згуртувати навколо себе слухняних піонерів. А тренував нас Валерій Богуславський. Ось це гарний спеціаліст. Установку на гру, правда, Школьников давав сам. Говорив мало, а Богуславський, сидячи поряд, щось вставляв. Утім, хлопці у нас тоді були досвідчені, особливо щось розжовувати потреби не було. "Усі знають, хто де грає? – казав Юхим Григорович. – Штрафні теж знаєте, хто б’є? З кутовими і пенальті теж питань немає?" Нашим основним завданням тоді було забити в дебюті матчу кілька голів. Зрештою, того самого ще у Львові вимагав Булгаков.

- Могла тоді "Буковина" боротися за вихід до вищої ліги?

- Ні. У 1991-му дуже сильним був волгоградський "Ротор", теж добре виглядали тираспольський "Тілігул", ростовський "Ростсільмаш", "Уралмаш" з Єкатеринбурга. Зрештою, боротися з ними могли за однієї умови – якби в Чернівцях вирішувалися усі фінансові питання. Утім, мені жалітися гріх. Отримував я добре, причому й у доларах. Мене влаштовувала і зарплата, і преміальні. Як платили іншим хлопцям, не знаю.

- З огляду на те, що ви розповідаєте, ваш перехід у "Карпати" напередодні першого чемпіонату України виглядає кроком нелогічним.

- Вплинула дружина. То вона наполягла, щоб повернувся до Львова. Якби я її не слухав, то життя могло скластися інакше. Не лише в цьому, а й у деяких інших випадках. У Чернівцях мені обіцяли квартиру. Мене там носили на руках. А що у Львові? "Карпати" тоді бідували. У першому чемпіонаті в команди не було ні грошей, ні завдань. Жевріли.

Власне, ніхто на мене не образився й через півроку я знову був у "Буковині". Умови мені створили, немов Алену Делону. В Чернівцях могли жити в будь-якому готелі, відпочивали на широку ногу. Тоді, до речі, близько здружився зі співаком Назарієм Яремчуком. Познайомилися ми через віце-президента клубу Мар’янича, який жив у будинку навпроти Яремчука. Відзначали у Мар’янича всі свята. Яремчук теж був у нього в хаті постійним гостем. Марічка тоді, у 1993-му, лише народилася, пам’ятаю її ще двомісячною. Малих Назарка з Дмитром теж пам’ятаю. Я був частим гостем у Яремчуків. Бувало, щоб не бачили дружини, ходили разом з Назарієм випити в гараж.

Власне, ми з Назаром спілкувалися ледь не до останніх його днів, поки рак влітку 1995-го не з’їв його остаточно. Мушу сказати, що Яремчук не збирався вмирати, боровся за своє життя до останнього. Під час усіх застіль був веселий, пив по 50 грамів, завжди співав.

- Тоді ви уже за "Буковину" не грали.

- Бо не було за кого грати. У 1994-му, коли було очевидно, що "Буковина" у вищій лізі не втримається, хлопці здавали матчі, пили, гуляли. Доходило до того, що в день матчу могли гарно "пообідати" і в такому стані виходити на гру. Я в той час майже не грав. Збирався піти, але Мар’янич попрохав залишитися й обіцяв відповідно віддячити. Мав отримати по завершенні сезону 3000 доларів. Погодився, а потім Мар’янич потрапив до лікарні й ніхто мені нічого не віддав. Тому я й відпочивав, дивився на ту всю комедію зі сторони. Вася Задорожняк перед якоюсь здачею обурився: "Давайте, якщо всім, то всім". І принесли мені на рівні з рештою в готель 200 доларів. Ми ж не грали, гарно в той час посиділи.

А влітку повернувся до Львова. Поки відпочивав, отримав пропозицію від Олександра Іщенка. Вже збирався переходити в кіровоградську "Зірку". Але знову втрутилася дружина. Знову – Львів. Ех, повернути б ті часи, я б таких помилок уже не допустив… З Чернівців точно нікуди не пішов би. Так добре як там мені не було ніде.

- Врешті, в Кіровограді, нехай і не відразу, ви теж пограли.

- А перед тим де тільки не перебивався – і в Жидачеві, і в Чорткові Тернопільської області. То поки вдруге не опинився в "Карпатах". Вийшло все майже випадково. Вийшло, що грали з Мироном Маркевичем у дворі поруч із моїм будинком, що за Оперним театром, у самому центрі Львова, в футбол. Мирон Богданович ще тоді, у 1992-му, всіх розганяв, а мене хотів залишити. Та від повернення до Чернівців мене вже не міг відмовити ніхто.

А потім вийшло, що я ще й у Чернівцях "Карпати" поховав. Львів’яни приїхали за перемогою. Гра була важкою, дуже інтенсивною. В другому таймі мені навіть почало судомити ноги. Нічого дивно. Я ж тоді жив у готелі, міг собі дозволити. "Васю, що тобі той фужер шампанського?" - спокушали друзі, яких було багато. А я не відмовлявся. Молодий, здоров’я ж багато. Та менше з тим. На початку другої половини "Карпати" рахунок зрівняли – 2:2. Але невдовзі я забив їм утретє, потім віддав на Павла Іричука, який довів результат до 4:2. Відразу після того попрохав заміну. В підсумку Маркевич не взяв мене в автобус. Хоча перед матчем домовлялися, що поїду з "Карпатами" додому. Змушений був разом з Сашком Войтюком купувати квитки і добиратися до Львова потягом "Чернівці – Ленінград". Так я й додому не потрапив. Зупинився з дівчатками не в тому місті. Войтюк поїхав додому, а мене звабили. Що поробиш, якщо я трохи був гультіпакою? (усміхається). Але ж я й грав відповідно. Лише зі штрафних забив не менше 20-ти голів.

- Та повернемося до вашого переходу в "Зірку".

- Пішов туди лише після того, як Маркевича після першого кола сезону-1995/1996 прибрали з "Карпат". Підйомні свої отримав і поїхав. Завдяки Мирону Богдановичу. Я ж іще при переході домовився, що в разі, якщо тренер змінюється, йду. В мене в контракті ця умова була прописана. Але нині покійний президент клубу Роман Гірник відпускати не хотів. Тоді пораду дав Іщенко: "Васю, тебе вчити, як треба йти з команди?" "Як?!" - питаю. "Згадай молодість". Я все зрозумів. Прийшов напідпитку і подав заяву першого дня – не підписали. Наступного дня історія повторилася. На третій день не пив, пішов до Гірника. "Не підпишу" - відрізав той. Поїхав на базу до Журавчака, який працював замість Маркевича. "Володю, май совість" - кажу. Але Журавчак сказав, що від нього нічого не залежить, усі питання до Гірника. Врешті виходив.

Іщенко ж у "Зірку-НІБАС" тоді не лише мене з чернівецьких хлопців забрав – Льоню Федорова, Ваню Руснака, Вітю Олійника. Олександр Олексійович знав, що я вип’ю, але наступного дня вдягну курточку і за 40 хвилин усю гидоту вижену.

- "Зірка" у дебютному для себе сезоні у вищій лізі запам’яталася найперше перемогою над київським "Динамо".

- Перед матчем Іщенко наголошував, щоб команда не хвилювалася і ніхто не випадав з гри. Власне, як би у тому сезоні не було, але в кожному матчі ми билися, стояли на смерть. Грали від оборони, а вперед виходили за рахунок швидких передач в один-два дотики. Але головне – воротар Ілля Близнюк у тому матчі відіграв так, що його можна було за збірну світу виставляти. Вітя Леоненко разів десять виходив на ворота, а Ілля не пропустив жодного. Пропустили ми першими, але в одній з контратак Серьожа Борисенко, велет зі зростом понад 190 сантиметрів і розтоптаним 44-м розміром взуття рахунок зрівняв, а невдовзі Юра Мартинов як дав Шовковському між вух, що той майже не поворухнувся. Звісно, воротарська помилка була, але слова тренера киян Йожефа Сабо після матчу насмішили. Він сказав, що таких воротарів по дворах можна знайти мільйони. Змішав Йожеф Йожефович Сашка з лайном. Мені навіть шкода хлопця було.

У принципі, я Шовковського теж видатним голкіпером не вважаю. Просто, нормальний, везучий голкіпер. З усіх воротарів на теренах колишнього СССР справді захоплювався лише Дасаєвим. Його гра на виходах була унікальною. Перехопив м’яч, відразу оцінив ситуацію і влучним введенням у середину поля розпочав атаку своєї команди. Перегрупуватися суперникові при такому миттєвому переході вкрай складно. Нині таких воротарів у нашому футболі немає. Виділити можна одного П’ятова. Але Андрій нормальний голкіпер, не більше того. В "Динамо" усіх воротарів на роки вперед розлякав Шовковський. Сидіти на лавці до старості не бажав ніхто.

- Чому в "Зірці" ви затрималися всього на півсезону?

- Усе банально. "НІБАС" – корпорація, яка утримувала клуб, швидко охолола до футболу. "Зірка" завдяки "НІБАСУ" за два сезони перетворилася з друголігової в шосту команду України. Грошей для того часу було витрачено неймовірно багато. Але у вищій лізі були інші розцінки. Зарплата, приміром, у "Карпатах", рівнялася 500-м доларам, преміальні коливалися в межах 500-2000 доларів. А в "Зірці" оклад був 300 доларів. То у гравців основного складу. Ті ж, хто залишалися на лаві, отримували не більше 150.

- Як наслідок, у ще доволі молодому віці, в 31, ви опинились у першій лізі, у Хмельницькому.

- Покликав у "Поділля" Булгаков. Але поїхав туди не стільки грати в футбол, скільки щоб бути ближчим до рідної сестри, котра тоді мешкала в Кам’янці-Подільському. З футбольної точки зору нічого доброго в "Поділлі" не було. Булгакова дуже швидко прибрали, до влади прийшли азербайджанці, понабирали грузинів, зробили фінансову дурилівку. Не дивно, що за підсумками сезону-1996/1997 ми посіли останнє місце.

- Півсезону команда провела під керівництвом Кварцяного.

- Віталія Володимировича тоді теж пошили в дурні. Боротьбу в другій лізі теж розпочали з Кварцяним. Власне, якби Віталій Володимирович мене не переконав, я б залишився у молдовській "Олімпії" з Бельців, де встиг пройти оглядини і міг залишатися. Але Кварцяний продав за 5000 доларів своє BMW і дав мені спочатку 3000, а потім ще 2000. Коли ми свою справу зробили, спершу взялися за Віталія Володимировича. Прибрали його, а потім дійшла черга й до мене. Мовляв, порушуєш режим. А ми ж разом із Кварцяним порушили. Просто сиділи в неділю, відпочивали. Мені згадували старе, задовго після того, як тренер змінився. Останньою ж краплею стало святкування Дня народження Андрія Грінера. Разом з іншим львів’янином Олегом Бойчишиним і ще кимось із хлопців випив тоді по 50 грамів і пішов до готелю відпочивати. Компанія гуляла всю ніч, але за підсумками керівництво звинуватило лише мене. Я не витримав таких цькувань і вже після того, як ми виграли другу лігу пішов.

- У Хмельницькому Кварцяний ганяв футболістів у бронижелетах так само, як згодом у Луцьку?

- Так. Причому вдягав "броника", а поверх болоночку і бігав сам. Правда, стариків, скажімо, мене, Володю Антонюка, Віталій Володимирович поважав, робив певні поблажки. Кварцяного не цікавило, що людина може порушити режим. Єдиним критерієм було футбольне поле. Граєш, викладаєшся – пий, хоч залийся. Таких тренерів мало. Віталій Володимирович добивався, щоб хлопці отримували все, що їм пообіцяли. Кварцяний любить футболістів і футбол. Він цим живе. Такою одержимістю в роботі відзначався хіба Іщенко. Ще у 80-ті роки.

- Процес переходу від активних виступів до нефутбольного життя виявився для вас вкрай непростим.

- Після Хмельницького я ще спробував пограти у друголіговій "Галичині" з Дрогобича. Але то була помилка. Ліпше б поволі підтримував форму, виступаючи в чемпіонаті області. Взагалі, таким людям як я прощатися з футболом найважче. Розумів, що був здатен на більше. Але роки своє вже взяли і втраченого не повернеш.

…У своєму житті ніколи допомоги не просив. Усе звик робити сам. То знає і моя дружина, і друзі, яких нині можна перерахувати на пальцях. Інші любили лише мої гроші і нагоду "на халяву" випити.

- Ви зараз самотній?

- Стосунки з дружиною, Людмилою Миколаївною, непогані, але живемо окремо. Три роки тому Люда попросила розвод. Погодився. Причина проста – я часто випивав. Бо був злий на людей, які паразитували за мій рахунок, зловживали моєю добротою. Дехто живе за мої гроші й досі. Що ж, нехай живуть і радіють. Бог усе бачить. Дивує лишень те, що хороші люди вмирають, а негідники цю землю топчуть… Я залишився на тій квартирі, де ми мешкали завжди, в будинку на Чорновола (колишня Масарика). Дружина, до слова, працює ледь не поряд у Шевченківському райвиконкомі, керівником спортивного відділу.

- Чим зараз займаєтеся?

- Допомагаю своєму другу, етнічному грузинові, який усе життя прожив у Львові. У нього бізнес – печуть лаваші. А я роблю все, що треба. Робота поряд з домом, копійка на життя є і мене це влаштовує. Лишень би нога не підвела. Гнити почала, довелося операцію робити. Невелика пляма ще залишилася. Думаю, ускладнення сталося через те, що випивав та курив. Чомусь не звертав на цю проблему уваги. Тепер, після операції, рік не палю і не вживаю спиртного. Поки нога поболює, але сподіваюся, до літа все буде краще. Коли видужаю, то відразу повернуся на футбольне поле, буду грати за ветеранів. Скучив уже за футболом.

За матеріалами: ua-football.com
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: