Василь Каспаревич: "Тепер керівникам з минулим багажем "досвіду" не місце в українському футболі"

08 травня 09:39
Переглядів: 326
Каспаревич

Львівському читачеві представляти нашого співрозмовника немає особливої потреби. Старше покоління його пам’ятає, як сумлінного адміністратора команд СКА і СКА «Карпати» (Львів), а ще віце-президента «Приладист» (Мукачеве), «Галичина» (Дрогобич) і «Дніпро» (Дніпропетровськ). Молоді він відомий, як особистість, котра з року в рік, надає допомогу у проведенні дитячого турніру, присвяченого пам’яті В.Вараксіна. Одним словом, мова про Василя Каспаревича, який ділиться своїми наболілими думками, щодо проблем, які «точать» український футбол.

Розумію, що переживаємо зараз не кращий період в історії нашої країни і нашого міста, – взяв слово пан Каспаревич. – І, для багатьох, проблеми спорту далеко не на першому місці. Але я вірю, що завтра настане ясний день. Однак, що ми залишимо по собі?

Прошу звернути увагу на те, у якому стані перебувають львівські спортивні стадіони і споруди. Після дикої по-радянської капіталізації Львова, спритні бізнес-ділки перевернули багато чого з ніг на голови. З допомогою всіляких махінацій заволоділи і продовжують прибирати до своїх рук на тільки будівлі, але й землі, на яких розташовувались спортивні майданчики. Таке враження, що в місті нікому немає діла до того, що Львів з легкістю позбувається спортивного майна.

Перший приклад. Армійський спортивний комплекс, споруди якого давно потребують капітального ремонту…

Свого часу один з найохайніших наших стадіонів «Сільмаш» перетворили у занепад. Справляє враження ніби пережив атомне бомбардування. Ні огорожі, ні трибун, ні доброго слова. На мою думку, це прекрасне місце, де поруч з ігровим стадіоном можна облаштувати і хорошу тренувальну базу не тільки для львівських дитячих шкіл, а навіть для занять професіоналів. Проте, наскільки мені відомо, земельна ділянка давно продана і знаходиться у чиїйсь власності.

Поруч, через дорогу, знаходився завод «Кінескоп». На балансі якого було футбольне поле і межувало воно зі школою. Але заводські «фахівці» довели підприємство до руйнації, а земля «пішла» під забудови. А «керувала» цим стадіоном, здавалось, футбольна людина – Богдан Кобрин. Продав, подарував – хто його знає? Тепер замість футбольного м’яча там правлять бал будівельники. Хоча, як на мене, оптимальний варіант: при школі можна було б створити і розвивати спортивні секції за європейськими зразками. Адже здорова молодь це – надія і сила нації.

А яка ситуація навколо стадіону «Торпедо»? Ніби все добре, але і сюди стороннім, маю на увазі фізкультурників, вхід заборонено. «Приватна» власність.

Стадіон «Трудові резерви» все щільніше беруть у кільце будівельні фірми, але перейшовши під крило політехніків, сподіваюсь, протримається на плаву.

«Юність» перейшла у власність регбістів, але і там до покращення справа не доходить.

ЛДЮСШОР–4 на Погулянці - казкова місцевість, але в освіти на його облаштування коштів, як завжди, немає.

Дитячі ігрові поля вихованців школи «Карпати» теж бажають кращого. Особливо, так звані, нижні поля. Де замість трави, покриттям служать дерев’яна тирса. Верхні поля та майданчик в ЛУФК – швидше винятки із нині пануючих у Львові правил.

Про територію басейну і оздоровчу базу «Спартак» взагалі нічого казати.

Занедбаний стадіон ЛТТУ служить місивом для регбістів та для вигулу собак.

Не всі вузи мають свої спортивні зали та стадіони. Зокрема, Львівське УФК взагалі не має ні стадіону, ні належних залів. При цьому культивує багато видів спорту. Футбольні команди займаються на штучному полі, збудованому ФК «Карпати». Такий газон добрий в пору дощів, але дітям необхідно займатися на натуральному покритті.

– Чимало стадіонів і футбольних полів в області перебувають у незадовільних станах. Це навіть не завжди сільські пасовища.

Прикро, що в колишньому обласному центрі – Дрогобичі на стадіоні, який за документаціями повинні були зробити тренувальною базою для учасників Євро-2012 так і не завершили. І зроблено це з вини української влади, яка виставила свою фірму генпідрядника даного об’єкту, котрий, прибравши до своїх рук чималі гроші, зник з горизонту…

Досі незавершене будівництво і «Арени Львів». Не зрозуміло, хто його проектував. Складається враження, що ця проектна організація ніколи не мала відношення до роботи над спортивними спорудами. Як тепер бачимо, неправильно зроблені під’їзди, а при входах до стадіону немає навіть туалетів. Про транспортне сполучення промовчу. Бо воно відсутнє.

Тож прошу провладних чиновників подивитися навкруги і зробити відповідні висновки. Адже доводячи великі підприємства до стану занепаду, хтось, коштом мешканців Львова, використовує землі не за призначенням. Хотілось би, з цього приводу, почути думки провідних спеціалістів у галузі спорту. Можливо і за круглим столом…

Гаразд! А хто, на вашу думку, причетний до такого «дійства» щодо питань спорту?

Свого часу був указ Президента України про передачу об’єктів соціально-культурного призначення на баланс місцевих рад. Однак ніхто його не виконував. Керівники підприємств приватизували стадіони, після чого успішно їх продавали. Як показує час, ніхто не обрав рішучих дій на захист чи збереження спортивної спадщини Львова. Це стосується не тільки керівників всіляких спорткомітетів чи чисельних федерацій, але й міської влади. Виявляється, що цю проблему їм не цікаво обстоювати. Я ж не кажу, що хтось з них мав би грудьми кидатись під бульдозери. Але ніхто мінімальних зусиль не затратив.Отак і живемо.

Проте у першості Львівщини все більше професіоналізму…

Можливо. Але, на мою думку, це суперечить статусу обласних змагань. Бо той старий масовий футбол давно загубили. До того ж, арбітрів, тренерів і дітей продовжуємо готувати за застарілою радянською схемою. Перед тренерами юнацьких команд ставляться завдання вигравати «місця», а не готувати з талановитої молоді класних футболістів. Спортивні школи, які підпорядковані Міністерству освіти в районних центрах, у більшості перебувають у жалюгідному стані. Хоча саме на таких стадіонах виросли такі майстри, як Плахетко, Броварський, Данилюк, Савка, Кікоть, Хижак, Швед та інші.

ФК «Карпати» теж переживають складний період, хоча і стовідсоткові професіонали…

По-перше, як на мене, незрозуміла політика та цілі. Хоча вони неодноразово заявлялось, що в клубі працює кращий менеджмент. Насправді ж ця заява розходиться з ділом. Бо, придбавши багато гравців, які за своїми професійними якостями та можливостями не кращі за місцевих, допустились кадрових прорахунків. А заробітну плату необхідно було виплачувати згідно умовам, укладених за контрактами.

Керівництво клубу вчасно не визнало своїх помилок і не прийняло рішучих дій по звільненні тих гравців. Затягували час і збільшували борги.

Відповідно, особливо іноземці, почали вимагати виплат заробітків через суди. А менеджмент, замість погашати борги, вв’язався у судові процеси. Що призвело до ще більш непередбачуваних видатків. І. як наслідок, така політика призвела команду не тільки до штучного омолодження складу, але й до зняття очок та останнього місця в турнірній таблиці. Таким чином через чиїсь непродумані рішення потерпає команда, а з нею і вболівальники.

Цікаво, хто працює з вболівальниками, дії яких під час матчів спричиняються до штрафних санкцій і додаткових витрат коштів, які можна було б скеровувати на більш корисні цілі.

Люди, вкладаючи свої кошти у футбол, мабуть, не усвідомили, що це своєрідний порохотяг, який може мільярдера перетворити у жебрака.

І все ж люди вкладають у спорт великі гроші…

– …і незрозуміло, як вони підбирають до керування клубом фахівців, які футбольне господарство бачили, мабуть, з висоти пташиного польоту. А кошти дійсно тратять безвідповідально. Сподіваюсь, що у свої бізнесові структури, так звані, власники клубу, підбирають інших спеціалістів. Інакше увесь інтерес розвалиться...

Коли задумуєшся над такими діями, приходиш до висновку, що власники тратять не свої, кровно зароблені, гроші. До того ж, як показує реальний стан: в Україні на футболі поки що неможливо заробляти кошти. А розмови про прибуткові клуби, не що інше, як міф.

Через війну на сході України, в пошуках нових пристанищ, майже половина команд ліги змушені скитатись по Україні. «Шахтар» знайшов притулок на «Арена Львів», але глядацьких симпатій, як показав матч з «Динамо», не здобув…

Клубам з Донецька, Луганська і Одеси непросто. Команди проживають в одному місті, виступають в інших. Добре, що харківяни повернулись до дому. Щодо симпатій, то, на мою думку, її спершу все ж треба заслужити, а тоді вже чогось вимагати від публіки. Хоча у єврокубкових матчах львів’яни добряче підтримували «Шахтар». Але кого вони перемогли? Дві крупні перемоги над найслабкішим суперником у групі білоруським БАТЕ особливої радості не принесли.

Як на мене, Луческу спритно маніпулює словом і своїми діями приховує причини невдач своєї команди. Одного разу він звинувачує суддів, які, за його словами, виносять вердикти не на користь гірників, іншого разу уболівальників, а навіть ФФУ.

Так у Львові специфічний вболівальник, який віддає перевагу тому, хто частіше перемагає. Навіть свої «Карпати» це переживають. Безперечно, що гірники в Донецьку мали більшу підтримку на матчах чемпіонату України. Але, наскільки мені відомо, домашній вболівальник був стимульований підприємствами Ахметова.

На мою думку, представникам «Шахтаря» у даній ситуації, необхідно визначитись не тільки із місцем дислокації команди, але й у патріотичному ставленні клубу. Якщо вболівальники Донецька давно визначались, то дії керівництва клубу різнитися з настроями народу України.

Проте «Шахтар» на Львівщині провів не одну акцію на підтримку втікачів зі сходу…

Це добре і по-християнськи. Але чи хтось з них подав кусок хліба українському солдатові чи оглянув його рани у лікарні? Мир на Донбасі не наступить, як би про це захоплено не заявляв пан Ахметов. До речі, в Україні більшості політикам необхідно визначитись чого вони більше хочуть: миру вперемішку з воєнними діями, чи виводу російських найманців з української землі і єдиної України.

Обізнані люди кажуть, що нарешті запрацює новообрана ФФУ у правильному руслі.

Федерація футболу України повинна однаково трактувати своїх колективних членів, чого протягом минулих років не простежувалось. Очільники у той чи інший спосіб були ангажовані у події і факти та діяли за подвійними стандартами. Багато чого, що було негативного в радянському футболі вони автоматично перетягували на український ґрунт. А з роками помножили і збільшили.

На всіх рівнях трапляються випадки корупції і, як показує час, не бракує проблем у суддівстві. А керівники клубів, у той чи інший спосіб, продовжують спричинятися до цього. Всі добре розуміють наслідки, але проти проблеми не повстають.

Як виявляється, в Україні більше розмов, як самого діла. Час давно засвідчує, що найвища пора кардинально змінювати усю систему управління вітчизняним футболом, починаючи із дійових осіб в районах і завершуючи оновленням документації осередків федерацій аж до Києва. А керівникам з минулим багажем «досвіду», як на мене, не місце в українському футболі.

На мою думку, змінити на краще ситуацію в нашому футболі спроможне незаангажоване всеукраїнське об’єднання вболівальників. Тільки це слід робити продумано і швидко.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити