Василь Кравець: "Хочу виграти Лігу чемпіонів"

18 січня 11:10
Переглядів: 106
кравець

Йому лише 17, але в складі юніорської команди він один з лідерів. Хто слідкував за «Карпатами» (U-19) не міг не помітити реактивних проходів по лівому фланзі збитого оборонця з подальшими навісами чи прострілами. Зрештою, він і сам може сильно та точно пробити по воротах, як це було, наприклад, у матчі проти стрийської «Скали». Але юніорський чемпіонат – це один рівень, а Прем’єр-ліга – зовсім інший. Чи витримають молоді гравці навантаження, з якими раніше справу мати не доводилося? Знайомтеся, вихованець «Карпат» Василь Кравець.

– Для тебе тут все нове – умови, команда, навантаження...
– Справді, рівень гравців дуже високий. Інколи я за ними не встигаю, через це трішки страшно. Але ми, молоді, зайвого не говоримо або взагалі не говоримо. Буває, що почуваюся не в своїй тарілці. А загалом система роботи звична, тільки тренування важчі.

– Ти застав час коли Ігор Йовічевіч тренував юніорів?
– Ні, я був лише на одному тренуванні, там проводилася двостороння гра. Тому ми майже не знайомі. Я вихованець Василя Леськіва, Андрія Гайдука і Олега Гараса. Виріс на Сихові. Усе почалося зі школи, ми грали в футбол. А потім Василь Леськів подзвонив, сказав, що хоче мене бачити і щоб я прийшов на тренування, якщо захочу.

– Теперішні навантаження звичні для старших гравців. Як їх витримують молоді?
– Збори тяжкі у будь-якому випадку, але ми тримаємося. Є втома фізична і моральна, але треба себе перебороти і бігти далі. Ясно, що тренери цікавляться чи в нас щось болить і чи ми не втомилися.

– Якщо ти вже виб’єшся з сил і не зможеш виконати якусь вправу, скажеш про це тренерам чи шукатимеш в собі додаткові сили?
– Хіба як тренери скажуть зупинитися. Сам не скажу. Ніколи не говорю тренеру, що не можу чогось зробити. Ні, один раз сказав. У матчі проти «Динамо» попросив Андрія Богдановича Тлумака мене замінити. Отримав травму, міг лише ходити, але не бігати.

– Мабуть, більшість вільного часу проводиш зі своїми ровесниками...
– Так, час проводимо із Шведом, Гуцуляком, Сеницею, Михайловським, Завійським, Мозілем. Але ж як правило весь вільний час ми витрачаємо на сон.

– Окрім «Карпат» ти немало пограв і в збірній України...
– Найбільше мені запам’яталася Португалія, де ми грали на Євро. У матчі проти господарів поступилися. Пам’ятаю, що тоді вразила їхня кваліфікація і дисципліна.

– Зараз ти виступаєш за юніорську команду. А про що мрієш?
– Якщо мене візьмуть в першу команду, то мрію дебютувати у вищій лізі. Чи це реально? Якщо мені дали шанс показати себе на зборах, то думаю, що мрія наближається, хочеться її здійснити. А якщо не візьмуть, то мрію виграти Лігу чемпіонів U-19. Правда, для цього треба перемогти в чемпіонаті України.

– Це вашій команді під силу?
– Звичайно! Я не кажу, що ми виграємо. Я кажу, що ми можемо виграти. Ми у своїх силах впевнені, але не самовпевнені.

– У чому сила вашої команди? Чим можна пояснити такі високі результати?
– Ми всі дружимо. Разом тренуємося, граємо, гуляємо, відпочиваємо, спілкуємося. У нашій команді дуже сильна атмосфера, а також повне порозуміння із тренерським складом.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити