Василь ОЛЬШАНЕЦЬКИЙ: «В Європі судити простіше, ніж в Україні»

01 квітня 17:34
Переглядів: 223
Olshaneckuy

1 квітня, стартує новий футбольний сезон Першої обласної ліги. Зокрема, на старт першості після річної перерви повернулися титуловані яремчанські «карпати», спортивним директором яких віднині є відомий арбітр Василь Ольшанецький. «ГК» поспілкувався з ним про новий змагальний сезон, а також пригадав блискучу кар'єру одного з найкращих лайнсменів України.

- Починаючи із цього сезону, Ви обіймаєте посаду спортивного директора яремчанських «Карпат». Як почуваєте себе на новому місці?

Як Ви знаєте, у футболі я не є новачок. Так, посада нова, але вона нічого кардинально не змінює, адже я добре знайомий з цим напрямом роботи, футбол також бачив, як то кажуть, «з гелікоптера». Зараз перед «Карпатами» стоїть багато завдань, підібралася хороша команда, яка, на нашу думку, може досягати найкращих результатів. Наша мета - завоювати всі обласні трофеї нового сезону, тобто чемпіонство та Кубок, а також якомога краще виступити у першості України серед аматорів. Звісно ж, вистачає і проблем, зокрема, не обійшлося без усіляких підводних течій та сил, які прагнуть розвалити колектив, іншими словами - розтягнути команду. Але ми не йдемо на це.

- Маючи такі амбіції, як оцінюєте конкуренцію у новому обласному чемпіонаті?

Ми провели достатньо товариських поєдинків, а також стежили за комплектаціями складів інших колективів. Тому можу твердо сказати, що цього року конкуренція буде дуже серйозна. Є низка команд, зо шість-сім, які можуть реально претендувати на чемпіонство області. Причому їх амбіції підкріплені солідними, за прикарпатськими мірками, бюджетами.

- Отже, очікуємо цікавого сезону...

Однозначно, новий чемпіонат буде дуже цікавий. Я навіть не виключаю, що на фініші чемпіонату, у боротьбі за найвищі місця все буде вирішувати так званий додатковий «золотий матч».

- Зважаючи на значний досвід арбітра, як почуватимете себе на посаді спортивного директора, враховуючи, що під час сезону слід очікувати чимало суперечок стосовно обласного суддівства?

Справді, у цьому сенсі особисто мені буде найгірше. Низка команд вже перед стартом нового сезону поширює інформацію, що наші обласні судді будуть лякатися мене. Але чого мене боятися? Мені найгірше в тому плані, що я знаю реально, як судять наші арбітри, де вони помиляються. Водночас упередженості я вже давно не бачив у нашій обласній першості. Так, хлопці час від часу роблять помилки. Але так само помиляються і футболісти з тренерами. Та чомусь ми зациклюємось тільки на суддях. Скажімо, тренер зробив неправильну заміну, команда програла - ми ж не говоримо, що наставник був неправий, а перекладаємо провину на арбітрів гри. Вважаю, що кожен працює у своїй сфері і кожен помиляється. Головне, що потрібно збагнути: суддя - це жива людина, яка може, як і будь-хто, помилятися.

- Як загалом оціните рівень прикарпатського футбольного арбітражу? Когось з суддів, можливо, хотіли би відзначити?

Насамперед, хотів би відзначити двох молодих арбітрів - Тараса Семанюка та Ігоря Дебенка, які потрапили до списків арбітрів Другої ліги чемпіонату України. Щодо наших провідних арбітрів, Станіслава Куша та Юрія Синишина, то обидва судять Першу лігу, а Куш ще й асистує арбітрам Прем'єр-ліги.

- Не так давно в Івано-Франківську відкрили школу молодих арбітрів, і Ви теж маєте стосунок до цього проекту. Наскільки корисний він для суддів-початківців?

Така ідея виникла досить давно, адже в інших містах вже тривалий час працюють подібні відділення. Франківська школа молодих арбітрів виникла на базі Коледжу фізичного виховання, який надає навчальні аудиторії, а з молодими суддями працює викладацький склад з 13-ти чоловік, які читають лекції. Нещодавно і мені випало читати лекцію, та, на жаль, відвідали її тільки троє слухачів - один хлопчина та двоє «молодиків», яким далеко за шістдесят. Як бачимо, поки що школа не функціонує так, як хотілося б.

- Чи обов'язково футбольні арбітри повинні мати досвід гравців?

Бажано, щоб було саме так. Хоча щодо цього є дуже різні думки. Проте людина, яка була на футбольному полі, яка відчувала, що її б'ють і як це болить, буде сприймати порушення правил зовсім по-іншому, аніж та, яка ніколи не грала у футбол.

- Власне, свого часу Ви потрапили до арбітражу з аматорського футболу. Як це сталося?

Суддівську кар'єру мені довелося розпочати до певної міри вимушено. Виступаючи як футболіст на аматорському рівні (захищав кольори ДЮСШ-3, «Сигналу», «Карпат» і «Локомотива» з обласного центру та команди Побережжя - ред.), отримав важку травму. Тож за порадою Тараса Клима, який на той час очолював обласну федерацію футболу, перекваліфікувався у судді.

- А чому обрали саме суддівство на лінії?

Та я і не обирав - це було у примусовому порядку. Я судив Другу і Першу ліги в полі та на лінії. Але одного прекрасного дня прийшла вказівка з УЄФА про розмежування арбітрів. Отже, мене було направлено до асистентів. Спочатку було дуже складно, адже робота лайнсмена досить специфічна: потрібно мати фотографічну пам'ять, великий кут огляду, добре розвинений периферійний зір, не кажучи вже про власне суддівські навички. До того ж, під час гри на прийняття рішення припадає всього кілька секунд, тож потрібно бути постійно сконцентрованим. Якщо головний арбітр має право, так би мовити, виправити свою помилку, для асистента така можливість виключена.

- Чи бували такі моменти під час матчів, коли арбітр помилявся, а згодом намагався повернути «борг»?

Звісно ж, такі моменти бувають, і ці ситуації чи не найгірші. У цей час людина усвідомлює свою помилку і намагається її виправити. Але у футболі треба таке забувати. В іншому разі можна вважати, що гра втрачена, адже арбітр вже не контролює сам матч та дії футболістів.

- Ви відсудили багато матчів Вищої ліги, а згодом і Прем'єр-ліги. Як воно, судити поєдинки за участю грандів вітчизняної першості?

Безперечно, на матчі найсильніших клубів іде особливе налаштування. Мені доводилося працювати на багатьох іграх за участю «Шахтаря», «Динамо», «Металіста» чи «Дніпра». Скажімо, в моїй домашній колекції тільки вимпелів донеччан, якими, як правило, обмінюються перед матчами, біля сорока штук. Були навіть такі сезони, коли я судив за одне коло 12 матчів, з яких вісім були за участю столичного «Динамо». Звісно ж, важко судити такі ігри, адже існує певний психологічний тиск, який виключає право на помилку. Будь-який неоднозначний момент у таких зустрічах розглядають, наче під мікроскопом.

- Чи повинен арбітр знаходити спільну мову з футболістами?

Однозначно, повинен. І мені за роки суддівства це, як правило, вдавалося. Скажімо, був цікавий момент із капітаном «Шахтаря» Даріо Срною. У перші роки його виступів за «гірників» він дуже часто дозволяв собі висловлюватися у наш бік рідною хорватською мовою, на кшталт «пічкур матчір» і таке інше. Ніхто не знав, що це означає, поки не заглянули у словник. Виявилося, що це не інакше, як образа (посміхається). Тож якось перед початком одного з матчів я підійшов до Срни і сказав: «Ну що, сьогодні знову буде «пічкур матчір»? На що здивований хорват запитав: «А ти звідки знаєш?» Надалі він собі такого, так би мовити, психологічного впливу вже не дозволяв.

- Як оцінюєте нинішню роботу суддів вітчизняної Прем'єр-ліги під проводом усім відомого П'єра Луіджі Коліни?

Головне питання, яке регулярно звучить під час сезону, - чому так багато помиляються арбітри? Мабуть, тому, що обслуговують матчі молоді судді, які бояться помилитися. У свою чергу, футболісти на них давлять психологічно, а вони те все «ковтають». В наш час ми без особливих проблем могли дати відсіч. Іншими словами, підняти прапорець чи показати картку, щоб не терпіти того. Більшість нинішніх суддів терплять, бо вони молоді і сповнені бажання закріпитися на високому рівні. Незважаючи на це, П'єр Луїджі Коліна свідомо взяв курс на омолодження арбітрів, власне, за міжнародними мірками.

- На міжнародному рівні Ви встигли відсудити біля сорока матчів, це дуже вагомий показник. Як вважаєте, чим відрізняється арбітраж в Україні та в Європі?

Справді, трохи насудився я міжнародних матчів. Мені випало працювати і на поєдинках Ліги чемпіонів, і на півфінальних та чвертьфінальних матчах Кубка УЄФА. Матчів було багато, але головне, що я зрозумів, - в Європі працювати набагато простіше. Там немає психологічного тиску, такого, який зазвичай присутній в Україні. В нас же виходиш на кожен матч, як на останній.

Довідка «ГК»:

Василь Ольшанецький

Народився 08.12.1963 року в Івано-Франківську.

Кар'єра арбітра національної категорії:

- арбітраж аматорів регіональних змагань (1991);

- початок арбітражу Другої ліги (1992);

- початок арбітражу Першої ліги (1996);

- арбітраж у Вищій лізі (2000-2009);

- арбітр ФІФА (2002-2008).

Нині займає посаду спортивного директора ФК «Карпати» (м.Яремче).

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: