Віктор Мацикур: "Спортсменами стають люди, які мають дуже сильну волю"

17 квітня 18:00
Переглядів: 90
Віктор Мацикур

За його спиною колосальна праця, яка відображається і у зовнішній силі, і в мудрих, виважених словах. Це чемпіон світу з жиму лежачи, віце-чемпіон та чемпіон світу з фітнесу і бодібілдингу, багаторазовий призер чемпіонатів України та Європи з бодібілдингу, тренер, начальник управління фізичної культури та спорту облдержадміністрації Віктор Мацикур.

— Розпочнімо з ваших успіхів у спорті. Як долали труднощі на шляху до титулів світового масштабу?

— Розповідь про мій шлях до успіху вартує розпочати з однієї цікавої історії. У 1946 році мою родину, яка тоді проживала в Польщі, "совіти" переселили на територію УРСР. Спочатку це була Одеська область, але там був голод і моя родина знайшла село, де жило багато переселенців-лемків. Зараз це Підгороднє, тоді воно мало назву Янувка. "Совіти", знову ж після приходу сюди в 1939 році, перейменували його на "Іванівку". Так от, моя бабуся з коровою пройшла пішки близько 900 кілометрів з Одеси до Тернополя. Босими ногами йшла, доїла корову, пила молоко, часом зупинялася в якому-небудь селі, де добрі люди могли дати скоринку хліба. Йшла три місяці, але дійшла, знайшла свою сім’ю! Це приклад того, що шлях до успіху кожної людини складається насправді інколи з неймовірних речей.

Великі кажуть, що талант — лише 1% успіху, а інші 99 — праця. Якщо говорити про мене… У мене таланту до спорту не було. Є обдаровані люди, але такі, зазвичай, не стають спортсменами. Їм все легко вдається і цього результату вони не цінують. Вони можуть спалахнути як зірочка, показувати короткострокові результати, але через відсутність мотивації швидко "перегорають". А спортсменами стають люди, які мають посередній талант, але дуже сильну волю, чітко поставлені цілі та рухаються від перемоги до перемоги, навіть якщо ці досягнення здаються незначними. Великого результату вони досягають тоді, коли працюють над собою тривалий час. Це я бачу в своїх учнях , тому говорю вам з точки зору тренера, і звісно ж із власного досвіду спортсмена.

Я закінчив школу із срібною медаллю, адже дуже любив вчитися. Рано навчився читати і для мене це стало найкомфортнішим способом отримання інформації.  Мене могла настільки зацікавити книжка, що вночі, ховаючись, я брав лампу і буквально "ковтав" усе прочитане. Зараз продовжую читати з таким самим захопленням. Читаючи, аналізую книгу та роблю для себе висновки. Такий спосіб допоміг мені, в свій час, із засвоєнням шкільного матеріалу. Можливо, я не був найкращим учнем, адже коли закінчив школу у Почапинцях і поступив у педагогічний університет, виявилось, що я не такий вже й сильний лідер, знавець, науковець, історик або ж географ, ким є за освітою.  Були діти, мої колеги, які закінчили престижніші школи і володіли більшими знаннями. У школах оцінку "5" часто ставлять у порівнянні з рештою учнів. Але я в тих дисциплінах знайшов інтерес, закінчив інститут  із середнім балом "4,7" у дипломі.

Щодо спорту… Я був тоді студентом першого курсу. Записався в тренажерний зал, бо мені порадили людину, яка там працює. Це Ярослав Богданович Кривий, мій перший тренер. Дійсно класний фахівець. Він сам виступав, тренувався, мав своїх вихованців. І навіть зараз, незважаючи на свій пристойний вік, він намагається підтримувати спортивну форму і не словами, а справами підтверджує свій професіоналізм. Досить довгий час я не міг зрозуміти як правильно тренуватися, адже зали були переповнені і тренер був один на всіх. Моя віра в те, що тренажерний зал допоможе мені набрати вагу (я на той час був досить худий) похитнулася. Тоді мені в руки потрапила одна книга. Не пригадую де купив її, але точно за останні гроші, бо стипендію я зазвичай витрачав саме так. Нову покупку я прочитав за одну ніч. Але саме ця книжка справила на мене особливе враження. І вранці, коли я збирався на навчання, а після того в тренажерний зал, я зробив бутерброд, налив пляшку води з медом, додав у воду вітамінів. Завдяки прочитаному я знав, що потрібно тренуватися, маючи певний запас енергії, відповідно треба поїсти після тренування. До речі, після прочитання саме цієї книжки я набрав 10 кілограмів ваги за 4 місяці, почавши виконувати звідти настанови. Це "Система побудови тіла", автор Джо Вейдер. Класика, обов’язкова для прочитання всім, хто тренується в тренажерному залі. Саме вона змусила мене залишитися в залі, бо я бачив результат. Я хотів, як і всі у віці 18-19 років, виглядати, скажімо, не гірше за своїх однолітків, бачити захват в очах дівчат. То пізніше в мене з’явився спортивний інтерес. Так триває вже 20 років. Поступово  я досягаю все кращих результатів, і хоча мені зараз 41, все ж продовжую прогресувати. Тому, якщо в людини є декілька мотивів займатися спортом, наукою або бізнесом, то у неї набагато більше шансів досягти успіху.

— Яких успіхів досягли саме у бодібілдингу?

— Я перемагав або ставав призером у кількох чемпіонатах України. Частину нагород я отримав сам, але більшість — разом зі своєю дружиною, яка почала виступати зі мною десь на рік пізніше. У 2004-му році я вперше вийшов на сцену і спробував відчути на собі ті емоції й ейфорію. А потім зацікавилася і дружина, яка вже довгий час займалася, але не показувала себе на змаганнях. Кілька разів ми отримували призові місця на чемпіонатах Європи. В 2013 році ми з нею перемогли на чемпіонаті світу в Словаччині. Крім того, в нас ще є нагороди в індивідуальних класах на українських. Європейських та світових чемпіонатах та турнірах. Напевно, якщо зібрати всі медалі, які я отримав разом з дружиною, то зараз їх вже, не умовно, а буквально, відро (сміється). А ще у 2006 році я і мій вихованець стали призерами Чемпіонату із жиму лежачи, який проходив у Лас-Вегасі штаті Невада.

— Ви маєте власні спортивні зали у яких тренуєте. Кого з успішних спортсменів виховали?

— Я почав тренувати в борцівському клубі "Галицькі леви". Там ми у 1998 році відкрили невеличкий тренажерний зал. Хлопцям, які там займалися, було по 10-13 років, дехто продовжує тренуватися й зараз. Вже пройшло стільки часу, а ми й зараз спілкуємось, обговорюємо свої спортивні плани. Мені приємно, що є багато людей, яких я тренував. Інколи йдеш Тернополем, бачиш людину і згадуєш, що років 10 чи навіть 15 тому ви тренувалися в одному залі. Що стосується тренажерних залів, то я працював у багатьох, деякі допомагав відкривати, а в 2014 році відкрив власний "Vitamin Gym". Перед тим, як перейшов на державну службу — підприємця закрив і передав керівництво залом дружині.

Що стосується моїх успішних вихованців у бодібілдингу, то складно сказати, що саме той чи інший спортсмен — моїх рук справа.  Специфіка цього виду спорту полягає в тому, що тренер виконує роль не більшу як консультанта. Треба передати нюанси техніки, правильного харчування, передзмагальної підготовки. Саме ці поради є дуже важливими, тому я вважаю, що посприяв зацікавленості цим видом спорту першого бодібілдера 2000-х років з Тернополя Артема Сковронського. Хоча до того він займався і пауерліфтингом. Артем один із перших моїх вихованців та колег по "залізному цеху". Він у 2004-2006 роках прекрасно виступав, став чемпіоном світу серед юніорів в Іспанії у місті Ла Пальма дель Кондадо. Загалом я маю багато вихованців, які отримували нагороди на кубках України: подружжя Шманьових, Андрій Сипко, ще з десяток спортсменів, яким я допомагав у тренувальних процесах. Той вид спорту, яким я займаюсь досить суб’єктивний, тому будучи у суддівській колегії я часто захищав тернопільських спортсменів від тенденційності суддів..

Часто вирішальним фактором може стати те, хто з ким приїхав, до якої федерації належить

Я також займаюся силовою підготовкою багатьох фрі-файтерів. Серед моїх відомих вихованців — чемпіон Європи, майстер спорту міжнародного класу, Олександр Долішній, кількаразовий чемпіон світу Ігор Слюсарчук, до слова єдиний заслужений майстер спорту України в федерації фрі-файту. Але хочу сказати, що найкращим моїм учнем та вихованцем стала моя дружина. Оскільки я виступав першим та мав досвід, вона дотримувалася моїх порад, схем, настанов. Сама їздила на чемпіонати у Європу, привозила медалі різного ґатунку, тому все ж саме Галина стала моєю найкращою ученицею.

— Знаю, що ви не оминали й заняття різними бойовими мистецтвами, які ми раніше вже дотично згадували. Також практикуєте східні стилі ?

— Коли я почав тренуватися в тренажерному залі, то набрав вагу. Мені захотілося комбінувати зал із заняттями бойовими мистецтвами. Тоді якраз молодь надихалась Шварценеггером у фільмі "Термінатор" і схожими силачами, тому тренажерні зали були просто переповнені. Я ж пішов до клубу "Сакура", який був найбільш розвинутим. Там займався кілька років із тренером Миколою Сергійовичем Мамчуром. До речі, я і сьогодні використовую певні елементи із занять карате. Мій син також почав практикувати карате і деколи дивується: "Тату, а як цей удар ти робиш краще за мене? Я ж ходжу на тренування, а ти – ні!". А я ходив в зал ще 15 років тому і мене тренували так, що я можу із заплющеними очима правильно виконати удар, навіть зараз.

Я ще в студентські роки часто знаходив можливість позайматися в парі, або ж з грушею, попрактикуватися із холодною зброєю чи нунчаками. Згодом я почав тісно спілкуватися із хлопцями з федерації фрі-файту, подружився з Валерієм Чоботарем, і після того у мене з’явилося нове дихання. Я почав активніше практикувати бойові мистецтва. Мені вдалося познайомитися із засновником федерації фрі-файту Андрієм Петровичем Старовойтом, монахом Шао Ліня. Він володіє унікальними практиками, унікальним мистецтвом. У нього я беру уроки Тай-цзи цюань. Це древня, більш як тисячолітня система, яка є не так бойовою, як енергетичною, оздоровчою, гармонізуючою. Я практикую певні елементи з бойових мистецтв і зараз, але не ставлю спортивних цілей. Мені подобається процес, бачу прогрес, коли з’являється внутрішня сила, завдяки цій системі контролюю свої емоції  та енергетику. А от мій син тренується і досягає хороших результатів: нещодавно переміг на турнірі з карате серед дітей віком 7-8 років і атестувався на пояс. Для мене це дуже велика радість, адже дитина має такі ж інтереси та займається тим, чим я.

— Окрім 8-річної педагогічної практики у навчальних закладах, ви проводите тренінги із мотивації, самовдосконалення. Порадьте нашим читачам як не полишати своєї справи, а досягти в ній успіху?

— Тренінги — це дуже цікава річ. Коли ти готуєшся до його проведення, то намагаєшся знайти відповіді на всі запитання, які тобі можуть поставити. Певний час я працював у обласних та районних центрах зайнятості, спілкувався з людьми, які втратили роботу, намагався навчати їх певним інструментам, вселяти віру та заряджати енергетикою для того, щоб вони не розгубилися, а ставили собі цілі і йшли до них.  Окрім цього, звісно є багато проектів (як Школа молодої еліти), на яких я читаю тренінги на теми успішності, тайм менеджменту, постановки цілей.

Я розумію, що спілкування з молоддю дає мені багато. Є такий принцип, називається Docendo discimus – "Навчаючи навчаюсь" і навпаки.  Те саме в сфері спорту — "коли я треную, я тренуюсь". Практично обидва процеси аналогічні — засвоєння знань або навичок.

Що я можу порадити? Уявімо собі, що людина — це корабель з парусами. Отже, перша порада — потрібно вірити собі. Віра в себе та у власні сили — це те, що людині направляє парус. Окрім віри, як вітру, що дме в парус, потрібен капітан — усвідомлення власної відповідальності за своє життя, авторства свого життя. Якщо ви – автор свого життя, то усвідомите, що вам не вдається побудувати кар’єру чи особисте життя лише через вас, а не сусіда чи, скажімо, премєр-міністра.

Третє. Обов’язково потрібен компас. Треба розуміти, що в цьому житті корисне, а що — ні, що біле, а що чорне, що є добром, а що злом. Люди часто змінюють свою життєву позицію і їм важко жити, адже сьогодні вони переконані в одному, а завтра повинні відмовлятися від власних принципів. Так вони залишаються біля розбитого корита. Це шлях розчарувань і втрат, тобто дорога в нікуди. Тому, обов’язково потрібно мати внутрішній компас. Назвемо його "стержнем", "мораллю", "етикою", "вірою", як завгодно.

Також кораблю потрібен курс. Корабель не може дістатись певного берега, якщо він нікуди не пливе. Людина повинна поставити цілі. В цьому можуть допомогти зовнішні обставини, друзі, колеги, сім’я. Обов’язково потрібно з цілей вибудувати маршрут, адже всі великі цілі складаються з середніх, ті в свою чергу — з маленьких. Ви повинні вміти прокласти свій  життєвий маршрут.

— У вас є досвід роботи у політичній сфері,  в якій багато хто розчаровується. Чи є, на вашу думку, можливості в молоді йти, пробувати, ставати держслужбовцями і показувати хороші результати?

— Люди мають різні типи світогляду і світосприйняття. Особисто я, не налаштований на боротьбу проти когось. Мати Тереза колись сказала: "Я ніколи не піду на мітинг "проти війни", я піду на мітинг "за мир". Так от, не потрібно боротися з чимось, треба створювати такі обставини, завдяки яким зникне предмет боротьби.

Зараз молодь не приходить на вибори або критикує владу (і дуже часто заслужено), але це і є можливість сказати своє слово і показати його в реальних діях.  

У нас існує "кадровий голод". Побутує думка, що без протекції нікуди не потрапиш. Але повірте, не потрібно ставити знак "дорівнює" між всіма, хто працює при владі. Після Майдану прийшли люди різного ґатунку, в тому числі й молоді, що дуже важливо. Вони розуміють, що країна зараз у дуже важкій ситуації і її треба рятувати. Є відсоток людей, які по-новому працюють і мислять, але їх небагато. На цьому я хочу наголосити. Зараз молодь має можливість стати основою цієї критичної маси. Якщо цього не зробити, ми й тут втратимо шанс.

Багато українців нині говорять про третій майдан і я буду банальним, якщо скажу, що він повинен відбутися у наших головах.  Ми повинні переоцінити свої цінності і вирішити, яку користь можемо принести своїй країні, а не шукати, чим Україна корисна нам. Не треба скиглити, що все навколо погано. Треба робити краще. Для початку в себе в кімнаті, у шафі, у квартирі.  Від нас цього й очікують США та Європа. Якщо ми самі не здатні навести в себе лад, то безкінечно позичати нам гроші це те саме, що класти їх у мішок без дна.

Ми повинні взяти на себе відповідальність (і тут молодь може зіграти ключову роль!), прийти, зайняти важливі посади і працювати для країни, а не сидіти і просто критикувати. Якщо ми так і будемо критикувати, то далі гратимемо за сценарієм якоїсь "бананової республіки".  Ми маємо вміти взяти на себе частину обов’язків, стати сміливими, заради загального блага пожертвувати собою. Якщо таких людей буде 5 чи 15%, і в основному це буде молодь, то в нас відбудуться зміни. Це питання часу і нашого з вами особистого вибору.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити