Володимир Барилюк: "За флорболом майбутнє"

03 січня 15:22
Переглядів: 375
Флорбол

Флорбол – спорт для наших широт дещо незвичний. Між тим, у низці прогресивних країн Європи він уже давно став на професійні рейки, а за масовістю наближується до футболу.

Президент Федерації флорболу Івано-Франківської області Володимир Барилюк говорить про флорбол не лише як про вид спорту, а й важливий інструмент соціальної роботи, зокрема з дітьми з інтернатів і дитбудинків.

Він розповідає про специфіку цього виду спорту, ділиться досвідом своєї роботи на Прикарпатті, а також пояснює, чому, на його погляд, за флорболом майбутнє.

- Володимире, розкажи, де і коли почали грати у флорбол?

- Взагалі флорбол з’явився у Канаді, коли тамтешні хокеїсти шукали можливостей для тренувань улітку за відсутності льодових майданчиків. Так з’явився так званий "floor hockey". Він відрізнявся від сучасного флорболу, але з часом набув звичних нам рис. До речі, в різних країнах флорбол по-різному називається.

- Як ти прийшов у флорбол?

- Я завжди любив спорт і постійно ним займався. Деякий час я жив у Калуші і як працівник громадської організації займався профілактикою негативних явищ у навчальних закладах – алкоголізму, наркоманії тощо. І діти одного разу поставили мені слушне запитання: а що ти можеш запропонувати як альтернативу цьому? Відповіді я тоді не знайшов. Але одного дня мої друзі з Латвії показали мені таку річ, як флорбол, яким вони там займались уже порядку 20 років. Мене зацікавило, бо я з дитинства хотів грати в хокей, але не мав можливості. Флорбол – певна йому альтернатива, але простіша і менш травматична.

Тож усе почалось у 2010 році у Калуші, де ми заснували обласну федерацію. Ми займались зі школярами, а 2012 року почали роботу з вихованцями Угорницької школи-інтернату. Тоді ж я повернувся до Франківська.

- Хто зараз грає у флорбол у Франківську?

- Однією з наших основних цільових аудиторій є діти з дитбудинків та інтернатів, адже для них флорбол – один з небагатьох шансів змінити оточення і отримати перспективи в житті. Зараз 60% нашої команди складають колишні вихованці інтернатів. Насправді, дитину, яка щойно закінчила такий заклад , дуже складно залучити до якихось занять, бо у неї з’являється купа проблем. І я вважаю досягненням, що багато випускників продовжують займатись і по закінченню інтернатів. Я в цьому оцінюю свою роботу, а не в кубках і медалях.

Насправді, флорбол – це лише інструмент для досягнення мети, для допомоги молодим людям у формуванні певних навичок, у постановці цілей і їх досягненні.

- Наприклад, яких навичок?

- Наприклад, цього літа два учасники нашої дорослої команди потрапили до національної молодіжної збірної України. Через те, що фінансування не було, вони мали зібрати 750 євро щоб поїхати на кваліфікаційні матчі до Мадрида. Вони бігали, шукали кошти в найрізноманітніших джерелах – у спонсорів, меценатів, через соціальні вуличні акції. Вони знайшли ці гроші, і для мене як для тренера було важливіше не те, що вони досягли якогось спортивного результату, а що, за їх словами, ці півтора місяці їхнього життя були насиченішими, ніж попередні 17-18 років.

- Але ж це дещо штучний процес, адже у них ця ціль виникла лише тоді, коли вони почали займатись флорболом?

- Звичайно, і ми це свідомо робимо. На шляху того, як молодь працює над штучними цілями, вони видобувають з себе розуміння того, що їм подобається, а що не подобається. Навіть якщо вони сьогодні не знають, чим хочуть займатись, то коли вони про це дізнаються років у 30, у них уже будуть певні навички, які в майбутньому допоможуть їм досягати вже їхніх цілей. Тобто у вас виходить така собі школа життя – через флорбол.

- Коли ти тільки починав це все, з якими проблемами, можливо, організаційного характеру ти стикнувся?

- Коли ми починали це ще в Калуші з моїм другом Миколою Данівим, у нас було всього дві ключки і 10 м’ячів. Ми грали вдвох на штучному майданчику. Але я ні хвилини не сумнівався, що в нас усе вийде. Як завжди, для нас великою проблемою була інфраструктура. Ми самі шукали зал, самі його облаштовували.

- Хто ще допомагає тобі організовувати все на рівні Івано-Франківська?

- У нас є молоді хлопці, які за власним бажанням допомагають нам. Також потужно розвивається флорбол у Коломиї – зусиллями Анатолія Піщалюка, у якого у цьому виді спорту вся сім’я. Там є і чоловіча, і жіноча команда.

- Чим ще займаєшся, окрім головування у федерації?

- Усі мої активності пов’язані з молоддю, зі спортом, зі здоров’ям. До сьогоднішнього дня я грав разом з франківською командою "West United Team", але планую з січня переходити на тренерську роботу.

- А чому ти вибрав цей незвичний для нас вид спорту?

- Я бачу за флорболом майбутнє і маю підстави так вважати. Мій друг, який є українцем, але виріс у Швеції, розказує, що там цей вид спорту є другим після футболу. За два десятка років він обійшов такі популярні види, як хокей, інші зимові. І коли він розказує про флорбол у Швеції, я бачу, що за цих п’ять років спільними зусиллями тренерів, федерацій, всіх фанатів своєї справи ми досягли дуже великих результатів. За 5 років ми сформували Вищу лігу, в якій грають шість команд. Є Перша чоловіча ліга, де грає наша франківська команда "West United Team", є 2-3 юніорські ліги, є жіноча ліга. Коли я розказую тренерам з інших видів спорту про досягнення Івано-Франківщини у флорболі, вони також дивуються. Особливо, якщо враховувати, що фінансування немає і найближчими роками може й не бути.

- Але в будь-якому разі вам зараз потрібен і інвентар, і форма. Де ви це берете? Є якісь партнери і спонсори?

- Є спонсори, ми також залучаємо допомогу з різних організацій, зокрема нам допомагала європейська організація "Floorball for all", яка збирає інвентар по тамтешніх клубах і передає в країни, де розвивається цей вид спорту. Річ у тому, що не всім нашим дітям можуть допомогти батьки, адже половина наших дітей – з інтернатів і дитбудинків. Також нам допомагає Мальтійська служба допомоги – щороку на День Святого Миколая вони сприяють нам у закупівлі інвентарю. В інших випадках витрати лягають на плечі самих вихованців.

- Які технічні вимоги до флорбольного майданчика і екіпірування? Скільки воно коштує?

- Необхідні розміри майданчика – 40х20 м. В ідеалі на ньому має бути спеціальне покриття, але, у нас в Україні його нема, воно коштує близько 40 тис. євро. Тож у нас ми граємо на будь-яких рівних майданчиках. Що стосується інвентарю, то він в Україні не виробляється і доводиться закупляти його за кордоном, а це з теперішнім курсом валют дорого. Найдешевші ключки коштують по 400-500 грн, м’ячик – 30-40 грн. Що стосується взуття, то це спортивні кросівки, які використовуються і у волейболі, і в гандболі, і у футзалі. Найдорожче – це екіпірування воротаря. Я іноді вдягав форму, в якій грають наші хлопці – треба бути героєм, щоб у ній грати. Мають бути спеціальні штани, захисна кофта, рукавиці, взуття, шолом, наколінники... На сьогодні це коштує десь 10 тис. грн., і наша головна потреба зараз – закупити форму для воротарів.

- Чому ти вважаєш, що за флорболом майбутнє?

- По-перше, це командний вид спорту, по-друге, це доступний вид спорту, грати можуть люди будь-якого віку і будь-якої статі. Окрім того, в Європі є дуже популярними ліги для візочників.

- Так а в чому відмінність від інших – також доступних командних видів спорту?

- Одна із наших цільових аудиторій – люди, які хотіли би займатись хокеєм, але не мають такої можливості. Також ми дуже дбаємо про нашу атмосферу – дружнє оточення тренерів і команд, яке зараз складно знайти в інших видах спорту. Ще одна відмінність у тому, що в нас щомісяця проходять змагання десь за межами нашої області. І це є важливим для дітей, бо їм хочеться подорожувати, а для вихованця інтернату – це взагалі ціле свято. Минулого року ми, наприклад, знайшли спонсора і змогли вивезти дітей на змагання до Праги на один з найбільших у світі юніорських турнірів. Від України було 100 гравців, а від Прикарпаття – 18. Для дітей це було щось неймовірне – поїздка, атмосфера, знайомства.

- Якою ти бачиш підготовку кадрів? Де у нас вчать флорболу?

- У нас є підготовка при Федерації флорболу України – раз на півроку курси для тренерів і для суддів. Плануємо також десь двічі на рік проводити у нас в області курси для людей, які бажають працювати з дітьми. До того ж, є багато спеціалістів з-за кордону, які готові приїхати і вже зараз допомагати нам.

Великі перепони нам створює недосконале законодавство, а саме – вимога педагогічної освіти для тренера. Ми зараз працюємо над тим, щоб спростити процедуру, як це відбувається за кордоном. Людина, яка хоче стати тренером, відвідує кількамісячні курси, після чого допускається до тренування команди найнижчого рівня, працює з нею, а якщо хоче рухатись вище – проходить перекваліфікацію.

Це також можливість для колишніх спортсменів. Бо у нас є велика проблема, що професійні спортсмени, коли закінчують свою кар’єру, не знають, чим зайнятись. У них просто не було людини в оточенні, яка би підказала їм, як можна використати свій потенціал.

- Скільки зараз у нас команд на Франківщині і якого віку?

- У нас в області чотири міста розвивають флорбол: власне Івано-Франківськ (одна доросла команда, ми займаємось у школі-інтернаті в Угорниках), Калуш (команда 2000 – 2004 років, займається на базі школи №7), Коломия (команда дорослих дівчат і хлопців, займаються у спортзалі "Прикарпаття"), а також Верховина (юніори).

- На якому рівні виступають ці команди і з яким успіхом?

- У Першій лізі (другому дивізіоні) чемпіонату України виступають дві команди – з Івано-Франківська і Коломиї. Ми на сезон об’єднались з командою з Червонограду під назвою "West United Team".

Скажу, що змагання у нас відбуваються у двох конференціях – Західній і Східній. Вони грають окремо, а потім дві команди зі Сходу і Заходу виходять до плей-офф, який проходить у Києві.

Минулого року команда з Івано-Франківська посіла третє місце у Першій лізі, де виступали одинадцять колективів. Коломийська "Палка надія" стала п’ятою. Юніори посіли третє місце на Заході.

- Як виступає збірна України?

- Цього року в нас великий прорив в історії, адже вперше три українські команди змогли виїхати і взяти участь у міжнародних змаганнях. Доросла команда взяла участь у кваліфікації до чемпіонату світу, після цього дівчата U19 потрапили на мундіаль і зіграли в Польщі, а юніорська збірна U19 проходила в Мадриді кваліфікацію до змагань. Сам виїзд на ці змагання став для нас успіхом, а спортивні досягнення, мусимо розуміти, поки не дуже високі.

Узагалі для українського флорболіста дуже важливо виїхати за кордон, щоб побачити, що таке справжній спорт. Бо ми наразі себе називаємо професійними любителями – ми професійно любимо флорбол.

- А візочники у нас грають зараз?

- Інфраструктура в Україні не розвинута навіть для спортсменів без особливих потреб. Хоча цього року в Швейцарії проводилась так звана спеціальна Олімпіада, і від України поїхала команда дітей з Львівської області з фізичними і психічними вадами. Вони там посіли перше місце!

- У якому становищі наразі перебувають флорбольні клуби в Україні?

- Є порядку 100 клубів, якщо не більше, у них – в середньому від 3 до 5 команд. Нормального фінансування в українському флорболі наразі немає. А так усі приблизно рівні.

- Де у світі розвинений флорбол і яке місце посідає Україна порівняно з іншими державами?

- Топ-4 країни – це Швеція, Фінляндія, Чехія і Швейцарія, там є професійні флорбольні ліги і щороку вони посідають перші чотири місця на чемпіонатах світу. Цього року з’явились нові імена – Південна Корея, Японія, Австралія, Росія, Латвія, Норвегія, Німеччина, Данія. Зараз, до того ж, іде входження флорболу до числа олімпійських видів спорту, це сприятиме його розвитку. Якщо Україна не зупиниться, то років за 20 вона ввійде до топ-10.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити