Володимир Боришкевич: "Завдяки Петру Кушлику отримав пропозиції від "Зорі" та "Динамо"

26 квітня 13:30
Переглядів: 885
Боришкевич
Один із найкращих півзахисників Івано-Франківщини, вихованець незабутнього “Прикарпаття”, футбольна доля якого в один час зв’язувала також зі столичним “Динамо”, а нині лідер брошнівських “Карпат”, диригент атак, неперевершений майстер стандартів, володар могутніх ударів, що викликають жах у воротарів. Усе це – про Володимира Боришкевича.
 
Кольори рідного “Прикарпаття” Володимир захищив багато років: із 13 років – у змаганнях ДЮФЛУ, а 17-літнім почав виступати за команду майстрів. Окремою віхою в його кар’єрі стало запрошення до столичного “Динамо”, одначе, відігравши весь сезон у ролі одного з найстабільніших гравців другої команди, відтак повернувся додому. Після зникнення останньої професійної команди нашого краю Боришкевич виступав за провідні колективи на рівні чемпіонату області: за яремчанські “Карпати”, богородчанський “Газовик” та брошнівські “Карпати”. Причому, жодного разу команди Боришкевича на фініші не опускалися нижче другого місця. Загалом же, в активі нашого героя – 4 золоті й дві срібні медалі чемпіонату, ціла низка обласних кубків.

— Володю, традиційно цікавить: як починався твій шлях до великого футболу? Завдяки чому й кому ти в сімнадцять років розпочав свою професійну кар’єру?
— В принципі, на футбольну стежину я став, як і більшість хлопчаків, записавшись до секції ДЮСШ. Саме там я розпочав свої перші кроки у футболі. А першим тренером у мене був тепер уже покійний Анатолій Сафронович Литвиненко.

— Тепер не болить серце, коли приходиш на рідний тобі “Рух”? І як гадаєш, у нас, врешті-решт, знайдуться люди, котрі не просто декларуватимуть про відродження професійної команди, а візьмуться за справу так, як, скажімо, в Тернополі?
— Звичайно, болісно дивитися на довколафутбольну ситуацію в регіоні загалом та Івано-Франківську зокрема. Прикро, що наше славне європейське місто, яке багате на футбольні традиції, позбавлене професійного колективу. Прикро, що футбольна інфраструктура занедбана, а всі обіцянки відродити футбол так і залишаються звичайними обіцянками. Щоправда, в останні декілька місяців активно ведеться дискусія стосовно того, щоб створити в місті боєздатний професійний футбольний колектив. В цьому напрямку навіть є позитивні зрушення, і маємо надію, що ситуація зміниться в кращий бік. Той же Тернопіль, Рівне поки що повинні стати для нас футбольним дороговказом.

— Якби тобі довелося створювати профі-команду в Івано-Франківську, то кого б ти запросив у першу чергу? Можна до складу “основи” додати і запасних.
— Ну, тут вибір доволі великий. Наша область, не побоюся цього слова, – кузня футбольних талантів. Тому сформувати боєздатний, конкурентоспроможний колектив не було б складно. І в цій ситуації проблема не в кадрах – вони були, вони є, вони знайдуться. Головним завданням нового керівництва буде відновити довіру у футболістів, у вболівальника. Потрібно добре усвідомити, що черговий промах може дорогого коштувати.
Щодо складу команди… Гадаю, немаловажно було б зцементувати колектив іменитими, досвідченими виконавцями. Я б зробив ставку на Ігоря Кушецького, Миколу Лазорика, Віктора Данищука, Михайла Макогона… Добре було б повернути діючих профі-футболістів. Ну й, звичайно, по-футбольному голодна, талановита і перспективна молодь, як запорука і основа майбутніх перемог, нових досягнень і звершень.

— Не всім удається потрапити на олівець селекціонерів київського “Динамо”. Яким чином мрія, що сниться тисячам юних і перспективних, здійснилася у Володі Боришкевича?
— На той момент я був діючим гравцем івано-франківського “Прикарпаття”. Проте обставини склалися
таким чином, що команда перебувала в зоні вильоту, що аж ніяк не влаштовувало мої амбіції (сміється).

Так склалися зірки на небі, що завдяки Петру Кушлику я отримав пропозиції від грандів українського футболу – луганської “Зорі” та київського “Динамо”. Звичайно ж, мій вибір зупинився на команді-легенді, я вибрав “Динамо”.

— Якщо судити з протоколів, ти не був другорядною особою в столичному суперклубі, хай і в другій команді. Чому ти так рано повернувся додому?
— Так сталося, що я отримав важку травму – перелом. Після відпустки та курсу лікування повернувся до Києва, проте медики заборонили грати, порадивши дати ще паузу і пройти курс реабілітації. Проте юнацький максималізм узяв гору, і на тлі непереборного бажання грати у футбол я повернувся до “Прикарпаття”. Однак, справи на той час у команди були нікудишніми, тож згодом я перебрався до Бурштина.
Також велику роль у моєму тоді виборі відіграло кохання… Тепер – це кохана дружина, людина, яка завжди поруч, котра завжди підтримує і допомагає, не зважаючи ні на що.

— Хто з твоїх партнерів по “Динамо-2” нині перебуває на видноті, за ким із колишніх партнерів пильно стежиш?
— Тут список доволі великий. Це і Рибалка, Макаренко, Парцванія, Люлька, Буяльський, Мединський… В принципі, стежу за всіма колишніми партнерами по команді і стараюся бути в курсі подій.

— Після розвалу прикарпатського футболу ти більше не пробував деінде заграти на вищому рівні?
— Ні, не пробував. Зваживши всі “за” і “проти”, вирішив залишитися в Івано-Франківську поряд із сім’єю. Справа в тому, що на той момент фінансові пропозиції від професійних клубів були доволі скромними. Поєднуючи роботу і виступи на аматорському рівні, тоді можна було вельми непогано заробити і в Івано-Франківську. “Краще синиця в руках, ніж журавель у небі” – цей вислів був актуальним на той час.

— Та не будемо більше мучитися ностальгією за “вищим рівнем”. Котрий із наших трьох аматорських грандів, які зустрілися на твоєму шляху, – Яремче, Богородчани чи Брошнів – тобі здається найсильнішим?

— Кожна з цих трьох команд мала свою, як-то кажуть, родзинку. Якщо порівнювати між собою “Карпати”, то яремчанська команда виглядала професійнішою. Вболівальники, напевне, добре пам’ятають виступи зелено-білих у кубку України і той драматичний матч проти луцької “Волині”. А ось брошнівська футбольна дружина вирізняється своєю багаторічною стабільністю.

— Чим узяли гору позаторік брошнівські “Карпати” і чого їм не вистачило, аби дати бій “Оскару” в минулому сезоні?
— У сезоні 2014 року Брошнів завоював золоті нагороди чемпіонату, швидше за все, за рахунок величезного бажання. Адже ця футбольна звитяга є історичною, оскільки далася брошнівчанам вперше в історії виступів в еліті обласного футболу. Керівництво команди на чолі з президентом Володимиром Сальваровським довго йшло до цього тріумфу, і вони по-праву заслужили його.
Щодо торішнього чемпіонату, то оновленим і омолодженим “Карпатам” було доволі важко на рівних конкурувати з куди досвідченішими підгірцями. “Оскар” – добре укомплектована у всіх ланках команда. Команда з хорошим фінансуванням і, повторюся, професійним підбором виконавців. Тому-то, напевне, такі результати вийшли в підсумку.

— А в цьому сезоні ви збираєтеся поборотися за які медалі? Чи все ж здолати “спрута” й цього року нікому не під силу?
— З тих пір, відколи я в команді, чув від керівництва тільки максимальні завдання на сезон. Не буде винятком і цьогорічний. Ми будемо боротися за золоті медалі чемпіонату, які хотілося б покласти в кубок.

— Володю, скажи, як тобі працюється під керівництвом Василя Качура – тренера, який фактично відродив футбол у Брошневі?
— Василь Михайлович – це, скажу без перебільшення, професіонал як на тренерському містку, так і на футбольному полі. Буває, на тренуваннях він нам, футболістам, ще інколи дає фори (усміхається). Це – людина-максималіст, тренер, який завжди ставить перед нами найвищі цілі, футбольний авторитет і просто друг.

— А загалом, як у середовищі безпосередніх учасників оцінюється рівень нашого чемпіонату? Як ставитеся до переходу на “осінь – весну”?
— Гадаю, висновки щодо переходу на “осінь-весна” лежать на поверхні. Тут наочно можна побачити, наскільки зменшилася чисельність команд. Цьогоріч із футбольної карти області зникли такі міста, як Бурштин, Снятин, Городенка. Це про багато говорить. Там роками існували самобутні колективи з історією і славою. Будемо надіятися, що “ноу-хау” від ІФФФ дадуть якісь плоди, і рівень чемпіонату та першості області виросте. Але так чи інакше така система проведення чемпіонату, на мою думку, — це фінансово складніше для керівництва та спонсорів.

— Маєш побажання до футбольних функціонерів, арбітрів?
— Перш за все, гра повинна бути чесною. На фоні тих подій, які відбулися та відбуваються в Україні, ми, як ніколи, повинні бути чесними і справедливими. Гадаю, всі розуміють, що я маю на увазі. Ми всі прекрасно бачимо, як лихоманить усю українську футбольну спільноту, ми бачимо, як усі намагаються побороти корупцію, яка, на жаль, пробралася і в футбольні кабінети. Ми повинні почати все з чистого листка, і наша область не є винятком, а повинна стати таким собі пілотним проектом. Футбольне керівництво області повинно докласти максимум зусиль, аби зберегти обличчя, щоб відродити славу прикарпатського футболу. Історія дає нам хороший шанс відродити великий футбол на Івано-Франківщині, й для цього є всі передумови і хороші вихідні позиції, тож давайте не втратимо його!

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити