Володимир Крижанівський: "Зберегти футбол для села"

30 серпня 17:11
Переглядів: 93
Гол

Поточні обласні змагання - це історія крайового футболу, яка пишеться вже сьогодні. Втім, пройде час і теперішні події колись обов’язково увійдуть до її скрижалей - ляжуть незабутніми сторінками поруч із рядками з минулого: зусиллями і вчинками, традиціями, датами та здобутками. Саме через це увага до всього того,  що відбувається нині повинна бути якнайповнішою. Бо не виключено, що саме зараз розпочинається той самий черговий етап піднесення, який властивий розвиткові будь-якого футбольного осередку, що за законами діалектики неодмінно повинен привести до якісно нових сходжень і тріумфів.
Якою є вона - новітня ера поберезького «Дністра-Рітаса» на межі другого десятиліття двотисячних? Будемо відвертими, не простою. Нелегкою, неоднозначною та строкатою у футбольних буднях, поєдинках та оцінках. Але вона однозначно скромніша, ніж могла б бути, ніж складалася колись... Наскільки щасливою буде подальша футбольна доля сільської самобутньої дружини?

Попри все, побережці третій сезон поспіль проводять у когорті лруголігових обласних команд. Чимось особливим, щоправда, похизуватися не можуть - зірок із неба не хапають, у боротьбу за чільні позиції не вступають. Але «Дністер» наполегливо струмує власним руслом, змагається і бореться там, де направду важче - на обласних теренах, а не задовольняється своєрідною роллю одного з перших парубків на рівні районному. Такий по-справжньому спортивний дух не може не викликати поваги. Але разом із тим, здобутки у турнірах ще ніхто не відміняв. Тому... Біда, що очкові надбання команди останніми сезонами були мізерними.
Може якраз через це її очільники перед стартом нових перегонів зважилися на зміну наставника. Невідомо, чи вважали такий крок рдикальним,
 та на позитивні зміни, очевидно, сподівалися.

Поява біля стерна дністерців Володимира Крижанівського залишилася практично непоміченою. Можливо то було на краще. Молодий наставник без зайвого ажіотажу і непотрібного розголосу крок за кроком почав виводити ввірений йому колектив із затяжного піке.  І таки досягнув помітних, нехай і незначних зрушень.

Вже зараз сільська команда має у своєму активі ледь не удвічі більше залікових пунктів, аніж у попередніх першостях. До того ж, за здобутими очками на виїзді побережці впевнено крокують за графіком лідерів. Ось тільки на домашньому стадіоні покласти до скарбнички бодай один бал тривалий час чомусь не вдавалося.

Своєрідний футбольний парадокс, який направду зустрінеш нечасто, неабияк зацікавив журналістів «Матчу», а найперше - копітка праця нового наставника та турнірний поступ його підопічних. І нехай поки що плоди цієї праці не такі ваговиті, як хотілося б, а змагальна хода команди не настільки впевнена і швидка, поспілкуватися з цього приводу хотілося багато про що.

Упродовж розмови п.Володимир справив враження відвертого співрозмовника, відкритого, навіть дуже простого. Але водночас доволі ретельного у питаннях, що стосувалися справи і футболу. Помітною стала його налаштованість покращувати на новому місці все поступово, грунтовно, без поспіху, а також об’єктивність і реалізм у оцінках, можливостях та перспективах. Він уникав гучних епітетів і заяв, не давав пустопорожні обіцянок, не зазирав у нездійсненну далечінь. Він довів, що сумлінно працює. Ось ця впевненість наставника в собі, у тому, що робить, у футболістах і можливостях команди просто-таки зобов’язує повірити у те, що все із задуманого втілиться, і світла смуга у поберезькому футболі настане вже зовсім скоро...

- Володимире Романовичу, як так сталося, що Ви очолили поберезьку команду?

- Тут все просто. Справа у тому, що мої батьки родом із Побережжя. Сільський голова Леся Степанівна Іванків якось поцікавилася чи не маю я бажання потренувати місцеву команду. Я вирішив спробувати.

- Які фактори при цьому стали визначальними, що вплинуло на Вашу згоду?

- Найперше, це була можливість продовжувати самому грати у футбол та ще й зайнятися одночасно тренерською діяльністю. З іншого боку з’являлося більше можливостей частіше навідувати батьків.

- Знаю, це не перший Ваш тренерський досвід.

- У тенічному університеті нафти і газу, де я працюю, доводилося раніше тренувати студентські команди, які виступали на студентських чемпіонатах України з футболу. Також доводилося приймати участь у різноманітних європейських студентських турнірах. Минулого року, приміром, наші футболісти-студенти приймали участь у змаганнях серед команд української діаспори, які відбувалися в Австралії.

- З чого почали формування нанішнього «Дністра-Рітаса»?

- Принцип комплектування, зважаючи на можливості, був простим. До нас приходили і залишалися ті виконавці, які бажали грати у футбол. Основу, звісно, складають місцеві футболісти - їх з десяток. Перед стартом наші лави поповнили брати Тарас і Олег Гнатишини. Окрім того погодилися грати за нашу команду мої колишні студенти - нападник Богдан Гутник та воротар Микола Трач, які раніше виступали за долинян. У хлопців були запрошення «побігати» на першість району, але вони вирішили змагатися на дещо вищому рівні. Як бачите, у нас є молоді й досвідчені виконавці. Всі вони стараються. Нехай не завжди вистачає вміння, десь не таланить... Не завадило б нам підсилити захист і середню ланку хоча б 2-3 гравцями.

- Кого б ви виокремили у своїй команді?

- Передусім Тараса Гнатишина. Він - справжній лідер нашого колективу. Гравець досвідчений, але щоразу виходить на гру з великим бажанням і корисно діє всі 90 хвилин.

- Ви ще самі продовжуєте виходити на поле. Чого тут більше - необхідності чи бажання?

- І того й іншого однаково. А найголовніше  через те, що кваліфікованих футболістів нам бракує.

- Граючих тренерів у обласних командах нині вистачає, але кожен із них по різному відповідає на запитання про те, звідки у такому випадку краще керувати діями підопічних- - безпосередньо з поля чи з технічної зони. Що з цього  приводу скажете Ви?

- Перебуваючи у полі, можливо, не все добре побачиш, вірно оціниш, але, власне, саму гру, її нерв та пульс відчуваєш краще і якнайповніше. Є моменти, які від лави запасних бачиться краще. Тож єдиної думки стосовно цього бути не може.

- Які завдання стоять перед командою у поточній першості?

- У нас скромні фінансові і кадрові можливості, тому якихось особливих завдань перед командою не ставили. Головне із них - зберегти футбол у Побережжі, причому футбол хорошого рівня. Далі - просто грати у футбол і при цьому не пасти задніх у турнірі, як це було раніше.

- Як Вам при цьому вдається мотивувати команду, налаштовувати її на поєдинки?

- У мене до хлопців чи не єдина вимога - щоразу виходимо на поле для того, щоб той, хто по справжньому хоче грати у футбол, не зважаючи на якому змагальному рівні це буде, повинен на кожну наступну гру знаходити для себе мотивацію, ставити перед собою найвищі завдання і цілі та максимально задля цього викладатися на полі. Інакше не досягнеш прогресу і звершень.

- Наскільки великим є потенціал Вашої команди сьогодні?

- Ми продовжуємо боротьбу за потрапляння до основного фіналу першості. Маємо шанси на потрапляння до чільної вісімки колективів. Навіть сьогодні ця команда може  додавати, покращувати гру, а її виконавці - рости. Нам би ще дещо підсилитися... Ось ви як гадаєте, команда яка усі свої очки взяла виключно на виїзді, має значний потенціал? Як на мене - однозначно.

- А чому саме так складається?

- Складно відповісти. Часто так бувало, що ми поступалися дома просто-таки через безглузді, дитячі помилки. А може тому так траплялося, що на виїзді «Дністру» гралося легше - не було тиску відповідальності будь-що здобувати очки, як це відбувається удома. А подібне, повірте, неабияк сковує, особливо молодих і ще не надто майстерних футболістів передусім психологічно.

- І все ж, чи були у першій частині сезону такі матчі команди, які Ви можете виділити?

- Найперше згадаю надскладну гру у Ямниці. Суперечка вийшла достойною. За рівної в цілому гри, яка проходила за складних погодніх умов, результат міг бути різним. Але нам вдалося забити і перемогти 1:0. Окрім того добре відіграли в Перегінському (перемогли 8:0) та стартовузустріч у Братківцях (1:1). Нам частенько чогось не вистачало: із тими ж болехівцями грали на рівних 70 хвилин, а потім - недотерпіли і пропустили. У підсумку 0:3. Поєдинок проти «Колоса» вже у другому колі із їх числа. На останніх хвилинах гри ми не забиваємо. Натомість тут же з атаки у відповідь забивають братківчани і перемагають 2:1 у Побережжі.

-Нещодавню домашню зустріч проти «Лімниці», мабуть, виокремите якось по особливому?

- Ще б пак. Нарешті ми перемогли вдома. Поєдинок обіцяв бути важким. Таким він, зрештою, і став. Це було протистояння за 6 очок. У разі нашої невдачі, могли опинитися на останньому місці у таблиці. Тепер подібного швидше за все не буде. Нам довелося нелегко ще й через погодні умови - спеку і духоту. До того ж напередодні втратили двох виконавців - хлопцям просто запропонували кращі умови...

- Які основні чинники все ж обумовили цю знакову перемогу?

- Напевно те, що нам вдалося забити першими перед самісінькою перервою і домінувати упродовж усі 90 хвилин. Ми утримували комфортну двом’ячеву перевагу практично до фінального свистка. У нас один лишень Гутник  мав щонайменше три моменти щоб забити. Щось не йшло йому того вечора.

- Пригадайте, напередодні Ви якось по особливому налаштовували хлопців?

- Завдання було єдине - нарешті здобути в рідни стінах три заповітні очки. Футболісти також це добре розуміли. Цієї перемоги зачекалися і команда і уболівальники. Адже це перша домашня перемога  «Дністра-Рітаса» за два роки (!). Сподіваюся вона додасть нам впевненості і віри у власні сили, а нашим уболівальникам - оптимізму.

- Яким Вам загалом бачиться рівень цьогорічного турніру у другій лізі?

- Скажу відверто, торік, коли я виступав у складі «Сокола» з Павлівки, першість однозначно була сильнішою принаймні у нашій «північній» зоні. Цьому не в останню чергу, як на мене, «сприяє» формула змагань. Вона якась не до кінця зрозуміла. Якщо за підсумками першого етапу 8 найсильніших продовжують боротьбу, то решта учасників - тільки за бажанням чи по можливості. Що це за другий етап такий для ненайсильніших, коли у ньому доводиться грати тільки 1-2 гри? Це виходить якась змішана чемпіонатівсько-кубкова схема розіграшу, а як на мене, повинна бути котрась одна - колова, коли учасники кожен з кожним зустрічається двічі. А «золоті» очки - та ще вигадка. Виходить, що та команда, яка набрала їх мало, взагалі втрачає сенс боротися за найвищі місця.

- А із більш позитивного?

- Виступ дебютантів, те, з яким бажанням вони змагаються. Особливо турнірний поступ «Колоса». Не перестаю дивуватися майстерності та завзяттю братківчанина Тараса Кузика. Людині вже 45 років, а вона веде за собою колектив, є його стрижневим виконавцем. Також приємно вразили болехівці - у порівнянні із роком минулим вони істотно додали. І вирізняє їх якраз зіграність виконавців.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити