Володимир Левицький: "Наших талановитих дітей забирають до інтернатів інших міст"

24 травня 07:25
Переглядів: 224
гандбол

Не секрет, що до ігрових видів спорту долучається найбільша кількість людей і вони мають найбільшу аудиторію своїх прихильників. Серед цих видів — і гандбол. На думку президента обласної федерації гандболу Володимира Левицького, гандбол є видовищним і атлетичним. Він розвиває у людини всі групи м’язів, координує її рухи і силу в єдиноборствах. Недаремно в таких розвинутих країнах, як Німеччина, Норвегія, Данія, іспанія, Польща, гандбол дуже популярний. Навіть в Африці його полюбили, а у Франції на останньому чемпіонаті світу азійський Катар став срібним призером.

 Запорожець прижився в області

- Пане Володимире, чув, що ви з юних років маєте прямий стосунок до гандболу. Розкажіть, будь ласка, трохи про себе.
— Я родом із Запорізької області, з того краю, де колись дуже розвивався гандбол. До Івано-Франківська ми переїхали жити коли я вже був восьмикласником. Срібний призер юнацьких ігор Узбекистану. Виступаючи за СКА «Львів», став срібним призером Збройних сил СРСР. Закінчив факультет фізвиховання Тернопільського педагогічного інституту. Після інституту працював у Полтаві, а відтак знову повернувся до Івано-Франківська. На запрошення старшого тренера жіночої команди «Кристал» заводу «Позитрон» Василя Грабовенка — неодноразового медаліста чемпіонату України і бронзового призера чемпіонату СРСР обійняв посаду тренера її молодіжного складу. Був директором однієї з провідних в області Івано-Франківської ДЮСШ №2 профспілок, де працювали нині заслужені тренери України Євген Єрузель, Дмитро Яремчук, Іван Шарій, Володимир Антонець і відомий тренер зі стрільби Омелян Козак. На міському озері заснував  спортивно-оздоровчу базу «Чайка» з прокатним пунктом і як її директор, разом з міськвиконкомом, брав участь у реконструкції озера. Займався бізнесом, а тепер — тренер івано-Франківської освітянської ДЮСШ №2 і заодно очолюю федерацію.

Кузня талантів

- Пане Володимире, якраз ваша обласна гандбольна федерація нинішнього року відзначатиме 10-річчя від дня створення, а торік 50-літній ювілей справила одна з найбільш, здається, титулованих ДЮСШ — Городенківська з відділенням гандболу, вихованці якого відомі не лише в Україні.
— Гандбол є візитівкою цієї школи і міста Городенки. Семеро її вихованок виступають за команди суперліги і вищої ліги у чемпіонатах України. За команду вищого дивізіону першості Румунії змагається 18-річна Юлія Думанська, Тамара Смбатян — член національної збірної команди України, Леся Смолінр і Наталія Савчин — ключові гравці «молодіжки» та кандидати до національної збірної. Торік всі троє виконали норматив майстра спорту і стали чемпіонками Європи серед студентів.
При цьому варто згадати й минуле.  Першою ластівкою, що злетіла до висот, була вихованка тренера З. Ментус — Надія Терлецька (Миронова). Вона — перший майстер спорту школи з гандболу, чудово грала за колективи майстрів вищої ліги в чемпіонаті СРСР — «Автомобіліст» (Бровари), «Колос» (Берегово), «Кристал» (Івано-Франківськ). Традиції Терлецької продовжили Лариса Ахрамцева, Анжела Аліман, ірина Риба, Любов Лазорко, які у складі столичних школярів стали чемпіонами України та виступали за команди майстрів, а Лариса та Анжела у складі української збірної школярів здобули бронзові нагороди на Всесоюзній спартакіаді школярів, котра в 1990 році проходила у столиці Грузії — Тбілісі. Укотре добрі слова хочеться сказати про найуспішнішу гандболістку Городенківської ДЮСШ — мсмк Марію Боклащук, колишнього члена національної збірної, переможця Кубка європейських чемпіонів, яка завжди є бажаним гостем рідної школи.

- Безумовно, досягнення високі, а як зі спортивною базою для них?
— Все відбувається в спорткомплексі ДЮСШ, недавно реконструйованому. Сюди звідусіль приїздять потренуватися і позмагатися. Щороку — матчі української суперліги, міжнародні турніри, організовані тренером з гандболу Богданом Аліманом за участю команд Румунії, Польщі та Литви. Та й зустрічають господарі гостей хлібом-сіллю, розважають концертами, розвагами, конкурсами.

Колишній гандбол і нинішній — велика різниця

- Але продовжімо розмову на позитиві. Спочатку трохи радянської історії з гандболу. Добре пам’ятаємо жіночий київський «Спартак», котрий гримів на весь світ, а тренував його видатний спортсмен і наставник ігор Турчин — 14-разовий володар Кубка європейських чемпіонів, багаторазовий чемпіон світу, дворазовий олімпійський чемпіон. Такий конкретний результат про щось свідчив. Що скажете?
— Між колишнім гандболом і нинішнім — велика різниця. Річ у тім, що в ті часи він розвивався майже по всій Україні, а центрами були Київ, Запоріжжя, Одеса, Закарпаття. Були й такі регіони, як прикарпатський. Починаючи від 60-х років у нас гандбол дуже розвивався у спортивних товариствах — «Динамо», «Спартак», «Буревісник», «Трудові резерви». Їхні команди грали на високому рівні. Приміром, «динамівці» стали чемпіонами всесоюзної ЦР «Динамо», «Локомотив» з Коломиї — завоював «срібло» Європи серед залізничників, в області був і один олімпійський чемпіон Валерій Гасій. Після деякого затишшя в Івано-Франківську на базі заводу «Позитрон» організували жіночу команду «Кристал», яка виборола бронзові медалі першолігового чемпіонату СРСР. Серед перших майстрів спорту на Прикарпатті теж були гандболісти — Христина Альхімович і Микола Федотов.

Усе це завдяки  масовості гандболу. Тоді фактично кожний район виставляв команди на першостях області. Водночас у лідерах значилися Городенка, Рогатин, Надвірна, Богородчани, Бурштин.

Гандбол почав відроджуватися 

- А що маємо сьогодні?
— Після багатьох років невизначеності стосовно пріоритетів на івано-Франківщині нарешті почав відроджуватися гандбол. Стабільно запрацювали відповідні відділення ДЮСШ у Городенківському, Коломийському, Снятинському, Рогатинському районах, в Коломиї та в Івано-Франківську. Один із яскравих прикладів. У 2009 році в Івано-Франківську, за підтримки голови міста Віктора  Анушкевичуса і його заступника Михайла Вереса на базі ЗШ №24 (директор ігор Мельничук) в ДЮСШ №3 (директор Петро Попадинець) відкрили базове відділення гандболу області. Минуло небагато часу, а учні цієї школи вже стали переможцями першостей області, Кубка області, а також — всеукраїнських змагань. Більше того, учні В. Ткач, С. Базовляк і Д. Ханенко у складі збірної області ставали бронзовими призерами України, а Ханенко — ще й кандидатом до національної «молодіжки». Якщо узагальнити, то в нашому обласному центрі щорічно проводять спартакіади школярів, а в 2014-му у змаганнях на такому  рівні взяли участь аж 32 команди. Принагідно слід похвалити і коломиян, де найбільшої популярності набув всеукраїнський турнір пам’яті єдиного в області олімпійського чемпіона Валерія Гасія.

Вихованки з Прикарпаття є основними гравцями львівської «Галичанки», котра нині посідає перше місце в Суперлізі чемпіонату України і недавно на європейському Кубкові виклику мала всі шанси ввійти до фіналу цього турніру, але у двох матчах зазнала поразки з мінімальним рахунком від команди «Погонь Балтика» з польського міста Щецин. До речі, ці ж дівчата є і бронзовими призерками з пляжного гандболу.

Гадаю, що перспективи для зростання є, адже заявляє про себе молоде покоління: в трьох юнаків — «бронза» дитячо-юнацьких ігор України у складі команди «Легіон-21» Київського ліцею-інтернату, а ще наші вихованці є у складі різних команд Львівського та Броварського інтернатів.

- Справді, порівняно з далеким минулим, зрушення певні є, а подекуди, бачу, навіть вагомі. З огляду на них, хто з тренерів, на вашу думку, в нинішніх непростих умовах докладає найбільше сил і знань для підготовки висококласних гандболістів?
— Імена відомі не лише в області, а й в Україні: Богдан Аліман, Любов Полєк і Володимир Ничик з Городенківщини, ірина Данило, Володимир Гошулей, Василь Скуповський з Коломийщини, Сергій Ткач зі Снятинщини, Михайло Гой з Рогатинщини.

- Ну і Володимир Левицький з Івано-Франківська...
— Думаю, я теж колись робив і тепер чогось доброго роблю для розвитку гандболу...

Куди «притулити» гроші?

- А тепер про непрості умови розвитку гандболу в Україні...
— Як і всюди, найбільша проблема — фінансування. Воно погіршувалося щороку, а останні три роки було нульовим. Правда, новий начальник управління молоді і спорту ОДА Ростислав Микитюк відкрив фінансування, але 15 тисяч на рік для області — це крапля в морі. Одна поїздка на всеукраїнські змагання обходиться в таку суму. Вже не кажу про велику заборгованість за попередні роки, яку, мабуть, ніхто й не погасить.

- І куди ви «притулите» ці 15 тисяч?
— Їх ще треба отримати. А наразі ще й не знаю. У школах слабка спортивна база, спортзали — минулого століття. Набираєш групу дітей, а м’ячів немає. Коштують вони від 200 до 400 гривень. Якраз 15 тисяч хіба що витратити на закупівлю м’ячів. 
- А хто виручає?
— Виходимо зі складної ситуації завдяки тренерам-ентузіастам. Таким як Богдан Аліман, Володимир Ничик, Любов Полєк, Володимир  Гошулей та іншим, які шукають спонсорів, щоб налагодити тренувальний процес і провести хоч якісь змагання. Також виручають батьки, здебільшого за їхній рахунок діти їздять на різні турніри... 
- Ви розповіли про досягнення гандболістів області радянського періоду, а як тоді було з матеріально-технічною базою?
— У кожному районі тоді будували гандбольні майданчики, а в  Івано-Франківську їх з’явилося аж 14. Це цілий комплекс майданчиків: гандбольний, волейбольний, баскетбольний, міні-футбольний. Нині ж усе приватизовують, на цих місцях зводять багатоповерхівки. Поруч із ними, у кращому разі, — лише дитячі майданчики.
- Це, звичайно, не Європа...
— Там усе за євростандартами. Наш тренер Богдан Аліман якось відвідав Польщу і був здивований побаченим. При загальноосвітній школі — кілька майданчиків з душовими і роздягальнями. Майданчики орендують спонсори, вони стають у чергу, щоб профінансувати дітей. У нас же все навпаки, випрошуємо допомогу по 100, 200 гривень. Ситуація сумна.
- Через те, напевно, такий чемпіонат України з гандболу.
— Колись у чемпіонаті брало участь по 12-18 команд, нині —  п’ять-шість. Водночас гандбол змістився на захід, бо на сході України — війна. Крим і Донбас взагалі випали з процесу, в Запоріжжі залишилися лише юнаки, в Одесі — теж безпросвіток. Залишається надія на жіночий гандбол на Львівщині, в Ужгороді, Івано-Франківську, Хмельницькому, Рівному.

 Вишам і спонсорам  гандбол не цікавий? 

- А свій чемпіонат області проводите?
— Лише серед молоді. У програмі обласних змагань є також і розіграш Кубка, і дитячо-юнацькі ігри, і «Стрімкий м’яч» по лінії обласного управління науки та освіти. Все робиться для популяризації та розвитку молодіжного гандболу. На жаль, в цьому чомусь не зацікавлені вищі навчальні заклади і спонсори. Тому наших талановитих дітей з восьмого-дев’ятого класів забирають до спортінтернатів Львова та Києва, їх переманюють і за кордон.
- Звісно, в ігрових видах спорту, порівняно з іншими, фінансові витрати значно вищі. Можливо, це й відлякує потенційних меценатів.
— Наприклад, на одного борця, боксера чи легкоатлета завжди легше купити спортивну  форму, аніж на команду із 16 гравців. Той же легкоатлет на двох-трьох дистанціях спроможний завоювати і дві-три медалі, а ігрова команда — лише одну.

- Але ж кожен гандболіст чи футболіст теж отримує медаль...
— Однак у залік входить лише одна нагорода — командна. Візьмімо, наприклад, 30 залікових очок: один легкоатлет з трьома золотими нагородами приносить у загальнокомандну скарбничку  90 очок, а команда, яка перемогла, лише 30. Де тут справедливість?..

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити