Володимир Заставний: "Хочу грати у Прем’єр-лізі, щоб отримати виклик до збірної України"

25 серпня 08:11
Переглядів: 267
Заставний

У зимовому міжсезонні президент «Руху» Григорій Козловський анонсував літній трансфер винниківчан в особі Володимира Заставного. У червні крайній півзахисник прибув у розташування клубу і одразу почав підтверджувати свій високий клас та професіоналізм. На кожному тренуванні поводиться зразково, проявляє лідерські здібності у роздягальні та, що головне, на футбольному полі. Отож не дарма його визнали найкращим гравцем липня.  Власне з цього приємного та ще свіжого спогаду ми і розпочали нашу розмову.

НАША КОМАНДА ПОВИННА БУТИ У ВЕРХНІЙ ЧАСТИНІ ТУРНІРНОЇ ТАБЛИЦІ

Володю, за підсумками першого місяця у «Русі» журналісти та фахівці назвали тебе найкращим гравцем липня. Такі скромні визнання, мабуть, теж додають порцію чудових емоцій?

Завжди приємно, коли твою роботу оцінюють високо, та насамперед мене цікавлять командні здобутки. Хочу, щоб «Рух» перемагав у кожному матчі і перебував на вершині турнірної таблиці. А тоді вже й індивідуальні визнання. Звісно, для кожного гравця це теж успіх.

Команда доволі успішно розпочала новий сезон. Мова лише про стартовий поєдинок, у якому «рухівців» - для когось сенсаційно, для когось закономірно - перемогли претендента на підвищення у класі «Колос» з Ковалівки? Єдиний і вирішальний гол у твоєму активі. Кращого дебюту не вигадаєш?

У першій грі хотіли довести, що ми невипадкові гості у цьому дивізіоні. Прийшло багато людей підтримати команду, атмосфера була неймовірна. Гравці «Колоса», на відміну від нас, не реалізували свої моменти, а у футболі це визначальний фактор.

Після перемоги над «Колосом» здавалося, що команда має повірити у власні сили, зокрема здобути психологічну впевненість і розвинути свій успіх. Натомість далі була серія з п’яти поразок поспіль, чому?

 Не знаю, з чим це пов’язане, але у більшості матчів ми грали непогано, м’яч вперто не влітав у ворота суперників. Натомість нам, як кажуть, якийсь «дурачок» залітав. Ми не поступались за всіма статтями опонентам. Ні, просто був мабуть нефарт. Зараз уже відбулося дві гри, де ми не програли. Гадаю, у суботу  повинен бути і переможний результат.

Так сталося, що після поразки від «Авангарду» президент клубу зібрав колектив і представив нового головного тренера «Руху» Володимира Мазяра. Як команда сприйняла наставника?

У футболі часто змінюються тренери. Я до цього звик. Прийшов новий фахівець, і потрібно з ним працювати, аби мати місце у стартовому складі.  Можу сказати, що Володимир Іванович амбіційний тренер, який досяг успіху з кам’янською «Сталлю» і рівненським «Вересом». Строгий, любить дисципліну, і це вже дає свої плоди.

Вже у дебютній грі під орудою Мазяра ви могли святкувати успіх над «Жемчужиною». Буквально якихось секунд забракло для перемоги. Знову нефарт?

У кінці, мабуть, трішки порушили ігрову дисципліну, не виконали установки і припустилися грубої помилки, заробили штрафний, а суперник просто скористався цим шансом. Дуже неприємно пропускати на 94-й хвилині, коли три очки у тебе в кишені.

Тим не менше, у наступному матчі з київським «Арсеналом» «Рух» продемонстрував доволі змістовну гру. І, на мою думку, був ближчим до перемоги?

У нас було більше гольових моментів ніж в «Арсеналу» - три проти одного у суперника. Якби наприкінці матчу влучив по м’ячу Лозовий, до Львова приїхали б з перемогою. З цього і складається футбол. Нам потрібно набирати очки і вибиратися з психологічної ями. Наша команда повинна бути у верхній частині турнірної таблиці, адже такого слабкого результату від нас ніхто не очікував. Тож маємо дати гідну відповідь усім нашим критикам, а головне - потішити уболівальників, які вже скучили за перемогами.

Якщо підсумовувати старт «Руху», то який можеш зробити висновок - команда переоцінила чи недооцінила свої сили у Першій лізі?   

Недооцінки не було, адже у нас чимало досвідчених футболістів. За їхніми спинами виступи у Першій лізі та навіть Прем’єр-лізі. Це футбол, і трапляються такі ситуації. Ось наприклад, коли грав у «Дачії», вона теж погано стартувала - три-чотири матчі без перемог, але зрештою боролася за чемпіонство. Так, зараз «Рух» у нижній частині таблиці, але певен на сто відсотків, що підемо зимувати у верхівці турнірної таблиці.

Звідки така впевненість?

Іншого виходу немає. Нас зібрали, аби перемагати у кожному матчі. Зараз тренерський штаб і гравці налаштовані гідно вийти з цієї ситуації. Повірте, футболістам теж неприємно бути серед аутсайдерів. Треба зціпити зуби і битися за результат.

Ти повернувся в Україну після шестирічної перерви. Як тобі рівень Першої ліги?

Доволі слабкий рівень. У Молдові я грав у більш комбінаційний футбол, а тут, навпаки, перевага надається силовому - бий уперед, а там якось зачепимось за м’яч. Я не звик до такої гри, тож довелося підлаштовуватися. Дуже багато боротьби, звісно, є кілька команд, які грають у футбол. У Першій лізі завдяки стандартам та боротьбі здобуваються перемоги.

Треба підлаштовуватися під ці команди чи грати у свій футбол?

Звісно, у власний футбол. Ми не можемо під кожного суперника підлаштовуватися. У нас достатньо виконавців такого рівня, щоб втілювати у різні тактичні схеми. Маємо дотримуватися своєї тактики і, звичайно, вдосконалювати її. Тоді нічого не потрібно змінювати. 

Попереду гра з «Черкаським Дніпром». Зробите все, щоб нарешті потішити прихильників «Руху»?

Ми в усіх поєдинках намагалися тішити уболівальників та, на жаль, не виходило. Зробимо усе, щоб перемогти і зберегти ворота сухими, бо черкащани забивають у трьох матчах поспіль.  Їм, як і нам, треба перемагати і вибиратися із зони вильоту. Тож протистояння буде запеклим. Звісно, ми граємо вдома, нас підтримуватимуть уболівальники, тому маємо перевагу.

                                ЗРОЗУМІВ, ЩО ФУТЗАЛ - ТО НЕ МОЄ

Давай тепер поговоримо про твою кар’єру. Як все розпочиналося? 

Із дитинства футбол для мене був на першому місці. Я міг увесь день проводити з м’ячем і навіть не їсти. Завжди захоплювався грою Андрія Шевченка.

Перші футбольні кроки були на рідному Сихові? 

Так у сихівській гімназіїТоді ще батько Андрія Гусіна допомагав гімназії. Згодом мене забрали у Винники до школи Маркевича. А тренер Руслан Маланій запросив до своєї команди.

Яким тобі запам’ятався дитячий футбол?

Зараз у дітей є все - поля, м’ячі, екіпіровка, спортзал. Тоді, звісно,  таких умов не було. Лише одне ігрове поле, за ним город, на якому і тренувалися, та стежка, якою бігали у ліс. Але завдяки Мирону Богдановичу Маркевичу у нас були м’ячі та форма з харківського «Металіста».

Після винниквіської школи ти переїхав до академії моршинської «Скали», але там не все так гладко склалося?

Мені задурили голову, тож перейшов у Моршин. Це була невдача: я там травмувався і півроку не грав. Згодом відновився, утім новий тренер на мене не покладався.

Потім на твоєму шляху була футзальна команда «Енергія», різкий перехід за суттю до іншого виду спорту?

Я пробув там кілька місяців, швидше, для підтримки форми. Але одразу зрозумів, що фут зал – то не моє, там усе інакше.

Повернення до великого футболу відбулося завдяки ужгородській «Говерлі». Як виник цей варіант?

Мене запросив Ігор Гамула. Закарпатці вилетіли з Прем’єр-ліги і їхали готуватися до сезону до Херсона, я теж вирушив з ними на збори. Мабуть, добре себе проявив і уклав з «Говерлою» контракт. Хоча за вісім місяців перебування у цьому клубі мав мало ігрової практики, проте багато чого почерпнув у футбольному та життєвому плані.   

 У «Говерлі» ти познайомився із теперішнім тренером «Руху» Русланом Мостовим?

Так, ми там познайомилися, згодом разом грали у ФК «Львів», жили в одній кімнаті та ділили одне купе у потязі. Світ тісний - тепер знову працюємо в одній команді.

Ти перейшов до ФК «Львів», коли почалися скрутні фінансові часи. З іншого боку, молодь отримала шанс заявити про себе?

Так, у нас було багато молодих футболістів, які з обласних команд прийшли. Але і Перша ліга тоді виглядала сильнішою за теперішню. Спочатку було дуже важко, постійно програвали, але з часом почали виправляти ситуацію.

                    БУДУ ЗАВЖДИ ВБОЛІВАТИ І ПЕРЕЖИВАТИ ЗА «ДАЧІЮ»

Утім довго в ФК «Львів» ти не затримався, скористався своїм шансом і таки проявив себе?

Так, у зимовому міжсезонні мені запропонували перейти у молдовський «Зімбру». Я здивувався, але виявляється, там слідкували за мною, і їм був потрібен правий захисник. Я поїхав на збори з «Зімбру» до Туреччини і одразу уклав контракт. Після цього почав грати на позиції лівого захисника.

Тебе ж брали як правого?

У команді травмувався лівий оборонець, тож вирішили перевірити мене на цій позиції. Я доволі комфортно почувався на лівому фланзі.  Задоволений цим етапом кар’єри, адже виборов із «Зімбру» «бронзові» та «срібні» нагороди чемпіонату. А також дебютував у єврокубках.

На міжнародній арені «Зімбру» сенсаційних перемог у той час не здобув?

Так, хоча міг. Пройшли перший раунд, але потім на добре знайомий нам «Янг Бойз» натрапили. У Швейцарії ми зазнали поразки 0:1, але вдома зуміли відігратися і лише у серії післяматчевих пенальті поступилися.

Що відчуває футболіст, коли пробує на смак єврокубки?

Рівень зовсім інший, атмосфера на стадіоні - коли тридцять тисяч людей на трибунах,  забуваєш про все. Уболівальники женуть тебе уперед, втоми не відчуваєш та взагалі можеш бігати усі 120 хвилин і навіть більше.

У «Зімбру» ти себе доволі добре проявив і перейшов до конкурента - «Дачії». Як наважився на це?

У футболі різне трапляється. Хотілося щось змінити, мене запросив головний тренер Ігор Добровольський. У «Дачії» провів прекрасних чотири роки, і вважаю її другим своїм домом. Я виріс як футболіст, там для мене дуже багато доброго зробили. Усе було на найвищому рівні. Команда боролася тільки за чемпіонство, три роки поспіль лише у «золотому» матчі поступалася і вдовольнялася «сріблом». Не вистачило кроку для «золотих» медалей. Із президентом збереглися теплі стосунки, він пішов мені назустріч. Попри контракт ще на чотири місяці відпустив без проблем. Сказав, що я для клубу багато зробив, тому двері «Дачії» для мене відчинені.

Слідкуєш за «Дачією» ?

Звісно, ця команда залишилася у моєму серці, адже віддав їй чотири роки життя, інакше і не може бути. Завжди вболіватиму і переживатиму за «Дачію». Настав уже час здобути їй чемпіонський титул.

У Кишинівському дербі ти вболіватимеш за «Дачію»?

Тут без варіантів.

Тебе кілька разів визнавали найкращим захисником Молдови. Природно, що тобі запропонували грати за збірну цієї країни, чому відмовився? 

Визнавали, значить, заслужив. За підсумками голосування уболівальників і тренерів я переміг. Завжди стараюся не опускатися нижче свого рівня, тобто дію стабільно, отож усе вийшло закономірно. Щодо збірної, я не наважився змінити українське громадянство. Мрію грати у головній команді України, і поки той шанс є, докладатиму усіх зусиль, щоб привернути увагу тренерів збірної. Усвідомлюю, що для цього потрібно грати у Прем’єр-лізі.

З «Дачією» ти теж грав у Лізі Європи, однак до групового етапу так і не пробився?

Президент «Дачії» доволі амбітний, мав високі завдання, але виконати їх з різних причин не вдалося.

МОЯ СІМ’Я – ЦЕ МОЯ ОПОРА І ПІДТРИМКА, МОЄ ЖИТТЯ, ЦЕ ДЛЯ МЕНЕ ВСЕ…

Володю, ти виступав у складі «срібного» призера чемпіонату Молдови, там тебе визнали найкращим захисником, стабільно грав у єврокубках і все таки наважився повернутися до рідного Львова. Доволі сміливий крок?

Порадився з сім’єю. Моя дружина хотіла повернутися додому, їй було важко - маленька дитина, постійні переїзди, футбольне життя на валізах, тож хотілося якоїсь стабільності. Тим паче, виник чудовий варіант з «Рухом» - рідна команда, яка має високі завдання.  Я задоволений поверненням, і дружина розцвіла тут.

Твоя дружина Аліна і донька Мілана відвідують усі домашні матчу «Руху», щоб підтримати тебе безпосередньо на стадіоні?

Це моя опора і підтримка, це для мене все, моє життя, мій стимул. Дружина з донечкою і всі виїзні матчі дивляться, переживають. Мілана сідає біля ноутбука, бо тато грає.

Окрім «Руху» чи були у тебе пропозиції від інших клубів? 

Так, були варіанти, але я хотів бачити, як росте моя дитина. Тож дві пропозиції я відхилив. Можу сказати, що це був український та чорногорський клуби.

Ти повернувся у «Рух», щоб писати його історію. Мабуть, прагнеш більше позитивних спогадів залишити, що хочеш написати?

Так, я прийшов, щоб разом з командою тішити уболівальників, керівництво клубу позитивними результатами. Хочеться, щоб команда здійснила подвиг і вийшла до Прем’єр-ліги. Тим паче, у нас все для цього є, зокрема інфраструктура сприяє зростанню і прогресу футболістів. 

Окрім футболу і сім’ї, часу на дозвілля вистачає?

Люблю риболовлю, але зараз нема коли. Напружений графік та інтенсивні тренування забирають увесь час. У нас у Бірках є невеличке озеро. Мій тесть постійно кличе скласти йому компанію, але поки не вдається порибалити. Для мене це відпочинок номер один.

Який найбільший улов?

Короп на три кілограми. Може бути і маленька рибка. Та для мене важливіший процес, а не улов. Головне - природа, озеро та вудочку закинути.

Юшку вмієш вже готувати?

Так, на природі можу готувати із задоволенням. Головне, щоб було з чого (сміється).

За матеріалами: fcruh.com
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити