Воротар ГК "Галичанка" Єлизавета Гілязетдінова: Хочемо показати свою найкращу гру

21 квітня 16:00
Переглядів: 111
Гілязетдінова

Сьогодні, 21 квітня, у Львові стартує третій, передостанній з’їзний тур фінальної частини Чемпіонату України з гандболу сезону-15/16 серед клубів жіночої Суперліги. Господар туру львівська «Галичанка» вчора на паркеті палацу спорту «Галичина» провела останнє тренування. По його завершенні на питання IA ZIK відповіла воротар команди Єлизавета Гілязетдінова.

– Лізо, чого очікуєш від домашнього туру, який може вам принести золоті медалі?

– Звичайно, що ми викладатимемося на повну і плануємо забрати шість, тобто максимум очок, як і в минулому турі. Це найголовніше.

– Не буде вам важко грати перед своїми вболівальниками? Адже не так часто ви проводите матчі вдома.

– На початку, думаю, будемо хвилюватись. Адже ми хочемо показати вболівальникам свою найкращу гру. Але мине трішки часу і сподіваюсь, що впораємось зі своїми емоціями.

– У тебе будуть на трибунах персональні вболівальники?

– Так, звісно, що будуть. На матч прийде мій коханий хлопець, а також, аби підтримати мене, з Кам’янець-Подільського приїде моя мама. На жаль, батько мою гру не побачить. Через роботу він приїхати не зможе.

– Чи вважаєш, що «Дніпрянка» і «Спартак» – не є для вас серйозними суперниками? Адже наразі очки ви втрачали виключно у іграх з «Карпатами»

– На кожну гру ми налаштовуємось, як на останній бій. Тим паче, і Херсон і Київ не погано виглядали в минулому турі. Та й ми перший тайм в Херсона всього два м’яча вели. Вони показали гарну гру, боролися до кінця, і тому ми не можемо їх вважати не серйозними суперниками. Все можливо, наприклад, в останньому турі «Спартак» обіграв «Карпати». Тому ми на кожен матч налаштовуємось однаково – на усі сто відсотків.

– На першому фінальному турі Херсон обіграв Ужгород у шість м’ячів. Це недооцінка суперника? Чи просто «Карпати» стали слабші? А можливо, підтягнулись «Спартак» і «Дніпрянка»?

– Було видно, що обидві команди готувались до протистояння. І обидві хотіли перемогти. Але в Ужгорода зараз багато травмованих – аж п’ять основних гравців. І до кінця сезону вони вже не гратимуть. Тому команда грала фактично другим складом.

– Це наслідок перенавантаження? Адже вони грали в єврокубках і дійшли до півфіналу.

– Можливо. Але я не знаю стану тієї команди. Я з ними не тренуюсь, тому не знаю тонкощів, у чому там була справа. Думаю, просто так вийшло. А ігри в єврокубках – це великий досвід.

– А «Галичанку» не розслабляє те, що «Карпати» зараз виходять на майданчик без своїх лідерів?

– Може трішки так і є. Але наш тренер Тетяна Штефан так нас налаштовує перед іграми, що розслабитися не можливо. Та й до кожної гри треба ставитися відповідально. Ми сумлінно працюємо на тренуваннях: відпрацьовуємо і тактику, і захист, і напад. Завжди переглядаємо відео наших матчів. Аналізуємо всі моменти, в яких ми діяли не правильно і вже на тренуваннях виправляємо помилки.

– Ви намагаєтесь супернику нав’язати свою гру чи, навпаки, вивчивши його, підлаштовуєтесь під нього, змінюєте тактику і стратегію?

– Звісно, в нас є комбінації спеціальні, як грати проти Херсона, Ужгорода або Києва. Але здебільшого ми намагаємось нав’язати супернику свою гру, щоб вони підлаштовувались під наш стиль гри.

– Ти, як воротар, вивчаєш манеру кидків лідерів команд-суперників?

– Я особисто перед кожною грою переглядаю відео гри команди суперника. Креслю собі на листочку поле, ворота і описую кожного гравця – з якої позиції, хто і куди кидає. Вивчаю, в який кут кожен з них найбільше любить кидати.

– Як вдається відбивати практично блискавичні удари? Це досвід, детальне вивчення суперника чи просто спортивний фарт?

– Досвід, це само собою, адже ми з командами зустрічаємось не вперше. Але головна особливість воротарів – це реакція. Ми багато працюємо на тренуваннях. Зараз у нашій команді з’явився новий тренер воротарів, який показує вправи суто для техніки воротаря, як правильно підібрати позицію. Тому що сімдесят відсотків відбитого м’яча залежить саме від правильної позиції.

– Тренери кажуть, що для воротаря, який пропустив гол, обов’язково треба вміти швидко проаналізувати, що зробив не так і забути про невдачу, аби спокійно грати далі. Тобі це вдається?

– Не хвилюватись після пропущеного голу, практично не можливо. Але мені швидко вдається себе опанувати. Більше того, я розумію, що в гандболі без пропущених голів не буває – це не футбол.

– У воротарів є таке поняття, як пропустити «свій м’яч». А як ти реагуєш на подібні ситуації?

– Тут я також намагаюсь не опускати рук. Скільки б не залишилось часу до закінчення гри, прагну зробити усе, аби виправити помилку. Деколи навіть злюсь на себе. Але я це називаю «здоровою злістю», так намагаюсь довести собі, що справді можу більше.

– Чи буває, що тобі хтось з команди дорікає за пропущений м’яч?

– Звичайно, є такі моменти, але і я можу комусь з команди дорікнути, що мені не допомогли. Та потім ми сідаємо, розбираємо ці моменти і до конфлікту не доводимо. Навіть якщо під час матчу кричимо одна на одну, то всі розуміють, що це емоції, всі напружені і просто просимо вибачити.

– Ви з дівчатами обговорюєте матчі?

– Так, обговорюємо все, і помилки, і недоліки. Наш тренер веде статистику по кожному гравцю: скільки він за гру робить кидків, скільки з них реалізовує тощо. Наприклад, кинула десять разів, забила шість – це вже позитивна статистика.

– Коли не на спортивному майданчику, а десь на каві, чи багато часу ви говорите про гандбол?

– Переважно ми про нього і говоримо. Тому що це наша спільна справа. Але, чесно кажучи, якщо ми на вихідних збираємось разом провести час, то все ж намагаємось якнайменше присвячувати часу цій темі, аби не зациклюватись на одному.

– Ви граєте в одній команді і навіть разом живите. Чи не набридаєте ви одна одній, адже майже весь час бачите одні й ті самі лиця?

– В будь-якому випадку у нас є життя поза гандболом. В нас є свої друзі, свої компанії, з якими також часто проводимо вільний час. В багатьох дівчат є хлопці. Тому ми вже й не так часто разом…

– Як полюбляє відпочивати Ліза Гілязетдінова?

– Недавно було відкриття мотосезону. Участі я не брала, але ходила на цей спортивний захід.

– Ти катаєшся на мотоциклі!?

– Вчуся. І на скутері, і на мотоциклі. Мій хлопець займається гонками на скутерах кожні вихідні. Коли є можливість, я їжджу на його змагання. Намагаюсь підтримати його, як і він мене підтримує. Стараюсь розвиватись не лише в сфері гандболу. Ще мені подобається баскетбол, але там я лише глядач. Підтримую своїх друзів, які займаються цим видом.

– У вас змінився тренер. Наскільки змінилась стратегія підготовки?

– Тетяна Штефан нам дає зараз більше фізичної підготовки. Ми багато бігаємо, відпрацьовуємо кидки. Вона багато працює з воротарями, виділяє нам окремий час і ми можемо відпрацювати якісь свої вправи, а не лише працюємо у загальній групі. А з Василем Миколайовичем ми більше разом були, більше над захистом працювали. Не було на заняттях такого різноманіття. А Тетяна Володимирівна дає нам багато різного. В нас кожне наступне тренування не схоже на попереднє. Ми приходимо і не знаємо, що будемо робити. А в колишнього тренера все було розкладено «по полочкам». Ми знали, що в понеділок у нас набивні м’ячі, у вівторок ми захист відпрацьовуємо, а в середу бігове тренування. А з Тетяною Володимирівною ми можемо й в ігри пограти, у неї більше різноманіття.

– Попри тренування та ігри, чи вдається знайти достатньо часу для навчання та особистого життя?

– Час є, але не так багато, як би хотілося. Здебільшого на вихідних, але якщо немає тренування посеред тижня, то можу з коханим зустрітись і в будній день. Зараз стає тепло, можна ввечері десь зустрітись після тренування. Сили для цього знаходяться. Хоча деколи хочеться просто в цей вільний час відпочити і нікуди не ходити.

– У вас в команді є одна заміжня гравчиня, вона вже мама. Якщо вийдеш заміж ти, то будеш поєднувати сім’ю та кар’єру чи залишиш гандбол?

– Думаю, якщо все вийде з гандболом, то хочу, щоб в моєї дитини була спортивна мама, яка б і після декрету займалася своїм улюбленим заняттям. Звісно, що намагатимусь поєднувати. Але життя покаже…

– Як твій хлопець ставиться до того, що ти часто зайнята на тренуваннях та на іграх?

– Він мене прекрасно розуміє. Коханий у мене спортсмен, майстер спорту з велоспорту, а тепер займається мотоспортом. Тому йому прекрасно відомо, що таке збори по півмісяця. Тож він не те, що не проти, а навпаки. Він більше в мене вірить, аніж я сама в себе.

– Що би ти побажала львівським вболівальникам гандболу напередодні матчів?

– Я б побажала, щоб вони побачили від нас красиву гру і щоб ми виправдали їхні сподівання… Ну й хочу їх запросити на наші матчі – їхня підтримка для нас дуже важлива.

– Ви швидко вилетіли цього сезону з єврокубків. Чи бракує вам цього драйву?

– Єврокубки – це завжди класно, це хороший досвід. Це закордонні команди, які також на хорошому рівні. Тож звичайно, що єврокубків нам бракує, але що поробиш…

– Яка твоя мрія в спорті?

– Потрапити на Олімпійські ігри. Хочу досягти найбільших висот і підтримати український гандбол, бути патріотом. Але якщо взяти до уваги теперішню ситуацію в Україні, то подекуди думаєш, що може краще поїхати за кордон, аби досягти вищого рівня, а також заробити грошей. Адже зараз спорт в нашій країні висить на ниточці.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити