"Я терпіла, чекала, виховувала дітей...", - дружина Мирона Маркевича

09 лютого 00:01
Переглядів: 972
Default Image

У суботу в Харкові керівники "Металіста" влаштували урочистості з приводу 60-річчя Мирона Маркевича. У рамках святкування навіть презентували книжку — "Мирон Маркевич: шлях до успіху".

Яким же був цей шлях? Який Мирон Богданович поза футбольним полем? Коли йому було найважче? Про це і не тільки "Експресу" розповіла його дружина Анна Володимирівна.

— Ми познайомились у 1976 році, коли Мирон ще був гравцем, — почала розповідь Анна Маркевич. — Він тоді виступав за "Спартак" з Орджонікідзе. Зазнав травми, приїхав до Львова і став працювати вчителем фізкультури у сільській школі. Я, між іншим, його і раніше бачила. Я ж футбол люблю з дитинства, постійно приходила на стадіон і Мирона бачила на трибунах. А, так би мовити, офіційно ми познайомилися у ресторані, куди він прийшов зі своїми друзями, а я зі своїми.

Згодом Мирон Богданович ще пограв трошки за луцьке "Торпедо", а коли ми повернулися до Львова, то разом працювали у дитячій школі "карпати".

— Чи могли ви тоді уявити, що ваше життя буде пов'язане з футболом найвищого рівня?
— Уявити такого ми тоді не могли, але мріяли. (Замислюється). Треба мріяти. Мирон дуже любив свою роботу і футбол. Мені подобалось, що чоловік має мету. А раз так, то йому треба всіляко допомагати.

— Тепер сім'я Маркевичів фінансово забезпечена. А чи були у вас скрутні часи?
— Були, як, мабуть, у кожної сім'ї. Але ми ці негаразди сприймали спокійно. Могли виварити в хаті всі макарони, всі каші... Але Бог добрий. Якщо людина працює в поті чола, фанатично ставиться до своєї роботи, то хтось це помітить — і з'явиться пропозиція краще оплачуваної праці. І тоді вже не треба буде їсти самі макарони.

— Яка робота Мирона Богдановича дала вашій сім'ї фінансову незалежність?
— Аж Харків. До того було багато команд, ми не голодували, діти вчилися в добрих школах, у репетиторів, але великих статків не мали. Все приходить із часом.

— Не докоряєте йому постійними виїздами?
— Коли ми вирішили побратися, він спитав: "Через свою роботу я мало часу проводитиму вдома. Ти готова до цього? І я сказала, що готова, тому вже не могла звинувачувати чоловіка. Це, звичайно, важко. Та якщо людина, з якою живеш, дуже любить свою роботу, то все інше не має значення. Тож я терпіла, чекала, виховувала дітей...

— Чи може Мирон Богданович щось зробити по господарству?
— У нього немає такої потреби, бо я всі домашні клопоти взяла на себе. Головне, щоб він добре виконував свої обов'язки, а вдома дамо раду самі. Раніше із хатньою роботою мені допомагав батько Мирона. Дбав, щоб і оселя була доглянута, і діти.

— Пан Мирон багато мандрує з командами. А ви кудись з ним їздили?
— У таких поїздках дружині нічого робити. Але не так давно ми почали мандрувати удвох. Були в Іспанії, Італії, Греції... Усюди намагалися ознайомитись із традиціями народу, відвідували музеї, слухали народну музику або ж просто сидіти в кафе й спостерігали за місцевими людьми.

— Чи дуже змінюється поведінка Мирона Богдановича після перемог його команди і після поразок?
— Дуже. І я з цим борюся дотепер. Я б воліла, аби він не брав всього так близько до серця. Але, на жаль, такого ще не було, щоб ми легко пережили поразку команди.

— Після того як Мирон Богданович покинув "Карпати", він півтора року сидів без роботи і, з його ж слів, почав сумніватися, чи зможе повернутися на тренерську лаву. Як ви реагували на таку тривалу паузу в його кар'єрі?
— Я знала, що він — класний тренер, і постійно йому про це казала. Щораз повторювала: "Все в тебе буде добре і все найкраще попереду". У підсумку так і сталося.

— Як ви сприйняли те, що ваш чоловік став головним тренером збірної України?
— Із тривогою. Бо розуміла, яка це велика відповідальність. Знала, як він переживатиме не лише за гру та її організацію, а й за інші речі, які до футболу не мають стосунку.

— Якому відпочинкові ваш чоловік віддає перевагу?
— Де б не був, обожнює рибалити. Найкращий відпочинок для нього — на озері. Мирон дуже любить Україну і намагається відпочивати саме на рідній землі.

— А коли повертається з тривалого відрядження, яку страву замовляє вам?
— Замовляти не замовляє, але, як і всі українці, любить борщ. А ще — солянку. Тож я з радістю їх готую. Колись досхочу смакував варениками, та зараз дбає про свою вагу, тому доводиться від них відмовлятися.

— Коли виходите в місто на прогулянку, вас часто зупиняють уболівальники?
— Дуже. Але мені не подобається така надмірна увага. Тому для прогулянок обираємо пізній час, коли людей на вулиці майже немає.

— Свій 60-річний ювілей Мирон Богданович відсвяткував у Харкові. Не шкодуєте, що це відбулося не у Львові?
— Ні. Таке життя. Львів — наше рідне місто. Але в Харкові він має роботу, де його люблять і поважають. Що й казати, клуб винайняв для нас цілий вагон, яким до Харкова приїхали друзі та родичі мого чоловіка — 35 людей! Усіх поселили на клубній базі "Металіста". Тож Мирон на свій ювілей був у колі бажаних гостей.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: