Я в політику піду…

03 квітня 10:48
Переглядів: 878
Default Image

У Марка Твена є блискуча новела “Як я редагував сільськогосподарську газету”. Герой твору – простак, який, тимчасово заступаючи редактора, друкує матеріали, де багато всіляких недоречностей. Наприклад: “Гарбуз – єдиний їстівний плід родини апельсинових, що вистигає на Півночі…” або “нині, коли наближається гаряча пора і гусаки починають нереститися…”

Героя Марка Твена я згадав спекотної серпневої днини, коли в гірському селі чекав рейсового автобуса на Коломию. Поряд мене лише сиділо двоє літніх чоловіків і неквапно вели бесіду.

--А чи не записатися вам Василю, в політику,

-- мовив до свого співрозмовника той, що був у крислатому капелюсі.

--Я вже давно над цим міркую, Павле,

-- відповів його напарник із характерним носом бурячкового кольору.

–А то вже сил не вистачає щотижня тєгати бесаги на базар. Вистоїшна сонці чи у дощ, а заробітку – що кіт наплакав. На міністра в Києві не потєгну, а на міського голову Коломиї…

--А чи вистачить, Василю, освіти?

--А до чого тут освіта,

-- відрубав Павло, смачно затягнувшись “Примою”.

Головне,

-- чолов’яга підняв догори вижовклий вказівний палець і видихнув:

-- головне… команду дібрати. Хіба не чули-сьте, як по телевізору наші політики в одне торочать: “З такою командою, як у мене, можна вмить усі проблеми роз’язати…”

Його співрозмовник вибалушив очі і ледве витиснув із себе:

--А яку команду візьмете: “Динамо” Київ чи “Шахтар” Донецьк?

--Йой, Павле! Які ж ви недолугі… Політика – не футбол, а футбол – не політика…

--Та я не про футбол, а про команду,

-- почав розжовувати той, що був у крислатому капелюсі.

…До їхньої розмови почали прислуховуватися кілька молодиків, які на той час підійшли на автостанцію. 

--Беріть, діду, “Шахтар”,

-- докинув один із парубків. В його господаря, знаєте, скільки грошей?

--А кілько?

--П’ять мільярдів доларів, кине вам пару мішків – купите собі посаду міського голови…

Літні чоловіки на мить замовкли, наче їм дар мови хтось відібрав.

--Еге,

-- нарешті озвався той у крислатому капелюсі,

-- з такими мішками я й міністром буду в Києві, а може, і Президентом…

Безперечно, кожен має свою думку про розвиток футболу та його вплив на громадську свідомість. Має. Однак, дуже часто футбольні диспути нагадують дуелі хто кращий: Ахметов чи Суркіси? І звідки Україні дочекатися тренера для національної збірної. Але футбольного пророка треба шукати в Україні, бо іноземні проповідники хочеш-нехочеш заведуть нас у пустелю, де нашим футболістам доведеться блукати ще 40 років, щоб вийти на дорогу розвитку і дорівнятися своєю майстерністю з інородцями…

…На жаль, розмову про те, чи легко бути політиком, обірвав рейсовий автобус. Випереджаючи один одного, чоловіки першими намагалися зайти в салон. Автобус рушив, а я, дивлячись у вікно думав, що наша Україна опинилася в такій скруті через те, що найвищі посадовці вимірюють усе не людськими якостями, знаннями, життєвим досвідом, а – грошима. І кидаються вони в політику, бо посадові місця – найнадійніший спосіб “зробити гроші”, “вибитися в люди”. А там – хоч потоп, хоч трава не рости…

Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ’ЯК

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: