Як львівські "Карпати" грали без форварда і як його знайшли

17 жовтня 14:30
Переглядів: 102
Карпати

Розмірковуємо над новим тактичним рішенням Йовічевича та прогнозуємо вихід Карпат на якісно новий рівень.

"Ей, чувак, іди відпочинь". Так говорили ми тому Товстуну з нашого дитинства, який дуже хотів грати у футбол, але був настільки незграбний, що легше було бігати в меншості. Товстун тільки заважав. Якщо людей не вистачало, товстуну діставалося місце в воротах. Окрім нього ще й купа кпинів. Бо хоч би як відчайдушно він стрибав - суто фізичні моменти не давали йому можливості ловити навіть половину ударів. 

Приблизно так само говорить нині тренер львівських Карпат Ігор Йовічевич нападникам із нижчих ланок кубної ієрархії - U-21 та U-19. Відпочиньте, чуваки. У мене немає нападників, всі кого я ставлю на вістря, скоріше шкодять, ніж допомагають, але ви посидьте. Прикро, якщо рівень нападників молодіжних команд Карпат такий, що навіть повна безнадія з форвардами в першій команді, не змушує Йовічевича надати їм шанс. 

Останнім нападником Карпат був Олександр Гладкий в сезоні 2013/2014. Його десять м’ячів за сезон перетворилися на золотий ключик від потаємних дверей за якими: хороший контракт, стабільність виплат, гра в Лізі чемпіонів і боротьба за чемпіонство. Ні, це не Карпати цього досягли, це Гладкий перейшов до Шахтаря. 

А вже наступного сезону (14/15) сталася доволі ганебна, як для нападників подія - найкращим бомбардиром команди став центральний захисник Грегор Балажиц. Чудовий оборонець проявив у важкі для команди часи хист до забивання м’ячів. Останнім ляпасом для нападників львів'ян став той факт, що ці чотири м'ячі Балажиц забив ще до зимової перерви. У другому колі він вже не грав, бо перейшов до Партизану. За всю весняну частину ніхто з гравців не спромігся навіть наздогнати Грегора - він так і залишився найкращим бомбардиром команди. Ще по два забили інший центрбек Пластун та лівий захисник Костевич. Головне завдання для львівських селекціонерів було чітке і зрозуміле - знайти того, хто заб'є хоча б стільки ж скільки й Балажиц. 

Але, зрештою, ситуація погіршилася: Сергійчук вирушив до Говерли, юний Швед - до Севільї, а Пучковський лікував свою важку травму. Забивати було нікому, але Йовічевич вирішив, що реальний нападник - не важливо, можна замінити його номінальним і почав закривати позицію "на вістрі" Худоб'яком, а коли той не грав через дискваліфікацію - Кожановим. 

Ігор Худоб'як - хлопець хоч куди: ветеран команди, один із лідерів. Тому таке знущання від Йовічевича було занадто. Невисокий на зріст - 174 см., він просто губився серед потужних центрбеків будь-якої команди. 

Колись, пам'ятаю, був матч на кубок району. За перемогу мужикам з мого села місцевий фермер пообіцяв по мішку цукру і трилітровій банці олії. Мотивувати на такі преміальні їх прийшли навіть дружини. Втім, допомагало це мало - ми горіли з якимось великим рахунком. Таким великим, що арбітр не встигав навіть рахувати голи - періодично спалахували суперечки - 0:9 зараз чи 0:10. І от посеред такої безнадії на поле вийшов я. Мені було років тринадцять і серед потужних дядьків було важко. Я бігав так завзято, що не побачив, як центрбеки суперника переморгнулися між собою і розійшлися. Я вийшов віч-на-віч і забив. Я був щасливий. Я навіть думав, що якби мене випустили не за десять хвилин до кінця, а в старті, то все було б не так погано в цьому матчі. 

Серед центрбеків команд Прем'єр-ліги таких філантропів немає. А перед Ігорем Худоб'яком, співвідношення антропометричних показників якого із центральними захисниками суперників було майже таке саме, які і моє по відношенню до тих добрих дядьків із команди сусіднього села, ніхто не розступався. Суто візуально Ігореві так само важко, як було тоді мені. Потужні оборонці опонентів просто зминають його, а партнери (згадуємо матч проти Зорі), наче знущаючись, вантажать його фланговими передачами, дістатися до яких у Худоб'яка шансів просто не було. Та вони робили це так часто, що, зрештою, Ігор підлаштувався і зрівняв рахунок. Він не перестрибував захисників, він випірнув з-за спин. Зробив єдино можливу дію, яка дала змогу йому вийти переможцем і цій нерівній дуелі. Ви також згадали Давида та його пращу? 

Втім, причина тут не конкретно в ньому. Така доля спіткала б будь-якого гравця не пристосованого до гри на вістрі. Причина навіть не в зрості, є купа низькорослих нападників, які можуть зробити із "великих" центрбеків посміховисько. Причина - в невмінні тих, хто є зараз в розпорядженні Йовічевича грати в нападі. 

Та Йовічевич, здається, знайшов вихід. Поки що це навіть не вихід, а так - чорний хід, виходячи через який треба нагинатися в три погибелі аби не гепнутися головою. Втім, це краще, ніж нічого. Мова зараз про Страшкевича. Настав час для Джокера стати гравцем основи. Страшкевич зіграв у дев'яти матчах Карпат, але в семи з них виходив на заміну. Ситуація з забитими м’ячами у Карпат така ж погана, як і минулого сезону - в середньому 1 гол за гру, а всі десять забитих м’ячів розпорошені серед семи гравців. По два забили лише Карноза та Страшкевич. Вадим при цьому грав в середньому 47 хвилин за гру. 

І ось в матчі з Говерлою Йовичевич нарешті випустив Страшкевича на вістрі. Очевидно, що, навіть, не маючи навиків центрфорварда, тобто не зовсім правильно граючи з точки зору тактичних дій (в першу чергу без м'яча) можна багато чого досягти за рахунок активності, руху. Цього добра в Страшкевича вдосталь. В матчі з Говерлою атака Карпат мала гармонічніший вигляд, а контроль м'яча півзахистом був не заради контролю. Отож, мабуть, треба розуміти, пошуки форварда за рахунок власних резервів для Йовичевича завершилися. До зими команда дотягне й так, але поява Страшкевича на вістрі не говорить про те, що пошуки справжнього нападника потрібно припинити. 

Не зайвим буде привітати і Худоб'яка. Можливо, його муки на позиції центрфорварда нарешті скінчилися і він повернеться на комфортну позицію в центр півзахисту, де користі від нього значно більше. 

Попри таку глобальну проблему Карпати, тим не менше, перебувають на сьомій сходинці, відстаючи від свого наступного суперника Ворскли лише на одне очко. Перемігши її команда видряпається на шосту сходинку від якої до єврозони - відстань протягнутої руки. Завдання - гідне. Задля його виконання Карпатам доведеться попітніти - Ворскла вміє мурувати стіни і бігати в контратаки. А в Карпат не завжди виходить контролювати свої емоції - вони занадто запалюються коли йдуть вперед, і занадто впадають у відчай, коли першими пропускають. Та є сподівання, що саме цей матч стане для львів’ян тим Рубіконом, перейшовши який команда вийде на новий рівень якості. 

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити