Як українці канадський футбол прославляли

07 жовтня 13:22
Переглядів: 1377
Default Image

У хокейному Залі слави в Торонто представлені десятеро гравців із українським корінням. Увесь спортивний світ знає прізвища Террі Савчука, Майка Боссі, Білла Мосієнка, Дейла Хаверчука. Значно менше відомо про внесок етнічних українців у розвиток канадського футболу. Але ж він є, і чималий.

Високий авторитет «червоно-чорних»
Після Другої світової війни в Канаді стали масово виникати українські спортивні осередки. Найпопулярнішим і найпотужнішим стало Спортове Товариство «Україна» з Торонто, яке, зокрема, славилося своєю футбольною командою. Тричі поспіль − з 1951 по 1953-й, «червоно-чорні» вигравали плей-офф CPSL − Канадської професіональної ліги соккеру, тобто фактично ставали найсильнішим клубом країни. Загалом таких перемог в активі торонтців − шість. А в 1957-му титул чемпіона Канади дістався іншій «Україні», вже з Монреаля. Авторитет СТ «Україна» був настільки високим, що в 1966 році президентом Національної футбольної ліги Канади обрали колишнього президента торонтського осередку Білла Бойчука, а віце-президентом − члена клубу Остапа Винницького.

Дві країни, три Олімпіади
Природно, найкращих гравців цих колективів стали запрошувати до різних канадських збірних. Першим із українців одягнув футболку з кленовим листком закликаний до олімпійської команди нападник Зенон Снилик. Щоправда, невдовзі він перебрався до США, за національну збірну якої зіграв п’ять матчів, за олімпійську − 13, у рамках Ігор 1956, 1960 і 1964 рр. Уродженець Івано-Франківщини, Снилик також досяг певних успіхів на тенісному корті, а по завершенні активної кар’єри працював редактором газети «Свобода» і тижневика Ukrainian Weekly. Вважається одним із найвизначніших організаторів спортивного руху в американській українській діаспорі.

Майк-Мирон і Уолтер-Володимир
Естафету Снилика в молодіжній канадській збірній прийняв уродженець Тернополя Мирон Береза. Форвард СТ «Україна» і «Торонто Сіті», він був неперевершеним бомбардиром, особливо в дуеті з Володимиром Закалюжним. Останній перебрався до Канади після виступів у німецьких колективах, за океаном захищав кольори СТ «Україна» і в Торонто, і згодом у Монреалі, грав за торонтський «Тризуб» і американську команду Рочестера. І Береза, й Закалюжний дебютували в національній збірній Канади у відбірному поєдинку чемпіонату світу 1958 року проти мексиканців. Незважаючи на поразку 0:2, яка позбавила канадців путівки на фінальний турнір, тижневик Soccer and Sports News схвально оцінив дії команди, а гру Закалюжного назвав грою найвищого класу.

Українська бойова гармата
Останній матч тієї кваліфікаційної кампанії, хоч і перетворився на формальність у турнірному плані, носив досить принциповий характер. До перемоги над збірною США на її полі в Сент-Луїсі 7 липня з рахунком 3:2 доклали зусиль уже троє українців − дії Майка Берези та Уолтера Закалюжного канадська преса визнала бездоганними, а Остапа Стецьківа прирівняли до бойової гармати, чий постріл на 14-й хвилині й зробив першу пробоїну в захисті американців. Стецьків − один із найбільш знаних майстрів українського футболу, котрі прославилися на чужині. Львів’янин, півзахисник тамтешньої «України», після початку Другої світової війни він виступав у Австрії та Німеччині, а в повоєнні роки зажив собі слави у французьких колективах «Ніцца», «Валансьєн» і «Ліон».

Людина з чотирма легенями
Матч і гол у Сент-Луїсі стали для Стецьківа єдиним, але яскравим слідом у збірній Канади, зате у клубах цієї країни та США він грав і вигравав багато. Його енергії та завзятості заздрили навіть молодші партнери, які жартували, що у Стецьківа − чотири легені, з ним не варто змагатися. На схилі своїх літ він створив у Торонто музей слави українського спорту, де поряд із канадськими матеріалами знайшлося місце для пам’яток київського «Динамо» і львівських «Карпат».

Приз за джентльменство
Чимало славних сторінок спортивної історії української діаспори на півночі Америки пов’язано з іменем Олександра Скоценя. Уродженець Львова в сезонах 1940 і 1941 рр. устиг зіграти кілька матчів та забити кілька голів у складі київського «Динамо», а потім, транзитом через Бельгію та Францію (у складі «Ніцци» провів 23 голи в 48 матчах), перебрався до Канади. Грав за клуби Едмонтона й Торонто, став першим українцем, якого спортивна влада Торонто відзначила почесним призом Голланда − за високі спортивні досягнення й джентльменську поведінку на полі. Згодом тренував збірну Онтаріо. В Торонто й помер у 2003-му, залишивши по собі яскраві спогади у пам’яті вболівальників.

Нагадуємо, 8 жовтня збірна України зіграє з командою Канади на стадіоні «Динамо» імені Валерія Лобановського. Пряма трансляція цього матчу − на телеканалі «Інтер», о 20.45.
ffu.org.ua

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: