Яна ШЕМЯКІНА: "Я вперта, цілеспрямована, хороша донька і сестра"

20 квітня 09:02
Переглядів: 510
Шемякіна

Львівська шпажистка, ім'я якої цього літа облетіло увесь світ, стала справжнім відкриттям Ігор-2012 у Лондоні. В Україні це відкриття стало подвійним: "нефаворитка" змагань Яна Шемякіна здобула золото, причому перше серед спортсменів усієї збірної. Олімпійська чемпіонка розповіла iPress.ua про те, як змінилося її життя після Олімпіади, чому вона не хоче стати світською левицею, та як готується до власного весілля.

Яна сидить навпроти за столиком в одній із затишних львівських кав'ярень. Тримає у руках витончене горнятко чаю і, немов для неї це звична річ, без зайвих вагань відповідає на запитання.

Вона не кокетує, не намагається видатися кращою, ніж є насправді, і зовсім не позує фотографу. Чемпіонка Олімпійських ігор-2012 у Лондоні Яна Шемякіна знає ціну перемоги, адже до омріяної медалі йшла з 11 років.

Сьогодні їй 27. Яна, здебільшого, мешкає у Києві, адже там живе її майбутній чоловік. Часто приїздить до Львова, адже так і не зможе ніколи розпрощатися з цим містом. Найбільше мріє створити власну сім'ю і стати мамою, а ще - колись очолити збірну України з фехтування.

"Ну перестань, що, Яна сама виграла?"

- Як змінилося ваше життя після Олімпіади?

- Це цікаво, оскільки змінилося не лише моє життя, а й життя моїх батьків та рідних. До прикладу, ходжу десь, бачу черги - підходжу і говорю: "Я - олімпійська чемпіонка". Або можу сестрі порадити: "Скажи, що ти сестра олімпійської чемпіонки".

- Спрацьовує?

- Так, спрацьовує. Часто пропускають без черги, або допомагають з вирішенням певних питань. Звичайно, спочатку не впізнають, але потім зразу йдуть назустріч.

- А на вулицях впізнають?

- У Києві впізнають набагато рідше, ніж у Львові. У Львові часто підходять, вітають, розмовляють. Але, зазвичай, не дуже впізнають. Можливо, наш спорт не є таким популярним. До речі, в обличчя мене впізнають рідше, ніж за ім'ям.

- Після Олімпіади ви отримали не лише обіцяні урядом виплати, але також квартиру. Однак відомо, що у вас з цим житлом виникли певні проблеми.

- Так, оскільки мені спершу дали доволі таки малу квартиру, але це було не найгіршим. Коли ми приїхали дивитися на це житло, мешканці будинку подумали, що ми якась комісія, і почали розповідати про стелю, яка падає, про плісняву в підвалі. Ще перед цим мені сказали, що я зможу обрати між кількома варіантами. У такому випадку я попросила іншу квартиру. А зараз мені подарували набагато краще житло - більше і з нормальними умовами проживання.

- Ви плануєте мешкати у Києві чи у Львові?

- У мене майбутній чоловік мешкає у Києві. Але наразі я живу на два міста - Львів-Київ. У Львові я хочу зробити ремонт у новій квартирі і віддати житло батькам. Потім до них приїжджатиму час від часу. До речі, батькам після моєї перемоги довелося зіштовхнутися з цікавою ситуацією. Моя мама працює кухарем в одній із львівських лікарень. Після Олімпіади її співробітниці почали запитувати: "Скільки ти заплатила за золото?". Мама їм відповідає: "Та ніскільки". Але вони не вгавали: "Ну перестань, що Яна сама виграла?".

"Зупиняються лише слабкі"

- У спорт ви прийшли в 11 років, олімпійське золото здобули аж у 26. Чи не виникало за цей час моментів, коли хотілося покинути спорт і зайнятися чимось іншим?

- Так, були. Зокрема, після Олімпіади у Пекіні 2008 року. Стільки готуватися, стільки до цього йти - і програти вже у першому бою. Це було важко насамперед психологічно. Але повернувшись додому, я добре все обміркувала і зрозуміла, що варто бути сильною. Зупиняються лише слабкі. Я продовжила тренування для того, щоб бути кращою. Результатів у мене спочатку не було - аж у 2009 році вдалося завоювати бронзову медаль на Чемпіонаті Європи. Потім також особливих нагород не вдавалося завоювати аж до Олімпіади у Лондоні.

- Багато олімпійців стверджують, що здобуті нагороди додають ваги їхнім словам. Тобто, після повернення додому з медаллю їх починають чути і прислухатися до них.

- Це насправді так. Я це яскраво бачу на прикладі львівського боксера Андрія Котельника, який вже завершив кар'єру, але продовжує пропагувати спорт і здоровий спосіб життя. І йому це вдається. Я теж прагну після закінчення своєї кар'єри займатися цією справою, аби в нашій країні діти більше займалися спортом. Після того, як я здобула золото на Олімпійських іграх, до нашого залу прийшло дуже багато дітей, які продовжують ходити і тренуватися до сьогодні. Коли ти бачиш стільки дітей, яких до Олімпіади в зал не затягнути було, - це не може не тішити.

 - Фехтування - це досить таки незвичний спорт, який не підкорив маси, як інші види спорту. У ньому, напевне, є свої особливості, свої закони. Якою повинна бути дитина, аби обрати цей спорт?

- У принципі, фехтування - це дуже різнобічний вид спорту. За власним досвідом можу сказати, що тут неважливо, якого ти росту чи комплекції. Головне - бажання і праця. Коли в тебе горять очі, то не існує жодних перешкод, аби досягти успіху у цьому виді спорту.

- Чи повинні фехтувальники бути більш напористими, чи навпаки - більш виваженими?

- От, до прикладу, стрільба з лука - тут потрібна виваженість і спокій. У фехтуванні - це не показник, однак я знаю спортсменів, які дуже виважені і спокійні, і досягають найвищих результатів. Головне бажання, яке забезпечить перемогу як холерику, так і флегматику.

- Фехтувальник повинен бути хорошим психологом? Адже навпроти - суперник, слабкі місця якого потрібно знати дуже добре...

- В принципі, так. Однак добрим психологом потрібно бути, насамперед, для себе. Суперника варто добре знати - його манеру ведення бою, технічні прийоми, які він застосовує під час змагань. Противника варто аналізувати, однак головне - налаштувати себе.

"Не думала про нагороду, думала, як виграти наступний бій"

- Після перемоги у Лондоні ви неодноразово говорили, що вам пощастило отримати сильну суперницю у першому ж бою.

- Коли я побачила свою олімпійську сітку, зрозуміла - найголовніше перемогти у першому бою. Мені випала чемпіонка світу, росіянка Любов Шутова. Перемога у першому бою значно зменшує переживання і додає сміливості. Адже на Олімпіаду приїжджають найкращі - усі фаворити. Коли перемогла Шутову, не думала про нагороду, думала, як виграти наступний бій. І так дійшла до фіналу.

 - Опишіть свої найбільш яскраві спогади з Олімпіади-2012 у Лондоні.

- Це сталося ще перед змаганнями. Я повністю змінила своє ставлення до бою, який мене чекав найближчими днями. Справа в тому, що до мене у Лондон приїхав мій хлопець. Ми два дні гуляли містом, оглядали визначні пам'ятки, і я зовсім не думала про те, що мене чекають змагання, а дозволила собі розслабитися. Я думаю, що це мені й допомогло згодом.

- Чи збільшилася увага протилежної статі після Олімпіади?

- Так. Особливо у соціальних мережах. Цікаво, що деякі молоді люди, які до Ігор мене не помічали, почали телефонувати, писати повідомлення. Було дуже важко, оскільки слава впливає на твоє повсякденне та особисте життя. Однак це минає, а біля тебе залишаються ті люди, які були й до цього. Я знаю, якби не була олімпійською чемпіонкою, вони б все одно поважали і любили мене. Це для мене найважливіше. А олімпійська медаль додала більше впевненості як у спортивному, так і в приватному житті. Мені подобається увага, але люди, які є і були в моєму житті, для мене найважливіші.

"Спортивне життя мені більше до смаку, ніж світське"

- Після Олімпіади вас почали запрошувати на різні офіційні та світські заходи. От тільки недавно ви отримали звання "Кращої спортсменки" року, засвітилися у "Світському житті" з Катею Осадчою. Вам подобається атмосфера світського життя?

- Під час церемонії вручення премії "Людина року" у номінації "Кращий спортсмен" моїми суперниками були олімпійські призери Олексій Торохтій і Юрій Чебан. Коли ми прийшли туди у вечірніх туалетах, відчуття були неймовірними, адже це був інший світ, такий відмінний від спортивного. На церемонії було багато політиків, бізнесменів, співаків, артистів. Потім було інтерв'ю з Осадчою, перед яким я трохи нервувала. Неодноразово дивилася цю передачу і завжди дивувалася сміливості Осадчої ставити такі провокаційні питання. Ось і мене Катя спитала про весілля. Я дуже здивувалася, що вона про це знає. Потім мене запросили на іншу церемонію премії "Спортсмен року", де я теж здобула нагороду. На цій церемонії було набагато комфортніше перебувати, адже там були лише спортсмени.

 - Після Олімпіади у Лондоні ви стали одним із найбільш впізнаваних облич української олімпійської збірної. Чи не хочете ви, як свого часу зробили Лілія Подкопаєва, Катерина Серебрянська, Яна Клочкова, спочатку поєднати спорт із світським життям, а потім перейти у цю площину повністю?

- Після завершення спортивної кар'єри із великим задоволенням пішла б працювати у Міністерство спорту на посаду головного тренера. Спортивне життя мені більше до смаку, ніж світське. Я б хотіла також працювати над тим, щоб залучити до нашого спорту більше меценатів і спонсорів. Адже фехтування фінансується не так добре як, наприклад, бокс.

"На першому місці - сім'я і народження дітей"

- Як стало відомо, ви готуєтеся до весілля. Кілька слів про весільну церемонію, а також місто, в якому відзначатиме цей день.

- Для мене головне, як і для кожної жінки, - сімейне щастя і сімейний затишок. Мої батьки - приклад для мене, як варто будувати власну родину. Того ж хочу і я, тому зараз у мене на першому місці - сім'я і народження дітей. Весілля плануємо влаштувати у Львові або влітку, або восени, наразі ми ще не вирішили. Церемонія буде скромною - швидше за все, лише у сімейному колі. Я не люблю пишних церемоній з великою кількістю гостей.

 - Хто ваш обранець?

- Мій майбутній чоловік - майстер спорту із фехтування. Ми з ним часто перетиналися на різних змаганнях, тому маємо дуже багато спільного. Деколи мусимо себе зупиняти, щоб не говорити постійно тільки про фехтування. Але це також і дуже приємно, адже ми дуже добре розуміємо одне одного.

- Опишіть себе трьома словами, які першими спадають на думку.

- Вперта, цілеспрямована, хороша донька і сестра.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: