Ярослав Хома – про допінг, філософію Ателькіна і підкат Кварцяного у роздягальні

25 серпня 22:27
Переглядів: 1144
Хома

Відверте інтерв'ю із колишнім півзахисником Карпат і Шахтаря.

Футбольне життя Ярослава Хоми було переповнене боротьбою. Як і більшість, він боровся з суперниками і травмами, однак ключовий його бій відбувався у владних кабінетах. Після спроби закріпитися у "Шахтарі", виклику до збірної України і лідерства в "Карпатах" на Ярослава чекала дискваліфікація.

З того часу минуло майже 15 років, однак Хома і зараз не вірить у випадковість результатів своєї допінг-проби і відверто називає речі своїми іменами. Зрештою, у його кар’єрі було занадто багато позитиву, щоб згадувати лише про щось погане. Норовливий Віталій Кварцяний, веселий Віктор Прокопенко та нешаблонний Іван Голац, а також молоді Тимощук і Шевчук, розгублений Папа Гуйє та перспективний Кварцяний-молодший – про все це він згадує з посмішкою.

"Не треба було з "Шахтаря" йти"

– Ярославе, бізнес повністю витіснив футбол з вашого життя?

– Так, я присвятив себе роботі і сім’ї. На футбол просто немає часу.

– Ваш син Віктор свого часу займався у ДЮСШ "Поділля". Як його успіхи?

– Він вже залишив цю справу. Бажання великого не мав, а ми з дружиною його не змушували. У Віктора відповідальний час – закінчив 10-й клас. Визначається, що далі робитиме у житті. Поки чіткої цілі, як і у більшості дітей його віку, у нього немає. Одного дня хоче йти у сферу IT-технологій, потім будівельна справа, а наступного дня ще щось (посміхається).

– Колишніх футболістів до футболу повертають зустрічі з екс-партнерами. Вам є з ким згадати минуле?

– У Хмельницькому, де я живу, періодично бачуся з Сергієм Ковальцем. У нього там батьки мешкають, тому він їх навідує. У Львові найближчі товариші це Різя (Володимир Різник), Іван Павлюх та Андрій Сапуга.

– На стадіоні ви нечасто буваєте?

– У Хмельницькому минулого року ходив на Другу лігу. На "Арені Львів" роки два тому був – переглядав матч "Шахтар" – "Динамо".

– Вам скаржитися на кар’єру – гріх. І все ж щось хотіли би змінити?

– Загалом я задоволений, але одне рішення точно прийняв хибне. Не треба було з "Шахтаря" йти. Я травмувався, не потрапляв у склад і повернувся у "Карпати". Треба було чекати і використати свій шанс.

– Найбільш неприємний момент – ваша дискваліфікація у 2003-му році. Як і тоді, ви й зараз незмінно наполягаєте на своїй правоті…

– Те, що це було сплановано – я знаю на 100 відсотків. Жодних доказів сторона обвинувачення не надала. У мене було бажання доводити все це на найвищому рівні. Збирався шукати правду в Німеччині. Повторний тест, до речі, не підтвердив позитивну допінг-пробу.

– Вас звинуватили у прийманні препаратів, що підвищують тестостерон.

– У цьому мене намагалися переконати у Києві. Люди навіть не могли назвати, які саме препарати я вживав. "Гаразд, – кажу. – Дайте дозвіл на поїздку у німецьку клініку". Наш допінговий центр відмовив, а згодом взагалі припинив існування.

У Німеччину я таки поїхав і здав повторні аналізи, які не підтвердили порушення. Там також сказали, що український допінг-центр не володів необхідною ліцензією. Аналізи їхні не мали жодної доказової сили.

– Але федерації цього було достатньо, щоб дискваліфікувати вас на 7 місяців.

– Спочатку погрожували 2 роками. Все просто – між "Карпатами" і ФФУ тривала війна. Не я один страждав – Сергія Мізіна вилучали у кожному другому матчі. Били по ключових гравцях нашої команди.

– Ви до когось зверталися з проханням допомогти?

– До Леоніда Буряка, до Равіля Сафіуліна, тодішнього голови ПФЛ. На першій зустрічі він запитав: "Скажи чесно, ти приймав заборонені препарати?" Якби я брехав, то він не взявся б мені допомагати. Але воювати з ФФУ було марно. Суркіс, Медведчук та інші чиновники – занадто потужні фігури. Проти системи йти нереально.

– До Григорія Суркіса напряму не зверталися?

– Тато навіть писав йому лист. У відповіді Григорій Михайлович зазначив: "Мені шкода, але нічим допомогти не можу".

– Як ваші партнери ставилися до вашого відлучення від футболу?

– Я отримав максимальну підтримку. Хлопці знали, що без дозволів клубних медиків нам заборонено приймати препарати самостійно. Якщо вживаєш навіть протигрипозні препарати, то маєш повідомляти.

– Як почувається футболіст, який отримує дискваліфікацію за порушення, якого він не скоював?

– Переживаєш, зриваєшся, перебуваєш у пригніченому стані. Відчував себе безсилим… Хоча до психолога не звертався, життя на цьому не закінчилося. Якраз син народився, мав інші турботи. Складно було тому, що на мене тиснули. Приїжджав у ФФУ і чув: "Зізнайся, скажи, що ти винен". Я не хотів себе очорняти. Відповідав на ці слова доказами.

– Первинний аналіз все-таки показав підвищення рівня тестостерону…

– У Німеччині пояснили – такі показники бувають він банальних нервів, хвилювання чи навіть чашки кави. Мої дані не були надміру високими. Не знаю, навіщо кожен клуб Вищої ліги на допінг-тести здавав по 300 доларів. Після певних матчів ці люди викликали по двох гравців з команди.

– Ви пригадуєте, коли у вас брали ті аналізи?

– Ми поступилися в Києві "Динамо" 1:3, після чого я здавав допінг-тест.

"Добре запам’ятався підкат Кварцяного у роздягальні"

– У вас є брат-близнюк Ігор, який також займався футболом. Ви відчували особливий зв’язок на полі?

– Ігор отримав травму і передчасно закінчив з футболом. А розпочинали ми з лижного спорту. У Самбірському районі на непоганому рівні працювала відповідна секція. Ми у 8-річному віці вже на чемпіонат України їздили. Жили ми з братом у Колбаєвичах, куди з райцентру приїхав дитячий тренер Петро Галушка, який нас і запросив у футбольну секцію.

– Чому залишили лижний спорт?

– Треба сказати, що лижі допомогли мені у фізичному плані, я отримав хорошу базу. Займалися з братом лижним спортом до вибуху на Чорнобильській АЕС. Як би це дивно не звучало, але одного дня тренер сказав нам: "Хлопці, треба завершувати. Потужних зим не буде найближчих 50 років". У Хіросімі та Нагасакі так і сталося. Тепер кожного року пересвідчуюся у правильності слів наставника – зими вже не такі люті. Вибух на ЧАЕС розпочав мою футбольну кар’єру.

– З аматорського самбірського "Променя" у 1996-му ви потрапили у вищолігову "Волинь". Нереальний стрибок…

– Мене запрошували у Другу лігу, але Галушка сказав: "Їдемо до Кварцяного". Віталій Володимирович побачив у мені потенціал і запевнив, що гратиму у складі через рік. Я справді дебютував у елітному дивізіоні, але "Волинь" вилетіла у Першу лігу.

– Кварцяний тоді був таким, як зараз?

– Я не знав, куди я їду, але у 90-х він був точнісінько таким же.

– Ви – дуже спокійна і виважена людина. Не важко було сприймати протилежного за характером тренера?

– Це людина, яка каже правду. Все решта – емоції. Якщо Кварцяний неправий – наступного дня він обов’язково підійде і попросить пробачення. Так було не раз.

– У вас теж?

– Так, суперечки закінчувалися тим, що Віталій Володимирович підходив і казав: "Вибач, ти мав рацію".

– З психологією зрозуміло. Але як витримати бронежилети, собак і серйозні фізичні навантаження?

– Існують тренери, які вимагають ще більше. Візьміть того ж Павла Яковенка. В "Уралані" Володя Ковалюк у нього грав. Згодом ми зустрілися в Луцьку і він міг порівняти. Бронежилет? Подумаєш, 5-10 кілограмів зайвих. Кварцяний казав: "Уявіть, що ви взяли в руки відро води і біжите". Так, інколи він нас перевантажував, не було легкості. Захоплювався і перед чемпіонатом ми були вже втомлені. Команда грає, але не біжить. Було таке відчуття.

– У вас є улюблена історія про Віталія Володимировича?

– Там що не день, то нова історія (сміється). Я передусім вдячний йому за те, що він взяв мене у команду і повірив у невідомого хлопця. Це людина, яка дотримується слова. Може, у когось існують інші думки, але я кажу лише про себе. Його крики? Це емоції. Дуже добре запам’ятався мені підкат Кварцяного у роздягальні.

– Як це виглядало?

– Перерва якогось матчу, тренер у костюмі. Як розженеться! Бувало й таке, що жбурляв м’ячами і бутсами.

– Сер Алекс Фергюсон не був першопрохідцем?

– Кварцяний його випередив (посміхається). Це все виглядало без злості. Летить у тебе м’яч, ти його ловиш…

– Але мирилися з таким не всі…

– Так, були люди, які відразу розверталися і їхали. Бувало і навпаки. Прийшов у клуб лікар з київського ЦСКА. Він не знав, що всі рішення щодо травмованих приймає Кварцяний. Тренер приїхав пізніше і запитує: "Де Вася Сачко?" Лікар відповідає: "Він травмований, я відпустив його".

– Реакція Кварцяного?

– "У цій команді лише я приймаю рішення, кого звільняти від тренувань. Тебе звільнено". Лікаря у команді справді більше не було. Цього чоловіка попереджали, що такі рішення приймає Кварцяний. І процитували вислів Віталія Володимировича: "Перелом – це не травма. Смерть – це єдина травма і причина невиходу на поле".

Кварцяний сказав меру: "Ти хто такий? Йди вулиці ремонтуй"

– "Волинь" зразка середини 90-х – це колектив досвідчених гравців: Бурч, Федецький, Федюков. Як вони прийняли вас, молодого?

– Я отримав максимальну підтримку від партнерів. Беззаперечними авторитетами тієї "Волині" були Федецький і Федюков. У колективі одразу відчув себе своїм.

– На ваших очах у професійному футболі дебютував 17-річний Анатолій Тимощук.

– Чогось особливого у ньому я не помітив. Мені більше подобався Володя Гапон, який народився у тому ж році, що й Тимощук. Швидкість і дриблінг у Гапона були прекрасними. Кварцяний підпускав його у команду з 14-ти років! А Тимощук спочатку ж форвардом був. А згодом, як в історії з Андрієм Гусіним, його перевели в опорну зону.

– Після "Волині" ви їдете у "Поділля". До Хмельницького вас запросив Кварцяний?

– Віталій Володимирович пішов з "Волині" зі скандалом – міський голова почав втручатися у його роботу. Кварцяний і тепер цього не любить. Ще тоді казав: "Мер міста повинен пам’ятники ставити, а не у футбол втручатися". До речі, цю фразу він випалив на спільній зустрічі "Волині" з мером. Нас всіх зібрали після програного матчу і мер виступив з промовою, суть якої зводилася до того, що команда обрала не правильну тактику.

– Реакція Кварцяного була бурхливою?

– Випалив привселюдно: "Ти хто такий? Йди вулиці ремонтуй і пам’ятники став". Після цього тренера звільнили і він поїхав у Ковель, де планував з колективу фізкультури зробити хороший клуб. Там не склалося і він прийняв "Поділля".

У той час я вирушив у тодішній Дніпропетровськ на збори в команду до В’ячеслава Грозного. Підписав контракт з "Дніпром", але тренер сказав, що в склад не потраплятиму і мене віддадуть в оренду "Уралану" до Павла Яковенка.

– Збиралися в Елісту?

– Взяв квитки, але за день до вильоту зателефонував Кварцяний: "Я прийняв "Поділля", приїжджай". Розповів йому про "Уралан". "Я вже спілкувався з Грозним. Навіщо тобі Еліста?", – сказав Кварцяний. Так я опинився у Хмельницькому.

– В Луцьку, Ковелі і Хмельницькому ви мали нагоду грати разом із сином Віталія Володимировича – Дмитром. До останнього часу він працював у тренерському штабі батька.

– Діма – технічний гравець, але йому не вистачало фізичної підготовки. Дані у нього непогані, задатки хороші. Якби трохи попрацював над фізикою, то міг вирости у класного футболіста. Тим більше, для Кварцяного не мало значення син це чи ні. Ганяв всіх однаково.

"Жив із Шевчуком в одному номері. Він і тоді не любив алкоголь"

– "Поділля" вашої епохи – це ветеран Василь Бондарчук, юний Віталій Розгон, забивний Олексій Сендель, а ще майже півдесятка грузинів: Брунджадзе, Кіпіані, Магріані, Бабуадзе. Чим запам’ятався для вас той період?

– Колектив був дружнім і хорошим. Фактично це найкращі роки хмельницького футболу. Спочатку власником "Поділля" був грузин, який потім продав клуб місцевому бізнесмену Валерію Дяченку. Коли прийшов Кварцяний, то не шкодував грузинів, які не особливо любили багато бігати. На жаль, Віталію Володимировичу не дали працювати. Він взяв собі у помічники тих людей, які його постійно підставляли.

– Як саме?

– Казали йому одне, а президенту – інше. Сам був свідком такого.

– У березні 1997 року дебютував у професіональному футболі В’ячеслав Шевчук. Сталося це в Одесі, коли він замінив вас за 5 хвилин до завершення матчу. Йому було лише 17.

– Ми жили в одній кімнаті і коли Кварцяний брав Шевчука в "Поділля", то казав: "Я бачу у ньому потенціал". Слава справді мав чудову швидкість. Знав його ще з Ковеля, де разом грали на КФК. Шевчук зростав на очах, але у цьому велика заслуга тренера. Молодий гравець немало помилявся, але Кварцяний все одно вірив і багато довіряв хлопцеві. Інший тренер просто не терпів би цих помилок. Коли "Поділля" вилетіло у Другу лігу, Кварцяний посприяв переходу Шевчука у запорізький "Металург".

– Чого не вистачало В’ячеславу на початку кар’єри?

– У нього не було останнього пасу. У "Шахтарі" також це проглядалося – все зробив, а на завершальній стадії виникали труднощі. Він залишався на тренуваннях і по сто таких передач робив. Кварцяний зробив з нього футболіста.

– Шевчук – відомий в Україні "режимник". Такий стиль у нього з перших днів у футболі?

– Я не був любителем "походів" і мені пощастило, що сусід по кімнаті мав такі ж погляди на життя. Слава не любив алкоголь і був націлений на футбол. Те саме стосується і Тимощука, який взагалі не цікавився алкоголем. Ми зараз не спілкуємося з Шевчуком, але не скажу, що у нього з’явилася зіркова хвороба.

– З "Поділлям" ви пройшли Другу лігу, повернулися у Першу, а згодом отримали запрошення від "Карпат".

– Нас очолив Юрій Аванесов, якому допомагав Володимир Булгаков. Відзначив би останнього, який був дуже хорошим тренером. З Хмельницького мене запрошували у тернопільську "Ниву" і "Металіст". Потім надійшла пропозиція від "Карпат". Я навіть не задумувався, адже народився у Самбірському районі і мав мрію грати за "Карпати". Це народна команда, тому я неодноразово приїжджав на матчі до Львова з району. Найбільше мені запам’яталася ера Степана Юрчишина.

– Яким був колектив ваших "Карпат"?

– Мені пощастило, адже з адаптацією повністю допоміг Сергій Ковалець. На моїй позиції була серйозна конкуренція – Мізін, Толочко. Загалом хлопці прийняли, як свого. Того ж Володимира Шарана знав ще по "Дніпру". Відчував підтримку від Покладка, Гецка та інших гравців. У Львові була потужна фінансова основа – "Львівська залізниця" опікувалася клубом, а її очільник Георгій Кірпа неодноразово приїжджав на тренування.

– Зусиллями Кірпи у найкоротші терміни було реконструйовано стадіон "Україна". Однак перший матч на арені, скоріше, розчарував – "Карпати" в Кубку УЄФА поступилися у серії пенальті шведському "Хельсінгборгу".

– Шведи були добре підготовлені, а ми перехвилювалися. Обидва матчі завершилися 1:1 і ми могли проходити далі. Я пенальті не пробивав, адже список складали тренери. У першій п’ятірці мене не було, а черга до мене не дійшла.

"Побиті машини у "Шахтарі"? Це все дурниці"

– Один з останніх матчів у зелено-білій футболці перед трансфером у "Шахтар" ви провели якраз проти "гірників". Тоді вже знали про варіант з переїздом у Донецьк?

– Так, я чув, що за мною слідкують, тривали переговори. Я не відчув особливого бар’єру. Коли змінював "Поділля" на "Карпати", то розумів, що зміни серйозні. А тут я вже знав Тимощука і грав на високому рівні. Приїхав у Донецьк, зустрівся з Рінатом Ахметовим і ми підписали контракт.

– Про що розмовляли?

– Запитання було лише одне: "Що тобі ще потрібно, щоб думати лише про футбол?" Я знав багатьох клубних президентів, але так, як ставився Ахметов до своїх, я такого ніде не бачив. Те, що розповідають про побиті машини – це все дурниці. Я недовго грав у "Шахтарі", але у мій час такого не було. Навіть коли ми програвали, то на нас президент не кричав. Згодом я повернувся у "Карпати" і почув класну фразу від серба Івана Голаца: "Президент може критикувати і розповідати свою версію подій. Але я тренер і слухати ви маєте мене. Я відповідаю за результат". Те саме було у "Шахтарі" – Ахметов щовечора приїжджав на тренування, але не втручався у тренувальний процес.

– Через що у "Шахтарі" могли виникнути проблеми?

– Дозволялося гуляти до півночі, але потім можна було потрапити у халепу. Якщо керівництво дізналося про те, що ти після 12-ї "зависав" у ресторані, то це могло стати причиною серйозної розмови.

– У "Шахтарі" вам довелося попрацювати з Віктором Прокопенком. Ваші враження?

– Справді авторитетний і хороший тренер. Його любили в команді – дуже порядна людина. Віктор Євгенович постійно жартував і підколював. Але робив це по-особливому, з підтримкою. Не дозволяв нікому опускати голову. Справжні одеські жарти.

– Ви стали свідком приїзду в "Шахтар" перших легіонерів: сенегалець Ассан Ндіайє, нігерійці Айзек Окоронкво та Джуліус Агахова були тоді екзотикою.

– Їм було важко адаптуватися. Ставилися до них з повагою, але відчуття того, що їх недолюблюють, існувало. У них були більші зарплати, напевно. Легіонери не хотіли працювати так, як українці. Холодно? Не будемо тренуватися, ми пішли грітися.

– Хто вважався найбільшим авторитетом у роздягальні?

– Ателькін і Попов. Багато підказок я отримав саме від Ателькіна. Він буквально пояснював молодим гравцям, як треба жити. Він казав про те, як воно є, як виглядає реальне життя без прикрас. Футболіст звик до того, що за нього все роблять. Закінчуєш кар’єру – і ти нікому не потрібен. Дуже важко у психологічному плані. Значна кількість футболістів "сідає на стакан". Ателькін вже тоді застерігав: "Не купуй цієї машини, не витрачай гроші…"

– Ви згодом пережили схожий період?

– Так, мені теж було важко. Але, на щастя, поруч були люди, які допомогли і я зараз зовсім не шкодую, що змінив вид діяльності і не залишився у футболі, віддавши перевагу бізнесу.

"Першим запитанням Невіо Скали у Донецьку було: "Хлопці, у вас траур?"

– В лютому 2001-го ви отримали виклик до збірної України.

– Я тільки переїхав у Донецьк. Чи запросили б мене з "Карпат"? Думаю, що так, адже згодом я отримав запрошення ще раз, коли виступав у Львові, але через травму не поїхав у розташування збірної.

– Яка атмосфера панувала в головній команді країни?

– Нормальне спілкування, жодної зверхності. З нами працював Леонід Буряк, а з трибун за тренувальним процесом спостерігав Валерій Лобановський. Футболісти поводили себе невимушено. В "Шахтарі" я реально відчував напругу у відносинах з "Динамо", але в таборі збірної такого відчуття не було. Одна команда без поділу на групи.

– У "Шахтарі", як і у збірній, ви також провели лише один матч. При тому, багато грали за "Шахтар-2" з Гаєм, Бєліком, Бредуном, Шкредом…

– На зборах я отримав травму – розірвав зв’язки коліна. Конкуренція велика, треба було боротися. Я чекати не хотів і даремно залишив "Шахтар". У Донецьку справді грали сильніші і тренери ставили у склад тих, хто був найкращим на той момент. А мені просто не вистачило терпіння і я повернувся у "Карпати", відгукнувшись на запрошення Мирона Маркевича.

– В "Карпатах" вже суттєво змінився склад, з’явилися легіонери. Нігерієць Едвард Аньямке міг видати одну яскраву гру, а потім розчинявся на полі. У тренувальному процесі він виділявся?

– Аньямке був ледачим. Деколи доходило до того, що взагалі бігати не хотів. Ми навіть до керівництва зверталися і самі примушували їх викладатися. Людські якості Едварда і того ж Самсона Годвіна запитань не викликали – веселі, хороші хлопці. Але на тренуваннях часто лунало: "Не можу, коліно болить, спина болить".

– Перше коло сезону 2001-2002 років "Карпати" закінчили на третьому місці, у Львові заговорили про єврокубки. Однак у другій половині чемпіонату команда запам’яталася антирекордом – 981 хвилина і 10 матчів поспіль без забитих голів.

– Прийшли легіонери, які хотіли лише заробити гроші. Ці хлопці себе берегли і не віддавалися на полі так, як місцеві. Варто було будувати команду на основі "своїх". Реально якісними легіонерами були Сергій Ковальчук, який "чужим" вважався лише формально, і хорват Ігор Йовічевіч. Хороші спогади залишилися про Мацея Налєпу – поляк мав інший менталітет і міг жартувати навіть над тренером.

– У наступному сезоні "Карпати" почергово тренували три наставники: Броварський, Ходукін і Голац. Чим вони запам’яталися?

– У першого був авторитет і хороша допомога у вигляді помічника Андрія Карімова. Валентин Ходукін – ходяча енциклопедія. Це надзвичайно серйозний тренер з неймовірними знаннями. Йому у Львові не дали попрацювати належним чином і він проявив себе в Азербайджані. Щодо серба, то він змінив менталітет у клубі. Тимощук розповідав, що такими новаторами в "Шахтарі" були європейці Невіо Скала і Бернд Шустер.

– В чому це проявлялося?

– Першим запитанням Скали у Донецьку було: "Хлопці, у вас траур?" Мовляв, чому гравці такі пригнічені. Голац нам відразу сказав: "Я – тренер і тільки я відповідаю за результат. Всі запитання адресуйте мені, а не президенту". Він вважав нас професіоналами і казав: "Нічого страшного, якщо після гри вип’єте трохи спиртного". До тренера з’явилася довіра.

– Ніхто більше не ховався з кухлем пива?

– Відіграли на зборах матч і у холі готелю пили пиво. Поруч сидів Голац – жодних зауважень. Він казав, що у Європі це норма. А ще серб запровадив вихідний. Неділя – день сім’ї, церкви і відпочинку. Коли пішов Голац – все зламалося і його підходи не прижилися. До речі, тренування у Голаца були цікаві – я навіть зараз конспекти зберігаю, які вів тоді. У нас і розминка цікавою була, а не формальність "для годиться".

– Голац у "Карпатах" – це ще й якісні трансфери: Йовічевіч, Мікуліч, Сучков.

– Це хороші легіонери і очевидне підсилення. Якби запрошували лише таких, то команда ставала б тільки сильнішою. Ігор, Єрко і Олексій – прекрасні футболісти.

– Через допінг ви пропустили 7 місяців. Важко було повертатися?

– У психологічному плані, передусім. Розпочав у запорізькому "Металурзі" у Валерія Яремченка. Я від природи був здоровим і ніколи не мав проблем з фізичною підготовкою. У Запоріжжі до приходу Яремченка у справи команди втручалися сторонні люди.

Бувало навіть таке, що тренувальний процес хотіли проводити. "Якщо я не потрібен, тоді тренуйте", – поставив всіх на місце Яремченко. Колектив був хорошим: Сергій Попов, Юра Максимов…

– Далі на вас чекало повернення до Кварцяного у "Волинь" і епічні висловлювання про югославів і "руїни Бухареста".

– Віталій Володимирович не змінився, але з поблажкою ставився до вікових гравців. Щодо югославів, то він перед хлопцями одразу вибачився. Він говорив набагато більше, але не на публіку. І просив вибачення за ці емоції. Після гри його просто краще не чіпати. Інколи вигравали 3:0, а він кричав більше, ніж після 1:1.

– У Кварцяного заграли Майкл Алозі, Папа Гуйє, Марко Девіч, Браніслав Круніч, Корнел Бута, Харісон Омоко, Александар Трішовіч та багато інших. Майже всіх ви бачили у ділі…

– Найбільше мені подобався Марко Девіч. Всі розуміли, що у "Волині" він тимчасово і Кварцяний знав, що готує його для продажу у хороший клуб. А ще я добре пам’ятаю приїзд Папа Гуйє. Футбольна Україна має дякувати за цього гравця саме Кварцяному.

– Що було незвичного у тій історії?

– Спочатку тренер жартував, що йому привезли гравця з пальми. Папа приїхав без форми і бутсів. Йому видали їх у "Волині". Сенегалець вмів лише грати головою. Пас на 2-3 метри не міг віддати. Тренер його забракував. Тоді Папа сказав: "Дуже прошу, візьміть у команду, бо у мене немає виходу". Кварцяний дав тому 100 доларів зарплати і повірив у нього. Згодом виник варіант з "Металістом", але Папа відмовився переїжджати у Харків.

– Чому так?

– Мовляв, зарплата у "Металісті" маленька. Кварцяний покликав сенегальця до себе і сказав: "Ти пам’ятаєш, як за 100 доларів грав? Їдь у Харків і не думай про гроші. Вони тебе ще наздоженуть". Так і сталося. Віталій Володимирович вміє сканувати футболіста. Я не бачу потенціалу у гравцях, а він бачить. Візьміть Василя Сачка або того ж Євгена Хачеріді. Він дуже рідко помиляється.

– Закінчували з футболом ви у Кривому Розі в Олександра Косевича. Екс-гравець "Кривбаса" Магомед Адієв розповідав: "Посеред ночі Косевич зателефонував мені: "Чечене, чим займаєшся? Миттю одягайся, зараз по тебе приїде машина. Ми йдемо у нічний клуб". Вам чим запам’ятався нинішній тренер краматорського "Авангарду"?

– Спогади про Косевича хороші. Він більше приділяв уваги організаційним моментам. За тактику і тренування відповідали його помічники. "Кривбас" виглядав непогано і був симпатичною командою. Але настав і мій час прощатися з футболом.

– Ви казали, що вам допомагали певні люди після завершення кар’єри. Без них було би складно знайти себе у бізнесі?

– Мій тесть дав мені не одну цінну пораду. Не раз казав: "Спокійно, не все одразу. Треба набратися терпіння". Я слухав його і щиро вдячний за допомогу. Інколи справді просто треба перетерпіти.

За матеріалами: football24.ua
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити