Ярослав Зубрицький: "Останні п'ять років борюся з самим собою"

14 березня 09:54
Переглядів: 472
зубрицький

Суперветеран львівської «Політехніки-Галичини» про відносини з молодим тренером, кризу в українському баскетболі і плани на майбутнє.

- Ярославе, остання поразка фактично перекреслило надії «Політехніки» на плей-офф. Тепер, щоб зайняти восьме місце, вашій команді необхідно вигравати всі матчі, що залишилися, в числі яких дуель з непереможеним «Хіміком», і розраховувати на осічки конкурентів. Наскільки болючим для колективу був результат матчу з «Ферро» і чи вірите ви ще в можливість потрапляння у вісімку?

- Поразка дійсно болюча, ми розраховували на цю гру, націлювалися на перемогу. Але і у «Ферро» хороша команда, вони зіграли. Я вважаю, вони перемогли нас за рахунок досвіду.Щодо попадання в плей-офф, то надія завжди вмирає останньою. Але, по-перше, тут не все залежить від нас, а по-друге, потрібно бути реалістами. Потрапити до вісімки нам тепер дуже важко. Думаю, цього року плей-офф «Політехніці» вже не світить.

- Проте, команді не може бути соромно за виступ у третьому колі. На ваш погляд, у чому причини перетворення Політехніки на завершальному відрізку сезону?

- Один з факторів - велика перерва перед третім колом, за час якого ми добре попрацювали над фізичною підготовкою. Після цього гра з «Дніпром». Можливо, суперник нас недооцінив. Ми виграли, і хлопці повірили в свої сили. Добре, що була ця перерва.

- На решту сезону у команди ще присутні якісь локальні завдання?

- Потрібно постаратися виграти якомога більше з решти ігор і закінчити сезон на позитивній ноті. Думаю, що заплановану за календарем виїзну зустріч з «Одесою» ми зіграємо вдома (Суперліга дійсно постановила грати цей матч у Львові, - прим.ред.), А це означає, що команда повинна перемагати. Зобов'язані дати бій в Черкасах, тому що ми можемо це зробити. З «Хіміком», зрозуміло, буде складніше, потрібно бути реалістами.

- На вашу думку, наскільки великого прогресу в розвитку зуміли домогтися молоді гравці «Політехніки» по ходу нинішнього сезону?

- Я думаю, що за рахунок нашої серії перемог хлопці повірили в себе. Це в першу чергу. Зараз я бачу більше впевненості в їх діях. Звідси і поліпшення гри. Хлопці отримують більше часу на майданчику й увірували в свої можливості. Адже торік практично ніхто з них в Суперлізі не грав. З великою кількістю часу на майданчику і впевненістю в собі приходить і прогрес. Для них це великий плюс.

- Ще один фактор покращення результатів «Політехніки» - Ярослав Зубрицький став грати більше...

- Про це не мені судити. На початку сезону я мав проблеми зі здоров'ям, грати було важко. А в другій частині чемпіонату тренерський штаб став мені більше довіряти. Може, зіграла роль зміни наставника посеред сезону. Прийшов Кирило Погостинський, я почав грати більше. Потім Максим Фомічов побачив, що я можу допомогти команді, і став частіше вдаватися до моїх послуг на майданчику. Щодо користі від мене... Скажімо так, я завжди намагаюся робити свою роботу по-максимуму і віддаватися на всі 100%. А оцінювати мою гру будуть фахівці і тренер.

- Проблеми зі здоров'ям і брак довіри з боку тренерського штабу не сприймався вами як сигнал до завершення кар'єри?

- За великим рахунком, так воно і було. Це не афішувалося, але на тому відрізку сезону я був більше не гравцем, а асистентом головного тренера. Пробував себе у цій сфері, вчився робити відеонарізки і так далі. Це теж важка робота. Думаю, рано чи пізно мій перехід на тренерську стезю все одно відбудеться. Я хочу залишитися в баскетболі і спробувати себе в цій ролі, якщо вийде. Тобто, час без ігрової практики не пройшло для мене даром - я щось почерпнув з тренерської діяльності. Тому навіть задоволений, що так вийшло.

- Тобто функції граючого тренера ви за собою зберігаєте і зараз?

- Так, зберігаю. Я і асистент, і гравець (посміхається). Намагаюся допомагати Максиму, як можу.

- В останні роки вам не звикати працювати під керівництвом тренерів, які молодші вас за віком ... але випадок цього сезону взагалі надзвичайний. Як складаються ваші стосунки з Максимом Фомічовим? Чи прислухається наставник до думки граючого асистента?

- Зрозуміло, що головний тренер завжди приймає рішення сам. Але Максим часто цікавиться моєю точкою зору на предмет тій чи іншій ситуації. Право висловити свою думку в мене є. Іноді головний тренер до нього прислухається, іноді залишається при своєму. Тобто присутній нормальний діалог. Я задоволений тим, як складається ситуація, самим процесом співпраці.

- А як будуються взаємини молодого тренера з колективом? Існує чітка дистанція між ним і гравцями або ж всі працюють разом для досягнення спільної мети?

- Під час тренувань, звичайно, вона присутня, це нормально. А поза майданчиком відбувається нормальне спілкування, особливої дистанції я не бачу. Якщо і є, то зовсім невелика. Адже тренування - це одне, а за межами залу - зовсім інше. Це нормальний підхід.

- Говорячи про середину сезону, вірилося вам, що команді ще вдасться вистрілити в поточному чемпіонаті?

- Не дуже, якщо бути чесним до кінця. А в п'ять перемог поспіль, напевно, не вірилося зовсім. Але от та сама гра з «Дніпром», а потім наступний матч з БК «Київ» вселили таку впевненість. Не будь перемоги над дніпропетровцями, мабуть, і в столиці не вдалося б виграти.

- Як відбулось повернення Фомічова? Чи радилося керівництво команди з гравцями про можливе повернення наставника?

- Ні, як і у випадку зі звільненням, рішення було прийнято нагорі.

- Як вважаєте, могли б результати Політехніки бути ще кращими, якби не відбулося відставки тренера після першого кола?

- Важко сказати, адже все це лежить в площині припущень. Можливо, було б краще, може - навпаки. В першу чергу, імпульсом для поліпшення результатів послужила велика пауза між іграми в січні/лютому. Ймовірно, і повернення тренера вплинуло. За фактом же ми маємо те, що маємо. На даний момент це непоганий результат, шкода тільки, швидше за все його не вистачить для потрапляння у вісімку. Значить, будемо готуватися на наступний рік.

- У числі поєдинків, які залишились для «Політехніки» є зустріч з «Одесою», яку по ходу сезону покинули практично всі лідери, перебравшись закордон. У цьому контексті питання, що стає насущним: чи може ситуація, що склалася посприяти прогресу вітчизняних виконавців?

- У глобальному сенсі, на перспективу, що може бути з'явиться ще більше молодих гравців, які зможуть себе показати - так. Цілком можливо, що ми побачимо кілька хлопців, які в іншій ситуації не змогли б заграти. З такою ситуацією в чемпіонаті вони отримують хороший шанс довести, що даремно на них не звертали уваги раніше. Ті хлопці, які виїхали закордон - їм великий плюс, особливо якщо потрапили в хороші чемпіонати. Коли розглядаєш ситуацію під таким кутом, то можна побачити позитивну сторону. Але плоди від цієї ситуації будуть пізніше. А на даному етапі, якщо бути об'єктивним - наш чемпіонат слабкий. Навіть порівняно з торішнім.

- Свого часу, ви також скуштували легіонерського хліба. З якими труднощами українські гравці зіткнуться в першу чергу?

- Насамперед, ти їдеш туди, як легіонер. Попит з іноземців завжди дуже високий. Тебе беруть, щоб ти відразу давав результат. До цього потрібно бути готовим. Тренера розраховують за рахунок твоїх ігрових якостей вигравати матчі, щоб ти допомагав команді добиватися поставлених цілей. Вимоги набагато вище - це в першу чергу. А в побутовому плані особливих проблем бути не повинно. Особливо, якщо чемпіонат хороший.

- Озираючись у минуле, український баскетбол вже опинявся в подібній ситуації наприкінці дев'яностих. Тоді ви були одним з кращих українських гравців, тому логічним буде поставити запитання: чи можна порівнювати нинішній проблемний період у вітчизняному баскетболі з минулим?

- Згадуючи перші роки в «Політехніці», з 1993 по 1996 роки, то так, було важко. Потім же я перейшов в «Денді-Баскет» ... і хочу сказати, що в той час криза була не настільки сильним, як нинішній. Мені здається, зараз фінансові проблеми в українському баскетболі куди істотніше. Може, я помиляюся, але думка склалася саме така. Хоча я повинен бути вдячним: якби тоді не було такої ситуації, то грало б більше легіонерів. І цілком можливо, що Ярослав Зубрицький, як гравець, не відбувся б.

- На те, щоб подолати всі труднощі, об'єднатися і стати привабливим для глядача, вітчизняному чемпіонату знадобилося чи не десять років... Як вважаєте, скільки часу необхідно для того, щоб український баскетбол знову відродився?

- Тут багато факторів повинні скластися воєдино. Насамперед, повинна стабілізуватися ситуація в країні. Тоді через два-три роки все має поступово налагодитися. Головне, щоб політичні конфлікти завершилися, після цього зі спортом розібратися буде легше.

- Повертаючись знову до подій п'ятнадцятирічної давнини, згадується, що плутанина у внутрішній першості позначилася і на виступах збірної. Довгий час національній команді не вдавалося продемонструвати гарні результати на міжнародній арені. Зараз же колектив Майка Фрателло встиг стати завсідником великих міжнародних форумів. На вашу думку, чи може ситуація повторитися і ризикує збірна відкотитися в розвитку на кілька років назад?

- Спочатку національній команді вдавалося потрапляти на міжнародні турніри, тому що в строю були вихованці ще радянської системи баскетболу. Після пішов спад, тому що зміни практично не було. Її не підготували. Зараз вже змінилося покоління, прийшло нове, молоде, яке доводить, що може грати на такому рівні. Я не думаю, що послідує такий спад, тому що зараз немає такої прірви між дитячим та професійним баскетболом. Вона, звичайно, все одно існує, в деяких містах немає шкіл, проте все не так запущено. За дітьми спостерігають, є збірні за своїми вікам. У цій ситуації скоріше навпаки, головна команда країни може відкрити для себе нові обличчя.

- Взагалі, чи доречно порівнювати те покоління українських баскетболістів з нинішнім, і якщо так, на чию користь буде порівняння?

- Порівнювати дуже важко, вони різні. Мені здається, покоління радянської закалки було сильніше в плані самовіддачі на майданчику. Гроші не завжди відігравали ключову роль. Якщо люди вже виходили на майданчик, то грали на максимумі можливостей. А зараз у нас інші реалії: є гроші - добре, ні - дуже погано. На користь нинішнього покоління можу сказати, що вони набагато атлетичнішим. Такі тенденції сучасного баскетболу. У плані технічного оснащення у них також все в порядку. Вони пройшли всі ті ж збірні за своїм віком і приходять у дорослий баскетбол більш підготовленими до вимог професійного спорту. Але раніше люди грали з куди більшим бажанням. Я не хочу збирати всіх під одну гребінку, припустимо, в національній команді вистачає людей, які не люблять поступатися і звикли битися. Але якщо брати глобально, то це порівняння буде правомірним.

- Повертаючись безпосередньо до вас. Не так давно ви розміняли п'ятий десяток. Враховуючи те, що у вашій фізичній формі сумнівів не виникало ніколи, питання буде поставлено інакше: як вам досі вдається зберігати мотивацію продовжувати активні виступи?

- Якщо чесно, з кожним роком налаштовувати себе все складніше, в першу чергу, на тренування. Грати завжди приємно, баскетбол приносить масу емоцій, як позитивних, так і часом негативних. А ось змушувати себе тренуватися, переносити збори - це дуже важко. Але через «не можу» примушуєш себе займатися. А що робити? Робота така (посміхається). Чесно кажучи, в такому стані я перебуваю вже не один рік, а протягом останніх п'яти-шести років. Йде постійна боротьба із самим собою.

- Кілька місяців тому генеральний директор клубу Кирило Погостинський висловив бажання підняти вашу майку під склепіння львівської арени. Також було озвучено, що керівництво «Політехніки» хотіло б залишити вас в клубі і після закінчення ігрової кар'єри. Ці наміри збігаються з вашими?

- Чи збігаються, звичайно. Я б хотів працювати в «Політехніці», це мій клуб. Тут я починав і хотів би залишитися. Головне, щоб все було нормально і клуб існував. А там вже домовимося. Щодо майки під склепіннями арени - якщо це ініціатива клубу, і вона буде втілена в життя, то для мене це буде означати багато чого. Буде дуже приємно.

- Ну і на завершення питання, яке, напевно, цікавить багатьох в українському баскетболі: чи зумієте перебороти себе заради ще одного сезону?

- Навіть не знаю... Як я вже говорив, важко знаходити в собі сили для тренувального процесу. Хотілося б уже завершити кар'єру і перейти на тренерську роботу. Звичайно, бувають різні ситуації, але я не знаю, що має статися, щоб я продовжив грати. В принципі, вже готовий до завершення активних виступів. І самому важко, та й молодим дорогу давати потрібно. Нехай доводять, що готові і можуть грати. А у мене настав час для змін у житті.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити