Євген Бохашвілі: "Мої думки пов’язані лише з "Рухом"

07 травня 14:29
Переглядів: 130
бохашвілі

Після ретельного знайомства вболівальників із зимовими новачками «Руху» Юрієм Копиною і Святославом Зубарем питання -хто стане наступним нашим героєм - відпали самі собою. Адже за підсумками голосування журналістів та експертів Євгена Бохашвілі визнали найкращим гравцем квітня. На інтерв’ю форвард через затори на дорогах трішки запізнився. Вмостившись у зручному кріслі затишної кав’ярні «Кабінет» та смакуючи запашним капучино, Євген запропонував спершу дочекатися завершення матчу Жемчужина - Тепловик, а вже опісля ми перейшли до двогодинної, проте доволі цікавої розмови з розумним, комунікабельним та амбітним форвардом «Руху».  

- Євгене, тільки-но ми з тобою тримали міцно кулаки за іванофранківську команду і стали свідками завдяки онлайн трансляції того, як «Жемчужина» сенсаційно поступилася «Тепловику». Тепер винниківчани скоротили відставання до двох очок. Настрій покращився?

- Справді, настрій кращий. Гадаю, в усіх він поліпшився. Чемпіонські перегони тривають. Головне – набирати очки, тоді обов’язково досягнемо свого. Вважаю, якби здобували їх, то такої ситуації не виникло б.

- Після фінального свистка ми з тобою одразу згадали і про виїзні матчі. Я розумію, що про ці поєдинки вже багато сказано та, мабуть, слід забувати. Але хочеться почути і твою думку, адже час минув, емоції уляглися і можна проаналізувати ці поєдинки?

- Мені здається, що причина у тому, що ми переживаємо. Команди, які нас приймають, по-особливому налаштовуються проти нас. Можливо, ми десь трішки до цього психологічно не готові. Потрібно докладати ще більше сил і боротися не лише з суперником, але і з собою. Треба перебороти насамперед самих себе і розуміти, що очки на виїзді так легко не даються, як вдома. Гадаю, ми це зрозуміли вже і повинні втілювати у реальність.

- Тобто проблема у психологічному плані?  

Мені здається, так. Адже ми зобов’язані перемагати ці команди. Не можу, звісно, залізти кожному у голову. Але чомусь результат різний. Причина, значить, у чомусь іншому, ми у футбол вміємо грати. Як на мене, це питання психології.     

 - В усіх виїзних матчах помітна проблема другого тайму. Адже за підсумками першої половини зустрічі ви двічі перемагали. Це розслабленість?

- Це те, про що я і говорив - питання психології. Ми досягаємо мети, забиваємо, ведемо у рахунку. Потім починається тиск, який змушує нас утримувати перевагу. Мабуть, треба більшого зосередження. Якщо до кінця гратимемо так само, як із перших хвилин, то у нас все буде гаразд. Я не вважаю, що проблема виникає через розслабленість. Ні, ми дуже переживаємо за результат і не граємо у той футбол, який від нас вимагають тренера. А характеру у нас вистачає. У нас є гравці, які можуть свій досвід передати іншим. Гадаю, такому підбору виконавців можуть позаздрити багато клубів Прем’єр-ліги.

- Євгене, ти перейшов у «Рух» з Прем’єр-ліги. Вже спробував на дотик і смак Другу лігу. Як тобі рівень цього турніру?

- Я думав, що тут буде відрізнятися рівень футболу. Якщо відверто, тут практично усі намагаються щось комбінувати, ніхто не хоче поступатися у боротьбі. Тут будь-яка команда може протистояти клубам Першої і навіть Прем’єр-ліги. Всі футболісти зі школою. Я навіть здивований таким високим рівнем. Але потрібно розуміти, що це Україна, яка славиться боротьбою. Тільки в елітарному дивізіоні на перший план почне виходити майстерність, індивідуальні здібності. Тож якщо будемо всією командою боротися, то зможемо досягти результату. А якщо сподіватимемося лише на майстерність кожного з нас, то нічого не вийде. Це єдине, що я вже зрозумів на сто відсотків. Тому що будь-який гравець з іншого клубу за рівним нижче бореться, бігає і навіть просто б’є ці м’ячі по аутах та вже нічим не поступається, бо як мінімум не програє. Тож насамперед потрібно вигравати боротьбу, далі вже застосовувати майстерність. Інакше ніяк.

- Ти вживаєш часто слово «боротьба». Багатьох і зокрема мене воно дратує, бо це інший вид спорту. Хочеться, щоб наші команди грали у футбол, але реалії інші?

- Розумієте, наші команди тренуються і часто проводять матчі на таких полях, де грати у футбол неможливо. Якщо в Європі навчають насамперед віддавати точний пас, більш технічно вправлятися з м’ячем, то у нас немає де цьому вчитися. Тому коли наші гравці виростають, то у першу чергу вміють боротися і багато бігати. Додайте сюди непоступливий характер і більшість команд Другої ліги - усі ці компоненти мають і застосовують. В інший футбол вони не можуть грати, тому що умов немає. Команди, які майстерніші і хочуть йти іншим шляхом, через те, що виходять на такі поля, автоматично переходять на відповідний футбол. Це наша проблема, через яку ми втрачаємо очки на виїзді. Тож і підлаштовуємося під стиль суперника.               

- Не можете гнути свою лінію?

- Треба зламати погану традицію і до прагнути до того, аби гнути свою лінію. Ми у перші хвилини граємо у власний футбол, не поспішаємо і ні за що не переживаємо. Починається другий тайм і виникає хвилювання за результат.

- Чи реально футболістам забути про турнірну таблицю? Будемо відверті, ключове завдання на сезон виконане – команда вже однією ногою у Першій лізі. Грайте у свій футбол?

- З перших хвилин ми починаємо грати у свій футбол. Навіть коли щось не виходить, не б’ємо вперед, намагаємось комбінувати. А у другій частині матчу на нас тисне відповідальність за результат. Тож потрібно швидше звикати до того, що ми лідери. Попри те, що щось не виходить, треба бути сильними і грати у свій футбол. Чим швидше звикнемо, що не маємо відходити від своєї тактики, тим швидше буде результат.

 - Можливо, проблема у характері?

- А характеру нам не бракує. У нас є ті , хто може свій досвід передати іншим. Гадаю, такому підбору виконавців можуть позаздрити багато клубів Прем’єр-ліги. Маємо всі разом йти до однієї цілі та виконувати одне завдання. 

- Мабуть, ще півроку тому ти не міг уявити собі, що футбольна доля тебе поверне до Львова. Щоправда, тепер у винниківський «Рух»?

- Я ніколи не реагую на запрошення начебто я якась зірка і йду у якийсь слабкий клуб. Адже у футболі трапляється так, що може у мене щось не виходити, або клуб, який недооцінюєш, може стати сильнішим. Якщо б ця пропозиція виникла навіть влітку, то я б її спокійно зважив. І коли взимку мені запропонували перейти у «Рух» , свідомо зробив крок назад і перейшов у Другий дивізіон. Так, я довго усе зважував, але зрозумів, що треба разом з командою робити крок вперед. У цьому нічого страшного не має, я ще молодий футболіст. Якщо є люди, які гадали, що я прийшов сюди завершувати кар’єру, то вони глибоко помиляються.

- Ти задоволений своїм вибором?

Так. Я побачив картину зсередини, зрозумів усе. І головне - людина завдяки амбіціям може виконувати те, що ще вчора здавалося не по силах. З такою командою та з таким керівництвом будемо виконувати вимоги тренерів та досягнемо позитивного результату і зможемо здивувати багатьох людей. 

- У «Русі» від тебе очікують голів, наразі найбільше Бохашвілі-нападник потішив у грі з кременчуцьким «Кременем», де відзначився хет-триком. Героєм матчу ти став у перші десять хвилин, по завершенні ти зізнався, що настрій був на цю гру  особливим.

- Я налаштовувався не лише на гол, адже виходили грати проти лідера чемпіонату - «Кременя». Нам потрібно було лише перемагати. Звісно, пощастило, що так все склалося, я і сам здивувався. Три швидких голи потішили би будь-якого футболіста. Це лише початок того, що я повинен робити. Гадаю, від цього матчу мені потрібно відштовхуватися і йти вперед.   

- Твоє прізвище з вуст журналістів та вболівальників не сходило ще довго. Мабуть, тобою зацікавилися інші клуби? 

- Я спілкувався з агентами, але зараз я ні з ким нічого не обговорюю. Тепер у мене одне завдання - виконувати те, що від мене вимагають у «Русі» і пройти з цією командою далі. Тож всім, хто телефонує, відповідаю: зараз мої думки пов’язані лишк з винниківським клубом!

- Якщо б тобі сьогодні запропонували продовжити контракт з «Рухом», що ти вирішив би?

- Відверто кажучи, на даний момент хочу залишитися у цій команді і виконувати завдання, які перед нами стоять. Якщо б зараз відбулася ця розмова, я повівся б толерантно. Але зараз такої пропозиції не маю, тому важко сказати, якби  вчинив. Мені тут подобається, все влаштовує і тому наразі не хочу думати про інші варіанти. Наразі моє майбутнє пов’язане з «Рухом».  

- На черзі фінішна пряма чемпіонату. На вас чекає найвідповідальнішій відрізок чемпіонату?  

- Зараз треба виходити на поле і не перейматися результатом, а спокійно робити свою справу, як це було у домашніх матчах. Коли нічого не тисне, ми досягаємо результату. Якщо будемо психологічно стійкими, сильними, то все буде гаразд. Бо мотивації у нас достатньо, кожен гравець хоче перемогти у чемпіонаті.

- Ти амбітний футболіст і належиш до категорії тих форвардів, які прагнуть забивати у кожній грі. Таких, як ти нападників, можна назвати егоїстами на завершальній стадії атаки. Перед грою з «Поділлям», у розмові зі мною ти зізнався, що дуже хочеш забити. І такі нагоди мав. Зокрема у першому таймі обікрав захисника суперника, вийшов на ударну позицію і міг забивати сам. Проте віддав пас Бідловському, який і записав собі в актив гол?

- Тоді мені спало на думку, що  хочу забити, і якщо це зроблю, то перерву «засушливу» серію. Але з футбольної точки зору мій партнер був у кращій позиції. Та й у нас зараз таке завдання – на першому плані не особисті досягнення. Зараз ми усією командою повинні перемагати у кожній грі і вийти у Першу лігу. У цьому епізоді я вирішив віддати пас Бідловському, хоча у потім у нього запитував: чи не образився б він, якби я пробив?  Бідловський відповів – ні. Це ігровий момент, де я вирішив правильно.

У «ДНІПРІ» ПІД ЧАС МАТЧУ РОЗМОВЛЯВ ТЕЛЕФОНОМ

- Євгене, хочеться поговорити про твою до винниківську кар’єру. Вона вже насичена, за спиною чимало цікавих клубів ліг та матчів.  Перші твої футбольні кроки починалися у рідному Дніпрі?

- Так, усе починалося з вулиці. Коли батько повертався з роботи, побачив, що ми бігаємо в болоті, брудні. Він десять хвилин споглядав, зрозумів, що у мене виходить, і вирішив віддати до спортивної школи. Це пересічна історія для кожного гравця. Добре, що батько вчасно у мене повірив і все зважив правильно – це визначило моє майбутнє.  

- У дитячому віці ти спробував на смак і міжнародного футболу?   

 - Так, коли мені було всім років, батьки тимчасово у справах переїхали до Ізраїлю. І мене записали до школи «Маккабі» з Тель-Авіва. Я там провів чотири роки. Цікавий був період, завдяки якому опанував англійську мову, оскільки для іноземців усе викладали англійською. Тож тепер вільно спілкуюся. Футболу у школі багато уваги приділяли, ми їздили на різні турніри, брали участь у Кубку Ізраїлю. Там планували творити школу на кшталт нідерландського «Аяксу», бувало що по двічі на день тренувалися. На одному з турнірів мене запросили у київське «Динамо». Спочатку запропонували пограти у команді «Отрадне» для приїжджих. Потому  могли взяти вже безпосередньо до «Динамо». Ми не погодилися і хотіли їхати. Тоді тренер киян - не буду називати його прізвище –сказав, що це питання можна вирішити в інший спосіб, натякнувши на певні речі. Батько мій страшенно цього не любить, забрав мене і відвіз до школи «Дніпра». 

- Хто з перших тренерів залишив найбільший слід у твоїй кар’єрі?

- Це Кузнєцов Володимир Іванович, тренер у «Дніпрі». Він першим допомагав  мені набути тактичних навичок, з ним я почав розуміти і намагатись грати у дорослий футбол. Вже потім перейшов у дубль, хоча мені було лише 15 років. Але без допомоги Володимира Івановича, мабуть, нічого не вийшло.

- Дублерам «Дніпра» тоді часто довіряли місце в основній команді? 

 - Якщо відверто, то так. Коли був у дублі «Дніпра», мене запросив Горілий Володимир Іванович – тренер, який зараз очолює вінницьку «Ниву». Ця команда буде нашим наступним суперником. На ті часи  «дніпряни» мали зірковий дубль: Коноплянка, Пашаєв, Каверін, Карноза, Шахов – неймовірні гравці. Тренер мені довіряв, на заміну випускав, хоча мої ровесники не потрапляли до заявки і грали ще у дитячо-юнацькій лізі. Досі пам’ятаю випадок: грали з «Оболонню» в Києві, тоді Каверін, Карноза і я забили та зрештою перемогли 4:1. Пригадую, після заміни я помився і знову прийшов на лаву для запасних. І в цей момент мені зателефонував друг і спитав про рахунок та привітав мене з голом. І в цей момент Володимир Іванович побачив, що я спілкуюсь телефоном, накричав та вигнав до роздягальні. А після гри сказав капітану вирішувати, як покарати за таку витівку. Зі мною поговорили, пояснили, я перепросив.  І через такі речі доводилося у своїй кар’єрі проходити. Просто ще дитиною був, і не міг багато чого зрозуміти.

- Якими тоді тобі запам’яталися Коноплянка і компанія?

- Звичайні хлопці та вже на той час були топ-футболістами.  Попри свій юний вік вони тоді могли дати фори будь-кому та стати лідерами на полі у більшості клубів вищого дивізіону.  Але у той час до першої команди пробитися було доволі важко, тому такі гравці виступали за дубль «Дніпра».

- Як до тебе ставилися?

- Доволі добре, підтримували, підказували. Не було зверхнього і зіркового ставлення. Мені пощастило грати поруч із ними. Троє з них чемпіони Європи - Шахов, Каверін і Карноза.    

- Підтримуєш з ними стосунки?

Так, ми з Карнозою бачилися і розмовляли. Щоправда, з Каверіним давно не спілкувалися, з Коноплянкою бувало зв’язувалися телефоном, з Шаховим до переїзду до Греції теж спілкувалися. З усіма важко підтримувати постійний зв’язок, але наскільки можливо, намагаюся це робити.

- Далі молодих і перспективних вихованців «Дніпра» традиційно віддавали в оренду «Кривбасу».  Такий варіант з продовженням кар’єри був і у тебе? 

- Для молодих це чудова можливість спробувати свої сили на вищому рівні. У «Дніпрі» тоді була на моїй позиції серйозна конкуренція. Мені запропонували Андрій Стеценко та Олег Таран піти в оренду до «Кривбасу», але з різних причин її термін був коротким - через місяць я повернувся у «Дніпро».

- Що сталося?

- Не хочу вдаватись у подробиці, у житті кожної людини є різний досвід, зокрема і негативний. Не хочу виносити це на обговорення. Я після цього провів чудовий сезон у дублі, зірки наші пішли на підвищення. Прийшов у команду Дмитро Михайленко і, на думку багатьох фахівців, малюнок гри став інакшим і доволі цікавим.

КОНКУРЕНЦІЯ З ГЛАДКИМ

- Далі були «Карпати», які кардинально змінили твоє життя? 

- Спершу казали, що у Львові буде важко, мене не приймуть, бо спілкуюся російською. Багато негативного пророкували. Хочу відповісти одразу: за рік, який провів в оренді в «Карпатах», жодного разу ні від кого не чув нарікань на свою адресу через мову. Люди ввічливі, добре до мене ставилися, адаптаційний період минув чудово.

- Окрім тебе та групи новачків до керма клубу прийшов і новий тренер Олександр Севидов. Як враження від роботи з цим наставником?

- Тренер досвідчений, одразу дав зрозуміти, що я молодий, беруть до першої команди авансом. Я маю працювати та виправдати довіру. Бувало різне: через брак ігрової практики виступав і за дубль. Загалом спогади про час, проведений у «Карпатах», у мене лише приємні.  

- У складі зелено-білих ти відзначився голом у ворота «Севастополя». Мабуть, пригадуєш це взяття воріт?

- Так. Це було 31 березня – саме у день народження мого батька.  І це була перша гра, коли Севидов надав мені шанс вийти з перших хвилин. До перерви я відзначився голом і ми повели 1-0. Батько мріяв прийти на стадіон і побачити, як я граю у вищій лізі та забиваю у ворота суперника. Емоції, які нас переповнювали, важко описати словами.

- Після цього матчу здавалося, що у «Карпатах» з’явився ще один нападник, який зможе гідно конкурувати з Гладким. Чому не було продовження від Бохашвілі?

- Ну молодим так не довіряли, як тепер. Гладкий - футболіст найвищого рівня, з багатьма досягненнями. Тому вибір тренера можна зрозуміти. Мабуть, варто було себе ще краще зарекомендувати.

УРОКИ ФУТБОЛУ ВІД СОБАКИ КВАРЦЯНОГО

- Після річної оренди у «Карпатах» ти залишив Львів, хоча подейкували, що на тебе у таборі зелено-білих покладаються?

- Філософія «Карпат» змінилися, до керма команди став Йовичевич, керівництво клубу вирішило відмовитися від усіх орендованих виконавців. Тож мені залишалося домовитися з «Дніпром» про оренду з правом викупу контракту. Поїхав з командою на збори, але мене не награвали в основі. Я відчував, що ніякої угоди не укладуть. Так і сталося. Прикро, бо втратив багато часу і це далося взнаки. Залишалося 5 днів до початку нового чемпіонату. Оскільки збори проходив з «Карпатами», у «Дніпрі» на мене не покладалися. Я не знав що робити. Зателефонував агентові, який запропонував варіант з «Волинню». Приїхав до Луцька та за три дні вже вийшов на поле. У нас була двостороння гра, після якої підійшов Кварцяний і сказав, що все гаразд. Мовляв, укладаємо піврічну орендну угоду. Я вийшов у стартовому складі лучан, провів 45-хвилин, тоді замінили, чому - не знаю.

- Віталія Кварцяного не питають?     

- Так, це тренерське рішення. Перша гра у чемпіонаті, нова команда, переважно такі матчі не є ідеальними. Але після одного поєдинку ставити хрест на футболістові   неправильно.

- Які перші враження від методів роботи Віталія Кварцяного?  

- Багато що про нього розповідали. Можливо, це було до мене. У нього був певний підхід та його оспорювати ніхто не має права, тому що результату він досягав.

- А як ти сприймав ці постійні божевільні крики у роздягальні. Інколи здається, що він там застосовує не лише нецензурну лексику?

- Це футбол, трапляється різне. Коли кожній дрібниці приділяти великої уваги, то буде важко.

- Таке ставлення до футболістів - це дрібниця?

- Як молодий гравець я намагався не звертати на це уваги.

- Але молодий гравець може не витримати і зламатися психологічно?  

- Може. Але це спорт, де виживає сильніший. Тут легко не буває. Це казка, коли тренер тебе навчає і гладить по голові. Завжди є нюанси і проблеми. Якщо ти молодий, маєш стиснути зуби і терпіти. Якщо б я був у цій команді досвідченим гравцем і мав якесь слово, то мабуть інакше реагував би на цю ситуацію.

- З його собакою ти був знайомий? 

- Так (сміється).

- Судячи з усмішки на обличчі, ти бачив собаку у роздягальні поруч з Кварцяним?

- Так, бачив, як він навчав хлопців відбирати м’ячі. Прикладом була німецька вівчарка, він кидав м’яча, а собака за нього чіплявся зубами. Казав, що футболіст має бути зосередженим, повинен не звертати уваги на замахи, фінти. У нас була якась гра, захисник не вступив у відбір так, як вважав Кварцяний, і тренер на прикладі м’яча і собаки показував як потрібно діяти на полі.

«Якщо я буду ображатися на усіх тренерів, то зрештою з цього хорошого нічого не буде»

- Через півроку невдалої оренди ти повернувся до «Дніпра». Але знову у дубль?

- На жаль, у Луцьку більшість матчів я теж провів за дубль. У «Дніпрі» виконував умови свого контракту і за цей час став чемпіоном України. По завершені сезону у першій команді тренери мене не бачили, упродовж місяця був без ігрової практики. Потім зателефонував наш спортивний директор Андрій Русол і повідомив варіант з «Волинню».  Я не хотів йти, оскільки вже там був і тому клубу не потрібен. Але Русол запевнив, що Кварцяний мене хоче бачити у своєму складі. Я погодився, навіть не треба було їхати до Луцька, адже чемпіонат почався. Якраз у «Волині» була гра зі «Сталлю» у Дніпрі на «Метеорі». Я приєднався до команди одразу на передматчевому тренуванні, мав зіграти тайм за дубль і потім потрапити до заявки основної команди. Зрештою за дубль не грав, на початку другого тайму Кварцяний випустив  мене у матчі зі «Стталлю», а за 15 хвилин знову замінив зі словами «ти ж хотів грати у футбол?» Після цього про мене забув, і я знову грав у дублі.   

- Чому ти став на одні і ті самі граблі? Ти ж знав про характер Кварцяного?

- Склалася безвихідна ситуація, потрібна була ігрова практика, і я мав спробувати скористатися своїм шансом.

- Далі знову повернення у «Дніпро» і знову без шансів зіграти у першій команді?

- Тоді перед «Дніпром» стояли серйозні завдання. Команда потужна, дійшла до фіналу Ліги Європи. Самі розумієте, яка висока конкуренція.

- Перехід у першоліговий охтирський «Нафтовик» допоміг тобі з ігровою практикою. Там ти був незмінним гравцем основи, хоча провів лише другу частину чемпіонату за команду Володимира Книша.

- Так, в Охтирці я провів півроку, у «Дніпрі» змінився тренерський штаб. До керма став Дмитро Михайленко і я вкотре повернувся у свій рідний клуб. Не знаю чому, але перевагу віддали іншому нападнику. Взимку у мене сплив термін контракту, ми потиснули один одному руки і розійшлися.

- Не прикро, що тобі не надали достатньо часу проявити себе. Якраз така чудова нагода, багато молоді?

- Тут ображатися не треба, варто аналізувати в чому був неправий, чому не зіграв так, як очікували. У кожного тренера є свої завдання і власне бачення. Дмитру Михайленку видніше - він ставку зробив на молодих футболістів.

- Дмитру Михайленку пророкують велике тренерське майбутнє, згоден?

- Згоден цілком, він хороший тренер. Дмитро Михайленко багато почерпнув у Хуанде Рамоса, крокує в ногу з часом, застосовує нові методики.  

- Хочеться довести усім, що вони помилилися, не повіривши до кінця у талант Бохашвілі?   

- У футболі ти завжди комусь щось доводиш. Але насамперед самому собі. Бо коли виходиш на гру, то постійно граєш проти себе. А якщо зменшуєш до себе вимоги, то не прогресуєш. Тому хочу довести спершу собі, тоді вже тренерам і всім іншим: я ще молодий, у мене все попереду, у кожної людини є свій шлях. Кожен тренер виконував у той період свою роботу, і я не маю права це обговорювати, бо ми футболісти і повинні не зупинятися, постійно треба рухатися вперед. Якщо буду ображатися на всіх тренерів, то зрештою з цього хорошого нічого не буде.

- Тішить, що ти об’єктивний і подекуди самокритичний. Шукаєш проблему не в комусь, а в собі. Бо свого часу ти був одним з найперспективніших форвардів країни. Свідченням є виклики до юніорських та молодіжної збірної України.

- Приємні етапи в кар’єрі. Найбільше пригадую матч за юніорів, коли грали проти швейцарців за перше місце у групі. Ми в гостях перемогли завдяки післяматчевим пенальті. У цьому віці для мене це був за напругою дуже серйозний матч, який завершився на позитивних емоціях. У молодіжці пригадую гру на «Арені Львів». Тоді Сергій Ковалець був тренером, ми протистояли Хорватії і поступилися 0:2.  У суперників грав Матео Ковачич – той, що зараз за мадридський «Реал» виступає.  Хорвати нас тоді здолали.  

- Ти спробував свої сили у «Дніпрі», «Карпатах», «Волині», «Нафтовику», тепер у «Русі». Які перед собою футбольні цілі ставиш?

- Я дійшов висновку, що треба постійно працювати, не озиратися, ні на кого не ображатися. Бо футбол - це злий вид спорту, він не буває м’яким, ніжним, тут усього потрібно добиватися працею і потом. Тільки тоді буде везіння і шанс обов’язково виникне.

УКРАЇНСЬКЕ ПОВІТРЯ У ЛЬВОВІ ЗМУСИЛО БАТЬКІВ ПЕРЕЇХАТИ ЖИТИ ДО ЛЬВОВА

- На початку тижня за підсумками голосування журналістів та експертів  тебе визнали найкращим гравцем квітня. Приємна несподіванка?  

- Було дуже приємно. У цьому місяці вразив ворота суперників лише у двох із п’яти матчів і лише чотири рази. Мав забивати більше і зіграти краще у квітні. Якщо буду відштовхуватися від того, що завше є куди рости, то в майбутньому теж матиму шанси стати найкращим гравцем місяця. Не завжди мені все вдавалося, але я старався. І приємно, що це помічають.

- Багато партнерів відзначають твій характер, мовляв, Бохашвілі - дуже дружній і компанійський, з ним легко у спілкуванні. Тому ти і влився швидко у колектив?

 - Я бачив різних гравців, зірок, які вдають із себе великих. Бачив і тих, хто поводився просто і адекватно. Батьки мене теж вчили не бути зверхнім. Мабуть, брав приклад з таких гравців, як Джуліано. Мені пощастило пограти в одній команді. У «Дніпро» він перейшов за величезні рекордні для клубу гроші та спочатку не виправдовував сподівань. Він приїхав як головна зірка, а в побуті був простим. Оскільки я добре англійською мовою володію, то ми з ним часто спілкувалися. Від Джуліано я багато почерпнув, він професіонал з великою літери і людина сильна. Приємно, що про мене в команді така думка. Гадаю, у нас в колективі переважно такі хлопці. Як сказав наш президент, у цю команду беруть не лише за футбольні якості, але й за людські. Вважаю, це важливо. Коли у футболістів чудові професійні та особисті якості, то команді загалом легше.

- Для тебе Львів став вже другим домом? Тут живуть твої батьки, молодший брат, які сюди переїхали з Дніпра на постійне прожиття.    

- Вони переїхали до Львова після мого переходу у «Карпати». У Дніпрі з роботою було важкувато, у батька зі здоров’ям виникли проблеми. Рідні хотіли бути біля мене, оскільки тоді я їх вже цілком забезпечував. Спершу приїхали в гості, татові дуже сподобалося. І саме загострилася політична ситуація - батько перейнявся українським духом, який панує у Львові. Хоча він і за національністю грузин, та є патріотом України. Йому подобається що львів’яни люблять свою країну, тут повітря українське. Тож батьки вирішили сюди переїхати.

- У Львові вже і житло придбали?

- Так купили квартиру, зараз робимо ремонт, брат відвідує школу. Усе своє життя батьки вирішили пов’язати зі Львовом.    

-  Батьки працюють?

- Наразі ні, бо батькові вже вік не дозволяє, а мама поки не знайшла роботи, досі у пошуках.

- Ти один годувальник в сім’ї ?

- Так.

- Ти живеш окремо від батьків, але не сам з дівчиною. Вона теж місцева?

- Так, моя дівчина Вікторія з Львівської області з міста Кам’янка-Бузька. Познайомилися, коли я виступав за «Карпати», тому виходить зелено-білі мене зв’язали зі Львовом міцно.

- Сім’я, кохана і мабуть друзі оточують тебе завжди. У команді з ким найбільше товаришуєш?

- Друзів багато не буває. Добрі стосунки з Лопирьонком з «Дніпра», Войцеховським з «Нафтовика», тут більше товаришую з Дяченком, Габовдою, Садохою і загалом з усіма. Я не можу назвати жодного у команді, з ким не спілкуюся. 

«ПООБІЦЯВ: ЯК ТІЛЬКИ БУДЕ МОЖЛИВІСТЬ,  ПРИГОТУЮ СПРАВЖНІЙ ГРУЗИНСЬКИЙ ШАШЛИК»

- Я помітив що у вас традиція грати у Джокера. Постійними учасниками «заруби», окрім тебе, є Панасюк, Кікоть, Чучман, Дяченко, Бідловський. Хто найуспішніший у картах? 

- Нас там восьмеро завжди збирається, найбільше щастить Дяченку. Такого фарту, як у нього, я ще не бачив.

- Твоє хоббі?  

- Раніше я займався футболом і плаванням і до того ж плавав професійно - навіть медалі за перемоги у чемпіонаті міста. Тож у вільний час йду до басейну. Люблю активно проводити час, також при нагоді вибираюся на природу.

- У команді жартують, мовляв, у тебе грузинське коріння, відтак маєш приготувати шашлики?

- Так, скільки я в команді, стільки мене просять приготувати шашлики. Але зараз у нас напружений графік, тож не до забавок. Але я пообіцяв: як тільки буде можливість, приготую справжній грузинський шашлик. Коли їдемо на природу компанією, я завжди готую м’ясо, люблю бути біля мангалу, вогню, смажити шашлики – усе це мені в задоволення.

- Багато футболістів беруть з собою в дорогу автобіографічні книги, ти що читаєш?

- Я люблю читати, раніше читав англомовні книги. Мені порекомендували Дейла Карнегі. Його потрібно читати кілька разів і обмірковувати. Ця книга змушує думати та діяти.  

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: