Євген Лозовий: "хочу пограти з "Рухом" у Прем’єр-лізі"

14 вересня 15:00
Переглядів: 385
ЛОЗОВИЙ

У матчі з «Колосом» Євген Лозовий дебютував за «Рух». Вийшов на заключні 30 хвилин та одразу почав діяти активно, сміливо йти в обіграші, віддавати гострі передачі. Одна з них стала гольовою. Усі в один голос заявили: цей футболіст підсилить атакувальну міць винниківського клубу. Однак ігрова криза усієї команди і травма завадили Лозовому продемонструвати  найкращі вміння на футбольному полі. Тому з нетерпінням чекаємо на повернення диригента. 

МОЯ МАМА КАЖЕ: ЯКИЙ З ТЕБЕ ІНЖЕНЕР? ТИ НЕ ЗНАЄШ ДЕ ГАЙКА, А ДЕ БОЛТ.

Євгене, чому у дитинстві обрав саме футбол?

Я родом з Шевченкового - це вісімдесят кілометрів від Харкова. Мій дядько директор дитячої школи і завідувач стадіону. Я з раннього дитинства завжди був з м’ячем. Загалом багато моїх родичів захоплювалися футболом і виступали на районному рівні, серед них я був наймолодшим.    

Тобто ти не закінчував спеціалізованої школи?

Ні. Був період, коли розчарувався у футболі. Грав зі старшими і не завжди потрапляв у склад. Тому майже рік тривала пауза. Звісно, з часом любов до гри мільйонів перемогла. У дев’ятому класі мене запрошували у харківський спортивний інтернат, але мама не відпустила. Тому закінчив школу, вступив до вишу – все, як у звичних людей.

Хто ти за фахом?

Інженер-механік. Хоча мама каже: який з тебе інженер? Ти не знаєш де гайка, а де болт. (Сміється).

Так чому вступив до цього вишу?   

Були виходи туди і варіант навчатися на бюджеті. Тож без роздумів погодився. Отримував стипендію і грав у футбол за університет. Там були хлопці з дубля харківського «Металіста». Познайомилися, вони сказали, що триває набір у другу команду. Я взяв участь у двосторонній грі, забив два м’ячі та віддав результативну передачу. Наступного дня уклав контракт з харківським «Металістом». Тоді друга команда виступала у чемпіонаті області, з нею працював чудовий тренер Крамаренко Олег Іванович. Користуючись нагодою, хочу йому подякувати за принциповість, професійність та порядність. Пригадую, він та Маркевич після матчу на чемпіонат області підійшли до мене, спитали де живу. Я тоді у родичів на квартирі мешкав. Маркевич каже: так не годиться, збирай речі та переїжджай на базу. Щоправда, на той час житловий корпус був доволі маленький, клуб не був іще таким масштабним. Спільна їдальня з основою командою, одне поле зі штучним покриттям та одне зі звичайним трав’яним.

РИКУН - ГЕНІЙ, Я ТАКИХ ФУТБОЛІСТІВ НЕ ЗУСТРІЧАВ

На твоїх очах будувався «Металіст» Ярославського?

Ця був грандіозний проект. Ярославський не шкодував грошей. Якби не воєнна ситуація у країні, то, певен, «Металіст» був би лідером українського футболу. Проект став успішним, адже працювали професіонали, люди з досвідом, знали як досягти результату в усіх напрямках. Окремо варто відзначити Краснікова Євгена Олексійовича. Вважаю його одним з найкращих українських спеціалістів, я таких людей не зустрічав. Він дивиться на поле, бачить футболіста з м’ячем і вже розуміє що буде далі, чи має цей гравець перспективу. Він придбав Марко Девича і Папу Гує у «Волині» за 70 тисяч доларів. Хоча насправді купив Девича, а Папа – то в якості бонусу. Згадайте інших - Хав’єра, Тайсона, Марлоса. Звісно, і Маркевич фахівець високого рівня. Усе це все мало результат.

Твій талант у харківському клубі помітили, але розкритися у головній команді так і не вдалося. Конкурувати з вищезгаданими легіонерами було важко?

Ми були молодими, нам добре платили, умови для тренувань мали чудові. Це була зона комфорту. Нам не вистачало стабільності. З цього дублю багато футболістів зараз у хороших командах.

Хто?

Селін, Курілов, Поступаленко. Нам бракувало стабільності, а Маркевичу потрібен був результат. Зрозуміло, що нам конкурувати з легіонерами було важко.

Ти тренувався з основою командою?

Звичайно, на збори завжди їздив. Багато залежить від тренувань. Я готувався тиждень з першою командою і починав розуміти, що вже не гірший за решту. Але потім йшов у дубль і починалася деградація. Рівень першої команди надзвичайно високий. Шелаєву було 33 роки, але він після занять додатково працював. Це професіонал. Іще б відзначив Рикуна.

Рикун - один з найталановитіших  українських футболістів. Тренуватися поруч з таким майстром безцінний досвід?   

Рикун – геній. Я таких футболістів не зустрічав. Дає йому центральний захисник м’яч, той приймає спиною воріт, а я ще раніше стартую і на всій швидкості біжу. Рикун розвертається і просто дає мені передачу у зону, я виходжу один на один. Скажу більше, він був сильніший за бразильців «Металіста». Якщо б не режим… Хоча може він і на такому рівні не грав би. Тут палиця о двох кінцях. Загалом у команді усі були професіоналами, знали навіщо їх сюди запросили і що потрібно робити на полі.    

Женя, не вважаєш що ти пересидів у дублі «Металіста»? Чотири  роки це немало.

Звісно, пересидів, адже мав контракт з «Металістом». Варіанти з орендою у Першу лігу були, але мене не влаштовували, та й не сильно хотіли відпускати. У Прем‘єр-лігу ніхто не запрошував. Це не так, як зараз - із U-19 штучно потрапляєш в основну команду. Тоді рівень був інший, зокрема й дублю, не гірший ніж у Першій лізі. 

Розкажи, як Мирон Маркевич запросив тебе тренуватися зі збірною України?

Маркевич очолив збірну, усі команди пішли у відпустку. Зателефонував адміністратор «Металіста» і каже: Тимощук грає у фіналі Ліги Чемпіонів за «Баварію». І Воронін теж був задіяний у своєму клубі. Так мене і ще одного хлопця з дубля запросили. Ми два дні тренували зі збірниками. Це був період, коли лише Коноплянку вперше викликали до лав головної команди країни. Уявіть мої відчуття: я тренуюся поруч із Шевченком.

Коліна тремтіли?

Чесно, ні. Ми тренувались добре і гідно виглядали на тлі зіркових футболістів. Навіть були ті, кого ми переважали. А Шевченко справді навіть на тренуваннях демонстрував вражаючий клас.  

У «ДАЧІЇ» ВЛАСНИК КЛУБУ СТОЯВ БІЛЯ КРОМКИ ПОЛЯ ЗАМІСТЬ ТРЕНЕРА ТА КЕРУВАВ ГРОЮ  

Після такої школи життя у «Металісті» ти врешті наважився на зміну клубу. Перехід у «Геліос» це крок назад?

Тоді рівень Першої ліги був гідним. Ну і «Геліос» теж мав боєздатний склад. Класні футболісти - Сидоренко, Борзенко, Кікоть, теперішній наш тренер. Я йшов туди здобути ігрову практику і досвід. Півроку грав чудово. Преса писала, мовляв, засидівся Лозовий у Першій лізі. Уже мене агенти сватали до різних клубів Прем’єр-ліги. Але згодом травмувався і на шість місяців взагалі забув про футбол. Тільки-но відновився, розпочався чемпіонат, як порвав зв’язки на гомілкостопі. Іще три місяці поза грою. Потім прийшов новий тренер Чанцев зі своїм баченням футболу. За два роки у «Геліосі» я себе не зміг проявити, бо травми мені завадили.

Далі у твоїй кар’єрі на той час найамбітніша команда «Украгроком» з Приютівки?

Мав інші варіанти, але зателефонував і запросив мене тренер Юрій Гура, який зараз допомагає Володимиру Шарану з «Олександрії».  Багато, мабуть, про «Украгроком» не чули і не пам’ятаютьпро його виступи упродовж року у Першій лізі. Загалом не шкодую, що туди потрапив. Все було професійно і у фінансовому плані таких умов не мала жодна команда. Тоді президентом був Сергій Кузьменко - теперішній власник «Олександрії». Було вчасне і стабільно високе фінансування. Ми завершили сезон на шостому місці. Потім команда розвалилася, бо Кузьменко зосередився на «Олександрії»,  а я перейшов у «Гірник-Спорт».  

Як вдалося з «Гірником-Спортом» у дебютному сезоні Першої ліги здобути бронзові медалі?

Ігор Жабченко - доволі хороший спеціаліст, він зібрав цю команду. Так ми боролися за медалі, посіли третю сходинку. Попустили вперед лише «Олександрію» і «Сталь».

Чому у наступних сезонах команда опинилася у нижній частині турнірної таблиці?

На мою думку, не було кадрового потенціалу. Не вдалося зберегти той склад. Четверо футболістів пішли, а рівноцінної заміни їм не знайшли. Зокрема, я поїхав до Молдови, Чеботаєв перейшов в «Олександрію», ще кілька пішли туди, де пропонували кращі фінансові умови. Та попри все, головним секретом успіху того «Гірника—Спорту» був дружний колектив.

Фактор дружного колективу відіграє ключову роль у досягненні результату?

Так, бо створити його дуже важко. У моїй кар’єрі було багато команд, і лише у двох - справжній дружній колектив. Це «Гірник-Спорт» та «Нафтовик-Укрнафта».

Хто будує колектив - футболісти чи тренери?

Вважаю, керівники і тренери. Тому що вони підбирають футболістів. Ось у «Металісті» Красніков перед тим, як когось придбати, дізнавався усю інформацію: чим дихає футболіст, яка сім’я, як проводить вільний час. Одним словом - що за людина до нас приїде, і лише тоді ставив підпис під контрактом. Більшість клубів добирають гравців через агентів, «відкати» - усі про це знають. Хтось десь колись зіграв у Вищій лізі - і вже хороший футболіст. Потрібно говорити про те, як він зараз виглядає.

Далі у тебе був міжнародний досвід. Чемпіонат Молдови і «Дачія». Але там теж не вдалося продемонструвати усі вміння?   

Були чорні й білі смуги. Серед приємних моментів, звісно, Ліга Європи - це зовсім інший рівень. Чемпіонат середній - лише три-чотири команди відповідають рівню української Прем’єр-ліги. Але зіграв у єврокубках, зазнав травми і вибув на шість місяців. Весною відновився, почав грати і знову через ушкодження вибув на два місяці. Боролися за чемпіонство, однакова кількість очок була з «Шерифом». «Золотий» матч, заповнений стадіон у Кишиневі, вся преса - тобто такий ажіотаж на кшталт коли у нас грають «Шахтар» і «Динамо».

Чому не вдалося стати чемпіонами Молдови?

Через неузгодженість у керівництві клубу. Від президента багато залежало, не зміг він себе реалізувати і донести усе футболістам.

Ну президент на поле не міг вийти замість вас, у чому його провина?   

Президент був і тренером, і спортивним директором, і фінансовим директором в одній особі. У «Дачії» власник клубу стояв біля кромки поля замість тренера та керував грою.

Президент клубу виконував роль головного тренера?

Так.    

Він реально глибоко розуміється на футболі, тактиці?

Знається на футболі, він курси тренерські закінчив. 

Це ж несерйозно?

Це його команда, він її фінансує, що хоче - те й робить. Ми не змогли виконати того, що він хотів. Можливо, команді не вистачало професіоналізму, щоб кожен займався своєю справою.

Чому вирішив залишити амбітну «Дачію»?

Після зборів я відновився і знову травмувався, поспілкувались з президентом.  Він сказав, що півроку на мене чекав, платив гроші, а я знову поза грою. Вийшло так, що мені заборгували зарплатні за чотири місяці, але річний контракт був іще чинним. Тому пробачив борги, і ми розійшлися достроково. Хоча, гадаю, міг би допомогти команді. 

Ти повернувся до України. Знову команда Першої ліги, цього разу охтирський «Нафтовик-Укрнафта». Чому обрав цей варіант?

Після важкої травми мені була потрібна ігрова практика, щоб набрати форму. У Молдові я вісім місяців був травмований і за рік провів 8 матчів. Зрозуміло, з такою сумною статистикою привабливих пропозицій не було. Ну і Охтирка недалеко від мого рідного Харкова.

Хороша у вас команда в Охтирці зібралася, і це без великих завдань? 

Дуже задоволений, що потрапив туди. Якби ця команда збереглася,   не знаю - чи хтось би переміг «Нафтовик». Такої позитивної атмосфери, як в Охтирці, не зустрічав ніде. Збіглося все: досвід, молодість, керівництво, тренери. Але влітку через фінансові негаразди команду залишили майже усі футболісти. Брати Пасічі перейшли у «Верес», Сондей опинився в «Олімпіку», я у «Русі», багато хлопців обрали «Дніпро» (там доволі хороші умови їм створили), дехто до Білорусі поїхав шукати щастя. Загалом десятеро гравців залишили Охтирку - ціла команда. Там не було завдання підвищитися у класі, тож ми грали у своє задоволення. Тут велика заслуга у результаті колективу. Недаремно ми у Кубку України дійшли до півфіналу. Вдома усіх лідерів перемогли - «Десну», «Верес», «Колос», лише з «Маріуполем» зіграли у нічию. Зараз зарплати зменшили, фінансування, наскільки мені відомо, затверджене лише до зими.

КОМАНДА ВТРАПИЛА У ПСИХОЛОГІЧНУ ЯМУ, ДО ЯКОЇ НІХТО НЕ БУВ ГОТОВИЙ

Як ти опинився у «Русі»?

Я до цього перебував місяць у Казахстані.  Із агентом зробили відеонарізку за моєю участю і надіслали «Кайсару». Так я отримав запрошення приїхати на оглядини. На жаль, у цій ситуації залежало усе не від ігрових якостей, а від певних агентських нюансів. Тож повернувся до України, тут у мене було кілька варіантів. Уже хотів залишатися в одній команді (вона зараз у першій четвірці), про все домовилися, але зателефонував спортивний директор «Руху» Володимир Лапіцький - і все змінилося. Я знав і раніше про винниківський клуб. Президент  амбіційний і багато моїх друзів тут виступає. Так вранці я мав їхати в одну команду, а після розмови зі спортивним директором в обід поїхав вже у «Рух». Повірте, все дуже швидко вирішилося.

Нове місто - новий виклик?

Заінтригувало це запрошення, новий амбіційний проект. Знав, що тут чудові футболісти та умови на рівні Прем’єр-ліги.

Всі так кажуть, у «Русі» все на чудовому рівні, але результату чомусь немає? 

Спочатку під орудою Мостового ми виступали добре. Ніхто не скаже, що ми хоч раз поступились за грою. Нас ніхто не переграв.

Ну з «Десною» ви не награли на перемогу? 

Згоден, «Десну» не беремо. А всі решта матчів? Ми мали брати щоразу по три очки. Якщо ми забили б першими, то так воно і було б.  Нам на останніх хвилинах то у дев’ятки забивають, то через себе – словом, божевільні голи. Десь індивідуальні помилки футболістів. І так ми втрапили у цю яму.  Нам дуже важко, ми досі з неї вибираємося. Якби двічі поспіль не поступилися «Гірнику-Спорту», певен, зараз ми перебували б у верхній частині турнірної таблиці. Вважаю, ці два поєдинки стали переломними. Ми за всіма статтями переважали - за ударами, гольовими моментами, але вони, на відміну від нас, забили більше. 

Після цих матчів настав спад. Це психологічний момент?

Команда втрапила у психологічну яму, до якої ніхто не був готовий. Тиск зі сторони керівництва, тренерського штабу дався взнаки, і винні ми - футболісти, бо не змогли вийти з цієї ситуації переможцями.

Дивно. Адже у «Русі» багато досвідчених виконавців?

Не вважаю, що у нас футболісти вищого класу, ніж в інших командах, зокрема першої п’ятірки. Знаю усіх гравців, які виступають у Першій лізі. У нас за підбором виконавців хороша команда середнього рівня. Не треба нас переоцінювати. А про досвід, від нього не завжди все залежить. Є реалії, і вони такі.

Реалії такі, що «Рух» унизу турнірної таблиці, треба виправляти ситуацію. Як це зробити? Прийшов новий тренер, що змінилося?

Гадаю, у такий спосіб десь хотіли більше струсонути команду. Усі знають Володимира Івановича як чудового психолога, емоційного наставника, але такий підхід - палиця у двох кінцях. Одним допомагає, іншим - важко розкритися, вони скуті. Але все залежить від нас, футболістів. І це значить, ми зараз на такому рівні. Те, що хтось десь грав і був - уже у минулому. Зараз ми у зоні вильоту. Допоки не вийдемо з цієї ситуації, залишатимемось футболістами того рівня, на якому перебуваємо.

Як вибратися з цієї зони?

Працювати.

Так ви працюєте погано?     

Ну, я вже казав, що від нас відвернулася фортуна. Отож фарт нам теж необхідний. Я такої смуги невдачі у своєму житті не пам’ятаю.

Коли  побачив тебе у грі, то упіймав себе на думці: що цей футболіст робить у Першій лізі, його місце у Прем’єр-лізі.  Тож тепер питаю тебе: що ти робиш у цьому дивізіоні?

Тоді, як в Охтирці забив вісім м’ячів і віддав сім результативних передач, у мене були варіанти. До речі, у «Верес» мене запрошували, пропонували на збори їхати. Якби було щось конкретне на кшталт «приїжджай і підписуй контракт», то погодився б. Тому обрав Казахстан, а потім вже пізно було, бо чемпіонат розпочався.

Євгене, пограти в українській Прем’єр-лізі залишається для тебе ціллю?  

Так, я хочу пограти з «Рухом» у Прем’єр –лізі. Тут є всі умови, з таким амбітним президентом ми мусимо туди потрапити. Я розумію ми у дуже важкій ситуації. До зими потрібно потерпіти. А тоді вже буде більше часу, багато нових футболістів прийшло, змінився тренер, тобто потрібен час, щоб стабілізувати гру. Зараз маємо науку: після першої гри з «Колосом» злетіли на небо, думали зараз понесемося, а футбол швидко все розставляє на місце. Вважаю, що гра нам важко дається зараз, відповідно і голи так народжуються.

Женя, ти залікував травму, тож коли побачимо вже тебе у грі?

Сподіваюся, що на матч з «Оболонню» вже потраплю до заявки, а чи вийду на поле - залежить від тренерського штабу. Звісно, важко спостерігати за колегами зі сторони, я чотири поєдинки пропустив. Хоча, на щастя, ушкодження виявилося несерйозним. У мене внутрішня гематома стегна. Це все розпочалося у грі «Жемчужиною», потім продовжилося на тренуванні, і у матчі з «Арсеналом» вже мене добили. Тричі вдарили в одне й те саме місце.

Коли потішите перемогою у рідних стінах?

Сподіваюся, у суботу з «Оболонню-Броварем». Вже не знаю, що має трапитися, щоб ми не перемогли. Головний тренер сказав, що цей поєдинок має стати для нас переломним.

Розкажи про свою смію, сьогодні на інтерв’ю ти прийшов у супроводі доньки?

Так, моїй Софійці 5 років. Зараз донечка та дружина переїхали до Львова.

Хто обирав ім’я?

Ми разом, навіть суперечок не виникло. Спершу думали Настею назвати. Потім вирішили Софією. Хоча зрештою називаємо Сонею.

Як з дружиною познайомилися?    

Разом у школі вчилися в одному класі. Відтоді 12 років уже. Жінка Інна сюди зі мною їздить. Каже, де тільки не була, може, колись на Мальдівах будеш грати.

Яке твоє хоббі?

Полювання мені подобається і всі види спорту.

Водне поло?

Ну, водне поло важкувато, там пихтіти потрібно. Баскетбол, волейбол, гандбол, теніс, настільний теніс - у мене взагалі мало хто виграє. Я у школі їздив на змагання, маю навіть грамоти.

Тобто ти можеш зіграти і навіть спробувати перемогти у тенісі президента «Руху» Григорія Козловського?

Так, можу йому кинути виклик. Кажуть, у великому тенісі з ним важко, але в настільному, гадаю, спробую перемогти.

Ще одне твоє захоплення - полювання. Які твої трофеї?

Здобутки обмежували качками і зайцями, хотілося чогось соліднішого - кабана чи лося, але на це потрібен час.

Що робиш зі здобиччю?

У нас є люди, які оперативно на природі вміють приготувати зайця чи качку. Виходить як у кращих ресторанах.    

За матеріалами: fcruh.com
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити