Євгенові ЛЕМЕШКУ - 80!

11 грудня 19:54
Переглядів: 452
Default Image

Сьогодні, 11-го грудня, виповнюється 80 років з Дня народження одного з найкращих тренерів в історії українського футболу, колишнього головного тренера «Карпат» Євгена Пилиповича ЛЕМЕШКА.

З цієї нагоди ветерани, нинішнє покоління гравців, тренерський склад і вболівальники команди «карпати», а також весь колектив футбольного клубу вітають Євгена Пилиповича з ювілеєм та від щирого серця бажають йому міцного здоров’я, родинного затишку, матеріального достатку та усіляких гараздів, а футбол нехай і надалі дарує Вам радість.

Євген Лемешко народився 11-го грудня 1930 року у Миколаєві. Тож його футбольна кар’єра починалася по завершенні війни, а повоєнне життя, зрозуміло, було далеке від райського. Довкола розруха, продуктові пайки не всім доступні, зате господарювало всюдисуще НКВС. Ось у такій житейській ситуації розпочав свою футбольну кар’єру 15-літній Євген Лемешко, який додатково встановлював рекорди Миколаївської області в стрибках у висоту – 170 см., а у ремісничому училищі освоював ковальську справу. Кузня посприяла тому, що хлопець змужнів, а один із викладачів учбового закладу подбав про створення футбольної команди.

Невдовзі на Лемешка скерував свій погляд головний клуб міста Миколаєва – «Суднобудівник», з якого молодий спортсмен проложив сходинки до воріт «Динамо» з Києва і «Шахтаря» зі Сталіно (нині – Донецьк). Як любить говорити вісімдесятирічний ювіляр: «Талант не пропадає». Так сталося й з ним.

До речі, любов до футболу Євгену привив батько, який був палким прихильником спорту. Але місце у рамці це вже самостійний вибір Лемешка-молодшого. Та, коли б не виїзд харківського «Локомотива» до міста-колиски Жовтневої революції, куди Лемешко перебрався з рідного «Суднобудівника», то невідомо, як поточилася б його подальша кар’єра. Київське «Динамо» в «товарняку» «влетіло» місцевому «Динамо» – 0:5, а вечером на тому ж полі «Локомотив» виступив проти «Зеніта» і переміг – 2:1. У стані киян переполох: немає хорошого воротаря. Тож миттєво підключилися люди з НКВС і, якийсь майор почав звинувачувати парубка в ухилянні від армійської служби. Довелося їхати до Києва в «Динамо», аби виправити помилку. На той час ворота київського клубу захищав неперевершений Олег Макаров, а для Лемешка «готувалася» роль дублера.

Воротар з прекрасною координацією, стрункий, довгорукий, відзначався хорошою реакцією, вдалим вибором місця у воротах і чіткими діями на виходах. Ось така характеристика супроводжувала Євгена Лемешка, на рахунку якого лише шість клубів, з яких два – любительські.

Восени 1954 року київське «Динамо» зіграло три товариських матчі в Польщі. Поляки були в захопленні від гри радянської команди. Ось, як описали польські колеги гру Лемешка на сторінках журналу «Sportowiec»: «Матч в Лодзі був першим міжнародним у кар’єрі Лемешка. Окрім хорошої гри цей воротар допустився кількох помилок, засвідчуючи про брак досвіду. Та ми переконані, що він виросте у класного майстра».

Проте життя диктувало свої вимоги. Довелося змінити «Динамо» на «Шахтар», але і там Лемешко місця собі не загрів. Однак Євген Пилипович не розгубився. Він швидко «осідлав» тренерську лавку. А першого тренерського хліба скуштував в хмельницькому «Динамо».

Футбольний, 1960, рік для уболівальників Хмельницького став епохальним: на базі колективу фізкультури обласного товариства «Динамо» створено однойменний футбольний клуб майстрів. Динамівці отримали право на старт у змаганнях чемпіонату СРСР серед команд майстрів класу «Б». Перед керівництвом хмельницького футболу вмить почали виникати проблеми: стадіон, гравці та тренерський склад. І якщо через не можу, але до 15 квітня, початку сезону, спортивну арену на 10 тисяч місць відновили, то з формуванням команди було гірше. Очікуваного результату команда не досягла і міська влада віддала кермо головного керманича Євгену Лемешко, на той час випускникові вищої школи тренерів.

Молодий фахівець, не зволікаючи часу, з головою кинувся у робочий процес. Проте команда, набравши 14 очок, посіла 17 місце, яке виявилось останнім у турнірній таблиці. Відчутний і болісний провал. Однак іншої думки був тренер, бо він зумів створити команду, яка грала у пристойний футбол. І як наслідок, наступного року «Динамо» на фініші серед 18 команд залишилось на високому 8 місці.

11 червня того ж, 1961, року хмельничани дебютували у престижному розіграші Кубка СРСР. З другої спроби перемогли «Полісся» (Житомир) – 1:1, 2:0. А 15 червня на своєму полі в 1/64 фіналу за кришталеву вазу справили одну з гучних сенсацій: здолали 4:3 солідний львівський СКА і щойно у наступному турі поступилися майбутньому володареві Кубка СРСР, донецькому «Шахтарю», – 0:2.

Більше того під керівництвом Лемешка «Динамо» знайшло свою гру і до відвертих аутсайдерів не належало. У червні 1966 р. у своїй зоні вони навіть очолювали гонку переслідування серед команд майстрів класу «Б», чого не сказати про львівські «Карпати», які в класі «А» «прописалися» у підвалі турнірної таблиці. У команди окрім амбіцій не було ані голів, ані очок. Тож карпатівці потребували порятунку і давно «мали на олівці» молодого тренера.

У Львові зробили Лемешкові пропозицію, від якої важко було відмовитись.
Тренер в столицю Галичини поїхав не один, «прихопив» своїх гравців: Турпака, Герега і Булгакова аби зміцнити «Карпати». А ще поєднав у новому клубі …дві посади – старшого тренера і начальника команди. І, на диво, «зелено–білі» заграли. Після виїзної нічиєї в Воронежі «Карпати» здобули чотири поспіль перемоги над командами Запоріжжя, Кіровограду, Ярославля і Дніпропетровська.

Футбольний Львів заговорив про відродження «Карпат». Однак тренер був іншої думки, бо розумів, що команда під покровительством потужного концерну «Електрон» повинна досягати кращих результатів. Сезон дограли на тій же хвилі. Але «Карпати» фінішували на далекому 14 місці.

У міжсезоння Лемешко говорив, що минулорічні результати не задовольняли ні любителів футболу, ні керівників клубу. Команда здебільшого укомплектована випадковими людьми, зокрема в лінії нападу. Слабким був і півзахист. Багато помилок допускали захисники. Щоб уникнути торішніх помилок, було взято курс на омолодження коллективу, запросивши Грещака і Лихачова. Втім, з’явилися в команді і досвідчені Басалик та Данильчук. Але середній вік команди складав 22,5 років. Головними завданнями залишалось: набуття солідної ігрової форми, завоювання симпатій вболівальників та посісти гідне місце у турнірній таблиці.

«Карпати» вдало провели зимову підготовку і омолодилася. Гравці відчули підтримку тренера і результат не забарився. Проте в літку не обійшлося без скандалу.

З роками Євген Пилипович так згадував свою розлуку зі Львовом: «Команда таки ожила. Результати, можливо були і не найвищі, але значно кращі у порівнянні з минулими роками. Настрій у мене був чудовий. Здавалося, впіймав тренерський фарт, як раптом керівництво клубу почало мене повчати, а хтось ще додатково запустив інформацію, що в «Карпати» на посаду начальника команди йде Сергій Шапошников, який тоді успішно тренував львівське СКА. Я подумав, ну й номер мені приготували. Адже щойно отримав квартиру. Збирався осісти у Львові. А тут замість «Дякую!» – інтриги. Я – гарячий і не стерпів такої наруги: гримнув дверима. Але той львівський період залишився приємним спогадом. Бо це була, фактично, моя перша велика команда».

Зараз уже можна говорити, що саме Лемешко в значній мірі створив команду, котра 1969 року здобула Кубок СРСР. Адже це саме при ньому в «Карпатах» заграли Турпак, Данильчук, Покора, Поточняк, Данилюк, Лихачов, Булгаков, Грещак, Габовда, – зірки львівського футболу.

Далі було повернення в Хмельницький і два роки роботи в місцевому «Динамо», хороші чотири роки в рідному Миколаєві, де також не обійшлося без гіркоти розлуки. Керівництво «Суднобудівника» не розібравшись у ситуації, закинуло тренеру «мульку». Мовляв, «Лемеха» побоявся виводити команду у першу лігу і гордий тренер подався у табір одвічного суперника миколаївців – херсонський «Кристал».

У 80–х роках Лемешка визнано одним з кращих тренерів СРСР. 1981 року Євген Пилипович з «Металістом» став чемпіоном першої ліги, а керований ним «Суднобудівник» 1974 року – переможцем української зони другої ліги СРСР. 1990 р. подібного результату Лемешко досяг із запорізьким «Торпедо». Та вінцем тренерської кар’єри Лемешка залишився Кубок СРСР 1988 р.

Вимогливий і чуйний вихователь прививав підопічним повагу один до одного та до суперників, скромність і чесність. Він чудово розумів потреби футболістів і завжди готовий був за них заступитися. Бувало критикував жорстоко часто у жартівному стилі, але без потреби не чіпався. Ніколи не перекладав на підлеглих провину за невдачу. З під тренерської руки Пилиповича у футбольний світ вирушило чимало футболістів. Імена відомі великій кількості вболівальників. Це: Юрій Сивуха, Юрій Тарасов, Ігор Кутепов та багато інших знаменитих футболістів.

Щодо Харкова, то нинішній «Металіст» у порівнянні з лемешківським – монстр, де ніхто собі ні в чому не відмовляє. Але був час, коли Євген Пилипович довгі роки правдами і не правдами бився за добро цієї команди, з якою пройшов дорогу від другої ліги до вищої, до Кубка СРСР, а в нагороду гравці та тренери отримували… велосипеди харківського велозаводу.

Але і в таких умовах тренер яскраво проявив свою, за нинішніми мірками, менеджерську жилку. Він завжди умів запросити в свою команду будь-якого футболіста і вимагати від нього потрібного результату. В Лемешка навіть Леонід Буряк заграв по-новому, а що вже казати про менш іменитих зірок.

Лемешко любив своїх футболістів до безтями, особливо хоробрих, але ненавидів «клоунів». Гравець міг попросити заміни в разі …перелому. Інші травми і пошкодження тренер навіть не розглядав. А ще за словами Пилиповича, тренер повинен володіти особистим шостим почуттям, аби розгледіти в гравця усі його задатки і навики.
Про своїх футболістів Євген Пилипович може годинами розповідати. Одним з найулюбленіших гравців Лемешка був знаменитий Ростислав Поточняк, з яким доля звела його спочатку в «Карпатах», а згодом і в «Металісті». Одного з найкращих ліберо в історії не лише українського, а й всього радянського футболу він характеризує так: «Поточняк був надійний і грамотний захисник і що важливо – порядний!»

Важко щось додати більшого. За словами Євгена Пилиповича Лемешка, талант є або відсутній. Третього не дано…

ДОВІДКА

ЛЕМЕШКО Євген Пилипович

Народився 11 грудня 1930 р. в місті Миколаїв. Зріст 182 см.; вага 74 кг.

Воротар. 1945 року розпочав ігрову кар’єру в юнацькій команді «Водник» (Миколаїв). Виступав за команду заводу імені 61 комунара міста Миколаїв 1947/48 рр. У чемпіонатах СРСР грав за команди: «Суднобудівник» (Миколаїв): 1949 р. до серпня 1950 р., з січня до липня 1959 р.; «Локомотив» (Харків, дубль): вересень 1950 р.; «Динамо» (Київ): з вересня 1950 р. до листопада 1958 р.; «Шахтар» (Сталіно, нині – Донецьк): з серпня 1959 р. до травня 1960 р. Майстер спорту СРСР з 1959 р.

Кар’єра тренера: «Динамо» (Хмельницький): з червня 1960 р. до червня 1966 р., 1968 – 1970 р.р.; «Карпати» (Львів): з липня 1966 р. до серпня 1967 р.; «Суднобудівник» (Миколаїв): 1971 – 1974 р.р.; «Кристал» (Херсон): 1975 – 1976 р.р.; «Металіст» (Харків): 1977 р. – до лютого 1989 р., з серпня 1993 р. до лютого 1994 р.; «Торпедо» (Запоріжжя): з травня 1989 р. до квітня 1993 р.; «Борисфен» (Київ): 1994 р. (липень – вересень). Заслужений тренер УРСР з 1974 р. Володар Кубка СРСР 1988 р. Працював на посаді делегата ФФУ у матчах чемпіонатів та Кубка України.

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: