Юлія ОСТАПЧУК: «Коли програла на Олімпіаді, то життя для мене закінчувалося»

14 вересня 14:14
Переглядів: 249
ostapchuk

6 вересня у конференц-залі готелю «Леополіс» під головуванням начальника управління фізичної культури та спорту ЛОДА Юрія Майбороди відбулося чергове засідання виконкому відділення НОК України у львівській області. А перед цим було нагороджено кращих спортсменів за підсумками квітня та травня. Тож «Крило успіху» – мистецький витвір з гутного скла, а також грошові премії отримали учасники Олімпіади в Лондоні та найкращі спортсмени за підсумками квітня та травня 2012 року: Юлія Остапчук (вільна боротьба) та Маркіян Івашко(стрільба з лука), а також їхні тренери, ЗТУ Андрій Пістун та Віктор Міненко. Кореспондент «СПОРТИВКИ» привітав учасницю Олімпійських ігор, студентку Львівського державного університету фізичної культури та спорту Юлію Остапчук із цією нагородою та поспілкувався із нею про виступ на Лондонській Олімпіаді, навчання в ЛДУФК та майбутні старти.

У Лондон їхала за медаллю
--Дуже приємно отримувати нагороди, -- розповідає «СПОРТИВЦІ» Юля Остапчук. Удвічі приємніше те, що мене визнали кращою спортсменкою. Ця нагорода дуже оригінальна, її я отримую вже вдруге. Спочатку був «Сокіл» у вигляді тризубу та все ж мені цей більше подобається.

--Поділися своїм виступом на Олімпіаді в Лондоні…
--Це для мене друга Олімпіада. У Лондон, звісно, я їхала за медаллю. Не скажу, що за золотою нагородою та все ж сподівалася здобути медаль. І морально і фізично я була готова до хорошого виступу на Олімпійських іграх у Лондоні. На жаль, мені трішечки не пощастило, була відсутня доля фарту. Адже я перемогла у двох сутичках доволі таки сильних спортсменок. Це передусім казашка, яка є бронзовою призеркою Олімпійських ігор в Пекіні 2008 року, а також срібну призерку чемпіонату світу. На жаль, потім не вдалося перемогти росіянку Волосову. Тому для мене це досить прикро. Та все ж не опускаю рук і буду намагатися на наступній Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро виграти нарешті свою олімпійську нагороду!

--На скільки важко боротися з такою досвідченою борчинею, як росіянка Волосова?
--Ой, ви знаєте, з нею доводиться частенько зустрічатися на різних турнірах, першості Європи та першості світу. На останніх змаганнях, а це був ліцензійний турнір мені вдалося її перемогти, а от на Олімпіаді в Лондоні фортуна все ж таки більше посміхнулася їй. У першому періоді клінч випав в її сторону, а у другому – я припустилася невеличкої помилки і поступилася 2:1.

--Що робитимеш після Олімпіади?
--Хочу трішки відпочити, бо повністю віддавалася підготовці до Олімпіади та виступу у Лондоні. Найголовніше зараз набратися бажання і терпіння на наступні чотири роки, які ще є до Олімпійських ігор у Бразилії. Знаєте, дуже важко весь час жити у залі і жити тільки спортом. Тому зараз трішки відпочину, наберуся сил, а далі до праці, щоб  здійснити свою мрію та здобути нарешті олімпійську медаль.

--А як відпочиватимеш?
--Моя мама народила мені братика, з яким у мене 22 роки різниці. Зараз йому місяць. Тому зараз моїм найкращим відпочинком є перебування поряд із рідними, з батьками, загалом у колі своєї родини і сім’ї.

Кожен програш – це болюча травма
--Порівняй обидві Олімпіади у Пекіні та зараз у Лондоні між собою…
--Коли їхали на перші для себе Олімпійські ігри у Пекін мені було лише 18 років. Тоді, можливо, я навіть не до кінця усвідомлювала та розуміла, що це за змагання. А от до цих Олімпійських ігор я все ж таки відносилася більш серйозно і їхала у Лондон за медаллю. Вважаю, що у європейській світовій боротьбі у своїй ваговій категорії я є доволі таки сильною суперницею для своїх опоненток.  Я свято вірила, що зможу здобути у Лондоні медаль. Однак не склалося, тому треба ще більше працювати, щоб підкорити цю олімпійську вершину через чотири роки.

--А яку оцінку по 10-тибальній системі поставила б собі за виступ у Лондоні?
--Мабуть, балів сім-вісім. Звичайно, якщо б повернути час, то можна було б зробити те чи інше і не допуститися помилок, але коли ти борешся є налаштування і спортсмен знає що можна зробити, а що – ні. Адже суперник теж не стоїть на місці і не чекає, коли ти атакуватимеш… От якби була медаль, тоді б, мабуть, поставила б і 10 балів. Розумієте для спортсмена кожен програш – це болюча травма. На це все реагую дуже різко і близько беру до серця. Однак згодом, коли емоції минають, все переосмислюю, до тренувань підходжу з холодною головою і намагаюся виправляти помилки та вдосконалювати себе як у фізичному, так і в тактико-технічному плані. Тому зі свіжою головою працювати стає легше і тоді перемоги і медалі обов’язково повинні прийти.

--Які неспортивні враження від Лондона?
--У столиці Англії Лондоні була вперше. Місто дуже сподобалося. Щоправда, на спеціальних екскурсіях не була, бо перед змаганнями не так вже й багато часу було для цього. Насамперед треба було зосередитися на виступах, бо висів величезний вантаж відповідальності. А після змагань на наступний день я відразу полетіла додому. Після поразки не було ні часу та й бажання… Загалом місто бачила, бо їздила на автобусі містом і встигла його побачити. Та все ж у Пекіні на попередній Олімпіаді мені сподобалося більше. Ті ігри у плані організації були зорганізовані краще. Та й відкриття у Пекіні було кращим.

Навчання в ЛДУФК – це радість
--Олімпіада в Лондоні позаду. У твоєму житті щось змінилося після неї?
--Ой, знаєте, коли програла на Олімпійських іграх, то життя для мене закінчувалося! Адже я дуже емоційна людина. Не знала, що робити з собою. Дуже важко переживаю будь-які «падіння» у своєму життя, тому довгий час не могла від цього відійти. Поїхала до батьків на Волинь, звідки я родом і проводила багато часу з ними. Вони мене врешті заспокоїли. Мені подобається ліс, подобається збирати гриби. Тоді ми з батьками майже кожного дня їздили до лісу збирати гриби. Таке так зване «тихе полювання» мене заспокоїло. Бо до цього було величезне розчарування у собі. Психологічний стан був не найкращим. Було прикро, що здобуття медалі було так близько, а щось тай не склалося. Відразу ставила собі запитання: «А що було не так? Що я не так зробила у підготовці до Олімпіади?» Ці всі чотири роки перед Олімпіадою день за днем зринали у спогадах. Тому це питання «А чому?» мучило душу. Та, звісно, час лікує все. На носі наступні змагання і я розумію, що треба знову йти на килим, у зал, розпочинати все з початку, аби працювати та йти вперед. Розумію, що на горизонті нові перемоги і нові медалі, а програш потрібно забути та виправити помилки.

--Тобто в Ріо варто очікувати на медаль?
--Мені лише 22 роки, тому не лише в Ріо можна очікувати на медаль. Планую виступати не лише на прийдешній Олімпіаді в Бразилії. Буду намагатися боротися два-три олімпійські цикли. Дай Боже мені терпіння та сили виграти олімпійську медаль бодай на третіх Олімпійських іграх. Сподіваюся, що вона буде золотого ґатунку.

--Ти студентка ЛДУФК. А на скільки навчання у цьому навчальному закладі сприяє твоїм починанням у спортивних змаганнях та й загалом у житті?
--Університет – це одна величезна сім’я, яка є дуже згуртованою. Один одному допомагає та підтримує. Наприклад, я є діючою спортсменкою та відмінницею в науці, то мені весь викладацький штат ЛДУФК йдуть на допомогу. Адже у зв’язку з щільним змагально-тренувальним графіком не завжди вдається відвідувати усі лекції. Тому викладацький штат мені сприяє у наданні матеріалів для навчання, а також із розумінням ставиться до мене. Дуже вдячна нашому ректорові Євгену Никодимовичу Приступі, а також нашому ректору Роману Львовичу, які мені дуже допомагають та підтримують даючи бойові настанови перед кожними змаганнями. Тому навчання в ЛДУФК – це радість, це згуртований колектив, який працює, як струна.   

Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах: