Юлія ТКАЧ: "Не буду казати, що я - великий патріот, або щось подібне"

08 лютого 09:54
Переглядів: 462
Ткач
Чемпіонка світу і Європи Юлія Ткач (Остапчук) розповіла про свої найближчі турніри, про брудні прийоми у боротьбі, про вручення «Золотої борцівки Львівщини» та багато іншого.
 
- Як вдалося перемогти в минулому році? Як це вдалося? Звідки з'явилися ці резерви?
- Після того, як жінка народжує, вона ніби потім досягає в спорті більших результатів, більше викладається, в неї вже немає інстинкту самозбереження. В мене склалося якнайкраще: я після народження дитини повернулася в спорт, досягла золота на чемпіонаті світу, бронзу на чемпіонаті Європи. Піджартовую над своїм чоловіком, що, мабуть, його прізвище більш фартове, ніж моє дівоче (Остапчук), адже я під своїм прізвищем не могла здобути медалі на світі, а під його - перемогла. В сім'ї жартуємо, що його прізвище мені більше личить.
 
- Повинна бути і олімпійська медаль...
- Так, дай Боже на третій Олімпіаді здобути медаль. Бажано, щоб вона була золота. Ми цього прагнемо.
 
- Які у вас найближчі старти? Які будуть відбіркові змагання? Як готуєтесь до того, щоб отримати ліцензію?
- Зараз ми на тренувально-навчальному зборі в Києві, він в нас до турніру Гран-прі в Швеції, ми хочемо поїхати туди і поборотися. Там буде досить сильний склад команд. Також в нас в етапі підготовки є Кубок світу, він буде проходити 7-8 березня в Санкт-Петербурзі. Під питанням, чи поїдемо ми до країни-агресора в гості. Також у нас в планах в червні перші Європейські Олімпійські ігри, вони будуть проходити в Азербайджані. У вересні буде ліцензійний чемпіонат світу, де будуть розігруватися перші ліцензії на Олімпійські ігри.
 
- Ви нам поза кадром щойно розповіли про те, що їздите на змагання, здобуваєте все власними силами. Як так сталося? Невже немає допомоги від держави?
- За рахунок держави ми їздимо на чемпіонати світу, Європи. Також їздили на міжнародні турніри, проте зараз в нашій країні склалася така ситуація, ми розуміємо це, фінансування мінімальне, і, на жаль, немає можливості їздити за рахунок держави на міжнародні турніри закордон. В нас зараз відбувся відбірковий чемпіонат країни до 23-х років. В Польщі проходитиме Чемпіонат Європи до 23-х років. Оголосили, що туди їдуть за свій рахунок.
 
- Це була офіційна заява?
- Тренерам переможців сказали, щоб вони шукали кошти, держава не в змозі буде проплатити. Такий важкий період зараз в нашій країні, але ми будемо вірити в перемогу. Ми все це переборемо, переживемо. Буде краще фінансування, будуть кращі часи, сподіваємося на краще і віримо в краще.
 
- Ви казали, що під питанням поїздка до Санкт-Петербургу. Це від вас залежить, чи вам скажуть поїхати - і ви поїдете?
- Це командні змагання, там виступає 8 найкращих команд світу, ми потрапили в цю вісімку. Коли команда не їде, на неї накладається штраф, проте поки що поїздка під питанням. Тренер збірної Володимир Євонов не може сказати, що ми стовідсотково їдемо. Поїздка залежить не від нас, а напевно, від Міністерства. Ми чекаємо.
 
- Це буде ваша відповідальність? Хто оплачуватиме штраф, якщо ви не поїдете?
- Мабуть, на Федерацію прийде цей штраф. Така складається ситуація між Україною та Росією... Можливо, вони увійдуть в положення, ми поїдемо, переможемо, і все буде якнайкраще.
 
- Якщо ви пропускаєте старти, це якось впливає на ваші рейтингові очки?
- Ні, в нас немає рейтингових очків. Якщо цих змагань не буде, ми їх замінимо. В Мінську буде турнір, збірна планує поїхати туди.
 
- Знову-таки за свій рахунок?
- Буде видно.
 
- Марічка Стадник поїхала виступати за Азербайджан, і доволі успішно вона виступає, олімпійська чемпіонка. Чи запрошували вас виступати за іншу країну? Що вплинуло на те, що ви представляєте зараз Україну?
- Мене, звичайно, кликали. Запрошував Азербайджан тоді, коли я пішла у декретну відпустку. Чому я не пішла? Не буду казати, що я - великий патріот, або щось подібне. Все в житті може статися. Коли потрібна велика сума грошей, ти готовий на все. Я побоялася, напевно. Я дуже відповідальна людина, щось мене туди не відпустило. Сталося так, як сталося. Я - чемпіонка світу. Майорів прапор моєї країни, я дуже люблю свою країну. Чи шкодую я про своє рішення? Можливо, шкодую, а можливо, й ні. Може, я пишаюся тим, що вчинила саме так. Як казав мій тренер Андрій Ігорович Пістун: «Я тобою пишаюся, пишаюся тим, що ти не зрадила свою країну, що піднімаєш наш прапор». Мені це дуже приємно.
 
- Мурахи бігли по шкірі, коли піднімався прапор і грав гімн?
- Так. Це взагалі така ейфорія, коли ти дуже довго готуєшся, проходиш певні етапи в своєму житті - і виграєш. В цю секунду тебе розривають емоції, їх дуже важко пояснити. Це дуже класно, ти, мабуть, найщасливіша людина в світі, дуже цього хотіла і досягла успіху. Коли дитинка хотіла якусь цукерку і отримала її, то вона теж дуже-дуже щаслива. Так само і я, була дуже щаслива. Було вкладено стільки праці, я була після декрету, все дуже гарно склалося, тому щастю не було меж.
 
- Коли ви приїхали додому і вас привітали близькі, держава пообіцяла вам чемпіонську стипендію...
- Ще немає стипендії.
 
- Вже стільки часу пройшло...
- Мене визнавали найкращою спортсменкою вересня, держава дала премію, а президентської стипендії ще не назначено, ми чекаємо підпису. Сподіваємося, що ця складна ситуація в країні не вплине на те, щоб ми отримували стипендії за свої результати.
 
- Вам дали якісь терміни, коли повинні підписати?
- Поки що ні, чекаємо.
 
- Після чемпіонського золота у вас були пропозиції, знаючи, що складається тенденція останнім часом, що спортсмени йдуть? Той-таки Азербайджан пропонував?
- В нас треба пропускати певний період часу, а час на вагу золота, зараз передолімпійський рік. Пропускати два роки, мені здається, немає сенсу. Шкода своєї праці. Зараз я про таке взагалі не думаю. Я готуюсь до Олімпійських ігор-2016, і буду виступати під прапором своєї країни.
 
- Запитання від уболівальника. У настільному тенісі в топ-10 гравців зазвичай 8 нападників і 2 захисника. А як у боротьбі? Якщо взяти топ-10 суперниць у вашій ваговій категорії, хто більше працює на атаку, хто - на захист? Ви вже казали, що з новими правила вам стало легше, тому що ви любите атакуючий стиль боротьби...
- В боротьбі така тенденція: якщо ти першою атакуєш, ведеш двобій, сутичку, то ти, мабуть, і переможеш. Все-таки наполегливість більше проявляється у людини, яка хоче перемогти, ти показуєш своє бажання перемогти - і весь світ тобі допомагає перемогти. Я дуже не люблю, коли зі мною борються пасивні спортсменки, це дуже незручно, потрібно вишукувати свої проходи, прийоми. А коли спортсменка сама хоче зробити дію, тоді вона більш відкрита, і з нею легше боротися. В моїй категорії більше відкритих спортсменок, які нападають.
 
- Ви вивчаєте суперниць до того, як виходите на килим? Ви розумієте, що зараз краще захищатися, а потім зробити якийсь прийом? У вас є якась тактика?
- Так, звичайно, тактично потрібно працювати. Ми переглядаємо відео своїх суперників, вивчаємо, але коли виходиш на килим, ти один на один з суперником, там дуже важко передбачити. Це все-таки відчуття боротьби, ти відчуваєш, коли потрібно зробити свою дію і вона точно пройде.
 
- Ви колись зіштовхувалися з брудними прийомами? Олією намазав ноги й руки - і все, ти зісковзуєш, не можеш зробити захват. Було таке у вашій кар'єрі?
- Так, ми стикалися з цим. Намазав олією - і тіло стає слизьке, не можеш взяти захват. У дівчат коси, це їхня козирна карта. За косички пошарпати, поки судді не бачать. І, звичайно, пальці. Це найболючіша тема, у нас захвати можуть брати через пальці і трішечки їх давити.
 
- Коли ви стикаєтеся з такими моментами, можна звернути на це увагу суддів? Чи ви боретеся до перемоги?
- Судді дивляться і контролюють цей процес, щоб не було брудних речей в боротьбі, щоб це все-таки було чесно, щоб це був спорт, а не якась бійка. Але нишком можна зробити...
 
- Ви користуєтеся такими хитрощами?
- Коли тобі ловлять пальці, це дуже неприємно і боляче, тому можна трішечки дати здачі (сміється).
 
- Ви емоційні у сутичці? Чуєте трибуни, підказки тренера?
- В житті я дуже емоційна людина, бомба емоцій, вибухова, близько беру до серця все, що відбувається навколо мене. Так само і в боротьбі. Я чую тренера, не на усіх змаганнях, але на більшій частині своїх сутичок я його чую. Не завжди виходить робити те, що він каже, але слухаю і прислухаюся до його порад.
 
- Запитання від уболівальника. Володимир Шацьких розповідав про те, що його якось на Олімпіаді в Афінах засудили. Усі це бачили, але, тим не менш, засудили. Чи були у вас такі моменти, коли ви виходили і розуміли, що судять проти вас?
- Такі моменти, звичайно, зустрічаються в боротьбі. Це, напевно, можна зустріти в будь-якому виді спорту. У художній гімнастиці взагалі дуже важке суддівство. Єдиний вихід - бути на голову сильнішим, показувати, що ти найкращий, і перемагати так, щоб тебе не могли засудити. Завжди хтось когось буде тягнути, ти мусиш з цим сам боротися і так перемагати, щоб ніхто нічого не міг сказати.
 
- Ви якось реагуєте, коли ви розумієте, що ваша суперниця сильніша за вас?
- Як і кожна людина, хвилюєшся, розумієш. Потрібно дуже багато працювати і щоб в тебе за спиною не було якихось грішків. Тоді ти виходиш на килим і розумієш, що зробила все, віддалася на всі 100%, а там як Бог дасть. Тоді легше боротися. Бо коли десь недотренувався, щось недоробив, дуже важко виходити, морально налаштовуватися на перемогу і взагалі на сутичку. А коли ти розумієш, що зробила все можливе, тоді дуже легко боротися навіть з фаворитами, з олімпійськими чемпіонами. Тоді просто приємно робили свою роботу, і ти отримуєш від цього велике моральне задоволення, а в результаті, напевно, і перемогу.
 
- Який ваш коронний прийом? За рахунок чого найчастіше перемагаєте?
- Мій коронний прийом в партері - «ключ». Я багато сутичок перемогла «ключем», в тому числі чемпіонат Європи в Данії, за секунди поклала суперницю на лопатки - і з шаленими очима побігла до тренера радіти. А якщо брати в стійці, я дуже люблю проходи в ноги, атаки ніг. Це мої прийоми, я їх дуже люблю. Завдяки їм я перемагаю на змаганнях.
 
- Ми пам'ятаємо той момент, коли Ірина Мерлені перемогла і стрибала на суддю. Ви все-таки на тренера?
- Так, я, коли виграла чемпіонат світу, бігла, вистрибнула на тренера. Може, це не дуже гарний жест, але в такі моменти тебе переповнюють емоції, тобі хочеться поділитися радістю з усіма. В такі моменти я люблю увесь світ і весь світ любить мене, це так класно, ти така щаслива. Я не дивуюся, що Мерлені вистрибнула на суддю. Коли ти виграєш на Олімпійських іграх, то готовий стрибати на всіх, на все, і ти просто найщасливіший у світі. Олімпіада - це ціль кожного спортсмена, ти присвячуєш цьому життя.
 
- Запитання від уболівальника. Ви вагу скидаєте? Яка у вас вага вдома? Скільки потрібно скидати перед зважуванням?
- На даний момент я трішки набрала вагу, слава Богу, я вже важу десь 64-65 кілограм, а важила десь 63 кілограми. Але все своє спортивне життя я є недовіском, мені не вистачає декілька кілограм ваги. Дівчатка не їдять, не п'ють, а я завжди їм, п'ю, і мене не всі люблять, кажуть: «Ми не їмо, не п'ємо, а ти все їси і їси... Коли ти вже наїсися?». Ми зараз працюємо над цим, приділяємо більше уваги фізичній підготовці, щоб трішечки набрати ваги. На всіх турнірах +2 кілограми, тобто 65. В мене вага маленька, але ми над цим працюємо. Ганяти вагу мені доводилося дуже давно, коли я ще боролась по кадетах. А в дорослій боротьбі я вагу ще не зганяла.
 
- Дотримуєтесь якоїсь дієти? Всі спортсмени кажуть, що в Конча-Заспі на зборах не дуже дотримаєшся дієти, бо що дають - те і їси. А у вас як?
- Я - молода мама, тож дієти не дуже дотримуюсь. Що наготувала, те і їм. В мене, напевно, це спадкове. Прискорений обмін речовин, все виходить на тренуваннях, а також коли доглядаю за дитиною. Тому проблем в мене з цим немає. Дуже багато їм мучного - і нічого поки не заважає, а там побачимо.
 
- Який у вас графік при підготовці до змагань? Яка схема підготовки? Чи відрізняється вона від того, коли ви не на зборах, а просто працюєте?
- Звичайно, відрізняється. Коли ти на зборах, ти вже ні на що не відволікаєшся. У нас в 7:45 зарядка, перше тренування, далі об 11:00 тренування і о 17:00 тренування, потім вечеря, відбій. А двома трішечки інакше. Ми живемо з чоловіком самі з маленькою дитиною. Звичайно, у нас є два тренування в день: також об 11:00 і о 17:00. Але вдома ти відволікаєшся на побутові моменти: потрібно приготувати, прибрати, подивитися за дитиною. А на зборі, як кажуть мами: «Ми тут відпочиваємо і набираємося сил». Адже там ти не робиш жодної роботи, ти цілеспрямовано тренуєшся, можеш ще більше потренуватися, знаєш, що тобі не потрібно нікуди поспішати. Тобі приготували, принесли, подали, ти поїв - і відпочиваєш. Це позитивний момент при підготовці до будь-яких змагань, особливо до важливих.
 
- Наскільки розвинена фармакологія? У вас є лікар?
- Так, у нас дуже хороший лікар - Москаленко Олександр Степанович. Він справжній фахівець. Ми не приймаємо щось дуже страшне і сильне, все в мірах дозволеного. Я на даний момент стою на антидопінговій програмі. Навіть при застуді я не можу випити недозволених таблеток. Наш лікар завжди намагається нам допомагати, підтримувати нас, шукає різні дозволені медикаменти для того, щоб нам було легше тренуватися, щоб було краще відновлення і, звичайно, вищий результат.
 
- Щось додаткове їсте? Чи тільки вітаміни?
- Харчові добавки, вітаміни для серця.
 
- Це за власний рахунок?
- Ні. Поки було фінансування від Міністерства, видавали. За свій рахунок можеш додатково чим хочеш харчуватися, залежно від можливостей і бажань.
 
- Запитання від уболівальника. Чи знаєте ви про нещодавні допінгові скандали в боротьбі? Чи згодні ви з тим, що деякі країни випереджають Україну за рахунок фармакології?
- В нас фармакологія не на високому рівні, як, наприклад, в Японії, Америці, Канаді та безлічі інших країн. Але маємо те, що маємо. Не можна думати, що в них набагато краще. Важко тренуватися і триматися на певному рівні. Звичайно, хотілося б. Ми були б безмежно щасливі, якщо фармакологічна підготовка спортсменів вийшла б на високий рівень і в нас було багато інститутів, де ми проходили б медогляд, де нас досліджували б. Але це дуже великі кошти, ми це розуміємо, тому це буде ще нескоро.
 
- Ви кажете, що указ про стипендію ще не підписали, на змагання їздите за власний рахунок. Де взагалі спортсмен може заробити гроші?
- Це залежить від результату. Є результат - ти отримуєш зарплату. Просто всі хочуть більшого. Якщо прирівнювати премію в Україні за чемпіонат світу до премії, наприклад, в Азербайджані - це дуже велика різниця. Коли ти розумієш, що міг отримувати набагато більше, ніж отримуєш, то трішки шкода своєї праці, часу, здоров'я, того, що діти ростуть без мами.
 
- У вас є якісь комерційні старти?
- У нас є один комерційний турнір, він проходить в Азербайджані. Це фінал Голден Гран-прі. Там можна отримати додатковий заробіток.
 
- Ви їдете на нього?
- Так, ми їздимо туди, виступаємо. Я цього року посіла третє місце.
 
- Для вас принципово, де відбувається чемпіонат світу - в Лос-Анджелесі, як в цьому році, чи в Узбекистані, як у минулому? Місце для вас має значення? Де легше боротися?
- Напевно, ні. Це залежить, напевно, ще від клімату. Але коли ти готуєшся до змагань, ти настільки зосереджений на результаті, що місце, де проходить змагання, не має значення. Звісно, краще полетіти в Лос-Анджелес, погуляти там, це дуже цікаво, класно. Але все-таки перед змаганнями ти про це не думаєш. Вже коли відборешся, переможеш, тоді хочеться погуляти. Тоді ти думаєш, чому не в Лос-Анджелесі.
 
- Який у вас графік перед змаганнями? Скільки вам дають часу на акліматизацію? За скільки днів до змагань ви приїжджаєте?
- Цим займаються тренери, вони підбирають клімат, висоту над рівним моря, щоб ми краще акліматизувалися. Ми зараз в Узбекистан прилітали за день до зважування, я боролася там в четвертий день. Я там майже тиждень сиділа, переакліматизувалася. Відборолася в останній день, довго вболівала за дівчат, але зберегла свої емоції і не перегоріла перед стартом.
 
- Складно себе зібрати? Краще приїхати і одразу змагатися, в перший же день?
- Так. Тоді ти готовий вже в бій. Особливо, коли прилетів і вже відборовся. У нас процедура зважування, а на наступний день ми боремося. В перші дні, мені здається, краще боротися. Коли борються дівчатка, ти за них хвилюєшся, мандраж присутній, тому починаєш перегорати в серединці.
 
- Що вам потрібно, щоб налаштуватися?
- Відлучитися, посидіти в тихому куточку, зібратися з думками і налаштуватися на змагання.
 
- В минулому раці ви стали переможницею «Золотої борцівки Львівщини». Наскільки для вас важливою була ця перемога? Як можете охарактеризувати минулий сезон з цієї точки зору?
- «Золота борцівка Львівщини» була проведена вперше, це було як вручення «Спортивного Оскару». Це було дуже класно, ніхто не очікував, що це свято буде проведено на такому рівні. Був концерт, було запрошено багато гостей, нагороджували молодих перспективних спортсменів і тих, які вже досягли успіху. Мені вручили «Золоту борцівку», це був дійсно маленький «Спортивний Оскар» Львівщини. Ми вдячні організаторам: Андрію Стаднику і Юрію Богдановичу Копитко. Вони зробили велике свято боротьби на Львівщині.
Минулий рік - найкращий рік в моєму спортивному житті, адже я здобула найбільшу перемогу. 2014 рік - найуспішніший в моїй кар'єрі.
 
- Наскільки часто ви зі спортивного одягу та взуття перевдягаєтеся у сукні?
- Після перемоги на чемпіонат світу частенько, і це мені стало подобатися. Весь час тренування, будні. В нас маленька дитина, тому навіть в кіно піти з чоловіком - проблема. Ми навіть додому суші замовляємо, тому що не можемо піти в ресторан, син робить безлад скрізь. Ми навчилися його вкладати спати і проводити час в тихій домашній атмосфері. Після цього чемпіонату світу мене почали запрошувати на різні проекти. Я була в Олімпійському домі, мені там дуже сподобалося. Коли мене Бубка вітав, я аж... Легенда спорту мене вітає, цілує, дарує мені статуетку, грамоту. Я чоловіку сказала, що потрібно частіше перемагати, бо дуже приємно, коли тебе хвалять, нагороджують.
 
- Сина збираєтеся віддавати в спорт?
- Він в нас справжній богатир, атлетичний, дуже впертий, весь в маму. Ми дуже хотіли б, щоб він займався спортом, але він сам обере, чим йому займатися. Ми не будемо ламати його долю чи якісь його погляди. Він з двох місяців проводить час у спортивному залі на борцівському килимі. Тож ким йому бути, як не борцем?
 
- Ви хотіли б, щоб він повторив професійну кар'єру, щоб пройшов всі ці збори? Сліз, напевно, було багато, травм...
- Хотіли б, тому що все-таки позитивні моменти перекривають негатив. Самореалізація в житті - це класно. Я хотіла б, щоб мої діти пережили те, що і ми. Якщо вони захочуть, я бажаю їм тільки удачі.
 
- Ви себе на килимі у якому віці пам'ятаєте?
- Я почала займатися боротьбою у сьомому класі.
 
- Мама була за чи проти?
- Мама була дуже проти. Але займався мій молодший братик, і я на правах старшої сестри ходила забирала його. Мені сподобалося те, що вони там роблять. Я поставила маму перед фактом, що хочу займатися, і мене ледве відпустили.
 
- А коли ви усвідомили, що це ваша професія?
- Коли я прийшла і сказала, що хочу боротися, коли мене запросили в спортивний інтернат до Львова на восьмий клас на навчання. Батьки були в шоці, куди відпускати маленьку дівчинку саму до великого міста? Як пам'ятаю, це було вночі, мама з татом на кухні щось довго вирішували. Мене запросили і сказали: «Ми тебе слухаємо». Я сказала: «Я ніколи не пошкодую, відпустіть мене, я цього хочу». І мене відпустили. Мама нещодавно давала інтерв'ю і сказала: «Я не шкодую про свій вчинок. Якщо б я мала можливість повернути час назад і знову зробити вибір, я вчинила б так само».
 
- Ви часто боретеся з чоловіками?
- Так. Мій рідний брат Віталік допомагав і допомагає готуватися до змагань. Мій чоловік, мій тренер зараз, він також зі мною проводить спаринги, відшліфовує мою техніку, ми часто стоїмо в парах. Жіноча і чоловіча боротьба дуже сильно відрізняються, але раз-два на тиждень постояти з хлопчиком і відчути їхню силу - дуже корисно.
 
- Чи є у вас ще хобі, окрім боротьби? Чи втомлюєтеся ви від боротьби?
- Після Олімпійських ігор в мене була депресія, бо не вдалося здобути медаль, все, мені набридло. Я завагітніла, пройшов деякий час - і я зрозуміла, що не можу без цього. З пузом біжу в зал, щоб хоч трішки щось зробити. Після декретної відпустки, коли я повернулася на килим, було відчуття голоду до боротьби, я хотіла все й одразу. Це було відчуття, як п'єш, п'єш і не можеш напитися. Можливо, ця пауза і стала поштовхом до цієї перемоги.
 
- Ваш чоловік пускав вас на килим?
- Так.
 
- Не боявся?
- Коли вагітність проходить без ускладнень, маленькі фізичні навантаження навіть корисні. Тому мені можна було трохи позайматися в залі.
 
- А окрім боротьби і побутових справ, чим займаєтеся?
- Був в мене період, коли я любила читати книжки. Зараз я люблю вишивати. Вишивала собі сорочку бісером, зараз вишиваю мамі сорочку нитками. На даний момент зараз на зборі я також вишиваю, відпочиваю душею. Ми як приїхали, вдома я взагалі не вишивала місяці три. Тут я вже захопилася.
 
- Якщо їдете у відпустку всією родиною, яке місце обираєте?
- Ми цього року вперше відпочивали сім'єю, в Туреччині. Коли я перемогла, я своїй мамі обіцяла, що ми обов'язково з'їздимо на море. Так склалося, що в нас випала путівка до Туреччини, і ми з'їздили: я, чоловік, син, моя мама і мій наймолодший братик, якому три роки. Відпочивати було класно, діти задоволені.
 
- Життя у вас активне, а відпочиваєте все-таки пасивно...
- Так. Коли відпочинку багато, хочеться і активно відпочити, і пасивно. А коли він невеликий, це відпочинок в роботі, то все-таки пасивний відпочинок.
 
- Які риси характеру повинен мати спортсмен, щоб досягти чемпіонства в боротьбі?
- Наполегливість, впевненість в собі і любов до своєї справи. Спортсмен може бути не талановитим, а просто завдяки своїй праці досягати великих успіхів. А може бути реальний талант, але без праці він просто пропадає.
 
- А поза килимом колись застосовували свої навички?
- Впертість, наполегливість проявляється і в повсякденному житті. Не знаю, добре це чи погано. В спорті це дуже добре, а ось у повсякденному житті, напевно, це трішечки треба зм'якшувати, пристосовуватися.
Навички боротьби мені, на щастя, не доводилося застосовувати в повсякденному житті. Хіба що можемо з чоловіком побавитися, вдома можемо показувати прийоми одне одному.
 
- Ви вдосконалюєте себе? Чи є щось, чому ви хотіли б ще навчитися, дивлячись на вміння ваших суперниць?
- Вчитися завжди хочеться і треба вчитися, йти до чогось кращого. Ми завжди, коли переглядаємо якісь змагання, відео, шукаємо позитивні моменти і підкреслюємо їх для себе і намагаємося потім це застосовувати до своєї боротьби. Ми постійно вчимося, шукаємо щось таке, що підходило б мені. І ми працюємо, весь час потрібно працювати над собою, щоб рости, щоб був результат.
 
- Хто ваш кумир, ідеал жіночої боротьби?
- Коли була маленькою, це довгий час була Іра Мерлені, все-таки вона найвидатніша спортсменка з вільної боротьби в Україні. Зараз я тренуюсь на килимі разом з дворазовою призеркою Олімпійських ігор з Азербайджану Марією Стадник, мені дуже імпонує її боротьба, вона дуже класно проходить в ноги. В неї драйвова боротьба, мені це подобається. Я краєм ока намагаюся віднайти в неї те, що мені хотілося б собі взяти. Якщо в світовій боротьбі, то японки дуже сильні спортсменки, борчині. Мабуть, увесь світ рівняється на них. Триразовими олімпійськими чемпіонами, дай Боже, стати всім.
 
- Ви кажете, що вас часто запрошують на різні проекти. Це ваш шлях, хотілося б?
- На даний момент ні. Я хотіла б ще себе реалізувати в спорті, досягти олімпійської медалі, а вже потім думати про інше, але я не заглядаю наперед. На даний момент я зосереджена на спортивному результаті і мені не хотілося б гаяти час на щось інше.
 
- Ви задумуєтеся інколи про те, що буде після спорту?
- Задумуюся, але намагаюся гнати ці думки подалі від себе. Звичайно, думаю, планую щось, хочу ще дітей. Але я така людина, що живу сьогоднішнім днем. Потрібно по максимуму віддаватися зараз, тому що спортивне життя коротке. Залишилося вже не так багато часу, хотілося б віддатися по максимуму, і тоді пожинати плоди своєї праці і планувати своє майбутнє.
Вас зацікавила новина? Поділіться будь-ласка з друзями в соціальних мережах:
Дізнавайтесь про новини спорту в Галичині першими | Закрити